ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/9462/22 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Садівничого об`єднання "Трудовик" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом Садівничого об`єднання "Трудовик" до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції(м.Київ), про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
Садівниче об`єднання "Трудовик" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 02.09.2022 року у виконавчому провадженні № 69399936 та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 02.09.2022 року у виконавчому провадженні № 6999936.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті провадження.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі і судом якої юрисдикції, вони видані.
Судом першої інстанції встановлено, що державним виконавцем Броварського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло Оксаною Анатоліївною винесено постанову від 02.09.2022 року про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 6939996 з примусового виконання виконавчого листа № 361/5632/21, виданого 12.07.2022 року Броварським міськрайоним судом Київської області, про зобов`язання Садівничого товариства "Трудовик" в особі голови Ради Садівничого об"єднання "Трудовик" Киричук Ніни Миколаївни відновити електропостачання до садового будинку ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірні постанови прийнято державним виконавцем у виконавчому провадженні № 6939996 з примусового виконання виконавчого листа № 361/5632/21, виданого 12.07.2022 року Броварським міськрайоним судом Київської області у цивільній справі, дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ч.1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Предметом перевірки у даній справі на відповідність вимогам Закону України "Про виконавче провадження" є постанова державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та постанова про накладення штрафу, прийняті у виконавчому провадженні, відкритому на виконання ухваленого в цивільній справі рішення.
За змістом п.2 ч.1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями п.1, 5 ч.1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
Слід зазначити, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Відповідно до ч.1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом було установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ч.1 статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 74 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Разом з тим, згідно ч.2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 2-1409/11 (провадження №14-137цс19).
Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала про відмову у відкритті провадженні у справі в частині оскарження позивачем дій державного виконавця та постанови про стягнення виконавчого збору є передчасною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного адміністративного суду.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28 січня 2021 року у справі №640/11833/19.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених п.1 ч.1 статті 170 КАС України, для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі в цій частині позовних вимог.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань та посадових осіб.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі «Делькур проти Бельгії» висловлена позиція, що в демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Колегія суддів також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04.12.1995 р. по справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Таким чином, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватись таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням до суду першої інстанції, оскільки ухвала про відмову у відкритті провадження постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Керуючись статтями 311, 312, 320, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Садівничого об`єднання "Трудовик" - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Мєзєнцев Є.І.
Суддя Файдюк В.В.
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 03.03.2023 |
Оприлюднено | 07.03.2023 |
Номер документу | 109376621 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Собків Ярослав Мар'янович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Собків Ярослав Мар'янович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Собків Ярослав Мар'янович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Собків Ярослав Мар'янович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні