Рішення

від 06.03.2023 по справі 343/1061/22

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 343/1061/22

Провадження №: 2/0343/47/23

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2023 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

судді - Монташевич С. М.,

з участю: секретаря судового засідання - Шикор Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 343/1061/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,

за участю: представника позивача - адвоката Комарницького Е.Г.,

відповідачки - ОСОБА_2 ,

представника відповідачки - адвоката Ільницького Я.І.,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позицій сторін:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов`язати відповідачку не чинити йому перешкоди в користуванні житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та стягнути з неї на його користь понесені судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира). В даній квартирі він проживає з моменту народження, тобто все своє життя, і вона є єдиним його житлом. У ній він виріс та дбав про неї як про своє майно, всіляко покращував квартиру та прилеглу територію, витрачаючи власні кошти на всі потреби. Попередньою власницею квартири є його мати ОСОБА_3 . Пізніше квартира була зареєстрована на його доньку ОСОБА_2 , яка на даний момент є її власницею. Остання активно чинить перешкоди у його праві користування квартирою. Її дії в цьому напрямку зводяться до заміни вхідних замків та не допуску його під різними приводами до житлового приміщення, починаючи з відкритої агресивної поведінки та закінчуючи повним ігноруванням його інтересів у доступі до квартири.

Крім того йому стало відомо, що за позовом відповідачки Долинським районним судом Івано-Франківської області 25.01.2022 ухвалено заочне рішення, яким його визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням (квартирою, що є предметом даного спору). За його заявою вказане рішення скасовано.

Вищезазначені факти підтверджують протиправну поведінку ОСОБА_2 та вказують на те, що вона не лише фактично здійснює перешкоди в користуванні квартирою, але й вирішила незаконно зняти його з реєстрації в ній.

На даний момент йому майже 60 років, він часто хворіє, так як є учасником бойових дій та особою з інвалідністю 3 групи. Його стан здоров`я нестабільний, він постійно відвідує лікарів, приймає багато ліків. Поведінка відповідачки негативно впливає на його психологічний стан, що у свою чергу відображається на фізичному здоров`ї. Мирно врегулювати даний спір неможливо, він змушений знаходити собі тимчасове житло та перебувати в лікувальних закладах, щоб забезпечити собі мінімальні людські умови проживання.

Також зазначив, що на квартиру, яка є предметом спору, на його ім`я щомісячно нараховується 100-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.

Відповідачка подала відзив на позов, в якому просила в задоволенні позову відмовити. Свою позицію мотивувала тим, що в позовній заяві позивач вказує, що місцем його реєстрації та проживання є житлове приміщення, з приводу якого і виник даний спір, а саме квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Однак останніх десять років він проживає в м. Калуш разом зі своєю новою цивільною дружиною. Крім того на даний час такої адреси як АДРЕСА_1 немає, є адреса: АДРЕСА_2 .

Також зазначила, що на розгляді у Долинському районному суді знаходиться цивільна справа № 343/2341/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, провадження в якій зупинено до вирішення даної справи. Під час судового засідання у рамках розгляду даної справи свідок ОСОБА_3 , яка є мамою позивача, а її бабусею, та яка проживає разом з нею у вищевказаному будинку, підтвердила факт не проживання позивача разом з ними в будинку з 2008 року.

Факт, що ОСОБА_1 сам виїхав з вищевказаного будинку та не проживає в ньому вже протягом тривалого часу підтверджується й копією акта обстеження від 18 листопада 2021 року.

Оскільки ОСОБА_1 не проживає вже 14 років в належному їй на праві власності будинку, не веде спільного господарства, не оплачує комунальні рахунки і вони не пов`язані спільним побутом, тому він втратив право користування житлом на підставі його відсутності більш ніж один рік у даному житловому приміщенні.

Також ОСОБА_1 зазначає, що вона активно чинить перешкоди в його праві користування квартирою, вказує, що її дії зводяться до заміни вхідних замків, агресивної поведінки, тай загалом недопуску його до квартири, проте перешкод ні вона, ні будь-хто інший із членів сім`ї чи зареєстрованих у будинку осіб позивачу не чинили та не чининять до сьогодні, а його твердження є лише словами, які він нічим не підтверджує.

У 2015 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу. Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. Згідно із змістом рішення суду, в судовому засіданні ОСОБА_1 повністю підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що вони з дружиною вже протягом 6 років проживають окремо. Він проживає в м. Калуш та має там іншу жінку.

Також позивач зазначає, що він дбав про неї, забезпечував усім необхідним, натомість вона вигнала його з дому. Однак такі його твердження є не що іншим як маніпуляцією, оскільки саме він покинув їхню сім`ю, пішов проживати до іншої жінки. Згадав він про неї тільки тоді, коли вона стала власницею спірного будинку.

Позивач є учасником бойових дій, а тому йому щомісячно враховується 100-відсоткова знижка на оплату комунальних послуг, проте вона жодного відношення до цього не має, комунальні послуги вона сплачує самостійно.

Враховуючи вищенаведені факти, вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Додатково вказав, що, згідно з паспортними даними ОСОБА_1 , останній проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Він виріс у вказаному будинку, проживав у ньому й після одруження зі своєю сім`єю. Вони з батьками проживали в будинку та мали літню кухню, у будівництві якої він також брав участь. Проте після розірвання шлюбу склалися такі обставини, за яких він змушений був покинути своє місце проживання та винаймати житло у м. Калуш, оскільки іншого житла не має. З 2000 року йому чиняться перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_2 , ключів від нього він не має, як і не має доступу до нього з часу розірвання шлюбу, хоча там зберігаються його речі. Він не втратив інтерес до житлового приміщення, за адресою його реєстрації на підставі його посвідчення учасника бойових дій нараховувалися пільги на комунальні послуги. Однак, у зв`язку з чиненням йому перешкод у користуванні житлом, він подав заяву та з 2019 року почав отримувати кошти за оформлену пільгу на руки.

З даним позовом він звертається саме до ОСОБА_2 , оскільки вона з 2018 року стала власником частки будинку АДРЕСА_2 , де він зареєстрований, і саме вона як власник майна зверталася до суду з позовом про його виселення. Хто володіє іншою частиною будинку йому не відомо. Доказом існування перешкод у користуванні житловтим приміщенням слугує заочне рішення суду, яким позивачка намагається визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням і саме такі її дії вказують на наявність перешкод у користуванні житлом, де він зареєстрований.

З початку судових процесів у 2021 році він навідувався до батьківської хати, однак зустрічі з донькою та мамою обмежувалися розмовами на порозі. Приходив він і на похорон батька, виявляв бажання проживати в будинку, однак відповідачка всіляко чинила в цьому перешкоди.

Вирішуючи даний спір, слід враховувати й питання дотримання балансу між правами учасників усправи, які гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема між захистом права власності та правом колишнього члена сім`ї на користування житловим приміщенням, а також те, що, втративши право користування будинком, ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю, учасником бойових дій, може стати безхатченком.

В судовому засіданні відповідачка позов не визнала, заперечила проти його задоволення, вказавши, що їй належить частина будинку, яку їй переписала її бабуся. Це те саме приміщення, яке було квартирою 2. Поділ будинку на квартири був умовним. У 2018 році документи на нього були приведені у відповідність і їй на підставі договору дарування перейшла частка житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 . Вона не є власником іншої частини будинку, там живуть сусіди, які не є членами її сім`ї. На даний час вона із сім`єю фактично проживає в літній кухні за вказаною вище адресою, а бабуся - у самому будинку, де є три кімнати. Батькові ніхто ніколи не чинив перешкод у користуванні будинком. Він самостійно покинув їх ще до розірвання шлюбу з мамою (до 2016 року) і з того часу не повертався у будинок ні з метою проживання, ні з метою його утримання чи, хоча б, надання допомоги своїм батькам поважного віку зі слабким здоров`ям. Він не цікавився ні її життям, ні життям своєї мами, яку навідував ще на 80-річчя, і ніхто йому жодних перешкод не чинив. На даний час бабусі уже виповнилось 83 роки, а син її з часу ювілею ще жодного разу не відвідав, не дзвонив. Він навіть на похорон дідуся, свого батька, приїхав і стояв на дворі, не цікавлячись, що відбувається в будинку та не заходячи в нього.

Батько, після того як його мама, а її бабуся переписала їй частку в будинковолодінні, почав вимагати від неї сплатити йому вартість частки від будинку та погрожувати їй, якщо вона цього не зробить. Вона позивача завжди підтримувала, ставилася з розумінням до створення ним нової сім`ї, натомість він за неї ніколи не дбав, а тепер ще й вимагає сплатити за частку будинку.

Причиною звернення до суду з позовом про визнання особою такою, що втратила право користуванням житлом, є те, що її батько не проживає в будинку біля 13 років, не бере участі в його утриманні. До 2018 року в них була субсидія. Потім вони дійсно перейшли на батькову пільгу, проте в березні 2019 року в них утворилася заборгованість за оплату газу. У зв`язку з цим вона звернулася в газкантору, де їй повідомили, що пільговик, яким являється її батько, почав отримувати пільгу грошима на руки і такі на оплату газу не поступали. З цього часу вони почали самотужки сплачувати за всі житлово-комунальні послуги.

Представник відповідачки в судовому засіданні підтримав позицію своєї довірительки, просив у задоволенні позову відмовити. Додатково зазначив, що, згідно з договором дарування ОСОБА_2 стала власницею частини будинку по АДРЕСА_2 , яку в 2018 році подарувала їй її бабуся. Хто є власником іншої частини будинку не відомо. Саме за цією адресою зареєстрована вона та члени її сім`ї. Вона не є та не була власницею квартири АДРЕСА_4 , тому не зрозуміло, чому позивач просить усунути перешкоди в користуванні житлом за вказаною адресою, будь-яких уточнень з цього приводу заявлено не було. Вхід у частину будинку, де проживає відповідачка, здійснюється зі сторони закладу "Князь Олег", а вхід в іншу частину будинку пролягає зі сторони центральної дороги. Вона користується своїм заїздом та своєю часткою у будинку і жодних перешкод у користуванні житловим приміщенням батьку не чинить. Він сам покинув свою сім`ю та після проходження військової служби переїхав проживати у АДРЕСА_5 , де зробив ремонт, вклавши всі отримані як на службі, так і після звільнення з неї кошти, в якій і надалі проживає зі своєю співмешканкою. Він не цікавиться ні дочкою, ні своєю мамою, не цікавився і батьком, який хворів. Дійсно, у помешканні приблизно в 2000 році були змінені замки, однак у цей час ОСОБА_2 ще була дитиною, тому до цих дій вона відношення не мала.

Позивачем та його представником не надано жодного доказу, що саме його довірителька чинить перешкоди в користуванні житловим приміщенням, як і не надано підтвердження того, що такі перешкоди чиняться взагалі. Натомість допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , яка є мамою позивача та бабцею відповідачки, вказала, що будь-яких перешкод ОСОБА_1 не чиняться, він сам покинув місце свого проживання. Вона проживає у частині будинку, яку подарувала онуці, а остання з сім`єю у літній кухні. В будинку є вільні кімнати, доступ до нього завжди вільний, перешкод для проживання у ньому немає. За станом здоров`я вона завжди перебуває в будинку і навпаки потребує сторонньої допомоги та догляду, однак син її життям не цікавиться, до неї не приїжджає.

Підтвердженням того, що позивач з власної волі без будь-якого тиску залишив своє місце реєстрації є рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17.12.2015, де він вказав, що протягом 6 років проживає окремо з дружиною, живе в м. Калуш і має іншу жінку, та звукозапис судового засідання, в якому він зазначає, що не проживає в спірному приміщенні.

Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні позову відмовити повністю та стягнути з позивача на користь його довірительки понесені нею витрати на правничу допомогу.

Спір між сторонами не вирішений.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

ухвалою суду від 12.07.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків, які полягали в несплаті судового збору.

26 липня 2022 року від представника позивача поступила квитанція про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 28.07.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

17 серпня 2022 року відповідачка подала відзив на позов, а також клопотання про допит свідка та витребування цивільної справи.

06 жовтня 2022 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду, вирішено клопотання відповідачки.

25 жовтня та 07 листопада 2022 року представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

28 листопада 2022 року представник позивача подав клопотання про долучення доказів.

13 грудня 2022 року від представника відповідача на електронну адресу суду поступило клопотання про відкладення розгляду справи.

26 січня 2023 року представник відповідачки заявив клопотання про долучення до матеріалів справи доказу - диску із записом судового засідання, про який вказував під час підготовчого провадження, яке протокольною ухвалою суду цього ж дня задоволено.

15 та 27 лютого 2023 року від представника позивача поступили відповідно клопотання про відкладення розгляду справи та про долучення доказів, яке протокольною ухвалою суду від 27.02.2023 задоволено частково.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

згідно з паспортними даними ОСОБА_1 , місцем його реєстрації є АДРЕСА_1 (а.с. 6-7). За такою адресою була зареєстрована і ОСОБА_2 (а.с. 52 звор.).

Відповідно ж до витягу № 18600 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 18.11.2021, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За цією адресою зареєстровані й ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с. 60).

Як вказала відповідачка, поділ будинку на квартири був умовним. З 2018 року документи на нього були приведені у відповідність і в її власність перейшла частка будинку по АДРЕСА_2 .

Так, згідно із договором дарування частки житлового будинку від 20.12.2018, ОСОБА_3 , яка зареєстрована в АДРЕСА_2 , подарувала ОСОБА_2 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , належну на праві приватної власності 51/100 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 61-62).

На підставі договору дарування земельної ділянки від 20.12.2018, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Кадастровий номер земельної ділянки: 2622010100:01:014:0016 (а.с. 63).

Як вказує позивач, відповідачка чинить йому перешкоди в користуванні житловим приміщенням за місцем його реєстрації та має намір незаконно зняти його з реєстрації в ній. На підтвердження цього надає заочне рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2022 року у справі № 343/2341/21, відповідно до якого ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визнати останнього таким, що втратив право користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15-19), яке скасоване ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2022, а справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 10-14), яка, як вказали представники сторін, зупинена до вирішення даного спору.

Крім того, позивач зазначає, що він часто хворіє, оскільки є особою з інвалідністю та учасником бойових дій (а.с. 8, 9, 141-142), його стан здоров`я незадовільний, на підтвердження чого надає відповідні медичні документи (а.с. 20-27), тому, у зв`язку з неможливістю мирно врегулювати даний спір, не маючи сил конфліктувати, змушений знаходити собі тимчасове житло та перебувати в лікувальних закладах, щоб забезпечити собі мінімальні людські умови проживання.

Також сторона позивача вказує на те, що на квартиру, з приводу якої виник спір, ОСОБА_1 отримує пільги на надані житлово-комунальні послуги, зсилаючись на повідомлення управління соціального захисту населення Калуської РДА № 1224/01-04 від 07.06.2022, відповідно до якого ОСОБА_1 , житель м. Долина Калуського району Івано-Франківської області, перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, у відділі адміністративного забезпечення № 1 (м. Долина) управління соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації, як особа з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни (а.с. 28).

В ході розгляду справи представником позивача долучено й персональну облікову картку пільговика ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , яка свідчить про те, що останньому надавалися пільги на житлово-комунальні послуги. До складу сім`ї, на кого поширювалася пільга, входили, крім ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 103-108); а також довідки з ПФУ в Долинському районі, які вказують на те, що ОСОБА_1 з 2019 року отримує пільги в грошовій формі (а.с. 109-111).

Заперечуючи проти позову, відповідачка зазначає, що позивач тривалий час не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , хоча жодних перешкод у цьому не мав, на підтвердження чого надає:

- рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17.12.2015, яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та з якого вбачається, що подружжя більше 6 років проживало окремо (а.с. 54-56);

- позовну заяву ОСОБА_1 про розірвання шлюбу від 12.11.2015, в якій він вказав, що вони з відповідачкою впродовж останнього часу практично разом, як подружжя, не проживають (а.с. 57-58);

- диск із звукозаписом судового засідання (а.с. 122), який було прослухано в судовому засіданні в присутності учасників розгляду, з якого встановлено, що ОСОБА_1 вказує, що він проживав у м. Долина до 2015 року. З 2015 року переїхав проживати в м. Калуш, де проживає по АДРЕСА_5 . Приблизно 6 років до 2015 року знімав квартиру в м. Долина;

- акт обстеження від 18.11.2021, в якому депутат Долинської міської ради вказала, що, зі слів сусідів, батько ОСОБА_2 ОСОБА_1 більше 10 років не проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 59).

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показала, що на даний час проживає в будинку АДРЕСА_2 належав її батькам. Після їх смерті частину будинку її рідна сестра продала, інша частина будинку залишилася в її власності. У свій час її син одружився, «привів» невістку до хати, з якою вони проживали «як пес з котом». ОСОБА_1 часто тижнями «пропадав» з дому, тому їхню дочку, свою онуку ОСОБА_2 , фактично ростила вона. Згодом вже онука почала її глядіти. Будь-якої допомоги від сина вона не отримувала, він не цікавився її життям, не навідував її, хоча у нього не було ніяких перешкод у цьому. У зв`язку з цим, належну їй частку будинку вона подарувала онуці. При цьому, вона і надалі продовжує проживати у будинку, де є три великі кімнати. Відповідачка ж із сім`єю проживає в літній кухні, однак вони разом ведуть господарство, відповідачка доглядає за нею. За станом здоров`я вона, ОСОБА_3 , більшість часу знаходиться дома, тому син може приїжджати до неї в будь-який час, безперешкодно навідуватися в будинок, оскільки у цьому йому ніхто не чинить жодних перешкод. Однак він ні до неї, ні до дочки не приїжджає, не підтримує її і не надає будь-якої допомоги, хоча вона його не проганяла. Востаннє він приїжджав до будинку, коли помер швагро і вони їздили з ним на цвинтар, однак він навіть не заходив до неї, а тільки сказав, щоб вона виходила, він підвезе її на кладовище. З того часу він більше 1 року 4 місяців не приходить зовсім. ОСОБА_1 ні копійки в будинок не вклав, не допомагав, не брав участі в його утриманні. У всьому їй допомагав тільки сват. При цьому, вона оформила на сина план в с. М.Тур`я, хотіла щоб він подбав і про своє власне житло, проте він його продав, нічого свого не побудував, а отримані кошти, як і ті, що йому виплатили під час проходження служби, вклав у житло в м. Калуш, де зараз проживає.

Спір між сторонами не врегульований.

Оцінка суду:

суд, вислухавши представників сторін, відповідачку, свідка, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з такого.

Як встановив суд та не оспорюється сторонами по справі, відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування частки житлового будинку від 20.12.2018, ОСОБА_2 є власницею 51/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_2 . Їй же належить на підставі договору дарування земельної ділянки від 20.12.2018 і земельна ділянка, на якій розташоване дане будинковолодіння.

Згідно з вищеописаним витягом, у житловому приміщенні/будинку по АДРЕСА_2 , зареєстровані у тому числі позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що відповідачка як власник житлового будинку чинить йому як члену сім`ї перешкоди в користуванні жилим приміщенням, у якому він зареєстрований та проживає все своє життя, однак, остання заперечує даний факт, зазначаючи про те, що жодних перешкод вона відповідачу в цьому не чинить і ніколи не чинила. Останній сам більше десяти років тому, коли вона ще була дитиною, покинув свою сім`ю та своє місце проживання і більше наміру повернутися проживати у спірний будинок не висловлював, натомість після укладення договору дарування почав претендувати на те, що вона сплатила йому за 1/4 частку будинковолодіння, яке їй подарувала бабуся, з приводу чого і звертався до неї з різного роду погрозами.

Предметом спору у даній справі є наявність/відсутність перешкод у користуванні житлом, та не є предметом дослідження підстави, які мають значення для вирішення питання про втрату права на житло, примусове виселення, визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, на що вказують сторони, зсилаючись на відповідні норми законодавства, як на підтвердження свої вимог та заперечень відповідно у позовній заяві та відзиві на позов.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні, у провадженні суду під головуванням іншого судді перебуває цивільна справа № 343/2341/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, розгляд якої зупинено до вирішення даної справи, у рамках розгляду якої і буде досліджуватись спір між сторонами щодо наявності чи відсутності права у користуванні житловим приміщенням. При цьому суд звертає увагу на те, що, позивач не був позбавлений можливості в рамках вищевказаної цивільної справи подати зустрічний позов щодо спірного житла, а звернувся до суду з окремим позовом, який, як приватно-правовий інструментарій, не повинен використовуватися для оцінки обставин, які становлять предмет дослідження у іншому провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим, на що, в тому числі звертав увагу Верховний Суд у справі № 214/1309/21 у постанові від 23 січня 2023 року.

На обгрунтування позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням ОСОБА_1 вказує, що відповідачка активно чинить перешкоди в користуванні житловим приміщенням, доказом чого слугує її звернення до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право на житло. Однак до таких тверджень суд ставиться критично, оскільки вважає, що звернення ОСОБА_2 до суду є її правом, визначеним ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, відповідно до яких кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого права чи інтересу, тому такі її дії не можуть бути належним доказом наявності перешкод у користуванні житловим приміщенням та є суб`єктивним трактуванням дійсності.

Суть активних дій відповідачки у створенні перешкод у праві користування житлом, за твердженням позивача, зводяться до відкритої агресивної поведінки з її боку щодо нього, заміни вхідних замків та недопуску до житлового приміщення.

Так, у поясненнях відповідачки та показаннях свідка відчувається душевний біль з приводу відносин, які склалися у них з позивачем, відповідно з батьком та сином, однак, такі не є підтвердженням наявності у них щодо нього відкритої агресивної поведінки, яка зумовлює перешкоди у проживанні в житловому будинку за місцем його реєстрації. Навпаки, вони підтверджують, що потребували, а свідок потребує і тепер турботи та присутності відповідно батька та сина, однак йому вони байдужі, він проживає в м. Калуш і до них, а відповідно і до житлового будинку, в якому зареєстрований, тривалий час не навідується, хоча жодних перешкод у цьому у нього не було і не має. Доказів агресивної поведінки відповідачки, створення перешкод у проживанні за місцем реєстрації, в тому числі будь-яких звернень до правоохоронних органів з цього приводу позивач не надав.

Щодо зміни вхідних замків, то в судовому засіданні представник відповідачки вказав, а свідок, яка є попередньою власницею частини будинку по АДРЕСА_2 , підтвердила, що їх заміна мала місце ще в 2000 році, коли ОСОБА_2 ще не досягла повноліття, тому не могла вчиняти будь-яких дій, які б створювали перешкоди у користуванні батькові житлом, у тому числі шляхом зміни замка. Більше того, як вказала свідок, саме вона проживає у будинку і на даний час. У ньому є три кімнати, до яких є вільний доступ у її сина, будинок відкритий, оскільки вона завжди перебуває за станом здоров`я дома, однак, він не навідується до неї, не цікавиться її життям, не надає будь-якої допомоги, хоча вона так цього потребує і завжди була б рада мати з ким хоча б поговорити. При цьому підтвердила, що її онука, відповідачка, із сім`єю проживає у літній кухні, чого також не заперечила остання в судовому засіданні, вказавши, що фактичним користувачем будинку є її бабця, яка в ньому досі проживає, тому будь-яких перешкод вона батькові у проживанні в будинку не чинить.

Крім того, як вказала свідок, незважаючи на те, що її син зовсім не цікавиться її життям, не навідується до неї, не бере участі в утриманні будинку, вона його не проганяла, двері її будинку завжди відчинені для нього і вона всіляко намагалася забезпечити його всім необхідним, у тому числі й житлом. У свій час вона передала йому план під будівництво в с. М.Тур`я, проте він його продав, нічого собі не побудував. Отримані ж кошти під час проходження служби та після її закінчення вклав у квартиру в м. Калуш, де він і проживає. На спростування вказаного стороною позивача не наданого жодного доказу, як і не підтверджено твердження про участь ОСОБА_1 в утриманні житлового будинку по місцю реєстрації.

Щодо нарахування на ім`я ОСОБА_1 пільг за місцем його реєстрації, то, як встановлено в судовому засіданні, така спочатку використовувалась за місцем реєстрації, однак згодом (у 2019 році) за його заявою була переоформлена на грошову виплату, яку він почав отримувати на руки, що підтверджують і довідки з ПФУ, отримавши можливість розпоряджатися нею на власний розсуд. Отримання пільги в грошовій формі на руки підтвердив і представник позивача. Тобто вказане свідчить про те, що особа, на ім`я якої оформлено пільгу, самостійно може вирішувати її долю, тому аж ніяк не може бути підтвердженням наявності перешкод у користуванні житловим приміщенням, за яким така пільга надається, а навпаки свідчить, що він мав можливість користуватися всіма правами за місцем свого проживання та використувував їх на власний розсуд, для особистих потреб. При цьому, як вказано в персональній обліковій картці, відповідачки серед членів сім`ї, на яких поширюється пільга, не зазначено, тому на її долю вона впливу не має. Натомість позивач не позбавлений можливості брати участь за власним бажанням в утриманні будинковолодіння за місцем його реєстрації, в якому проживає його непрацездатна мати.

ОСОБА_1 також зазначає, що агресивна поведінка ОСОБА_2 , її перешкоджання у доступі до житлового приміщення негативно впливає на його психологічний стан та стан його здоров`я, у зв`язку з чим він змушений перебувати у лікувальних закладах, на підтвердження чого надає медичну документацію, досліджуючи яку суд встановив, що доказово підтверджено проходження ним лікування тільки в період з 2015 по 2018 роки. Однак з часу набуття відповідачкою у власність частки житлового будинку, що мало в кінці 2018 року, будь-яких доказів щодо незадовільного стану здоров`я, зумовленого діями останньої, перебування позивача на стаціонарному лікуванні, не надано, такі твердження є голослівними.

При цьому, суд зважає на те, що позивач є учасником бойових дій та особою з інвалідністю, на що неодноразово звертав увагу його представник. Однак зазначає, що твердження останнього про те, що, на його думку, це вказує на необхідність задоволення позовних вимог, яке зумовлане уникненням здобуття його довірителем статусу безхатченка, оскільки він не має іншого житла, а відмова в задоволенні позову буде втручанням у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, не переслідуватиме легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, не заслуговують на увагу, оскільки при вирішенні даного спору не ставиться питання про виселення особи чи позбавлення житла, а досліджується тільки наявність/відсутність перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Також суд не досліджує при розгляді даної справи наявність/відсутність таких обставин, як припинення проживання позивача в будинку за власною волею чи у зв`язку з іншими обставинами та його відсутність за місцем реєстрації в спірному будинку протягом тривалого часу з поважних чи без поважних причин, на які вказує відповідачка, долучаючи відповідні докази (позовну заяву про розірвання шлюбу, рішення суду про розірання шлюбу, звукозапис судового засідання), оскільки такі не є предметом дослідження у спірних правовідносинах та оцінку таким буде давати суд при вирішенні спору про наявність чи відсутність підстав для визнання особи такою, що втратила право на проживання.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Тобто сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження створення відповідачкою перешкод позивачу в користуванні житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 , власником якого вона являється. В ході розгляду справи позивачем не доведено обґрунтованості його вимог, тому повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням слід відмовити.

Вирішення питання про понесені судові витрати.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача понесених ним витрат на оплату судового збору.

Щодо понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що основні положення про витрати на професійну правничу допомогу містяться у ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно із заявою про попередній орієнтований розрахунок витрат по справі, сума витрат ОСОБА_2 на правову допомогу виставлена в розмірі 5000 грн (а.с. 69).

Відповідачка на підтвердження понесених витрат на правничу професійну допомогу разом з відзивом на позов надала такі документи:

- договір про надання правової допомоги від 08 серпня 2022 року, укладений між адвокатом Ільницьким Я.І. та ОСОБА_2 , відповідно до якого адвокат здійснює у тому числі захист інтересів клієнта в Долинському районному суді по справі № 343/1061/22. За надання послуг адвокатом клієнт сплачує гонорар в сумі 5000 гривень (а.с. 66);

- ордер серії ІФ № 010674 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 адвокатом Ільницьким Я.І. (а.с. 67), свідоцтво про правно на заняття адвокатською діяльністю № 671 та посвідчення адвокатів України останнього (а.с. 68);

- акт від 17.08.2022, підписаний адвокатом Ільницьким Я.І. та Волос В.Б., згідно з яким адвокат надав, а клієнт прийняла такі послуги згідно з договором надання правової допомоги № б/н від 08.08.2022 на загальну суму 5000 грн: надання консультації та підготовка документів для складання відзиву на позовну заяву - 500 грн, складання відзиву на позовну заяву - 2000 грн, представництво інтересів відповідачки в Долинському районному суд Івано-Франківської області - 2500 грн, (а.с. 70);

- квитанцію № 37 від 17.08.2022, відповідно до якої ОСОБА_2 сплатила адковату ОСОБА_8 гонорар в сумі 5000 гривень на підставі договору про надання правової допомоги від 08.08.2022 (а.с. 71).

ОСОБА_1 та його представник не подавали до суду заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, які відповідачка просила стягнути з позивача, хоча докази понесення таких витрат були долучені до відзиву на позов та направлені для ознайомлення у встановленому законом порядку (а.с. 72).

Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у даній цивільні справі, суд зазначає, що у договорі про надання правової допомоги визначені всі істотні умови договору, у тому числі сума гонорару, яка відображена і в акті про надані послуги (надання консультації, написання відзиву на позов, представництво інтересів в суді), з чим відповідачка погодилася, що підтвердила своїм підписом, та здійснила таку оплату, що підтверджується відповідною квитанцією.

Таким чином, у судовому засіданні здобуто достатньо доказів понесення ОСОБА_2 витрат за надання професійної правничої допомоги, які належним чином документально підтверджені.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі відмови позову на позивача, зважаючи на те, що позивач та його представник будь-яких клопотань про зменшення витрат, понесених відповідачкою на правову допомогу, не заявляли, а суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, а не з власної ініціативи, на що неодноразово наголошував Верховний Суд, у тому числі в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, тому зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 5000 гривень витрат за надання професійної правничої допомоги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 (п`ять тисяч) гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання якого АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний зміст рішення буде складено до 09 березня 2023 року.

Суддя: С.М.Монташевич

Повний зміст рішення суду складено 06 березня 2023 року.