Рішення

від 06.03.2023 по справі 135/249/23

ЛАДИЖИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 135/249/23

Провадження № 2-о/135/13/23

РІШЕННЯ

іменем України

06.03.2023 Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: судді Корнієнка О.М.,

з участю секретаря судових засідань Богачевської О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин Вінницької області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Ладижинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України. В заяві вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Шахтарськ помер її батько - ОСОБА_2 , про що 02 грудня 2022 року складено актовий запис про смерть №1321, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом записів актів цивільного стану Шахтарського міськрайонного управління юстиції Міністерства юстиції «донецької народної республіки». Факт смерті підтверджується також копією лікарського свідоцтва про смерть №483 від 01 грудня 2022 року.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Балхаш Карагандинської області Казахстан, та був зареєстрований і постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Місцем смерті є м. Шахтарськ Донецької області. Вона є його дочкою. Отримати свідоцтво про смерть батька у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, адже факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Таким чином, свідоцтво про смерть, видане органами на тимчасово окупованій території не визнається на території України.

Тому вона звернулась з заявою до суду та просила встановити факт смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України, а саме: у м. Шахтарськ Донецької області.

В судове засідання заявниця не з`явилась, в поданій заяві просила розглянути справу без її участі.

Представник заінтересованої особи, будучи повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, заяв, заперечень до суду не подав.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності вважає, що заява про встановлення факту смерті підлягає задоволенню виходячи з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Згідно ксерокопії паспорта громадянина України видно, що ОСОБА_2 був зареєстрований в АДРЕСА_1 .

З інформації, що міститься в копії лікарського свідоцтва про смерть №483 від 01 грудня 2022 року вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті «атеросклеротичний атеросклероз».

Даний факт також підтверджується інформацією, що міститься в копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02 грудня 2022 року відділом записів актів цивільного стану Шахтарського міськрайонного управління юстиції так званого міністерства юстиції «донецької народної республіки», актовий запис про смерть №1321.

Заявниці отримати свідоцтво про смерть батька у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, адже факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України.

Вказані докази та інформація в сукупності із викладеними в заяві письмовими пояснення заявниці є взаємодоповнюючими, відтак, підтверджують факт смерті.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Згідно з п.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, та чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Практикою Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці, зокрема в рішеннях ЄСПЛ «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidouv. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprusv. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozerv. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зокрема ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprusv. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprusv. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто, є окупованою)» (Mozerv. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заявником ОСОБА_1 надані належні, достовірні, допустимі докази, які не викликають сумніву і є достатніми для встановлення факту смерті, зокрема інформація в свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 , копії лікарського свідоцтва про смерть №483, встановлення цього факту має для заявника юридичне значення, від його встановлення залежить реалізація його права на оформлення спадкового майна і іншого порядку його встановлення немає.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню. Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Виходячи із наведеного, суд вважає, що обставини, викладені в заяві знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і є всі підстави задовольнити заяву.

На підставі встановленого, керуючись ст. ст. 294, 315, 317, 319 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Балхаш Карагандинської області Казахстан), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, а саме: у місті Шахтарськ Донецької області.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя