Постанова

від 06.03.2023 по справі 906/878/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 року Справа № 906/878/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П. , суддя Савченко Г.І.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр"

на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 22.12.22р. суддею Машевською О.П. у м.Житомирі, повний текст складено 26.12.22р.

у справі № 906/878/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр"

про стягнення 72665,91грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.12.2022р. у справі №906/878/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" про стягнення 72665,91грн. - задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія": 57496,50грн попередньої оплати; 2481,00грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також просить стягнути з позивача понесені судові витрати у справі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- покликається на те, що суд першої інстанції 22.12.2022р. приймаючи рішення про розгляд справи та ухвалення рішення у справі №906/878/22 не перевірив чи повідомлявся відповідач про розгляд справи та тим самим позбавив відповідача права як на надання відзиву чи письмових пояснень так і на участь в судовому засіданні та можливості надання усних пояснень (що важливо за відсутності можливості подання відзиву). В результаті таке порушення норм процесуального права призвело до невірного, на думку Відповідача, вирішення справи.

- не погоджується із застосуванням судом у справі ч.2 ст.693 ЦК України як підстави стягнення попередньої оплати;

- зазначає про те, що суд першої інстанції невірно дійшов висновку про "фактичне закінчення строку поставки позивачу", керуючись припущенням, та не з`ясував обставини, що мають значення для справи, що вплинуло па прийняте рішення. Таким чином, відсутні підстави для ствердження про передання відповідачем товару у встановлений строк, тому відсутні підстави для застосування норми ч.2. ст.693 ЦК України;

- покликається на те, що наданий позивачем "акт звірки" не може бути взагалі належним та достовірним доказом будь-яких обставин;

- вважає, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували перерахування коштів за платіжними дорученнями №188 від 13.02.2020р. №267 від 13.03.2020р., №329 від 14.07.2020р. як повернення попередньої оплати у зв`язку з не поставленням у встановлений термін або визнання відповідачем неналежного виконання договору поставки та наявності заборгованості перед позивачем, що стосується невиконання зобов`язання за договором та Специфікацією;

- вказує на те, що у позивача відсутні підстави стверджувати про наявність прострочення зобов`язання та підстави вимагати сплати інфляційних втрат.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/878/22/331/23 від 18.01.2023р. матеріали справи №906/878/22 витребувано з Господарського суду Житомирської області.

27.01.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/878/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.22р. у справі №906/878/22, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2022р. у справі №906/878/22 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано позивачу у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 19.02.2018р. між ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" (покупець) та відповідачем ТОВ "Райківський гранітний кар`єр" (постачальник) укладено договір поставки №Щ19/02/18 (далі - договір поставки №Щ19/02-18), згідно умов якого, постачальник зобов`язався поставити покупцю товар (щебінь) за цінами відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, в свою чергу покупець приймає товар та здійснює його оплату.

Товар належить постачальнику на правах власності, не є під заставою, не є під арештом, не є предметом позову третіх осіб (п.1.2 договору поставки №Щ19/02/18).

Загальна сума договору становить суму товару, отриманого по всіх Специфікаціях (п.2.1 договору поставки №Щ19/02/18).

Оплата проводиться в національній валюті Україні на поточний рахунок постачальника, що зазначений у цьому договорі (п.2.2 договору поставки №Щ19/02/18).

Покупець проводить оплату товару на умовах визначених у Специфікації (п.2.3 договору поставки №Щ19/02/18).

Ціни на товар вказані у Специфікації з урахуванням ПДВ (п.2.4 договору поставки №Щ19/02/18).

У ціну товару включені послуги з навантаження товару на транспортний засіб (п.2.5 договору поставки №Щ19/02/18).

Датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної сторонами (п.3.5 договору поставки №Щ19/02/18).

Строк дії договору поставки №Щ19/02/18), згідно п.6.1 якого, з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2018р., в частині виконання взятих на себе зобов`язань стороні до повного їх виконання. У випадку, якщо жодна із сторін договору за один місяць до закінчення строку дії цього договору не направить письмову заявку про відмову від пролонгації цього договору, то договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік на тих же умовах (п.6.2 договору №Щ19/02/18).

У додатку №1 до договору поставки №Щ19/02/18 сторони погодили Специфікацію №1, згідно умов якої сторони домовилися про наступні умови поставки товару (щебеню):

1) об`єм поставки товару (щебінь фракції 10-20 мм) становить 2000,00т (дві тисячі тонн).

2) Ціна товару на місці складування (Житомирська обл., Бердичівський р-н, с.Райки, вул.Центральна, 1) - 130,00грн./т з ПДВ на умовах FCA відповідно до ІНКОТЕРМС 2010.

3. Оплата товару покупцем здійснюється наступним чином:

- 130 000,00грн. (сто тридцять тисяч грн. 00коп.) за 1000,00т (одну тисячу тонн) оплачується протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання кожної окремої партії товару, що підтверджується відповідною видатковою накладною та ТТН.

4. Основні вимоги до щебеню природного для будівельних робіт згідно ДСТУ БВ.2.7.-75-98. Будівельні матеріали. Щебінь і гравій щільні природні для будівельних матеріалів, виробів, конструкцій і робіт. ТУ.

Взаємовідносини сторін у частині, не обумовленій у даній Специфікації, регулюються Договором поставки №Щ19/02/18.

В подальшому, 21.02.2018р. відповідач виставив до оплати позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000014 на суму 260 000,00грн. (а.с.23).

Також, 28.02.2018р.позивачем здійснено попередню оплату на суму 130 000,00грн. згідно платіжного доручення №1260 (а.с.24).

Однак, відповідач свої зобов`язання по поставці товару здійснив частково на загальну кількість 326,95т. на суму 42503,50грн., про що свідчать товарно-транспорні накладні та видаткові накладні (а.с.25-43).

05.12.2019р. за №1513 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу в якому вимагав від останнього поставити щебеневу продукцію або повернути сплачений авансовий платіж (а.с.44-46).

Відповідач згідно платіжних доручень №188 від 13.02.2020р. на суму 10000,00грн., №267 від 13.03.2020р. на суму 10 000,00грн. та №329 від 14.07.2020р. на суму 10000,00грн. частково повернув позивачу суму попередньої оплати (а.с.47-49).

12.08.2020р. за №863 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу про повернення сплаченого авансового платежу (а.с.50-53).

Відповідач згідно видаткових накладних №КР-0000121 від 02.04.2021р. на суму 3555,50грн. та №КР-0000130 від 06.04.2021р. на суму 5616,00грн. частково поставив відповідачу щебінь (а.с.42-43).

Відповідач залишив без задоволення вимоги позивача про повернення попередньої оплати на загальну суму 57496,50грн..

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" про стягнення 72665,91грн., з яких: 57496,50грн. суми попередньої оплати, 15169,41грн. суми інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" посилається на невиконання відповідачем свого обов`язку по поставці товару згідно умов, порядку та строків, визначених договором поставки №Щ19/02/18 від 19.02.2018р., тому з врахуванням втрати інтересу до поставки товару просить повернути попередню оплату.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.10.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №906/878/22, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та судове засідання для розгляду справи по суті призначити на 29.11.2022р., тощо.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.11.22р. відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 13.12.2022р..

30.11.2022р. позивач надіслав суду лист з доказами надіслання копії позовної заяви з додатками відповідачу на його поштову адресу, а саме: 13333, Житомирська область, Бердичівський район, с. Райки, вул.Центральна, 1, листом з описом вкладення (а.с.77-80).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.12.2022р. відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 22.12.2022р..

21.12.22р. на електронну пошту Господарського суду Житомирської області, представник позивача подав суду клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, одночасно підтримує позовні вимоги в повному обсязі. Крім того, скористався правом заявити клопотання про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну (правничу) допомогу.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.12.2022р. у справі №906/878/22 позов задоволено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст.692 ЦК України.

За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовують загальні норми ст.ст. 692 та 693 ЦК України.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

У відповідності до ч.1 ст.202 ГК України та ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19 аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2018р. між ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" (покупець) та відповідачем ТОВ "Райківський гранітний кар`єр" (постачальник) укладено договір поставки №Щ19/02/18 (далі - -договір поставки №Щ19/02-18), згідно умов якого, постачальник зобов`язався поставити покупцю товар (щебінь) за цінами відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору, в свою чергу покупець приймає товар та здійснює його оплату.

21.02.2018р. відповідач виставив до оплати позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000014 на суму 260 000,00грн..

28.02.2018р. позивачем здійснено попередню оплату на суму 130000,00грн. згідно платіжного доручення №1260.

Однак, відповідач свої зобов`язання по поставці товару здійснив частково на загальну кількість 326,95т на суму 42503,50грн, про що свідчать товарно-транспорні накладні та видаткові накладні.

05.12.2019р. за №1513 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу в якому вимагав від останнього поставити щебеневу продукцію або повернути сплачений авансовий платіж (а.с.44-46).

Відповідач згідно платіжних доручень №188 від 13.02.2020р. на суму 10000,00грн., №267 від 13.03.2020р. на суму 10 000,00грн. та №329 від 14.07.2020р. на суму 10000,00грн. частково повернув позивачу суму попередньої оплати (а.с.47-49).

12.08.2020р. за №863 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу про повернення сплаченого авансового платежу (а.с.50-53).

Згідно видаткових накладних №КР-0000121 від 02.04.2021р. на суму 3555,50грн. та №КР-0000130 від 06.04.2021р. на суму 5616,00грн. частково поставив відповідачу щебінь (а.с.42-43).

Відповідач залишив без задоволення вимоги позивача про повернення попередньої оплати на загальну суму 57496,50грн.

Отже, матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку з фактичним закінченням строку поставки позивачу та яку останній зажадав повернути на загальну суму 57496,50грн. на підставі ч.2 ст.693 ЦК України, а тому припинилося зобов`язання з поставки товару.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення 57496,50грн попередньої оплати.

Додатково позивач заявив до стягнення 15169,41грн інфляційних втрат, нарахованих в порядку ч.2 ст.625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та інфляційних втрат в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020р. №924/532/19).

Водночас, обов`язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов`язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов`язання.

Також, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43 постанови ВПВС від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19).

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунок інфляційних втрат, нарахованих за період з 10.04.2021р. по 31.08.2022р.. колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення 15169,41грн. інфляційних втрат.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду про задоволення позовних вимог.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Щодо покликання скаржника про порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що згідно ухвали Господарського суду Житомирської області від 21.10.22р. справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" про стягнення 72 665,91грн. розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 29.11.2022р. о 10:00год.

02.11.2022р. до Господарського суду Житомирської області повернулася ухвала суду від 21.10.2022р., надіслана на адресу відповідача (10003, м.Житомир, вул.Лесі Українки, буд.19) з відміткою органу зв`язку про причини невручення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.65-67).

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 29.11.2022р. судом в Єдиному державному реєстрі отримано інформацію про стан суб`єкта Товариство з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" (код ЄДРПОУ 37671722) згідно з якою вбачається, що місцезнаходження останнього співпадає з адресою за якою було надіслано ухвалу від 21.10.2022р. про відкриття провадження у справі (а.с.69).

Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" сторони спору зобов`язані в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (ч.4 ст.11 Кодексу).

Як нагадує Суд у справі "Осіпов проти України", ст.6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

У відповідності до положень ч.ч.1, 2, 4, 7 ст.120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно п п.4, 5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цієї особою суду; або за адресою, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989р. у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії" вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001р. у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ухвали Господарського суду Житомирської області від 29.11.2022р. відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 13.12.2022р. о 15:30год..

30.11.2022р. позивач надіслав Господарському суду Житомирської області лист з доказами надіслання копії позовної заяви з додатками відповідачу на його поштову адресу, а саме: 13333, Житомирська область, Бердичівський район, с.Райки, вул.Центральна, 1, листом з описом вкладення (а.с.77-80).

В судовому засіданні 13.12.22р. судом на офіційному сайті "Укрпошта" перевірено поштове відправлення відповідачу копії позовної заяви з додатками на його поштову адресу за штрихкодовим ідентифікатором 1002503774620 та встановлено, що відповідач отримав 02.12.2022р. поштове відправлення особисто (а.с.82).

Згідно ухвали Господарського суду Житомирської області від 13.12.2022р. відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 22.12.22р. о 12:00год..

В судове засідання 22.12.2022р. Господарського суду Житомирської області представники сторін не з`явились.

З врахуванням викладеного та оскільки кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.13 Кодексу), судове засідання 22.12.2022р. о 12:00год. проведено без участі представників сторін за наявними у справі доказами з прийняттям рішення суду про задоволення позову.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про відсутність підстав вважати, що місцевим господарським судом було порушено приписи процесуального закону в частині належного повідомлення сторони про розгляд справи.

Таким чином, враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2022р. у справі №906/878/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райківський гранітний кар`єр" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2022р. у справі №906/878/22 без змін.

2. Справу №906/878/22 повернути до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "06" березня 2023 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Савченко Г.І.