Ухвала

від 28.02.2023 по справі 2/463/1601/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2/463/1601/14 Головуючий у 1 інстанції Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/2773/21 Доповідач в 2-й інстанції Левик Я. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретарка: Колич Х.Б.,

за участі в судовому засіданні представника апелянта ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , її представниці ОСОБА_4 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні умісті Львовіцивільну справуза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішенняЛичаківського районногосуду м.Львовав складісудді СтрепкаН.Л.від 22липня 2014року усправі запозовом ОСОБА_5 ,правонаступницею якоїє ОСОБА_3 до ОСОБА_3 ,третя особачетверта Львівськадержавна нотаріальнаконтора провизнання прававласності, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року позов задоволено повністю та визнано за ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 29,1 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв.м. та кухні площею 11,9 кв.м., а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м., кухні площею 9кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м ., комори площею 3,8 кв.м.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2014 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 відхилено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року залишено без змін.

Вказане рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року оскаржив ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 22 липня 2014 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третьої особи четвертої Львівської державної нотаріальної контори про визнання права власності - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 07 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд вирішив питання про права та інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі. Стверджує, що він є власником будинку АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці, на якій розташований і житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на який визнано за ОСОБА_5 . Вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності, спільно використовується для обслуговування будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та належних до них господарських споруд, а тому вирішивши питання про узаконення шляхом визнання права власності в порядку спадкування на самовільне будівництво, без залучення власника земельної ділянки та скаржника, як землекористувача та власника суміжного будинку АДРЕСА_1 , суд фактично вирішив питання про їх права та обов`язки. Крім цього, стверджує, що літня кухня на яку судом визнано право власності є самочинним будівництвом та в силу ст. 376 ЦК України на неї право власності не набувається. Вважає, що у даній справі відсутній дійсний спір про право володіння, користування і розпорядження майном між спадкоємцями, а відтак позов про виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини підлягає розгляду в судовому порядку із залученням належного відповідача, яким є місцева рада.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання апеляційної скарги та клопотання про закриття провадження у справі, ОСОБА_3 та її представниці в заперечення апеляційної скарги та в підтримання свого клопотання про закриття провадження у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, а також усних та письмових заяв, клопотань та пояснень учасників справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 41 Конституції України, п. 5, 6, ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 16, 319, 321, 392, 1261, 1268, 1270 ЦК України, ст.ст.10,61, 88,169, 212-215 ЦПК України, та задовольняючи позов, виходив з того, що ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8 , однак не може її оформити через нотаріуса, оскільки ОСОБА_8 за життя не оформив належним чином право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 , після присвоєння будинку окремих поштових адрес 8 і 8-б. З витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно серії ССГ№ 119941 від 20 жовтня 2009 року та реєстраційного посвідчення від 6 січня 1976 року вбачається, що 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 належала ОСОБА_8 інших 2/3 частини будинку належать ОСОБА_6 , що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССГ № 119974 від 21 жовтня 2009 року, яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про право на спадщинну за законом від 21 жовтня 2009 року. Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 21 січня 1999 року № 53 частині будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_9 присвоєно окремий номер 8-б. З довідки обласногокомунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 19 квітня 2013 року № 2/4601 вбачається, що будинок на АДРЕСА_1 був розділений на два окремі поштові номери 8 і 8-б та загальна площа до присвоєння окремого поштового номера будинку становила 129,7 кв.м., після розподілу, без самовільного будівництва загальна площа будинку становить 29,1 кв.м., житлова площа 17,2 кв.м. (одна кімната та кухня). Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів № 223 від 12 квітня 1988 року ОСОБА_8 узаконено самовільно побудовану літнюкухню в будинку АДРЕСА_1 . У відповідності з технічним паспортом від 16 грудня 1991 року літня кухня складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м., кухні площею 9 кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м., комори площею 3,8 кв.м. Наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 28 грудня 2009 року № 2630-Ж-Л оформлено за ОСОБА_6 , право приватної власності в цілому на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 88,8 кв.м. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 24 листопада 2004 року. Позивач була дружиною ОСОБА_8 , що стверджується свідоцтвом про одруження від 9 червня 1977 року та проживала разом з ОСОБА_8 по день його смерті за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Львівського комунального підприємства « 507»від 15 квітня 2013 року № 684. Водночас з свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 27 березня 1953 року вбачається, що ОСОБА_8 був її батьком. Таким чином, сторони у справі є спадкоємцями першої черги. Водночас, відповідач заявою від 16 квітня 2013 року відмовилась від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 і в судовому засіданні не заперечила щодо визнання за позивачем права власності на спадкове майно. З листа четвертою Львівської державної нотаріальної контори від 8 травня 2013 року № 988/02-14 вбачається, що позивачу відмовлено в оформленні права власності на спадкове майно (спірний будинок) після смерті ОСОБА_8 , оскільки останнім не було належним чином оформлено правовстановлюючих документів на вказану частину будинку після присвоєння частинам будинку окремих поштових адрес.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 07 липня 2014 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 за участю третьої особи Четвертої Львівської державної нотаріальної контори про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 29,1 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв.м. та кухні площею 11,9 кв.м., а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м., кухні площею 9 кв.м., коридору площею 9,4 кв.м., санвузла площею 3,8 кв.м., комори площею 3,8 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до договору дарування від 23 липня 1965 року ОСОБА_8 належала 1/3 частка житлового будинку АДРЕСА_1 ві. Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 53 від 21 вересня 1999 року частині будинку, що належала іншому співвласнику ОСОБА_9 присвоєно будинковий номер АДРЕСА_1 , а частина будинку, що належала ОСОБА_8 залишилась під номером 8. У зв`язку з не повідомленням ОСОБА_10 про вказане вище розпорядження, останній належним чином не оформив право власності на свою частину будинку та 24 листопада 2004 року помирає. Позивач є дружиною ОСОБА_8 , після смерті якого звернулась у нотаріальну контору для оформлення права власності на спадкове майно, однак їй було в цьому відмовлено, через неналежне оформлення спадкодавцем прав на спірну частину будинку.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа четверта Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності, як правонаступницю позивачки ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

28.02.2023 року ОСОБА_2 подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, у якому просив скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27.07.2014 року, а провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю предмету спору.

В обґрунтування заяви вказує на те, що якщо вважати, що ОСОБА_3 являється позивачем у справі, як правонаступник після смерті ОСОБА_5 та відповідачем, то ситуація у справі складається таким чином, що позивач і відповідач збігаються в одній особі. Також вказує, що позивачка пред`являючи позов в липні 2014 року до доньки ОСОБА_3 , яка у вставленому законом порядку відмовилась від прийняття спадщини в квітні 2013 року, права позивача не були порушені, фактично спір між сторонами був відсутній.

Окрім цього, 28.02.2023 року ОСОБА_3 подала заяву про закриття провадження у справі. В обґрунтування заяви вказує на те, що позов ОСОБА_5 був заявлений до ОСОБА_3 та стосувався визнання права на спадщину, яку в подальшому після смерті ОСОБА_5 прийняла ОСОБА_3 , відтак оскільки на даний час позивач та відповідач є одна і та ж особа, у даній справі відсутній предмет спору.

Перевіряючи оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги та при перевірці питання чи порушується оскаржуваним рішенням права та інтереси апелянта колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 .

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина до складу якої увійшла

1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .

Власником інших 2/3 частин вказаного житлового будинку була ОСОБА_9

ОСОБА_5 є дружиною ОСОБА_8 та проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_8 , від прийняття спадщини після смерті батька відмовилася, подавши 16 квітня 2013 року відповідну заяву нотаріусу.

Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області № 223 від 12 квітня 1988 року, враховуючи, що самовільне будівництво ОСОБА_8 літньої кухні на присадибній ділянці АДРЕСА_1 здійснено без порушень будівельних, санітарних і протипожежних норм і правил та те, що воно не може бути самостійним об`єктом користування і зносити його недоцільно, узаконено і дозволено ОСОБА_8 експлуатацію і реєстрацію власності у Львівському МБТІ самовільно побудованої літньої кухні в будинку АДРЕСА_1 .

На підставі розпорядження Личаківської районної адміністрації від 21 січня 1999 року № 53 частині будинку, яка належить ОСОБА_9 присвоєно будинковий номер АДРЕСА_1 .

ОСОБА_8 своє право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 належним чином не оформив.

На даний час власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Окрім цього, як вбачається з інвентаризаційних справ на будинки, матеріалів даної справи, спадкових справ, а також пояснень учасників справи, будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 знаходяться на одній, спільній земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади міста та Львова та їх користуванні.

Тому, слід вважати, що визнаючи оскаржуваним рішенням за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , суд першої інстанції фактично втрутився в права та законні інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме користувачів земельної ділянки, про яку йшлося, зокрема, і апелянта ОСОБА_1 , як власника будинку АДРЕСА_3 і відповідно користувача земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Окрім цього, в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, постановленій у даній справі, встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок перебуває у комунальній власності, спільно використовується для обслуговування будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та належних до них господарських споруд, а тому, вирішивши питання про узаконення шляхом визнання права власності в порядку спадкування на самовільне будівництво, без залучення власника земельної ділянки та скаржника, як землекористувача та власника суміжного будинку АДРЕСА_1 , суд фактично оскаржуваним рішенням вирішив питання про їх права та інтереси.

Зважаючи на вказане слід вважати, що доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушені права апелянта слід вважати обґрунтованими.

Зважаючи на те, що оскаржуване рішення прямо впливає на права на інтереси, зокрема, апелянта, а він до участі у розгляді справи не залучався, як один із належних відповідачів, разом з тим і апеляційний суд позбавлений можливості залучити його як відповідача чи направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскаржуване рішення підлягало б скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Крім цього скасуванню підлягає і ухвала Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2014 року, оскільки порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи встановлено статтею 370 ЦПК України.

Так, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави (частина перша статті 370 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 370 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

За змістом статті 370 ЦПК України розгляд апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи передбачає перевірку законності судового рішення за наслідками розгляду попередньої апеляційної скарги.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 522/21026/16-ц.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 , апеляційним судом Львівської області 04 грудня 2014 року постановлено ухвалу про залишення без змінрішенняЛичаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Тому вказане унеможливлює існування у справі двох різних рішень суду апеляційної інстанції. Одного про залишення рішення суду без змін а другого про його скасування.

Однак, відповідно до п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно достатті 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладамивідсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин,якщоміжсторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань абосамими сторонами врегульовано спірні питання.», вказане є цитатою Постанови Верховного Суду у справі №404/251/17 (провадження 61-13405св18) від 3.05.2018 року, що, як висновок щодо застосування згаданої процесуальної норми повинен бути врахований судами при розгляді аналогічних справ (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокремау випадку припинення існування предмета спору(наприклад, сплата суми боргу,знищення спірного майна,скасування оспорюваного акта державного чи іншого органутощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.Одночасно слід зазначити, що предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

У пункті 5.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та в пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якоговиник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

У пунктах 22 24 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19 викладено такий правовий висновок: "Звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію, за якої Позивачем та одним із Відповідачів у справі є одна і так ж особа Держгеокадастр. Відповідно до частин 2, 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. ГПК України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття "неналежний позивач", не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із "самим собою". ГПК України надає суду першої інстанції можливість за клопотанням позивача залучити до участі у справі належного відповідача, але у даній справі, за сформульованих позовних вимог та характеру спірних правовідносин, підстав для вчинення такої процесуальної дії не було. Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого".

Закриваючи провадження у справі, місцевий господарський суд фактично врахував викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19 правовий висновок щодо неможливості розгляду заявленого позову за відсутністю предмета спору як такого, оскільки позовні вимоги у цій справі хоча й стосуються конкретного матеріально-правового об`єкта земельної ділянки площею 227,9123 га, кадастровий номер 2122786301:00:104:0001, власником якої наразі є Мукачівська міськрада, проте беззаперечний факт поєднання Міськради як позивача та відповідача-2 в одній особі внаслідок реорганізації Павшинської сільради об`єктивно виключає виникнення правового конфлікту між позивачем і відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_5 померла та судом залучено до участі у справі правонаступницю позивачки ОСОБА_5 ОСОБА_3 , яка є відповідачкою у даній справі.

Зважаючи на вказане, провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами з підстав процесуального правонаступництва відповідачки стосовно прав і обов`язків позивачки, оскільки у зв`язку з поєднанням в одній особі позивача та відповідача та переходу до останнього всіх прав та обов`язків позивача, судовий розгляд позовних вимог щодо визнання права власності в порядку спадкування не призведе до відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Зважаючи на вказане, заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 про закриття провадження у справі підлягають до часткового задоволення.

Враховуючи вказане, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, відповідно рішення Личаківськогорайонного судум.Львовавід 22липня 2014року таухвалу Апеляційногосуду Львівськоїобласті від04грудня 2014року слід скасувати та провадження у справі за позовом ОСОБА_5 , правонаступницею якої є ОСОБА_3 до ОСОБА_3 , третя особа четверта Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Керуючись ст.ст. 255 ч.1 п.2, 256, 373, 374, 377 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Личаківськогорайонного судум.Львовавід 22липня 2014року таухвалу Апеляційногосуду Львівськоїобласті від04грудня 2014року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_5 , правонаступницею якої є ОСОБА_3 до ОСОБА_3 , третя особа четверта Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали безпосередньо до Верховного суду.

Повний текст ухвали складено 06 березня 2023 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра