Рішення

від 03.03.2023 по справі 277/590/22

ЄМІЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 277/590/22

Номер рядка звіту 35

РІШЕННЯ

іменем України

"03" березня 2023 р. смт Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В.В.

за участю секретаря с/з Лук`янчук Т.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в смт Ємільчине, відповідно до вимог ст.247 ч.2 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за позовом Житомирського обласного центру зайнятості в особі Ємільчинської районної філії до ОСОБА_1 про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Директор Ємільчинської районної філії Житомирського обласного центру зайнятості Марчук В.М. звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 14387,89 грн.

Вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 звернувся до Ємільчинської районної філії Житомирського обласного центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні та за відсутності підходящої роботи 27.08.2014 року йому було надано статус безробітного і призначено допомогу по безробіттю з 03.09.2014 року по 29.08.2015 року.

За даними обміну з РЗО (ПФУ) про отримання соціальних виплат надійшла інформація про отримання ОСОБА_1 пенсії за віком з 22.05.2015 року. Даний факт також підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про те, що ОСОБА_1 дійсно призначено пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином,за періодз 22.05.2015року по29.08.2015року відповідачзаборгував накористь позивача14387,89грн. неправомірно отриманої допомоги по безробіттю.

З метою досудового врегулювання спору 09.12.2021 року Ємільчинська районна філія Житомирського обласного центру зайнятості надсилала ОСОБА_1 претензію на адреси можливого проживання відповідача з вимогою сплатити вказані кошти і попередженням про вирішення питання повернення зазначених коштів в судовому порядку у разі відмови повернути їх добровільно.

Однак повертати кошти у добровільному порядку ОСОБА_1 відмовився. На даний час вказану суму не повернуто.

Позивач вважає,що оскількизгідно чинногозаконодавства виплатадопомоги побезробіттю припиняєтьсяу разіпризначення чиотримання пенсіїза віком,у томучислі напільгових умовах,пенсії завислугу роківабо досягненняпенсійного віку, відповідач повинен був вчасно повідомити службу зайнятості про факт отримання ним пенсії після призначення такої пенсії, оскільки така пенсія нараховувалась йому з дати звернення до органів ПФУ. Натомість відповідач продовжував перебувати на обліку як безробітний та отримував допомогу по безробіттю.

02.12.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказав, що позовні вимоги позивача не визнає, просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку із спливом строку позовної давності, мотивуючи свої заперечення тим, що 27.08.2014 року він звернувся до Ємільчинської районної філії Житомирського обласного центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного. З 27.08.2014 року отримав статус по безробіттю та з 03.09.2014 року йому призначено допомогу по безробіттю, яку він отримував по 29.08.2015 року.

Досягнувши пенсійного віку, 22.05.2015 року звернувся з заявою до Ємільчинського відділення Пенсійного фонду України про призначення та виплату пенсії за віком, яку почав отримувати з вересня 2015 року.

Вважає, що перебуваючи на обліку в Ємільчинській районній філії Житомирського обласного центру зайнятості одночасно допомоги по безробіттю та пенсію за віком не отримував, а також зазначає, що позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки правові відносини між ним та позивачем мали місце станом на травень-серпень 2015 року, відтак строк між попередньо вказаними обставинами та датою подання позовної заяви - 04.08.2022 року до суду становить майже 7 років, тоді як загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Припинивши виплати по безробіттю в серпні 2015 року - позивачу достовірно було відомо, що йому призначено пенсію за віком, однак, позивач не звернувся до суду в межах трьохрічного терміну для стягнення заборгованості, тобто до серпня 2018 року, тому на його думку є всі підстави для відмови в задоволенні позову через сплив строку позовної давності.

06.12.2022 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому наполягає на задоволенні позову, не погоджуючись з позицією відповідача викладеною у відзиві на позовну заяву з наступних підстав.

Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення пенсійного віку.

Таким чином, вина відповідача полягає у тому, що він не повідомив службу зайнятості вчасно про факт отримання ним пенсії після призначення такої пенсії та натомість продовжував перебувати на обліку як безробітний та отримував допомогу по безробіттю.

Щодо позиції відповідача, що фактично пенсію він почав отримувати з вересня 2015 року, а з обліку як безробітний знявся у кінці серпня представник позивача зауважив, що згідно чинних нормативно правових актів, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї.

Тобто, відповідач отримав пенсію і за період, коли ще перебував на обліку як безробітний. Оскільки така пенсія нараховувалась йому з дати звернення до органів ПФУ, незалежно від дати фактичної виплати.

Вважає, що загальні строки позовної давності до справ за позовами Центрів зайнятості взагалі не використовуються, оскільки існує спеціальна норма закону. Специфіка діяльності Центрів зайнятості передбачає, що порушення з боку безробітних та факт неправомірного отримання ними допомоги по безробіттю в абсолютній більшості випадків стає відомим набагато пізніше, ніж особа отримує статус безробітного чи починає отримувати допомогу по безробіттю.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, вказав, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій вказав, що позовні вимоги не визнає та просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, а також беручи до уваги докази, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 27.08.2014 року з метою пошуку постійної роботи та отримання допомого по безробіттю звернувся до Ємільчинського районного центру зайнятості, про що свідчать ксерокопія персональної картки на ОСОБА_1 та ксерокопія заяви відповідача про надання йому статусу безробітного від 27.08.2014 року. (а.с. 6-9).

Згідно ксерокопії додатку 1 до персональної картки ОСОБА_1 , останній відвідував центр зайнятості в період з 27.08.2014 року по 31.08.2015 року включно, 31.08.2015 року сформовано заяву на зняття з обліку. (а.с. 10-11).

Як вбачається з ксерокопії додатку 4 до персональної картки ОСОБА_1 , останній за період з вересня 2014 року по серпень 2015 року отримував допомогу по безробіттю. (а.с. 12-17).

09.12.2021 року за вих. №169/21 на адресу відповідача було направлено лист про відшкодування коштів, у якому ОСОБА_1 повідомлено про необхідність повернути кошти в сумі 14387,89 грн., оскільки він, перебуваючи на обліку у Ємільчинському районному центрі зайнятості, одночасно отримував пенсію. (а.с. 18).

Відповідно до листа начальника відділу обслуговування громадян №5 (сервісного центру) ГУПФУ в Житомирській області №0600-0208-8/375 від 04.01.2022 року, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 22.05.2015 року. (а.с. 22).

З ксерокопії довідки Житомирського обласного центру зайнятості №4157/10.03-21 від 07.12.2021 року згідно з проведеним розрахунком отриманої допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , сума до повернення за період з 22.05.2015 року по 01.09.2015 року складає 14387,89 грн. (а.с.23).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VI безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до приписів частин другої, третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року № 1533-III застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Ємільчинського районного центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні та 27.08.2014 року відповідачу призначено допомогу по безробіттю.

Згідно з довідкою, виданою позивачем, сума матеріального забезпечення, що підлягає поверненню становить 14387,89 грн.

З матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору Ємільчинським РЦЗ відповідачу було направлено претензію з вимогою повернути кошти в сумі 14387,89 грн. з попередженням про вирішення питання повернення зазначених коштів в судовому порядку у разі відмови повернути їх добровільно.

Отримавши претензію з вимогою про повернення коштів, ОСОБА_1 не повернув безпідставно отриману допомогу по безробіттю.

Суд приходить до висновку, що у порушення приписів частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» відповідач у даній справі ОСОБА_1 не подав відомостей про те, що з 22.05.2015 року йому призначено пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і як наслідок, не мав права на виплату допомоги по безробіттю.

Отже, позовні вимоги Житомирського обласного центру зайнятості в особі Ємільчинської районної філії до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 14387,89 грн. є доведеними та обґрунтованими, проте, як зазначалося вище, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовноїдавності починаєтьсявід дня,коли особадовідалася абомогла довідатисяпро порушеннясвого праваабо проособу,яка йогопорушила.

Відповідно до положень статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Саме такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 916/2128/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 914/197/19.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів того, що в період з 22.05.2015 року, часу коли ОСОБА_1 звернувся до Ємільчинського відділення пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії та до 22.05.2018 року, тобто в межах строку позовної давності йому не було відомо про порушення своїх прав.

Позивач взагалі не зазначив коли саме йому стало відомо про те, що відповідач отримував виплати по безробіттю в той час, як йому було призначено пенсію за віком. Позивач не наводить поважних причин, які перешкоджали йому звернутися до суду із зазначеним позовом про стягнення коштів з відповідача в межах позовної давності.

Натомість позивач у відповіді на відзив вказав,що відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення», адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується.

Проте таке твердження позивача спростовується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 727/4084/16-ц, згідно з якою Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення в аналогічному спорі, вказав, що застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», є помилковим.

Відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» своєчасно не сплачені фінансові санкції та адміністративні штрафи стягуються із страхувальника в дохід Фонду в порядку, встановленому законом.

Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

З огляду на викладене, Верховний Суд вказав, що частина четверта статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» стосується відповідальності роботодавця (страхувальника), а не застрахованих осіб, які зареєстровані в установленому законом порядку як безробітні, у зв`язку з чим застосування вказаної норми до спірних правовідносин є безпідставним.

За таких обставин, хоча позовні вимоги Житомирського обласногоцентру зайнятостів особіЄмільчинської районноїфілії до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 14387,89 грн. є доведеними та обґрунтованими, проте задоволенню не підлягають, у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, та відсутністю поважних причин пропуску позовної давності.

Враховуючи, що в задоволенні позову позивачу відмовлено, за правилами частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, понесені позивачем судові витрати у справі покладаються на останнього.

На підставі наведеного, ст.ст.251, 261, 267 ЦК України, керуючись ст.ст.2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 258-260, 263-265, 273-279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Житомирського обласного центру зайнятості в особі Ємільчинської районної філії до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Ємільчинський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 03.03.2023 року.

Суддя: В. В. Заполовський