Рішення

від 08.03.2023 по справі 910/9822/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.03.2023Справа № 910/9822/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Malag Soltau GmbH (15366, Німеччина, м. Гоппегартен, вул. Каренале 8, код 167804364)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОДГАРД ГРУП" (01033, місто Київ, вулиця Жилянська 35, код ЄДРПОУ 43265494)

про стягнення 62 723,89 доларів США,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Malag Soltau GmbH до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОДГАРД ГРУП" про стягнення заборгованості за договором поставки № 021220 від 02.12.2020 у розмірі 62 723,89 дол. США, з яких: 27 271,26 дол. США основного боргу, 27 271,26 дол. США та 8 181,37 дол. США пені.

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.10.2022.

Сторони участь своїх представників у засідання суду 26.10.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 відкладено підготовче засідання на 23.11.2022.

Сторони участь своїх представників у засідання суду 23.11.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 відкладено підготовче засідання на 07.12.2022.

Сторони участь своїх представників у засідання суду 07.12.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 25.01.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 відкладено судове засідання на 01.03.2023.

08.02.2023 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

Судові засідання Господарського суду міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., призначені на 01.03.2023, знято з розгляду.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 судове засідання призначено на 08.03.2023.

Представники сторін участь своїх представників у засідання суду 08.03.2023 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МОДГАРД ГРУП» (раніше - ТОВ «УКРЛІСПРОМ ЛТД»; далі - продавець, відповідач) та Malag Soltau GmbH (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № 021220, за умовами якого продавец зобов`язується виготовляти, поставляти і передавати у власність покупця товари відповідно до специфікацій, які є додатком до цього контракту, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати за нього оплату відповідно до умов цього контракту (п.1.1. договору).

Відповідно до п.1.2. договору назва товару:

- сухий обрізний сосновий пиломатеріал 1-4 сорт;

- пиломатеріали обрізні та необрізні;

- деревина для паливних потреб.

Згідно з п.3.1. договору кількість, асортимент та вартість товару визначається проформою-інвойсом, яка з моменту її підписання сторонами стає невід`ємною частиною цього договору.

Загальна вартість договору складає: від1500,00 USD до 200 000,00 USD (п. 3.2. договору).

За умовами п.3.3. договору розрахунок може бути проведений в двох видах валюти, а саме евро чи долар США.

Відповідно до п. 5.1. договору розрахунок за цим договором між продавцем і покупцем проводиться 60% передоплатою по рахунку-проформі на розрахунковий рахунок продавця згідно наданого продавцем рахунку, а наступні 40% після переводу відвантаженого товару в режим експорту, підтверджуючі документи продавець надсилає покупцю на електрону пошту покупця, зазначену в цьому контракті, на протязі 2 днів.

Згідно з п. 6.1. договору приймання товару за кількістю і якістю проводиться покупцем відповідно до міжнародних стандартів та вимогам специфікації.

Відповідно до п. 7.4. договору при порушенні покупцем строку оплати товару, який визначений п. 5.1. цього договору. Покупець оплачує продавцю пеню в розмірі 1 % від вартості товару, оплату якого було затримано за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 30% від вартості товару.

Згідно з виставленими рахунками, покупець перерахував відповідачу оплату за товар у загальному розмірі 71 850,00 дол.США.

Зокрема, позивачем на розрахунковий рахунок 15.12.2020 було перераховано грошові кошти у розмірі 15 000,00 дол.США, 21.12.2020 року - 10000,00 дол.США, 15.01.2021 року - 16850,00 дол. США, 11.02.2021 року - 10 000,00 дол. США, 17.02.2021 року - 20 000,00 дол. США, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку.

Позивач у позовній заяві зазначає, що за виставленими рахунками відповідачем частково здійснено поставку оплаченого товару на суму 44.578,74 дол.США:

- 13.01.2021 року - 5 936,19 дол.США,

- 13.01.2021 року - 5 936,19 дол.США,

- 17.02.2021 року - 5 697,18 дол.США,

- 19.02.2021 року - 6 728,71 дол.США,

- 03.03.2021 року - 6 728,71 дол.США,

- 04.03.2021 року - 5 850,79 дол.США,

- 24.06.2021 року - 7 700,97 дол.США.

03.09.2021 року позивачем на адресу відповідача надіслано лист про повернення попередньої оплати в розмірі 27 271,26 дол. США, у зв`язку з невиконанням договору більше ніж 2,5 місяців з дати останнього відвантаження.

У відповідь на лист щодо повернення грошових коштів у розмірі 34 972,23 дол.США відповідачем надіслано графік повернення заборгованості від 12.11.2021 року та вказано, що останній платіж щодо повернення заборгованості в розмірі 34 972,23 дол. США буде здійснено 08.04.2022 року.

24 травня 2021 року відповідачем відвантажено додатково товару на суму 7 700,97 дол.США.

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, будь якого іншого виконання за запропонованою відповідачем схемою не відбулося.

20 травня 2022 позивачем на адресу відповідача надіслана претензія № 126 щодо неналежного виконання умов контракту з вимогою повернути попередню оплату та сплатити пеню.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було поставлено товар у повному обсязі, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 27 271,26 доларів США та за неналежне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано пеню в розмірі 27 271,26 доларів США штраф у розмірі 8 181,37 доларів США.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Згідно з п. 8.1. договору усі спори, що пов`язані із цим договором, або такі, що виникають в процесі виконання умов цього договору, вирішуються шляхом переговорів між представниками сторін. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору у порядку, визначеному відповідним міжнародними договорами.

Виходячи з викладеного переданий спір підлягає розгляду Господарським судом міста Києва із застосуванням норм права України.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжні документи в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 5.1. договору розрахунок за цим договором між продавцем і покупцем проводиться 60% передоплатою по рахунку-проформі на розрахунковий рахунок продавця згідно наданого продавцем рахунку, а наступні 40% після переводу відвантаженого товару в режим експорту, підтверджуючі документи продавець надсилає покупцю на електрону пошту покупця, зазначену в цьому контракті, на протязі 2 днів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 71 850,00 доларів США, а відповідачем частково здійснено поставку оплаченого товару на суму 44 578,74 доларів США.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, поставку товару не здійснив в повному обсязі, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 27 271,26 доларів США.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання з поставки товару у повному обсязі не подано.

З урахуванням існування належних доказів оплати товару, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача його вартості в сумі 27 271,26 доларів США.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також штраф у розмірі 8 181,37 доларів США та пеню у розмірі 27 271,26 доларів США.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу частини другої статті 230 Господарського кодексу України суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а саме: суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 Господарського кодексу України).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 7.4. договору при порушенні покупцем строку оплати товару, який визначений п. 5.1. цього договору. Покупець оплачує продавцю пеню в розмірі 1 % від вартості товару, оплату якого було затримано за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 30% від вартості товару.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок штрафу та встановив, що заявлена до стягнення сума штрафу є арифметично правильною та обґрунтованою, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 181,37 доларів США штрафу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 27 271,26 доларів США, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, а також у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11, від яких Верховний Суд не знайшов підстав відступити.

Отже вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні) (п. 9.3. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15).

З огляду на викладене, та враховуючи, що позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в іноземній валюті, суд вважає вимоги позивача про стягнення 8 181,37 доларів США пені необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Malag Soltau GmbH є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОДГАРД ГРУП" (01033, місто Київ, вулиця Жилянська 35, код ЄДРПОУ 43265494) на користь Malag Soltau GmbH (15366, Німеччина, м. Гоппегартен, вул. Каренале 8, код 167804364, IBAN DE80100400000203684602, Bank Commerzbank, BIC COBADEFFXXX) основний борг у розмірі 27 271 (двадцять сім тисяч двісті сімдесят один) долар США 26 центів, 30% штрафу у розмірі 8 181 (вісім тисяч сто вісімдесят один) долар США 37 центів та судовий збір у розмірі 19 442 (дев`ятнадцять тисяч чотириста сорок дві) грн 25 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.03.2023

Суддя І.О. Андреїшина