Рішення

від 28.02.2023 по справі 910/18667/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2023Справа № 910/18667/21За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", м. Київ

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-Небокрай", м. Київ

про стягнення 28 875,33 грн, -

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко О.О. (адвокат за довіреністю №01/11/22-05 ві 01.01.2022 року);

від відповідача: Кузнєцова Л.Ф. (представник за довіреністю №05 від 21.02.2023 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.11.2021 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-Небокрай» (відповідач) суми заборгованості в розмірі 6 874,37 грн за теплову енергію до 01.05.2018 року та нарахованих на неї суми інфляційних втрат в розмірі 1 182,39 грн та суми 3% річних в розмірі 584,79 грн, а також суми заборгованості за теплову енергію за період з жовтня 2018 року по липень 2020 року в розмірі 17 508,98 грн і, відповідно, нарахованих на неї суми інфляційних втрат в розмірі 1 803,24 грн та суми 3% річних в розмірі 921,56 грн, що виникли за Договором на постачання теплової енергії №1310262-02 від 28.01.2021 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2021 року матеріали №910/18667/21 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами справи.

16.12.2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач здійснює нарахування за теплову енергію на площу меншу ніж є опалювальна площа будинку, у зв`язку з чим на 3,6% збільшилася вартість послуг позивача і останнім незаконно отриман від відповідача 60 504,58 грн, що є фактом свідомої маніпуляції позивачем розміром опалювальної площі будинку і отримання незаконної подвійної оплати. Відповідачем також зазначено, що борг заявлений позивачем за період до 01.05.2018 року не задокументований і не підтверджений.

06.01.2022 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що ПАТ «Київенерго» передало позивачу програмний комплекс (базу даних «Уніван-Термал», до якого здійснювалось ПАТ «Київенерго» внесення даних щодо обліку, нарахування (розрахунків) за отриману (спожиту) відповідачем теплову енергію за договором/особами рахунком №1310262-02. Позивачем також зазначено, що нарахування за відпущену теплову енергію проводиться згідно тарифів на теплову енергію. Крім того, на адресу відповідача було направлено лист від 17.02.2021 №30/5/3/2426 про укладення договору на постачання теплової енергії та надіслано проект договору для укладання, який з боку відповідча до цього часу не підписано.

17.01.2022 року від відповідача до суду надійшли заперчення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зазначено аналогічну позицію викладену у відзиві поданому до суду 16.12.2021 року.

Ухвалою від 18.01.2022 року розгляд справи №910/18667/21 було вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судовке засідання на 08.02.2022 року.

25.01.2022 року від відповідача до суду надійшла заява про застосування до вимог позивача спливу строку позовної давності.

В засіданні 08.02.2022 року в справі оголошено перерву до 29.03.2022 року.

Засідання 29.03.2022 року не відбулось у зв`язку з введенням на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а в подальшому, продовженням строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168) та продовженням строку дії воєнного стану згідно Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.04.2022 №7300, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року, а також продовженням 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 підготовче засідання у справі призначено на 26.07.2022 о 11:15 год.

В засіданні 26.07.2022 року в справі оголошено перерву ло 13.09.2022 року.

12.08.2022 року від позивача до суду надійшли додаткові пояснення щодо нарахування за теплову ененргію до жовтня 2018 року, в яких зазначено, що нарахування та внесення до бази даних білінгових систем ПК «Бітек» та ПК «Уніван-Термал» здійснено ПАТ «Київенерго», а позивач лише сформував довідку про стан розрахунків за спожиту теплову енергію до 01.05.2018 рокута облікові картки помісячноза спірний період. Також позивачем зазначено, що відповідачу нарахування за спожиту енергію здійснювались відповідно до навантаження на будинок.

В засідання 13.09.2022 року сторони не з`явились, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено до 01.11.2022 року.

В засіданні 01.11.2022 року в справі оголошено перерву до 10.12.2022 року.

11.11.2022 року від відповідача до суду надійшла відповідь на додаткові пояснення, в якій зазначено, що додаток до договору цесії, укладений з ПАТ «Київенерго» недоступний для ознайомлення відповідачу, що виключає можливість перевірити достовірність інформації, зазначеної позивачем. Відповідачем вказано, що договір №0220031 заборгованостей не фіксував. Відповідач вказав, що частирна вартості зафіксованих гігокалорій мала б бути погашена за раахунок місцевого бюджету, оскільки КМДА було встановлено нижчий тариф, ніж постановою НКРЕП. Відповідач наголосив на тому, що позивач прикриваючись додатком до договору цесії фактично встановив неіснуючу заборгованість. Окрім того, у наданому позивачем розрахунку відсутні будь-які технічні параметри будинку.

В засіданні 20.12.2022 року в справі було оголошено перерву до 28.02.2023 року.

17.01.2023 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що у розрахунках застосовується площа квартир та приміщень, які не мають приладів обліку, а не загальна опалювальна площа самого будинку.

В судовому засіданні 28.02.2023 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2016 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" (абонент) укладено Договір №1310262-01 на постачання теплової енергії, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до договору.

У п. 5.1 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 сторонами погоджено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Відповідно до п. 5.4 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 при відсутності приладу обліку або виходу його з ладу кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

У випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до системи опалення, обладнаної будинковим приладом обліку, - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту пропорційно його договірним навантаженням (п. 5.5 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016).

Згідно з п. 8.1 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 цей договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 15.05.2016.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією з сторін.

Відповідно до п. 4 Додатку №4 до Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У Додатку №8 до Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 вказано, що постачання теплової енергії здійснюється до приміщення, опалювальною площею 37,19 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Киї, вул. Мішуги, буд. 3.

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497554936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Відповідно до п. 1.2 Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в Додатку №1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку №1 до цього договору.

Згідно з п. 1.3 Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 з укладенням цього договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває права вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку №1 до цього договору.

В рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18 (п. 2.1 Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018).

Як вбачається з Додатку №1 до Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 (Перелік споживачів теплової енергії та зобов`язань, право вимоги яких відступається) новому кредитору (Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго") були передані права вимоги до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" (номер договору (особового рахунку) 1310262-01) на суму 4738,66 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 в частині оплати спожитої у період з листопада 2015 року по 01.05.2018 року теплової енергії, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6 874,37 грн, право на стягнення якої до позивача перейшло на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплату за спожиту теплову енергію за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річні у розмірі 584,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 182,39 грн.

Також, за твердженням позивача, 28.01.2021 між ним та відповідачем було укладено Договір №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021. Однак, відповідач, споживаючи теплову енергію у період з жовтня 2018 року по липень 2020 року, не здійснив її оплату, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 17 508,98 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплату за спожиту теплову енергію за Договором №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річні у розмірі 921,56грн та інфляційні втрати у розмірі 1 803,24 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що у нього відсутня будь-яка заборгованість за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016.

Зокрема, відповідач зазначив, що ПАТ "Київенерго" неправильно було застосовано при розрахунку обсягів спожитої відповідачем теплової енергії загальну опалювальну площу будинку. При цьому, за відповідачем рахується переплата.

Відповідач також зазначив, що позивач і надалі продовжує застосовувати меншу загальну опалювальну площу будинку, ніж вона є насправді, що призводить до виникнення переплат. Також, відповідач зауважив, що посилання позивача на порушення відповідачем умов Договору №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є безпідставним, так як вказаний договір між сторонами не укладено.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення" № 630 від 21.07.2005 централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Як вбачається з розрахунку основного боргу за теплову енергію, долученого позивачем до позовної заяви, заборгованість відповідача за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 у сумі 6 874,37 грн виникла у період по 01.05.2018 року.

Саме цю суму боргу було відступлено ПАТ "Київенерго" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" за договором цесії.

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії у вказаний спірний період та її вартість відображені в облікових картках та довідках про нарахування за теплову енергію.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги надання позивачем на підтвердження своїх позовних вимог облікових карток, довідок про нарахування за теплову енергію, відомостей обліку споживання теплової енергії, які приймаються судом як належні та допустимі докази, суд дійшов висновку, що позивачем доведено споживання відповідачем у відповідно до умов Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 теплової енергії на загальну суму 6 874,37 грн.

Що стосується доводів відповідача, викладених у заявах по суті справи, суд вважає їх такими, що не спростовують встановлені судом вище обставини та не підтверджують тверджень відповідача про те, що ПАТ "Київенерго" неправильно розраховувало вартість спожитої теплової енергії відповідачем з огляду на наступне.

Так, у п. 5.1 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 сторонами погоджено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Відповідно до п. 5.4 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 при відсутності приладу обліку або виходу його з ладу кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

У випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до системи опалення, обладнаної будинковим приладом обліку, - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту пропорційно його договірним навантаженням (п. 5.5 Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016).

Як вбачається з матеріалів справи, будинок, обладнаний будинковим приладом обліку не в усіх приміщеннях, у зв`язку з чим нарахування здійснюється не на загальну опалювальну площу, а на площі, які не мають приладів обліку.

Таким чином, нарахування спожитої відповідачем теплоенергії (наряду з іншими споживачами, які не мають приладів обліку теплоенергії) відбувається розрахунковим способом, який полягає в тому, що від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів (тих, в кого встановлені прилади обліку), з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами, які не мають приладів обліку, пропорційно договірним навантаженням.

За таких обставин, у розрахунках застосовується площа квартир та приміщень, які не мають приладів обліку, а не загальна опалювальна площа самого будинку, про неправильність застосування якої ПАТ "Київенерго" та позивачем вказує відповідач.

Відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування обставин, про які він зазначає у заявах по суті справи, зокрема, про неправильність розрахунків енергопостачальної організації та існування у зв`язку з цим переплати як у відповідача , так і в інших споживачів будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 2 Додатку №4 до Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 зазначено, що вартість заявлених в договорі обсягів теплоенергії сплачується абонентом до початку розрахункового періоду (місяця).

Відповідно до п. 4 Додатку №4 до Договору №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Таким чином, відповідач в будь-якому випадку повинен був оплатити вартість теплоенергії.

Доказів сплати відповідачем на користь ПАТ "Київенерго" вартості спожитої теплової енергії за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 у розмірі 6 874,37 грн відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено Договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого позивач у даній справі набув право вимагати від відповідача сплати боргу за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 у розмірі 6 874,37 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у зв`язку з укладенням між ПАТ "Київенерго" та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" Договору №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 відбулась заміна сторони у матеріальних правовідносинах (відбувся перехід прав вимоги), а саме відбулась заміна кредитора у зобов`язанні зі сплати відповідачем вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії для потреб опалення на суму 6 874,37 грн - з ПАТ "Київенерго" (кредитор) на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор).

Відповідачем до матеріалів справи подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення

від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення

від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі

"Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Враховуючи, що строк позовної давності до вимог, які заявлені позивачем за період до 01.05.2018 року, сплив, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 6 874,37 грн задоволенню не підлягають.

Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов`язань з оплати теплоенергії, спожитої за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016, 3% річних у розмірі 584,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 584,79 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, враховуючи засосування судом спливу строку позовної давності до вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості за Договором №1310262-01 на постачання теплової енергії від 25.03.2016 в сумі 6 874,37 грн вимоги про стягнення суми 3% річних у розмірі 584,79 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 584,79 грн задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість з оплати за спожиту відповідачем теплову енергію у період з жовтня 2018 року по липень 2020 року у розмірі 17 508,98 грн.

Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії у вказаний спірний період (з жовтня 2018 року по липень 2020 року) та її вартість відображені в облікових картках та довідках про нарахування за теплову енергію.

Доводи відповідача стосовно того, що позивач неправильно розраховує обсяги спожитої відповідачем теплової енергії (так як неправильно визначає загальну опалювальну площу будинку) спростовані судом вище.

З позовної заяви вбачається, що вказані обсяги теплоенергії були відпущені відповідачу відповідно до умов Договору №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 (за твердженням позивача).

Позивачем долучено до позовної заяви копію проекту Договору №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний проект договору направлявся на адресу відповідача для підписання супровідним листом від 17.02.2021.

Однак, відповідач не підписав проект Договору №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що посилання позивача на порушення відповідачем умов Договору №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є безпідставним, так як вказаний договір між сторонами не укладено.

У ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Судом встановлено, що 17.02.2021 позивач направив на адресу відповідача проект Договору №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 (відповідно до фіскального чеку та накладної №0103275698354).

Однак, доказів отримання відповідачем вказаного проекту договору позивачем суду не надано.

При цьому, судом враховано, що в подальшому позивач направляв відповідачу проект Договору №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 для підписання та вказував на відсутність укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії.

В свою чергу, відповідач листами від 25.08.2021 вих №39 та від 30.09.2021 вих №42 (з дотриманням строку, встановленого у ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги") заперечував щодо підписання договору в редакції, запропонованій позивачем.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що Договір №1310262-02 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 є неукладеним між сторонами.

Однак, суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: - забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; - інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч.. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до п. 44 Правил за самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством.

З аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін "споживач" застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

При цьому, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, поставі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17, постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

З урахуванням встановлених судом обставин стосовно того, що у спірний період відповідач займав спірні приміщення (що не заперечувалось відповідачем), зважаючи на подані позивачем докази (облікові картки), які містять інформацію про обсяги та вартість спожитої відповідачем теплової енергії для потреб опалення, та корінці нарядів на підключення/відключення теплової енергії до будинку за адресою: м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії на загальну суму 17 508,98 грн., з огляду на що відповідач повинен її оплатити.

При цьому, оскільки що в даному випадку між сторонами (споживачем та постачальником) склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії, позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню на підставі частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України та пункту 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17.

Суд зазначає, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи позивача щодо фактичного споживання відповідачем теплової енергії у період з жовтня 2018 року по липень 2020 року.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Згідно із частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правове обґрунтування позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, з огляду на те, що у спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (у строки, визначені законом).

Доказів сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 17 508,98 грн матеріали справи не містять.

Наявність та розмір заборгованості Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" з оплати за фактично спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 року по липень 2020 року у сумі 17 508,98 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в частині стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-небокрай" суми основного боргу у розмірі 17 508,98 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 921,56 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 1 803,24 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 921,56 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 1 803,24 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 17 508,98 грн, сума інфляційних втрат в розмірі 1 803,24 грн, сума 3% річних в розмірі 921,56 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 1 590,66 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-Небокрай" (ідентифікаційний код 24585519, місцезнаходження: 02140, м. Київ, вул. Мішуги, буд. 3) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (ідентифікаційний код 40538421, місцезнаходження: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5) суму боргу в розмірі 17 508,98 грн (сімнадцять тисяч п`ятсот вісім гривень 98 копійок), суму 3% річних в розмірі 921,56 грн (дев`ятсот двадцять одна гривна 56 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 1 803,24 грн (одна тисяча вісімсот три гривни 24 копійки) та суму судового збору в розмірі 1 590,66 грн (одна тисяча п`ятсот дев`яносто гривень 66 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 679,34 грн залишити за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 07.03.2023 року.

Суддя С. МОРОЗОВ