Рішення

від 08.03.2023 по справі 910/13711/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.03.2023Справа № 910/13711/22Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніарм", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артекс Центр", м. Київ

про стягнення 172 103,83 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.12.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніарм" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артекс Центр" (відповідач) суму основного боргу в розмірі 167 436,25 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 4 185,91 грн та суму 3% річних в розмірі 481,67 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору поставки №АЦ0310-2 від 03.10.2022 року в частині поставки оплаченого позивачем товару.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 19.12.2022 року позовну заяву прийняти до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 19.12.2022 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105493293946 ухвалу суду від 19.12.2022 про відкриття провадження у справі не отримав, у зв`язку з чим конверт було повернуто до Господарського суду міста Києва.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/13711/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Питання щодо винесення рішення в справі відбувається з перевищенням встановленого строку у зв`язку з введенням на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а в подальшому, продовженням строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168). Надалі строк дії воєнного стану в Україні, згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 19.04.2022 №7300, продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року. В подальшому, 22 травня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року. В наступному, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 № 2500-ІХ затверджено Указ Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 №573/2022, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, - до 21 листопада 2022 року. Законом України №8189 «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб до 19 лютого 2023 року. Відповідно до Закону про продовження строку дії воєнного стану та загальної мобілізації в Україні від 11 лютого 2023 року продовжено строк дії воєнного стану з 19 лютого 2023 року строком на 90 діб до 20 травня 2023 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.10.2022 року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено Договір поставки №АЦ0310-2 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах викладених в даному Договорі, металопрокат (далі по тексту - товар), сортамент, кількість та ціна якого вказані у рахунках-фактурах, оформлених як додатки до даного Договору, які є його невід`ємними частинами.

Оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 100% передплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2 банківських днів з моменту виставлення рахунку до даного Договору поставки. У разі одержання від покупця передплати частково, постачальник має право на поставку товару на суму одержаних коштів. (п. 3.4. Договору).

Строк поставки товару - протягом 5 робочи днів після 100% передоплати. (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору постачальник зобов`язаний передати покупцю товар, погоджений сторонами, в строк та на умовах, передбачених даним Договором.

03.10.2022 року відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №АЦ-0001127 на суму в розмірі 167 436,25 грн.

Позивачем було оплачено вказаний рахунок згідно платіжного доручення №1106 від 05.10.2022 року на суму 167 436,25 грн.

Як зазначає позивач, товар відповідачем поставлено так і не було, у зв`язку з чим претензією б/н від 24.10.2022 року позивач вимагав повернути суму попередньої оплати.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Укладений між сторонами Договір поставки №АЦ0310-2 від 03.10.2022 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України внормовано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статями 526, 525 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначено вище, Договором, а саме пунктом 4.2., сторони погодили, що Термін поставки товару протягом 5 робочих днів після 100% передоплати.

Враховуючи, що оплата позивачем проведена на підставі платіжноо доручення №1106 від 05.10.2022 року на суму 167 436,25 грн,строк поставки - до 12.10.2022 року включно.

Таким чином, сторонами встановлено в Договорі, що строк поставки товару до 10.10.2022 року.

Змін до Договору, а саме, в частині строків поставки товару, сторонами внесено не було.

Статтею 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Як встановлено вищенаведеними нормами, факт здійснення господарської операції підтверджується оформленням первинного документу, тобто шляхом підписанням покупцем видаткової накладної.

Сторонами зазначене закріплено в п. 4.4. Договору, що датою поставки товару вважається дата отримання покупцем або третьою особою (перевізником) на склад постачальника, вказана в видатковій накладній.

Проте, як вбачається з наданих до суду доказів, в матеріалах справи відсутні первинні докази на підтвердження поставки відповідачем позивачу товару, обумовленого Договором.

Таким чином, враховуючи зазначене, у зв`язку з непоставкою відповідачем позивачу товару у строк до 12.10.2022 року, у відповідача виникло зобов`язання (грошове зобов`язання) із повернення попередньої оплати, сплаченої позивачем в розмірі 167 436,25 грн, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 530 ЦК України, з наступного дня після спливу строку поставки, тобто починаючи з 13.10.2022 року.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням.

Позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду №918/631/19 від 22.09.2020 року.

Отже, відповідач у встановлений строк свого обов`язку не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається, що свідчить про неможливість в односторонньому порядку відмови відповідача від виконання умов Договору.

За змістом частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження виконання ним своїх зобов`язань за Договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу суми оплати в розмірі 167 436,25 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 481,67 грн суми 3% річних та 4 185,91 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 481,67 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 4 185,91 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума коштів в розмірі 167 436,25 грн, сума 3% річних в розмірі 481,67 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 4 185,91 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 2 581,56 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс Центр» (ідентифікаційний код 42583743, адреса: 04112, м. Київ, вул. Оранжерейна, буд. 3, офіс 103) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніарм» (ідентифікаційний код 43194282, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 3/5, офіс 4) основну коштів в розмірі 167 436,25 грн (сто шістдесят сім тисяч чотириста тридцять шість гривень 25 копійок), суму 3% річних в розмірі 481,67 грн (чотириста вісімдесят одна гривна 67 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 4 185,91 грн (чотири тисячі сто вісімдесят п`ять гривень 91 копійка) та суму судового збору в розмірі 2 581,56 грн (дві тисячі пятсот вісімдесят одна гривна 56 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ