Постанова

від 07.03.2023 по справі 640/6616/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/6616/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТЕК АВТ."до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним і скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

16.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "СІНТЕК АВТ." (надалі - ТОВ "СІНТЕК АВТ.") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби м.Києві (надалі - Головне управління ДФС у м.Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.12.2018 №0016821401, №00017240402.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, зокрема завищено податковий кредит по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юджин» є безпідставними і спростовуються первинними документами наданими позивачем.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2021 (постановлене у порядку спрощенного провадження) адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.12.2018 №0016821401, №00017240402, прийняті Головним управління ДПС у м. Києві.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та підтвердженість їх належними, достатніми та допустимими доказами, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не підтвердив висновків перевірки та правомірність спірних рішень відповідними доказами.

Відповідач, не погоджуючись з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу на судове рішення в частини задоволених позовних вимог, яке просить скасувати через порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.

Посилаючись на судову практику апелянт вважає, що спірні рішення прийнято з дотриманням чинного законодавства і на підставі та у відповідності встановлених обставин, що підтверджуються певними доказами які знаходяться в матеріалах справи.

Справу розглянуто у письмовому провадженні.

Враховуючи обставини реорганізації відповідача Головне управління ДФС у м.Києві, апеляційним судом вирішено замінити його правонаступником Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі наказу начальника ГУ ДПС від 19.10.2018 №15735, відповідно до ст.20, 77, 82 ПК України фахівцями Головного управління ДПС м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "СІНТЕК АВТ." з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.01.2015 по 31.12.2017 по взаємовідносинах з ТОВ «Юджин» за результатами якої перевірки складено акт від 27.11.2018 року № 737/26-15-14-01-01/30216139 (т.1 а.с.36), в якому викладені наступні висновки щодо порушення позивачем:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134, п.п.139.2.1 п.139.2 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 208 736,00 грн., в тому числі за 2015 рік - 67 083,00 грн., за 2016 рік - 6 868,00 грн., за 2017 рік - 134 786,00 грн.;

- п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на 747 501,00 грн., в тому числі за червень 2015 року на 492 150,00 грн., серпень на 119 538,00 грн., вересень на 59 928,00 грн., жовтень на 11 148,00 грн., за липень 2017 року на 56 971,00 грн., серпень на 3 029,00 грн., грудень на 4 740,00 грн.;

- п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України в результаті чого порушено граничні терміни реєстрації податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість: до 15 к.дн. - 14 865,26 грн., від 15 до 30 к.дн. - 7 394.12;

- п.п.267.6.4, п.267.6 ст.267 ПК України - несвоєчасне подання податкової декларації транспортного податку за 2016 рік.

Позивач, не погодившись з висновками акту перевірки подав заперечення ,які були розглянуті податковим органом та листом ГУ ДФС від 22.12.2018 №129022/10/26-15-14-01-01 повідомило про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі акту перевірки від 27.11.2018 року № 737/26-15-14-01-01/30216139, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.12.2019, які були оскаржені в адміністративному порядку, а саме:

1) податкове повідомлення-рішення 28.12.2019. №006821401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 80 925,00 грн., за основним платежем 64 740,00 грн. та 16 185,00 грн. за штрафними фінансовими санкціями;

2) податкове повідомлення-рішення від 28.12.2019 №0016811401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток юридичних осіб на загальну суму 244 149,00 грн., в тому числі 208 736,00 грн. за основним платежем та на 35 413,00 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, подав скаргу (вх.№2126 від 04.02.2018), яка за результатом розгляду залишена без задоволення, оскаржувані податкові повідомлення-рішення та висновки акту без змін (рішення ГУ ДФС від 21.03.2016 №13244/6/99-99-11-04-01-25).

Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Згідно з п. 44.1, 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції станом на серпень-вересень 2017 р.) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з п.185.1. ст.185, п.187.1. ст.187, п. 188.1. ст.188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст.201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПКУ та підписана уповноваженою особою.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини 1 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону №996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Висновки суду.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм дає підстави дійти висновку, що певна позиція податкового органу щодо нереальності здійснення підприємством господарської операції з конкретним контрагентом повинна бути обґрунтованою, з глибоким аналізом первинної документації підприємства з цими контрагентами, іншої документації та зі співставленням додаткової інформації, наявної у відповідача, а рішення податкового органу, як суб`єкта владних повноважень, на якого покладається доводити правоту свого рішення, повинно відповідати положенням ч.2 ст.2 КАС України.

Згідно матеріалів справи, а саме зі змісту акту перевірки, вбачається, що відповідач зробив висновок про порушення позивачем податкового законодавства аналізуючи первинну документації надану позивачем по взаємовідносинах позивача з контрагентом ТОВ «Южин» за договором поставки № 171714 від 10.07.2017 паркоматів б/в у кількості 4 штук на суму 360000грн. (т.1 а.с.170)

Проте, в матеріалах справи у наявності первинна документація на спростування висновків відповідача про неможливість реального здійснення платником податків господарських операцій з цим контрагентом, і які відповідач аналізував в ході позапланової перевірки.

Так, позивач на підтвердження спростування висновків відповідача надав докази: договір та додаток №1 до договору поставки від 10.07.2017 (специфікація), видаткові накладні від 14.07.2017 №№1, 2, 3, 4 на суму 90 000,00 грн. кожна, ТТН від 14.07.2017 №170714_1, рахунок-фактури від 10.07.2017 №№221, 222, 223, 224, платіжне доручення від 10.07.2017 №2245 на суму 180 000,00 грн., платіжне доручення від 11.07.2017 №2246 на суму 180 000.00 грн., банківські виписки 10.07.2017, 11.07.2017, податкові накладні від 10.07.2017 №17 та від 11.07.2017 №21.

Таким чином, вказані документи у сукупності підтверджують реальність здійснення господарської операції, проте, відповідачем вказані первинні документи не взяв до уваги при перевірці, не проаналізував їх, не оцінив їх і не визнав їх належним документами.

Інший висновок суду відповідача щодо порушення позивачем п.198.3, п.198.5 ст.198 ПК України, а саме: позивачем безпідставно не відкориговано суму ПДВ по кредиторській заборгованості, по якій минув строк позовної давності та яка була включена до доходу за підсумками 2017 року по постачальникам ТОВ «Нагель-фенстер» та ТОВ «Снок ЛТД» було спростовано додатковою угодою №1 від 27.03.2015 з ТОВ «Нагель-фенстер» та листом ТОВ «Снок ЛТД» від 11.08.2015 №1993 з приводу врегулювання цього питання, які як правильно зазначив суд першої інстанції відповідач безпідставно не прийняв до уваги під час перевірки.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем правомірність спірних рішень.

Суд наголошує, що відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Окремо, додатково слід зазначити, що відповідач приймаючи спірні рішення використовує податкову інформацію, проте зустрічних звірок підприємства-контрагента не проводить, хоча такі перевірки могли бути належним доказом на підсилення позиції контролюючих органів.

Крім того, колегія суддів вважає додатково необхідним зазначити, що апелянтом не були надані докази того, що сторони зазначених договорів мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, щодо несплати податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Колегія суддів зазначає, що при постановлені даного рішення також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, доводи апелянта колегія суддів вважає такими, що не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильні висновки суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 р. - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНТЕК АВТ."до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним і скасування рішень, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.В. Губська

О.В. Епель