Рішення

від 09.03.2023 по справі 910/13715/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.03.2023Справа № 910/13715/22

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, місто Київ, вул. Володимирська, будинок 51-А)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Санлайн.Нет.Юа" (02018, м. Київ, вул. Райдужна, 13-б) простягнення 898 430 грн 40 коп.Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санлайн.Нет.Юа" про стягнення 898 430 грн 40 коп. заборгованості за договором про встановлення сервітуту від 31.12.2014 № ТМ-01/С/550.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про встановлення сервітуту від 31.12.2014 № ТМ-01/С/550 не виконав взяті на себе зобов`язання щодо здійснення своєчасної плати, у зв`язку із чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 898 430 грн 40 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/13715/22 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

13.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

24.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

26.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.12.2014 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (позивач у справі, підприємство за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санлайн.Нет.Юа" (сервітуарій за договором) укладено договір про встановлення сервітуту № ТМ-01/С/550 (далі - договір), предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходиться за адресами зазначеними в додатку № 1 до даного договору.

В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 01.07.2015 до договору про встановлення сервітуту від 31.12.2014 № ТМ-01/С/550, якою внесено зміни та доповнення до договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору об`єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі - обладнання).

Згідно з пунктом 2.1 договору встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях визначених в додатку 1 до договору, розпочинається з моменту укладення даного договору.

У відповідності до пункту 3.1 договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов договору.

Розрахунок щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за договором наводиться в додатку 1 до даного Договору (пункту 3.2 Договору).

Положеннями пункту 3.3 договору визначено, що щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надасться підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному договорі. На момент підписання даного договору щомісячна плата становить 32 086 грн 80 коп., в тому числі ПДВ 5 347 грн 80 коп.

Пунктом 3.4 договору сторонами встановлено, що плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.

Відповідно до пункту 3.5 договору нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Пунктом 3.10. договору передбачено, що розмір плати за договором змінюється у разі зміни тарифу, зазначеного у додатку 1 до даного договору, про що укладається відповідна додаткова угода до цього договору.

Відповідно до пунктів 9.1. та 9.2 договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2015 і діє до 31.12.2015. У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на так же умовах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Суд відзначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.

Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Згідно з частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов`язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

Відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 "Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій" Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об`єктах.

У роз`ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об`єктах комунальної власності, що викладені у листі № 4484 від 07.06.2005, надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.

Згідно частиною 6 статті 31 Закону України "Про телекомунікації" суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

Як встановлено судом за матеріалами справи, за період з 01.07.2020 по 31.10.2022 позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов договору плату за користування об`єктом розміщення у загальному розмірі 898 430 грн 40 коп., що підтверджується актами надання послуг та рахунками на оплату за спірний період. Зазначені акти та рахунки позивачем разом із супровідними листами направлялись на адресу відповідача, що підтверджується копіями відповідних фіскальних чеків та описів вкладення, наданими позивачем.

В позовній заяві позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов`язання щодо внесення плати за використання об`єктів розміщення за період з 01.07.2020 по 31.10.2022 за договором про встановлення сервітуту від 31.12.2014 № ТМ-01/С/550, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість 898 430 грн 40 коп.

У відзив на позовну заяву відповідач зазначив, що визнає суму основної заборгованості в розмірі 671 664 грн 00 коп. в обґрунтування чого посилається на те, що неодноразово повідомляв позивача про відмову від сервітуту щодо частини житлових будинків, перелічених в укладеному між сторонами договорі.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідно до додатку № 1 до договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 до договору від 01.07.2015, одним з балансоутримувачів житлових будинків, щодо яких встановлено сервітут, є Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва".

03.01.2017 між відповідачем та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району" (надалі - керуюча компанія) був укладений договір № 1-ОПА послуг доступу до приміщень, відповідно до якого керуюча компанія надає фізичний доступ до допоміжних приміщень житлових будинків, перелік яких наведено у додатку № 1, а відповідач здійснює оплату за доступ.

Крім того, 12.03.2020 Київською міською радою було прийнято рішення «Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Так, відповідно до пунктом 1 рішення Київської міської ради № 236/8406 від 12.03.2020, яке набрало законної сили, вирішено встановити, що плата за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт) визначається підприємствами, установами, організаціями територіальної громади міста Києва, за якими закріплені такі об`єкти на праві господарського відання чи оперативного управління, в тому числі, перебувають на балансі (далі - балансоутримувачі), у розмірі, що не перевищує граничний розмір, встановлений статтею 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж".

01.05.2021, у зв`язку з отриманням листа від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужна 61" від 20.04.2021 про створення у будинку 61 по вул. Райдужна, м. Київ ОСББ та необхідність укладення договору доступу з об`єднанням, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Санлайн.Нет.Юа" та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужна 61" було укладено договір № САН/СТ/20210501 доступу до інфраструктури об`єкту будівництва, за яким Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужна 61" надає доступ до будинку, а відповідач здійснює оплату.

01.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Санлайн.Нет.Юа" та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужна 61" був укладений новий договір № 01/0122-ДІБ про надання права доступу до інфраструктури будинку.

Таким чином, відповідач з 01.07.2022 по 31.10.2022 за доступ до будинків за адресами вул. Братиславська, 44/2, 16, 18, 18А, 18Б, 6, 10, 8, 26, 34, 38, 34Б, 42, 42А, 20А; вул. Волкова космонавта, 2, 26, 4, 12А, 16, 20А, 24; вул. Маршала Жукова 47А, 51,35/24, 53, 19, 21, 31,17, 45А, 21А, 41А, 22, 28, 27, 29, 29А; вул. Кіото 5, 9; вул. Курчатова 23, 3, 4, 6, 7, 17, 14, 16, 20, 22; просп. Лісовий, 43, 13А, 17, 19, 21, 3, 5, 8, 10, 11, 12, 18, 20, 24, 26; вул. Матеюка 5А, 5Б, 7, 9, 11; вул. Мілютенка 17А, 9, НА, 11Б, 46, 18, 38, 17Б, 22, 24, 26, 12А, 23А, 42А, 36, 3, 7, 5А, 15 А; вул. Шолом-Алейхема 22, 11, 13, 6, 10А, 1, 5, 7/20, 9, 11А, 19А відповідач здійснює оплату на рахунок Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" за договором доступу № 1-ОПА від 03.01.2017.

А також, з 01.05.2021 по 31.10.2022 - за доступ до будинку за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 61, відповідач здійснює оплату на рахунок Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужна 61" за договорами доступу № САН/СТ/20210501 від 01.05.2021, № 01/0122-ДІБ від 01.01.2022.

З огляду на викладене, відповідач неодноразово звертався до позивача зі листами, в яких повідомляв про відмову від сервітуту щодо частини житлових будинків, просив виключити з додатку № 1 до договору "Адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати" частину житлових будинків, доступ до яких відповідач отримує безпосередньо від власників (володільців) інфраструктури об`єкту доступу. Однак, позивачем проігноровано листи відповідача та не здійснено виключення з додатку № 1 до договору "Адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати" частину житлових будинків, доступ до яких відповідач отримує безпосередньо від власників(володільців) інфраструктури об`єкту доступу та здійснює на їх рахунки оплату на підставі укладених договорів.

Позивач помилково визначає пріоритет форми встановлення сервітуту (договір) над його змістом (право користування чужим майном) та, відповідно, звертає увагу тільки на загальний порядок припинення договорів, а не загальний порядок припинення права (сервітуту), яким також охоплюється і порядок припинення договору сервітуту, як однієї з підстав його виникнення.

Стаття 406 Цивільного кодексу України прямо стосується договору сервітуту та порядку його припинення і є спеціальною нормою щодо порядку припинення договору сервітуту.

У даному випадку договір сервітуту може бути припинений з підстав, передбачених саме Законом (пункти 2, 3 частини 1 статті 406 Цивільного кодексу України), а не договором. І тому доводи позивача, що договір (в частині) міг бути припинений тільки згідно самого договору або тільки в судовому порядку, є необґрунтованими і свідчать про невірне тлумачення позивачем наведених ним норм.

Таким чином, судом встановлено, що договір про встановлення сервітуту від 31.12.2014 № ТМ-01/С/550 є припиненим 01.07.2022 в частині надання доступу до будинків за адресами вул. Братиславська, 44/2, 16, 18, 18А, 18Б, 6, 10, 8, 26, 34, 38, 34Б, 42, 42А, 20А; вул. Волкова космонавта, 2, 26, 4, 12А, 16, 20А, 24; вул. Маршала Жукова 47А, 51,35/24, 53, 19, 21, 31,17, 45А, 21А, 41А, 22, 28, 27, 29, 29А; вул. Кіото 5, 9; вул. Курчатова 23, 3, 4, 6, 7, 17, 14, 16, 20, 22; просп. Лісовий, 43, 13А, 17, 19, 21, 3, 5, 8, 10, 11, 12, 18, 20, 24, 26; вул. Матеюка 5А, 5Б, 7, 9, 11; вул. Мілютенка 17А, 9, НА, 11Б, 46, 18, 38, 17Б, 22, 24, 26, 12А, 23А, 42А, 36, 3, 7, 5А, 15 А; вул. Шолом-Алейхема 22, 11, 13, 6, 10А, 1, 5, 7/20, 9, 11А, 19А, та з 01.05.2022 в частині надання доступу до будинку за адресою вул. Райдужна, 61,

Щодо доводів позивача про відсутність оформленого Акту закінчення розміщення обладнання, суд зазначає, що в даному випадку акт закінчення розміщення обладнання є актом фіксації (підтвердження) факту припинення договору, а не підставою для його припинення. Даний висновок підтверджується пунктом 9.3. договору, відповідно до якого припинення користування об`єктом сервітуту на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до даного договору).

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати за використання об`єкту розміщення за період з 01.07.2020 по 31.10.2022 за договором про встановлення сервітуту від 31.12.2014 № ТМ-01/С/550, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню в розмірі 671 664 грн 00 коп., з урахуванням встановлених судом обставин припинення між сторонами правовідносин в частині надання доступу до вищевказаних будинків.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що згідно частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладені приписи Закону України "Про судовий збір" та Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на визнання відповідачем частини позовних вимог до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе здійснити повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні до суду позову, а саме в сумі 5 037 грн 48 коп., про що судом постановлено окрему ухвалу.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "САНЛАЙН. НЕТ. ЮА" (02218, місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 13-Б, ідентифікаційний код 35977267) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А, ідентифікаційний код 03366500) заборгованість у розмірі 671 664 (шістсот сімдесят одна тисяча шістсот шістдесят чотири) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 037 (п`ять тисяч тридцять сім) грн 48 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька