Рішення

від 08.03.2023 по справі 346/4454/22

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/4454/22

Провадження № 2/346/293/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю: секретаря Тимошишин І.Л.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

в с т а н о в и в:

свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що вона 10.05.1986 року зареєструвала шлюб з відповідачем, який між ними розірвано 30.10.2019 року. У шлюбі у сторін народилися двоє дітей, які вже повнолітні.

За час їхнього спільного проживання у шлюбі вони за спільні кошти побудували житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, а також приватизували земельну ділянку, які знаходяться в АДРЕСА_1 , однак, правовстановлюючі документи на нерухоме майно оформлені на відповідача. Оскільки спірне нерухоме майно набуте сторонами у шлюбі, то воно є спільною сумісною власністю подружжя, а оформлення правовстановлюючих документів на ім`я одного з подружжя на набуте в період шлюбу майно не виключає права іншого з подружжя пред`явити позов про поділ між ними цього майна. У зв`язку з тим, що згоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто, виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом.

Тому позивач просить в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку загальною площею 162,5 кв. м. з господарськими будівлями і спорудами; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер: 2623281801:02:001:0018, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, вказаних в позовній заяві, просить ці вимоги задовольнити, а також зазначила, що спірне майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за якою вона проживає та зареєстроване її місце проживання, про що долучила відповідну довідку. Відповідач не дає їй можливості користуватися житловим будинком, зачиняючи двері на ключ, у зв`язку з чим вона змушена проживати в літній кухні.

Відповідач в судовому засіданні вказав, що слід провести поділ майна подружжя згідно із законом, врахувавши, що він за власні кошти купив будинок (старий), який згодом перебудував, їздив на заробітки, отримуючи значний дохід, і хоча вони все робили разом, позивач власних коштів не мала. Він заперечує щодо виділення позивачу ІІ поверху будинку, а лише зал, коридор та кухню на І поверсі (хоча позивачем таких вимог не заявлено), а з приводу поділу земельної ділянки вважає, що таким чином він буде позбавлений права заїзду до свого будинку.

Суд, перевіривши матеріали справи, заслухавши вказаних учасників та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступнного.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого повторно 26.10.2022 року, шлюб між сторонами розірвано 30.10.2019 року. Прізвище дружини після державної реєстрації розірвання шлюбу « ОСОБА_1 » (а.с. 29).

Рішенням VII сесії VIII демократичного скликання Матеївецької сільської ради №256-VII/2021 від 08.07.2021 року затверджено ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, кадастровий номер: 2623281801:02:001:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та надано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 . Вказане рішення як підстава для державної реєстрації вказане у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 266967614 від 22.07.2021 року ( а.с. 8, 26).

Відповідно до даних витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 25.06.2021 року за номером НВ-5318418542021 вбачається, що відділом у Кременчуцькому районі Міськрайонного управління у Кременчуцькому районі та мм. Кременчуці, Горішних Плавнях Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) від 04.06.2021 року, проведена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером: 2623281801:02:001:0018 площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації земельної ділянки: 25.06.2021 року (а.с.9-11).

Згідно з даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 308687016 від 01.09.2022 року, у вказаному реєстрі актуальна інформація про те, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок (загальною площею 162,5 кв.м., житловою - 94,8 кв.м.) з господарськими будівлями і спорудами (літня кухня - літера «Б»; столола - «В»; стайня - «Г»; вбиральня - «Д»; пивниця - «Е»; сарай - «Ж»; криниця - «№»; огорожа - «№1»), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі технічного паспорту серії та номера № НОМЕР_2 , виданого 27.08.2022 року, та виписки з погосподарської книги № 369, виданої 25.08.2022 року Матеївецькою сільською радою; дата державної реєстрації: 30.08.2022 року ( а.с. 12 ).

З копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого ФОП ОСОБА_4 27.08.2022 року (станом 26.08.2022 року), реєстраційний номер №ТІ01:3883-8969-1752-6204, та витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації від 27.08.2022 року вбачається, що загальна площа житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , становить 162,50 кв. м., житлова площа - 94,80 кв. м., а також вказано господарські будівлі та споруди: літня кухня - літера «Б»; стодола - літера «В»; стайня - літера «Г»; вбиральня - літера «Д»; пивниця - літера «Е»; сарай - літера «Ж»; криниця - «Кр»; огорожа - «№1». Рік побудови будинку - 1990 (а.с. 13-25).

Відповідно до довіди № 460, виданої 19.10.2022 року виконкомом Матеївецької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( позивач ); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( відповідач ); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( син ( а.с. 7 )).

Відповідно до даних довідки № 7, виданої 11.01.2023 року виконкомом вказаної сільської ради, ОСОБА_1 помилково зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , замість правильного АДРЕСА_1 (а. с. 50).

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.

Частиною першою ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

При цьому суд враховує правові позиції Верховного Суду України з аналогічних спорів, в яких роз`яснено, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Згідно з положеннями ч.2 ст.60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд враховує позицію, висловлену в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 646/7463/16-ц (провадження № 61-17601св20) в якій зазначено, що якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість), лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 зазначив, що за змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

При цьому, як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 03.06.2020 року в справі № 363/4852/17, державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Відповідно до частини першої ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідач мав обов`язок довести суду, що спірне нерухоме майно слід вважати його особистою власністю. Однак, вказаного обов`язку відповідач не виконав. Так, ним не надано суду жодного переконливого доказу на підтвердження своїх заперечень проти позову. З матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) набуте сторонами за час перебування у шлюбі, а той факт, що воно зареєстроване на одного з подружжя не позбавляє іншого права на частку у такому майні відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.

Отже, передбачена ч.2 ст.60 СК України презумпція не спростована відповідачем в судовому засіданні і підлягає застосуванню до вказаних правовідносин.

На підставі досліджених доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині поділу житлового будинку підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні доведено факт набуття сторонами спірного майна в період перебування в шлюбі. Тому за позивачем слід визнати право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна. В оцінці наведених обставин необхідно виходити з того, що визначальним юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації прав на таке майно, що мав місце після розірвання шлюбу, а факт набуття (створення) майна, в даному випадку - зведення будинку під час шлюбу (1990 рік), що доведено позивачем та встановлено судом.

Вирішуючи питання про визнання за позивачем права власності на частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, суд виходить з наступного.

У частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша статті 120 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 299/2490/16-ц ( провадження № 61-19516св19) зазначено, що встановивши, що житловий будинок придбано і у подальшому реконструйовано сторонами за час шлюбу за спільні кошти, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про поділ між подружжям об`єкта незавершеного будівництва, визнавши за кожним із них право на 1/2 частку цього майна. У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) викладено висновок про те, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу у приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частки будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки у праві власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України». Суди попередніх інстанцій врахували, що перехід права на незавершений будівництвом об`єкт нерухомості має наслідком набуття права на земельну ділянку, що відповідає принципу «superficies solo cedit» (збудоване на землі слідує за нею), та дійшли обґрунтованого висновку про поділ між сторонами земельної ділянки. Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу, спростовується висновками судів попередніх інстанцій, які узгоджуються із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18). Твердження заявника про те, що поділу підлягає лише земельна ділянка, розташована під незавершеним будівництвом житловим будинком, відхиляються касаційним судом, оскільки спірна земельна ділянка призначена не лише для будівництва вказаного будинку, а і для обслуговування будинку та господарських будівель, які також є предметом поділу в цій справі.

Аналогічні висновки зазначені в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 року в справі № 369/8539/19 (провадження № 61-2848св22).

З огляду на викладене, з урахуванням визначених судом часток сторін у праві власності на вказаний житловий будинок за позивачем підлягає визнанню право власності на 1/2 частку в праві спільної власності на земельну ділянку. Установивши, що сторони набули у спільну сумісну власність житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований на земельній ділянці, належній одному з подружжя, до іншого з подружжя (особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою) у разі поділу об`єкта нерухомого майна переходить це право в розмірі частки в праві спільної власності на житловий будинок. Спірна земельна ділянка призначена не лише для будівництва вказаного будинку, а і для обслуговування будинку та господарських будівель, які є також предметом поділу в цій справі.

Тому суд дійшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог і в частині визнання права власності за позивачем на 1/2 частку вказаної земельної ділянки та про припинення внаслідок цього права спільної сумісної власності колишнього подружжя на вказане майно.

На підставі наведеного, ст.ст.60, 69-71 СК України, ст. 120 ЗК України, ст. ст. 372, 377 ЦК України та, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

позов задовольнити.

Провести поділ майна колишнього подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , жителя АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою та жителькою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , право власності на:

- 1/2 (одну другу) частку житлового будинку, загальною площею 162,50 кв. м., житловою - 94,80 кв. м., з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 (одну другу) частку земельної ділянки, площею 0,2500 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 2623281801:02:001:0018, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані житловий будинок та земельну ділянку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та жителька АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обікової картки платників податків: НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 09 березня 2023 року.

Суддя Яремин М. П.