Рішення

від 07.03.2023 по справі 902/1146/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" березня 2023 р. Cправа № 902/1146/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Комунального підприємства "Чисте місто" Козятинської міської ради (пров. Довженка, 2а, м. Козятин, Вінницька область, 22100)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінниця-теплоенерго" (вул. Лютеранська, буд. 33, кімн. 4, м. Київ, 01024)

про розірвання договору оренди, стягнення 110 583,31 грн. та повернення приміщення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Комунального підприємства "Чисте місто" Козятинської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінниця-теплоенерго" про розірвання договору №3 від 26.09.2019 оренди нерухомого майна, укладеного між Комунальним підприємством "Чисте місто" Козятинської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінниця-теплоенерго", стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 110583,31 грн та повернення приміщення орендодавцю.

Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінниця-теплоенерго" зобов`язань за Договором №3 від 26.09.2019 оренди нерухомого майна в частині сплати орендної плати.

Суд, ухвалою від 14.11.2022 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/1146/22 з призначення до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 13.12.2022.

За результатами судового засідання 13.12.2022, суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 13.12.2022 про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 17.01.2023.

Суд, ухвалою від 17.01.2023 підготовче засідання відклав на 09.02.2023.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 07.03.2023, про що 09.02.2023 постановлено відповідну ухвалу.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився. При цьому суд зважає на клопотання позивача № б/н від 09.02.2023 (вх. №01-34/1255/22), що надійшло на електронну адресу суду та скріплене електронним цифровим підписом директора КП «Чисте місто» Козятинської міської ради В. Добржанського № 24-11 від 24.11.2022 про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. Про розгляд справи останній повідомлений належним чином, ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.11.2023 яка отримана представником відповідача за довіреністю 29.11.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 2101803789868.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідача належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, з огляду на ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений строк, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками судового засідання 07.03.2023 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2019 між Комунальним підприємством «Чисте місто» Козятинської міської ради (позивач, за Договором Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінниця-теплоенерго» (відповідач, за Договором Орендар) укладено Договір № 3 оренди нерухомого майна (надалі Договір), згідно з предметом якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) Об`єкт оренди, а саме:

приміщення котельні №9, що знаходиться в м. Козятині, вул. Героїв Майдану, 6-А, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 30.11.2011 і становить за незалежною оцінкою 130 750,00 грн без ПДВ, загальна площа 355,3 кв.м.;

приміщення котельні №16, що знаходиться в м. Козятині, вул. Катукова, 44-Б, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 30.11.2011 і становить за незалежною оцінкою 212 410,00 грн без ПДВ, загальна площа 717,6 кв.м.;

(надалі - Об`єкт оренди), згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього Договору (додаток №1) для здійснення Орендарем постання теплової енергії.

Відповідно до п. 1.3. Договору опис технічного стану об`єкта оренди на дату передачі його Орендареві, його склад зазначається в акті приймання-передачі об`єкта оренди, що є невід`ємною частиною цього Договору (додаток №2)

Об`єкт оренди знаходиться у Орендодавця на балансі. (п. 1.4. Договору)

За змістом п. 2.1. Договору вступ Орендаря у володіння та користування об`єктом оренди настає одночасно із підписанням сторонами акта приймання-передачі вказаного об`єкта, який складається протягом п`яти календарних днів з моменту підписання сторонами цього Договору.

Передача об`єкта в оренду не спричиняє передачу права власності на нього, а Орендар володіє і користується ним протягом строку оренди. (п. 2.2. Договору)

Згідно п. 2.3. Договору у разі припинення цього Договору об`єкт оренди повертається Орендодавцю в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, відповідно до порядку, встановленому п.2.1. Договору. Об`єкт оренди вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає об`єкт оренди іншій стороні за Договором. (п. 2.4. Договору)

З користування об`єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, яка становить за базовий місяць (листопад) без ПДВ - 11288,37 грн, ПДВ - 2257,67 грн. Орендна плата складає 13546,04 грн з ПДВ. Після затвердження Орендодавцю експертної оцінки на Об`єкт оренди, Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, яка буде визначена Орендодавцем і листом повідомлена Орендарю на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 з врахуванням затвердженої експертної оцінки. (п. 3.1. Договору)

Відповідно до п. 3.2. Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Визначена орендна плата перераховується Орендарем Орендодавцю у повному обсязі щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Необхідні платежі нараховуються з моменту підписання акту приймання-передачі. (п. 3.6. Договору)

Орендодавець до 15 числа кожного звітного місяця підготовлює рахунки по орендній платі та відправляє на електронну адресу Орендаря, а Орендар зобов`язаний протягом двох робочих днів отримати зазначені рахунки, повідомивши про їх отримання Орендодавця. (п. 3.8. Договору)

Згідно п. 3.10. Договору в разі якщо Орендар в термін, передбачений п.3.8. Договору, не отримав рахунку або своєчасно не надав свої письмові заперечення щодо загальної суми виставленої в рахунку - загальна сума виставлена в рахунку до сплати є безспірною.

При проведенні платежів, в разі наявності боргу по сплаті орендної плати сума платежу в першу чергу зараховується на відшкодовування витрат Орендодавця, пов`язані з одержанням виконання, погашення пені за прострочення платежів, а потім на погашення суми боргу відповідно по орендній платі. (п. 3.11. Договору)

За змістом п. 10.1. Договору цей Договір укладено строком, що діє з « 26» грудня 2019 року до « 30» червня 2020 року включно.

Умови Договору зберігають силу протягом всього строку дії Договору. (п. 10.2. Договору)

Зміна або припинення Договору можуть мати місце за погодженням Сторін. Зміни та доповнення, що вносяться, розглядаються сторонами протягом 20 календарних днів. (п. 10.3. Договору)

Договір може бути розірваний в разі невиконання його умов або на вимогу однієї з Сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством. (п. 10.4. Договору)

Додатковою угодою №1 від 01.09.2020 до Договору сторонами погоджено п. 10.1. Договору викласти в новій редакції: «Цей Договір укладено терміном на 2 роки 364 дні, що діє з « 01» липня 2020р. по « 30» червня 2023р. включно.

Відповідно до п.3 ст.631 Цивільного кодексу України, умови даного пункту розповсюджуються до правовідносин Сторін, які виникли між ними до укладення цієї угоди, а саме з 01 липня 2020р.»

Договір та Додаткову угоду до нього підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку не оспорено та не визнано недійсними.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

За доводами позивача, всупереч умовам Договору відповідач взяті на себе зобов`язання в повному обсязі не виконав, орендна плата за користування об`єктом оренди відповідно до умов, визначених Договором №3 від 26.12.2019, не вносилась, у зв`язку з чим виникла заборгованість за період з жовтня 2021 року по серпень 2022 року на загальну суму 110583,31 грн.

Оскільки належним чином взятих на себе зобов`язань відповідач не виконав, не перераховував орендної плати протягом 14 місяців підряд, позивач звернуся з позовом до суду про стягнення з відповідача боргу, розірвання договору оренди та зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом звільнення орендованих приміщень.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує наступне.

Цивільним законодавством визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України) (надалі ЦК України).

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України) (надалі ГК України).

Статтею 638 ЦК України визначено порядок укладення договору, згідно якого договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті. що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналіз Договору №3 оренди нерухомого майна від 26.12.2019 дає підстави для висновку, що між сторонами виникли зобов`язання, які мають правову природу договору про оренду майна а, відтак, правовідносини, які виникли у зв`язку з його виконанням регулюються положеннями глави 58 ЦК України, глави 30 ГК України.

Статтею 193 Господарського кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

За змістом пункту 2.1. Договору вступ Орендаря у володіння та користування об`єктом оренди настає одночасно із підписанням сторонами акта приймання-передачі вказаного об`єкта, який складається протягом п`яти календарних днів з моменту підписання сторонами цього Договору.

Обов`язок по складанню акта приймання-передачі, згідно положень п. 2.4. Договору, покладається на сторону, яка передає об`єкт оренди іншій стороні за Договором.

За наведеного, обов`язок по складанню акту приймання-передачі об`єкта оренди в оренду, в даному випадку, покладено на Орендодавця - позивача.

Проте, позивач не надав суду відповідного акту приймання-передачі об`єкта оренди, при тому, що відповідно до п.2.1 Договору оренди та ст. 795 ЦК України такий є документом, що підтверджує момент з якого починається обчислення строку договору найму, а отже і зобов`язання Орендаря вносити плату за оренду майна.

Щодо беззаперечності (належності, допустимості) доказів відносно факту користування об`єктом оренди, підтвердження прийняття майна в оренду Верховний суд висловив правову позицію у п.11 постанови від 20.02.2018 у справі № 925/1596/16, що при вирішенні питання щодо визначення початку користування орендованим майном (момент виникнення орендних правовідносин та відповідних прав та обов`язків), щодо обрахування початку перебігу строку оренди та щодо підтвердження продовження користування орендованим майном має значення наявність будь-якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва документу - акт приймання-передачі, прямо передбачена законодавством (ч. 1 ст.795 ЦК України), що підтверджує прийняття майна в оренду. Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.04.2018 року у справі № 910/29775/15, 10.04.2018 року у справі №910/5440/17, від 27.08.2019 року у справі № 906/565/18.

Проте, позивачем не надано будь-якого іншого доказу, який би підтверджував факт передачі майна відповідачу.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч.ч. 1, 4 ст.286 ГК України).

Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень пункту 3.6. Договору визначена орендна плата перераховується Орендарем Орендодавцю у повному обсязі щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Необхідні платежі нараховуються з моменту підписання акту приймання-передачі.

Орендодавець до 15 числа кожного звітного місяця підготовлює рахунки по орендній платі та відправляє на електронну адресу Орендаря, а Орендар зобов`язаний протягом двох робочих днів отримати зазначені рахунки, повідомивши про їх отримання Орендодавця. (п. 3.8. Договору)

Згідно п. 3.10. Договору в разі якщо Орендар в термін, передбачений п.3.8. Договору, не отримав рахунку або своєчасно не надав свої письмові заперечення щодо загальної суми виставленої в рахунку - загальна сума виставлена в рахунку до сплати є безспірною.

На підтвердження виконання положень п. 3.8. Договору позивачем надано засвідчені копії рахунків-фактури за період листопад 2021 року - вересень 2022 року та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за вказаний період. (а.с. 10-31)

Як доказ направлення рахунків-фактури на електронну адресу Орендаря позивачем надано копії фото екрану електронного пристрою з зображенням електронного листування. (а.с. 36-44)

Проте, зазначені копії фото екрану електронного пристрою з зображенням рахунків-фактур, в розумінні положень процесуального законодавства, не є доказом. Такого висновку суд дійшов з огляду на наступне.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Отже, електронний доказ є одним із засобів доказування, відмінним від письмового доказу.

Як вказував Верховний Суд (постанова від 29.01.2021 у справі №922/51/20), допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Відповідно до приписів ст.91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з ч.1 ст.96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч.2 ст. 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (ч.3 ст.96 ГПК України).

Більше того, з аналізу Договору №3 оренди нерухомого майна від 26.12.2019 вбачається, що сторонами окремо не погоджено адреси електронної адреси Орендаря на яку підлягають направленню рахунки по орендній платі.

Електронна адреса Орендаря зазначена лише в розділі «Юридичні адреси Сторін», та є наступною: «vinte@ukr.net».

Проте, з копій фото екрану електронного пристрою із зображенням рахунків за оренду вбачається, що адреса одержувача електронного листа не відповідає електронній адресі Орендаря, що вказана в Договорі, та є наступною: « 3706256@gmail.com», а одержувачем є: «Теплові мережі».

Інших доказів які б доводили направлення Орендарю - ТОВ «Вінниця-теплоенерго» рахунків по орендній платі матеріали справи не містять і позивачем не надано.

Наведене дає підстави для висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами дотримання положень п. 3.8. Договору в частині направлення на електронну адресу Орендаря рахунків по орендній платі за спірний період.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, матеріалами справи підтверджується, що позивачем не було надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дали б суду змогу дійти висновку про передачу Орендарю об`єкта оренди та надсилання останньому рахунків на оплату, а наявні у матеріалах справи засвідчені копії односторонні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур та фото екрану електронного пристрою зазначені обставини не підтверджують, отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 110583,31 грн не підлягають задоволенню у зв`язку із недоведеністю.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивачем було заявлено також і вимоги про розірвання Договору №3 від 26.09.2019 оренди нерухомого майна та повернення приміщення Орендодавцю.

В обґрунтування зазначених вимог позивач підкреслив, що відповідачем систематично, істотно порушуються вимоги Договору, зокрема у зв`язку з невнесенням орендної плати протягом 14-ти місяців поспіль.

Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Між тим, доказів направлення позивачем та одержання відповідачем повідомлення Орендодавця про відмову від Договору, як то передбачено приписами наведеної норми, матеріали справи не містять.

Копія листа № 941 від 11.11.2021 за змістом якого позивач вказує на невиконання відповідачем розпорядження міського голови від 08.10.2021 «Про початок опалювального сезону в м. Козятин» та, у зв`язку з цим, припинення Договору з 15.10.2021, не слугує підтвердженням дотримання Орендодавцем положень 782 ЦК України, позаяк позивачем не надано доказів його направлення та відповідно отримання відповідачем.

Умовами Договору (п. 5.3.) передбачено, що Договір може бути розірваний в разі невиконання його умов або на вимогу однієї з сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Інших підстав для розірвання договору оренди загальне законодавство не містить, так само як і матеріали справи не містять належних і допустимих доказів у розумінні статей 76-77 ГПК України в підтвердження наявності випадків, обумовлених статтею 783 ЦК України як підстави для розірвання договору оренди.

Умови припинення договору оренди врегулювано статтею 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним нормативно-правовим актом у відносинах оренди комунального майна.

Так, відповідно до частини 1 цієї статті договір оренди припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його укладено;

- укладення з орендарем договору концесії такого майна;

- приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря);

- припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника);

- смерті фізичної особи - орендаря;

- визнання орендаря банкрутом;

- знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

За частиною 2 ст. 24 Закону договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Згідно з частиною 4 ст. 24 Закону договір оренди вважається припиненим в односторонньому порядку за умови встановлення факту надання орендарем недостовірної інформації про право бути орендарем відповідно до положень частин третьої і четвертої статті 4 цього Закону.

Варто зазначити, що спеціальний Закон не містить підстав саме для розірвання договору оренди, адже ним передбачено підстави для припинення договору, до яких, зокрема не віднесено несплату орендної плати протягом певного періоду.

Суд вважає доцільним акцентувати увагу на тому, що відповідно до імперативних положень частини 2 статті 24 Закону договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Оскільки у спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 2 стаття 651 ЦК України та частина 3 статті 291 ГК України) спеціальним законом є Закон України № 157-ІХ, частина 2 статті 24 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин дострокового припинення (розірвання) договору оренди державного та комунального майна, питання розірвання договірних орендних відносин має вирішуватися із застосуванням цього Закону, який є спеціальним нормативним актом у сфері регулювання правовідносин оренди державного та комунального майна, та, як наслідок, Комунальне підприємство «Чисте місто» Козятинської міської ради має право вимагати розірвання Договору лише з підстав, передбачених цим Законом або самим Договором.

За наведених вище обставин пріоритету застосування імперативної норми частини 2 статті 24 Закону України № 157-ІХ (спеціальний закон) над нормами загального закону (частина 3 статті 291 ГК України, частина 2 статті 651 ЦК України) та над нормами Закону України № 2269-ХІІ, який з 01.02.2020 втратив чинність, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про розірвання Договору, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявності підстав, з якими Закон пов`язує можливість розірвання Договору №3 оренди нерухомого майна від 26.12.2019.

Здійснивши ґрунтовний аналіз укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд, в рамках даної справи не встановив наявності підстав його розірвання, які б передбачалися й самим Договором.

Таким чином, позовна вимога про розірвання Договору задоволенню не підлягає.

Поряд з цим, враховуючи, що вимога про повернення приміщення є похідною від вимоги про розірвання Договору, у задоволенні позовної вимоги в цій частині суд також відмовляє.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд вирішив судовий збір залишити за позивачем у порядку ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити.

Судові витрати Комунального підприємства «Чисте місто» Козятинської міської ради у справі № 902/1146/22 залишити за позивачем.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відому суду адресу електронної пошти позивача - chustemisto@ukr.net.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 10 березня 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (пров. Довженка, 2а, м. Козятин, Вінницька область, 22100)

3 - відповідачу (вул. Лютеранська, буд. 33, кімн. 4, м. Київ, 01024)