Рішення

від 10.03.2023 по справі 904/5070/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2023м. ДніпроСправа № 904/5070/22

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК РІВЕР"

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛК РІВЕР" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 26.12.2022 за вих. № б/н до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) про стягнення 128.656,71 грн, з яких 89.130,00 грн основної заборгованості, 18.229,11 грн пені, 6.239,10 грн штрафу та 15.058,50 грн інфляційних втрат.

Фактичною підставою позовних вимог визначено договір про закупівлю товару від 21.09.2021 № 562/13/349В.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідачів.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5070/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2022.

Ухвалою від 03.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через відділ документального забезпечення 05.01.2023 від позивача надійшла заява, у якій позивач просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази на підтвердження витрат на оплату професійної правової допомоги.

Через відділ документального забезпечення 24.01.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити в частині стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15.000,00 грн.

Через відділ документального забезпечення 08.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд розглядати справу без урахування відзиву.

Господарський суд встановив, що позивач направив на адресу відповідача копію відповіді на відзив та додані до неї документи, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною №4900102482706 від 08.02.2023 та фіскальним чеком від 08.02.2023.

Перевіривши статус відстеження поштового відправлення за трек-номером 4900102482706 (копія відповіді на відзив та додані до неї документи), господарський суд встановив, що відправлення вручене відповідачу 16.02.2023 (що підтверджується роздруківкою з відомостями розміщеними на офіційному сайті УДППЗ «Укрпошта»).

В ухвалі від 03.01.2023 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі встановлено відповідачу(ам) триденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, яке має відповідати вимогам ст. 167 ГПК України, копія якого одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана відповідачем(ами) іншим учасникам справи, докази чого мають бути надані суду разом з запереченнями (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Отже, строк для подачі заперечень становив до 20.02.2023 /з урахуванням того, що триденний строк припав на неділю 19.02.2023, строк подачі заперечень є таким, що настав у перший за ним робочий день, що відповідає положеннями ч. 5 ст. 254 ЦК України/.

Станом на 10.03.2023 заперечення не надано.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 ГПК України).

З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу заперечень, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між сторонами був укладений договір поставки. Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар, який останній не оплатив, у зв`язку із чим позивач на суму заборгованості нарахував пеню, штраф та інфляційні втрати.

Стислий виклад позиції відповідача

Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18, відповідач наполягає на тому, що вимоги про стягнення пені та штрафу заявлені неправомірно, оскільки сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій.

Відповідач також зазначає, що у справі відсутні заявки, які передбачені п. 5.1 та п.5.2 договору, а тому інфляційні втрати можна нараховувати лише з фактичної дати поставки товару.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач не погоджується з позицією відповідача щодо неправомірності нарахування пені та штрафу та посилається на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.08.2022 у справі №910/9375/21.

Позивач також не погоджується з позицією відповідача щодо неможливості нарахування інфляційних втрат та зазначає, що до позовної заяви долучено видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, які містять всю необхідну інформацію.

Також позивач наполягає на тому, що відзив підписаний неуповноваженою особою, оскільки не підтверджено статус адвоката.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; наявності/відсутності повної/часткової оплати товару; наявності/відсутності заборгованості; правомірності нарахування пені, штрафу та інфляційних втрат.

Суд встановив, що 21.09.2021 між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) був укладений договір №562/13/349В про закупівлю товару (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Так, постачальник зобов`язується поставити цукор і супутню продукцію, код ДК 021:2015-1583 (Цукор пісок ваговий) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікацій №1 та №2, які є невід`ємними частинами договору (п. 1.2 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №2).

Пунктом 3.1 договору визначено, що сума (ціна) договору, відповідно до специфікацій №1 та №2 становить 249.564,00 грн без ПДВ (платник єдиного податку).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.03.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 11.1 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №2).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 89.130,00 грн, що підтверджується:

видатковою накладною №.-2801002 від 28.01.2022 на суму 44.565,00 грн (арк. 13, том 1);

видатковою накладною №.-1102002 від 11.02.2022 на суму 44.565,00 грн (арк. 14, том 1).

Суд також встановив, що до матеріалів справи долучено видаткову накладну №.-2801001 від 28.01.2022 на суму 12.674,50 грн (арк. 13, том 1) та видаткову накладну №.-1102001 від 11.02.2022 на суму 12.674,50 грн (арк. 14, том 1), проте вони не стосуються поставки за договором №562/13/349В, оскільки містять посилання на договір №533/13/339В.

Відповідач звернувся до позивача з листом від 03.12.2021 за вих. №13/7859 (арк. 15, том 1), у якому відповідач визнав укладення, зокрема договору №562/13/349В від 21.09.2021, та гарантував погасити заборгованість по мірі надходження грошових коштів.

У листі від 25.02.2022 за вих. №13-21/511 (арк. 16, том 1) відповідач також гарантував погасити заборгованість, яка виникла за минулі періоди.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою (претензією) від 11.05.2022 за №1 (арк. 17-18, том 1), у якій позивач просив відповідача протягом 10 (десяти) днів погасити заборгованість за договором №562/13/349В від 21.09.2021 /який визначений підставою позовних вимог у справі №904/5070/22/ у розмірі 89.130,00 грн.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з вимогою (претензією) від 07.08.2022 за вих. №1 (арк. 19, том 1), у якій позивач просив відповідача протягом 5 (п`яти) календарних днів сплатити заборгованість у розмірі 89.130,00 грн, яка залишилася перед позивачем.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за отриманий від останнього товар, позивач нарахував на існуючу суму боргу пеню за загальний період з 31.03.2022 до 26.12.2022 на загальну суму 18.229,11 грн, штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості, що складає 6.239,10 грн та інфляційні втрати за період з 31.03.2022 до 26.12.2022 на загальну суму 15.058,50 грн.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 89.130,00 грн основної заборгованості, 18.229,11 грн пені, 6.239,10 грн штрафу та 15.058,50 грн інфляційних втрат.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови. Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками. Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 89.130,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №.-2801002 від 28.01.2022 на суму 44.565,00 грн (арк. 13, том 1) та видатковою накладною №.-1102002 від 11.02.2022 на суму 44.565,00 грн (арк. 14, том 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 4.2 договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів.

Суд встановив, що строк оплати товару поставленого за видатковою накладною №.-2801002 від 28.01.2022 на суму 44.565,00 грн є таким, що настав 29.03.2022, а строк оплати товару поставленого за видатковою накладною №.-1102002 від 11.02.2022 на суму 44.565,00 грн є таким, що настав 12.04.2022.

Доказів оплати товару в сумі 89.130,00 грн відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 89.130,00 грн визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.4 договору за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.

З урахуванням п. 7.4 договору та положень абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України позивач нарахував відповідачу пеню (ставка 0,1 % від суми боргу за день) за загальний період з 31.03.2022 до 26.12.2022 на загальну суму 18.229,11 грн та штраф (ставка 7 %) на загальну суму 6.239,10 грн.

Відповідач з такою позицією позивача не погодився та вказав, що підстави для стягнення пені та штрафу з відповідача на підставі п. 7.4 договору відсутні, що підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Оцінивши позиції сторін суд дійшов таких висновків.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зробила висновок, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією».

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Суд звертає увагу, що позивач нарахував відповідачу пеню за загальний період з 31.03.2022 до 26.12.2022 на загальну суму 18.229,11 грн, виходячи з обсягу простроченого зобов`язання і ставки 0,1 % від суми боргу за день та штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості на загальну суму 6.239,10 грн, застосувавши до відносин сторін положення ч. 2 ст. 231 ГК України.

Як вже зазначено вище, пунктом 7.4 договору сторони погодили, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.

Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та ураховуючи фактичні обставини справи і відносини сторін, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, що свідчить про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені та штрафу з відповідача.

Більш того, суд звертає увагу, що позивач нарахував пеню та штраф на підставі частини другої ст. 231 ГК України, якою визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:

якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Суд наголошує, що у справі №904/5070/22 йде мова саме за грошове зобов`язання, що виключає можливість застосування частини другої статті 231 ГК України до спірних відносин.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відтак грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України викладені у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі №910/9375/21, від 11.07.2018 у справі №915/507/17, від 18.06.2019 у справі №914/891/16.

Суд також звертає увагу на те, що саме позивач послався на постанову Верховного Суду від 23.08.2022 у справі №910/9375/21, як на таку, якою, на його думку, підтверджується правомірність нарахування пені та штрафу. Проте вказаною постановою висновок суду касаційної інстанції (а саме Вищого господарського суду України) від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань визнаний помилковим і рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі №910/9375/21 скасовано саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафу та пені.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 28.01.2022 до 13.04.2022 на загальну суму 15.058,50 грн.

Відповідач проти нарахування інфляційних втрат заперечує та зазначає, що у справі відсутні заявки, які передбачені п. 5.1 та п.5.2 договору, а тому інфляційні втрати можна нараховувати лише з дати фактичної поставки товару.

Оцінюючи позиції сторін та положення п. 4.2 договору, який визначає, що оплата товару має бути здійснена протягом шістдесяти календарних днів з дати поставки товару, суд встановив, що строк оплати видаткової накладної №.-2801002 від 28.01.2022 на суму 44.565,00 грн є таким, що настав 29.03.2022, а строк оплати видаткової накладної №.-1102002 від 11.02.2022 на суму 44.565,00 грн є таким, що настав 12.04.2022.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат суд визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Здійснюючи перерахунок інфляційних втрат суд врахував, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Суд відхиляє твердження позивача, що відзив підписала неуповноважена особа з огляду на таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Суд бере до уваги, що ціна заявленого позову складає 128.656,71 грн, а тому представляти відповідача (юридичну особу) у даному випадку може не лише адвокат, а й будь-яка особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Суд встановив, що відзив підписаний представником відповідача ЛЕВЧЕНКО Іриною Андріївною, повноваження якої підтверджуються довіреністю, що відповідає положенням ст.ст. 58, 60 ГПК України.

Більш того, в ЄДИНОМУ РЕЄСТРІ АДВОКАТІВ УКРАЇНИ міститься інформація, що ЛЕВЧЕНКО Ірина Андріївна отримала свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 4232 від 22.03.2019.

З огляду на викладене, заперечення позивача відхиляються як необґрунтовані, а відзив суд взяв до уваги і надав йому оцінку.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.009,11 грн, з урахуванням того, що 80,98 % позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (Україна, 52210, Дніпропетровська обл., місто Жовті Води, ВУЛИЦЯ ГОРЬКОГО, будинок 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛК РІВЕР» (Україна, 49055, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Титова, будинок 26, квартира 79; ідентифікаційний код 42818821) 89.130,00 грн (вісімдесят дев`ять тисяч сто тридцять грн 00 к.) основної заборгованості, 15.058,50 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятдесят вісім грн 50 к.) інфляційних втрат, 2.009,11 грн (дві тисячі дев`ять грн 11 к.) судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 18.229,11 грн пені та 6.239,10 грн штрафу відмовити.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк