Рішення

від 10.03.2023 по справі 922/2618/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2618/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ХАРКІВСЬКІ БУДМАТЕРІАЛИ», місто Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОТЕРМ УКРАЇНА», місто Харків, про стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ХАРКІВСЬКІ БУДМАТЕРІАЛИ», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОТЕРМ УКРАЇНА», про стягнення коштів за договором підряду № 220721\1 від 22 липня 2021 року у розмірі 16 800,00 грн.

28 грудня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ХАРКІВСЬКІ БУДМАТЕРІАЛИ» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду відомостей із зазначенням щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви.

09 січня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ХАРКІВСЬКІ БУДМАТЕРІАЛИ» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2618/22. Розгляд справи № 922/2618/22 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, як вбачається з відстеження за трек номером 6102271820835, ухвала суду від 09 січня 2023 року є повернутою за відсутністю адресата за вказаною адресою. Водночас, до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пп. 5 ч. 6 ст. 242 кодексу). Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 09 січня 2023 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як зазначено у позовній заяві, 22 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікотерм Україна» (відповідач, підрядник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Харківські будматеріали» (позивач, замовник за договором) укладено договір підряду № 220721\1 щодо виконання робіт з дефектування та ремонту устаткування (обладнання), зокрема з відновлення працездатності (поточний ремонт) радіально-сверлільного верстата інвентаризаційним № 2А55, що підтверджується укладеною Специфікацією № 1 від 22 липня 2021 року до договору (надалі - «Договір»). Пунктом 1.1. Договору передбачено, що підрядник, за дорученням Замовника, бере на себе зобов`язання по виконанню робіт з дефектування та ремонту устаткування, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити вартість виконаних робіт відповідно до умов цього Договору. Пунктом 1.2. Договору зазначеного, що безпосередній об`єм, перелік, вартість робіт та вартість витратних матеріалів узгоджується сторонами в Додатках (Специфікаціях), які з моменту підписання Сторонами та проставлення печаток Сторін будуть вважатись невід`ємними частинами Договору.

Абзацом 4 Специфікації встановлено, що місцем виконання робіт є територія Замовника. Відповідно до п. 4.3. Договору передбачено, що приймання-передача Обладнання на ремонт та повернення з ремонту оформлюються між Сторонами шляхом підписання відповідних актів. Згідно абз. 4 Специфікації, термін виконання робіт складає 15 календарних днів після передачі за накладною переміщення замінних запчастин та обладнання. Згідно абз. 3 Специфікації передбачені нижче наведені умови оплати: 1) 70% передоплата вартості робіт; 2) 30% оплата вартості робіт протягом 3 календарних днів після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт та реєстрації податкових накладних в порядку, визначеному законодавством України в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПКУ.

09 вересня 2021 року замовник (позивач), на виконання своїх зобов`язань, передбачених умовами Договору, оплатив виставлений відповідачем рахунок № 81 від 10 серпня 2021 року та перерахував грошові кошти в сумі 16 800,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № БМ10760. В свою чергу, підрядник не прибув на територію позивача для виконання робіт і, відповідно, виконання робіт на цей час не розпочато. Відповідно до п. 9.1. Договору, він набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині прийнятих на себе сторонами зобов`язань - до повного виконання всіх перейнятих на себе зобов`язань. Позивач зазначає, що оскільки строк дії Договору закінчився, а підрядник так і не виконав своїх зобов`язань щодо виконання робіт, то і відпала підстава для перерахування коштів у розмірі 16 800,00 грн.

Позивач також вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України замовник має право відмовитися від Договору у зв`язку з тим, що підрядник порушив строки виконання робіт за цим Договором. У зв`язку з цим, позивач звернувся до відповідача, шляхом направлення на його адресу претензії з вих. №1-17/11 від 17 листопада 2022 року, в якій вимагав розірвати Договір та повернути передплату за цим Договором в розмірі 16 800,00 грн. В свою чергу, відповідач, у встановлений ч. 6 ст. 222 ГК України місячний строк, претензію позивача від 17 листопада 2022 року не задовольнив, а роботи з дефектування та ремонту устаткування (обладнання), зокрема з відновлення працездатності (поточний ремонт) радіально-сверлільного верстата за інвентаризаційним № 2А55 - не виконав.

Таким чином, на думку позивача, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 16 800,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО НАЯВНОСТІ ПІДСТАВ ДЛЯ СТЯГНЕННЯ КОШТІВ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 22 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ХАРКІВСЬКІ БУДМАТЕРІАЛИ» (позивач, замовник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКОТЕРМ УКРАЇНА» (відповідач, підрядник за Договором) укладено Договір підряду № 220721\1.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором підряду, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 61 "Підряд" Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ГПК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п. 1.1. Договору підрядник (відповідач), за дорученням замовника (позивача), бере на себе зобов`язання по виконанню робіт з дефектування та ремонту устаткування (надалі - «Обладнання»), а замовник (позивач) зобов`язується прийняти і оплатити вартість виконаних робіт відповідно до умов цього Договору. Відповідно до п. 1.2. Договору безпосередній об`єм, перелік, вартість робіт та вартість витратних матеріалів узгоджується сторонам в Додатках (Специфікаціях), які з моменту підписання сторонами та проставлення печаток сторін будуть вважатися невід`ємними частинами Договору. До п. 1.3. Договору ремонт Обладнання виконується на території підрядника (відповідача) та замовника (позивача). Специфікацією № 1 від 22 липня 2021 року до Договору передбачено, що місцем проведення робіт - територія замовника (позивача). Пунктом 4.1. Договору передбачено, що в разі необхідності доставка Обладнання до місця проведення дефектування та ремонту і повернення після виконання робіт проводиться автотранспортом і за рахунок замовника (позивача). До матеріалів справи не додано документів, що підтверджуються необхідність такої доставки, а отже виконання підрядних робіт, відповідно до п. 1.3. Договору та Специфікації № 1, мало бути здійснено на території Замовника.

Відповідно до п. 3.1. Договору загальна ціна Договору визначається сумарно вартістю робіт, згідно підписаних сторонами Специфікацій. Відповідно до п. 3.2. Договору розрахунки за Договором здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок підрядника (відповідача) у розмірі та строки, визначені у підписаний сторонами Специфікації. Специфікацією № 1 від 22 липня 2021 року до Договору передбачено, що за виконання робіт, перелічених у цій Специфікації, замовник (позивач) має сплатити 24 000,00 грн. з ПДВ. Умови оплати: 70% передоплата вартості робіт та 30% оплата вартості робіт протягом 3 календарних днів після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт та реєстрації податкових накладних в порядку, визначеному законодавством України, в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПКУ. Означеною Специфікацією також передбачено, що термін виконання робіт - 15 календарних днів після передачі за накладною переміщення замінних запчастин та обладнання.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № 81 від 10 серпня 2021 року на суму 24 000,00 грн. Позивачем було оплачено означений рахунок у розмірі 70%, як то передбачено Специфікацією № 1 від 22 липня 2021 року, що складає 16 800,00 грн. Як зазначено позивачем та не було спростовано відповідачем, останній не прибув на територію замовника (позивача) для виконання робіт та, відповідно, роботи взагалі не бути розпочаті. Позивачем (замовником за Договором) було складено до відповідача (підрядника за Договором) претензію № 1-17/11 від 17 листопада 2022 року. За змістом претензії позивач, посилаючись на ч. 2 ст. 849 ЦК України, зазначив про відмову від Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

У п. 44-48 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 жовтня 2021 року по справі № 910/16684/19 зазначено наступне: «44. Правовий аналіз частин 2 - 4 статті 849 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови. 45. Так, частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, які напряму залежать від наявності порушень умов договору в діях підрядника, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника. 46. Натомість частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Тобто, вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов`язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов`язань підрядником. 47. Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання. 48. Подібні за замістом висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19».

Тобто, право на відмову від Договору, що передбачено ч. 2 ст. 849 ЦК України, не є безумовним та може бути реалізовано за наявності конкретно визначених фактів - підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. Позивач обґрунтовує відмову від Договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України саме через те, що відповідач не розпочав виконання робіт.

З наданих доказів дійсно встановлено, що відповідач не розпочав виконання робіт за Договором. Відповідно до п. 4.6., 4.7. Договору сторонами не надано Акт виконаних робіт або сповіщення про готовність Обладнання до повернення. Починаючи з 22 липня 2021 року та як до дати складання претензії (17 листопада 2022 року), так і на момент подання позову (грудень 2022 року), відповідач не розпочав виконання робіт.

Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач розпочав виконання робіт, то наявні всі підстави вважати, що позивач мав можливість реалізувати своє право на відмову від Договору в порядку ч. 2 ст. 849 ЦК України.

Положеннями частин 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17. У постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 24 листопада 2021 року по справі № 910/17235/20, з висновками якого погодився Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладно в постанові від 16 вересня 2022 року по справі № 913/703/20, зазначено наступне: «Відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог статті 1212 ЦК Кодексу». Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відмова замовника від договору підряду відповідно до положень ч. 2 ст. 849 ЦК України є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України. На думку Верховного Суду, на підставі встановлених обставин справи, які входять до предмету доказування, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України, дійшовши висновку про стягнення 315 356,91 грн. як безпідставно набутих коштів, а суд апеляційної інстанції в свою чергу, встановивши припинення договірних зобов`язань, дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 849 ЦК України в сукупності з приписами ст. 1212 ЦК України.

Отже, на підставі вищевстановлених обставин, а саме реалізації позивачем свого права на відмову від Договору, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача та користь позивача суми сплаченої передплати в розмірі 16 800,00 грн. як безпідставно набути кошти. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази перерахування відповідачем грошових коштів у розмірі 16 800,00 грн. на користь позивача.

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОТЕРМ УКРАЇНА» (61128, місто Харків, проспект Льва Ландау, будинок 149; код ЄДРПОУ: 37460743; п/р НОМЕР_1 в Харків, ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Харків МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД ХАРКІВСЬКІ БУДМАТЕРІАЛИ» (61009, місто Харків, провулок 3-й Рудниковий, будинок 6; код ЄДРПОУ: 41892690; р/р НОМЕР_2 в ПАТ «Кредобанк» м. Харків, МФО 325365) 16 800,00 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 481,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "10" березня 2023 р.

Суддя Н.В. Калініченко