Рішення

від 09.03.2023 по справі 160/459/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року Справа № 160/459/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Полімер ЛТД» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД ПОЛІМЕР ЛТД"до Одеської митниці, в якому позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів Одеської митниці: UA 500020/2022/000232/1 від 16.08.2022 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з метою митного оформлення товару, придбаного за умовами Контракту №06-08/21TR від 06 серпня 2021 року, укладеного між позивачем/покупцем та іноземною компанією Balsa Gida INS.EGT.TEMZ.KUY Elektronik SAN.TIC.LTD STI, позивач подав до Одеської митниці електронну митну декларацію №UA500020/2022/014329, а також всі передбачені митним законодавством обов`язкові документи.

Митна вартість придбаного товару визначена позивачем за основним методом, передбаченимМитним кодексом України, а саме - за ціною договору.

Проте, відповідач відмовив у митному оформленні товару за заявленою позивачем митною вартістю та виніс рішення №UA500020/2022/000232/2 від 16.08.2022 про її коригування, за яким митну вартість товару визначено за резервним методом.

Також позивач додатково зазначив про те, що оскаржуване рішення Одеської митниці є протиправним, оскільки воно прийняте з порушенням зазначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання: законності та визнання рівності і правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання. А тому таке рішення підлягає скасуванню.

Вважаючи, що ним було подано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару, позивач не погоджується з винесеним рішенням про коригування митної вартості товару та просить його скасувати, про що звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 р. справу № 160/12887/22 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.

24.01.2023 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Одеської митниці надійшов відзив проти позову.Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, вказує, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № UA500020/2022/014329 від 15.08.2022 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500020/2022/000232/1 від 16.08.2022. Позивачем на пропозицію митного органу не було надано витребуваних документів, а лише зазначено про неможливість такого надання. Таким чином, причинами, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано є: - неподання декларантом всіх запрошених документів; - відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, що не дає можливості митному органу перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі.

Разом з тим, митним органом проведено порівняння рівня заявленої митної вартості з рівнями митної вартості ідентичних, подібних (аналогічних) товарів та з довідковою інформацією, та встановлено заниження заявленого рівня митної вартості, що суперечить поняттю дійсної вартості товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ 1947). За результатами проведеного порівняння встановлено, що у митного органу наявна інформація щодо рівня митної вартості ідентичних товарів за вищими рівнями митної вартості. Вищевикладені обставини слугували підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару та з огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства Україниза правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українипри розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

06.08.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Полімер ЛТД» (Покупець) та іноземною компанією Balsa Gida INS.EGT.TEMZ.KUY Elektronik SAN.TIC.LTD STI ( Продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №06-08/21TR.

Згідно з умовами цього Контракту: Продавець продає, а Покупець купує поліетилен та поліпропілен різноманітних марок (далі Товар) в кількості та асортименті у відповідності до асортименту та з підписаними Сторонами Рахунками пропозиціями, що є невід`ємною частиною контракту. Асортимент та найменування, ціна за одиницю і кількість Товару, що поставляється при кожній поставці повинні бути узгоджені обома Сторонами та вказані в Рахунках-пропозиціях, які є невід`ємною частиною даного Контракту. Ціна на Товари, продані по даному контракту, визначена в доларах США, що чітко обговорюється в кожному окремому рахунку-пропозиції. Вартість упаковки з нанесеним маркуванням покупця включена до ціни. Вартість затрат на страхування вантажу на час його транспортування до місця призначення, у випадку його обов`язкового страхування відповідно до п. 3.2 цього контракту включена до вартості.

Відповідно до проформи-інвойсу BLS2022000000099 від 02.08.2022 року була погоджена умова поставки FCA KOCAELI. Така ж умова поставки була зазначена в інвойсі BLS2022000000099-5 від 05.08.2022 року.

Для здійснення митного оформлення товару «Поліпропілен у первинній формі (гомо полімер), без вмісту наповнювачів, незабарвлений без хімічної модифікації, у мішках: - марки HB0356FR-900 мішків (по 25 кг. нетто) застосовується для виробництва волокон, мішків. Торгівельна марка: SOCAR. Виробник: SOCAR» позивач подав до Одеської митниці електронну митну декларацію (ЕМД) №UA500020/2022/014329, у якій митна вартість товару визначена ним за основним методом - за ціною договору (метод №1) у відповідності до ст.ст.57,58 МК України.

Для підтвердження відомостей про митну вартість товару позивачем також були надані відповідачу документи, що заявлені у митній декларації:

-Рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) BLS2022000000099-5 від 05.08.2022 року;

-Автотранспортну накладну (Road consignment note) 051915 від 06.08.2022р.;

-Декларацію про походження товару (Declaration of origin) BLS2022000000099-5 від 05.08.2022 року;

-Рахунок-фактуру про надання транспортно експедиційних послуг від виконання договору (контракту) про транспортно експедиційні послуги № 05.08-3 від 25.07.2022р.;

-Документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 05.08-3 від 05.08.2022 року;

-Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі продажу товарів ( крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких ( зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 06-08/21 TR від 06.08.2021р.;

-Договір про надання послуг митного брокера №080622 від 08.06.2022р.;

-Договір ( контракт) про перевезення №02/08 від 02.08.2022р.;

-Сертифікат аналізу б/н від 01.07.2022р. .

Факт подання декларантом перелічених документів підтверджується відповідними скріншотами, які позивачем долучено до позовної заяви.

Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів було вивчено документи, подані декларантом для здійснення митного оформлення, та встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:

1) Відповідно до пп. в) п. 2 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України (далі МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Згідно п.2.2.1, 2.2 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 06.08.2021 № 06- 08/21TR пакування товару присутнє, проте, у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) Згідно п.4.1 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 06.08.2021 № 06- 08/21TR платежі за цим контрактом здійснюються шляхом передоплати у розмірі 20% та 80% оплата після отримання покупцем копії коносаменту та відвантаження відповідно до виставленого продавцем рахунку-фактури або проформи , проте у наданому до митного оформлення інвойсі від 05.08.2022 № BLS2022000000099-5 міститься загальна фраза «Cash sn Advance» без вказівок у якому саме розмірі було здійснено передоплату;

3) Наданий до митного оформлення банківський платіжний документ , що стосується товару №б/н суперечить умовам оплати . Згідно п.4.1 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 06.08.2021 № 06-08/21TR , а саме: документ не містить посилання на інвойс; сума платежу згідно документу значно перевищує вартість товару згідно інвойсу 05.08.2022 № BLS2022000000099-5 , внаслідок чого документ не можливо ідентифікувати з даною поставкою.

У зв`язку з тим, що документи, які були надані декларантом для здійснення митного оформлення та для підтвердження заявленої митної вартості, не містять усіх необхідних відомостей стосовно складової митної вартості, відповідач запропонував декларанту надати наступні додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову відповідно до ст. 254 Митного кодексу України; 4) висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На вимогу відповідача декларантом не надані повідомлення про відсутність можливості подання інших додаткових документів або надання документів на вимогу органу митного контролю.

Відповідно до приписів ч. 6ст. 54 МК Українивідповідач прийняв рішення про відмову у митному оформленні товарів за митною вартістю, заявленою декларантом. Так, відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів: №UA500020/2022/000232/2 від 16.08.2022 відповідно достатті 64 МК України.

У якості джерела інформації стосовно визначення митної вартості товару відповідач провів аналіз баз даних ЄАІС Держмитслужби, з урахуванням вимог частини третьої статті 64 МКУ, та встановлено, що рівень митної вартості товарів у максимально наближений до митного оформлення час є більшим, по товару № 1 1,8115дол. США/кг (МД від 24.06.2022 № UA110150/2022/6223).

28.10.2022 року листом за № 28/10 декларант направив на вимогу Одеської митниці додатково: рахунок-фактуру № 05/08-3 від 25.07.2022 року з виправленнями, довідку розрахунку транспортно-експедиційних витрат № 05/08-3 від 05.08.2022 з виправленнями, ЦМР № 051915 від 06.08.2022 року з виправленнями, інвойс BLS2022000000099-1 від 05.08.2022р., переклад інвойсу BLS2022000000099-1 від 05.08.2022 року, інвойс BLS2022000000099-2 від 05.08.2022 року, переклад інвойсу BLS2022000000099-2 від 05.08.2022 року, інвойс BLS2022000000099-3 від 05.08.2022 року, переклад інвойсу BLS2022000000099-3 від 05.08.2022 року, інвойс BLS2022000000099-4 від 05.08.2022 року, переклад інвойсу BLS2022000000099-4 від 05.08.2022 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 382 Господарського кодексу України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Відповідно до ч. 2ст. 382 Господарського кодексу Україниформа і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України Про міжнародне приватне право та іншими законами.

Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року №959-XII передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановленірозділом III Митного кодексу України(надалі -МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).

Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару.

Відповідно до ч. 1ст. 49 Митного кодексу Українимитною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як передбачено ч.1ст.50 Митного кодексу Українивідомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 51 Митного кодексу Українимитна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цьогоКодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно доглави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.52 Митного кодексу Українизаявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленомурозділом VIII цього Кодексута цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1ст.53 Митного кодексу Україниу випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2ст.53 Митного кодексу Українимістить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостійстатті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч.3ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року .

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу Українипередбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3ст.54 Митного кодексу Україниза результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положеньстатті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч.6ст.54 Митного кодексу Українимитний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертійстатті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним углаві 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1ст.55 Митного кодексу Українирішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостоюстатті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1ст. 57 Митного кодексу Українивизначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8ст.57 Митного кодексу Україниосновним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цьогоКодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексуза основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно достатті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно достатті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановленихстаттею 64 цього Кодексу.

Частиною 7ст. 54 Митного кодексу Українипередбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Декларант (позивач) при митному оформленні товарів зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Однак митний орган (відповідач) має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом.

Зокрема митний орган може надіслати декларанту письмову вимогу про надання додаткових документів у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв`язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.

Крім цього, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Позиція суду узгоджується із висновком Верховного Суду викладеному у постанові від 08.06.2022 (справа № 380/1197/20).

При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третійстатті 53 МК України(подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченістаттею 53 МК України.

В подальшому ненадання декларантом повного переліку правомірно витребуваних документів може бути підставою для прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості та застосування іншого (не основного) методу визначення митної вартості та відмови в митному оформленні випуску чи пропуску товарів через митний кордон.

Як вже зазначалося судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності: декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару всіх складових митної вартості, необхідних при її обчисленні. Відповідач посилається те, що не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару вартості пакування товару, а також наявні розбіжності між банківськими платіжними документами та умовами оплати, що визначені контрактом.

Зауваження, що викладені відповідачем, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту).

Адже, за умовами Контракту: Продавець продає, а Покупець купує поліетилен та поліпропілен різноманітних марок ( далі Товар) в кількості та асортименті у відповідності до асортименту та з підписаними Сторонами Рахунками-пропозиціями, що є невід`ємною частиною контракту. Асортимент та найменування, ціна за одиницю і кількість Товару, що поставляється при кожній поставці повинні бути узгоджені обома Сторонами та вказані в Рахунках-пропозиціях, які є невід`ємною частиною даного Контракту. Ціна на Товари, продані по даному контракту визначена в доларах США, що чітко обговорюється в кожному окремому рахунку-пропозиції. Вартість упаковки з нанесеним маркуванням покупця включена до ціни. Вартість затрат на страхування вантажу на час його транспортування до місця призначення, у випадку його обов`язкового страхування відповідно до п. 3.2 цього контракту включена до вартості.

Тобто, додаткових відомостей на підтвердження складової митної вартості товару стосовно пакування та страхування не могло бути надане декларантом, оскільки відповідно до контракту пакування та страхування вантажу на час його транспортування до місця призначення вже включена до загальної вартості товару та не можуть бути виокремлені.

Згідно з інвойсами, що знаходяться у матеріалах справи, за наведеним Контрактом на адресу позивача надійшли товари, на умовах поставки FCA KOCAELI.

За змістом умов постачання FCA правил Інкотермс 2010 «Free Carrier» («Франко перевізник») означає, що продавець здійснює передачу товару перевізнику або іншій особі, номінованій покупцем, у власних приміщеннях або у іншому обумовленому пункті. Відповідно FCA від продавця вимагається виконання формальностей для вивезення, якщо такі застосовуються; це умови постачання, коли основну частину перевезення забезпечує покупець, при цьому, покупець самостійно обирає вид транспорту, сам організовує весь ланцюг доставки, укладає договори перевезення. Обов`язок продавця з постачання вважається виконаним, коли він постачає товар - після його митного оформлення у режимі експорту в обумовленому місті. Згідно умов FCA покупець зобов`язаний за свій рахунок укласти договір перевезення товару від поіменованого місця постачання.

Митним законодавством не визначено вид доказів, яким повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товару (ів), а тому довідка по розрахунку транспортно-експедиційних витрат № 05.08-3 від 05.08.2022р. та довідка з виправленням розрахунку транспортно-експедиційних витрат №05/08-3 від 25.07.2022 року є допустимим доказом підтвердження розміру витрат на перевезення товарів.

Отже, враховуючи умови постачання FCA згідно Інкотермс 2010, позивачем було включено до митної вартості імпортованого товару витрати на його транспортування до місця ввезення на митну територію України.

Щодо ненадання декларантом банківських платіжних документів на підтвердження сплати товару, суд зазначає наступне.

Зовнішньоекономічним контрактом № 06-08/21TR від 06.08.2021 року, що укладено між сторонами, погоджено, що платежі по даному контракту здійснюють шляхом передплати в розмірі 20% та 80% оплата після отримання покупцем копії коносаменту та відвантаженням відповідно до виставленого продавцем рахунку-фактури (інвойса) або рахунку проформи.

Митним органом в спірному рішенні вказано, що до митного оформлення було надано інвойс від 05.08.2022 № BLS2022000000099-5 міститься загальна фраза «Cash sn Advance» без вказівок у якому саме розмірі було здійснено передоплату та наданий до митного оформлення банківський платіжний документ, що стосується товару №б/н суперечить умовам оплати. Згідно п.4.1 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 06.08.2021 № 06-08/21TR документ не містить посилання на інвойс; сума платежу згідно документу значно перевищує вартість товару згідно інвойсу 05.08.2022 № BLS2022000000099-5, внаслідок чого документ не можливо ідентифікувати з даною поставкою.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд полімер ЛТД» на виконання вимоги митного органу в межах 80 днів з дня випуску товарів, що встановлено статтею 55 Митного кодексу України, було надано додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товару.

28.10.2022 року листом за № 28/10 декларант направив на вимогу Одеської митниці додатково: рахунок-фактуру № 05/08-3 від 25.07.2022 року з виправленнями, довідку розрахунку транспортно-експедиційних витрат № 05/08-3 від 05.08.2022 з виправленнями, ЦМР № 051915 від 06.08.2022 року з виправленнями, інвойс BLS2022000000099-1 від 05.08.2022р., переклад інвойсу BLS2022000000099-1 від 05.08.2022 року, інвойс BLS2022000000099-2 від 05.08.2022 року, переклад інвойсу BLS2022000000099-2 від 05.08.2022 року, інвойс BLS2022000000099-3 від 05.08.2022 року, переклад інвойсу BLS2022000000099-3 від 05.08.2022 року, інвойс BLS2022000000099-4 від 05.08.2022 року, переклад інвойсу BLS2022000000099-4 від 05.08.2022 року.

Митним кодексом передбачено, що у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Одеською митницею внаслідок розгляду наданих додаткових документів не було прийнято рішення щодо визнання заявленої митної вартості товарів, а також про скасування рішення про коригування заявленої митної вартості. Також не було надано вмотивованої відмови у визнанні заявленої вартості з урахуванням наданих документів.

При цьому, наданими до Одеської митниці та до матеріалів справи документами підтверджено заявлену вартість товару, а також сплату відповідно до умов контракту та поставки.

У зв`язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки.

Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.

Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченіст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року , у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6ст. 54 Митного кодексу Українивстановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3ст. 53 Митного кодексу Україниу разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.

Крім того, як встановлено судом, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав про те, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості по товару № 1 1,8115дол. США/кг (МД від 24.06.2022 № UA110150/2022/6223).

При цьому, відповідач не зазначив, яким саме за якісними характеристиками (подібним чи аналогічним) є товар, митне оформлення якого вже здійснене.

Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 6 Господарського кодексу Українизагальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст. ст.179,189,190 Господарського кодексу Українипри укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3ст. 318 Митного кодексу Українимитний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно ізЗаконом України від 15.02.2011 №3018-VIПро внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними уст.8 Митного кодексу Українипринципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.

За таких обставин, рішення про коригування митної вартості товарів: №UA500020/2022/000232/2 від 16.08.2022 є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост. 2 Кодексу адміністративного судочинства Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положеньст. 9 Конституції Українита ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положеньЄвропейської конвенції з прав людинита її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених уконституціїчи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з ч. 5ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності свого рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00грн. суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно дост. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До адміністративного позову, на підтвердження витрат на правову допомогу, додано:

- копію договору про надання правничої допомоги № 79 від 20.12.2022 року;

- копію додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 79 від 20.12.2022 року;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 2834;

- копію ордеру на надання правничої ( правової) допомоги серії АЕ № 1169449 від 20 грудня 2022 року;

- копію рахунку на оплату № 8 від 03 січня 2023 року;

- копію платіжного доручення № 3286 від 03 січня 2023 року з призначенням платежу оскарження в су домову порядку рішення про коригування митної вартості товарів, згідно рахунку № 8 від 03.01.2023р., без ПДВ.

Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогуце гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження виконання умов договору про надання правничої допомоги від 20.12.2022 року № 79 позивачем не було надано жодних доказів на обґрунтування обсягу виконаних робіт на кшталт акту виконаних робіт/послуг, оскільки з укладеного договору неможливо встановити який саме обсяг послуг було надано в його межах.

На підтвердження перерахування коштів до матеріалів справи долучено копію платіжного доручення № 3286 від 03 січня 2023 року з призначенням платежу оскарження в су домову порядку рішення про коригування митної вартості товарів, згідно рахунку № 8 від 03.01.2023р., без ПДВ.

Отже, позивачем доведені понесені витрати та сплату коштів за надання правничої допомоги у межах адміністративної справи 160/459/23.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛу справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

Враховуючи те, що позивачем в обґрунтування заявленої вартості правової допомоги не було надано жодних доказів на підтвердження фактичного обсягу наданої правової допомоги суд доходить висновку щодо часткового задоволення цієї вимоги.

Отже сума в розмірі 2000,00 грн. є співмірною доведеному обсягу вчинених дій на надання правової допомоги та підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 2684,00 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст.139,242-246,250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Полімер ЛТД» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Одеської митниці: UA 500020/2022/000232/1 від 16.08.2022 р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631, адреса: вул. Лип Івана та Юрія, 21-А, м.Одеса, 65078) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Полімер ЛТД» (код ЄДРПОУ 31987126, адреса: вул. Старокозацька, буд. 74, кім. 2-1, 49000) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 (дві тисячі вісімдесят чотири) грн. 00 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук