Рішення

від 02.03.2023 по справі 922/2474/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2023м. ХарківСправа № 922/2474/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орттехсервіс" (код ЄДРПОУ 31151806, адреса: 61125, м. Харків, вул. Примакова, 46) до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ (119991, м. Москва, Житная вулиця, б. 14) про стягнення 3 682 241,02грн за участю учасників справи:

учасники справи не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - держави Російська Федерація, в якому просить суд визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Орттехсервіс" потерпілою особою - особою, що зазнала збитків у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, внаслідок окупації Ізюмської територіальної громади та стягнути з Російської Федерації на користь позивача майнову шкоду в розмірі 3 682 241,02грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що з 07.03.2022 по 10.09.2022 року територіальна громада, на території якої знаходиться склад позивача, перебувала під окупацією Російської Федерації, а тому дії держави-агресора РФ щодо крадіжки майна на окупованій території є прямим порушенням ст.55 частини ІІ розділу І Додатку до Конвенції "Положення про закони і звичаї війни на суходолі" IV Конвенції, підписаної 18.10.1907 р. в м.Гаага, дата набрання чинності для України 24.08.1991 р. та містять склад злочинів визначених ст.437 та ст.438 Кримінального кодексу України. Як зазначає позивач, саме внаслідок окупації відбулося зникнення майна належного позивачеві, у зв`язку з чим порушено гарантоване ст.41 Конституції України його право власності.

Ухвалою суду від 13.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, почато у справі підготовче провадження та призначено підготовче засідання.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне.

Предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 25.01.2019 № 796/165/18, від 18.05.2022 № 760/17232/20-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, та у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.

В судовому засіданні 09.02.2023 без виходу до нарадчої кімнати судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.03.2023.

Позивач у призначене судове засідання не з`явися, на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у призначене судове засідання не з`явився, будь-яких заяв або пояснень по суті спору на адресу суду від відповідача не надходило.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Орттехсервіс" (позивач) - українське підприємство, одним із основних видів діяльності якого є виготовлення та торгівля продукцією сільськогосподарського призначення.

Відповідно до договору оренди нежитлових приміщень № 04/01/01 від 04.01.2022, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Червоний Оскол", позивач орендував нежитлові приміщення загальною площею 328 кв.м за адресою: 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Маршала Федоренко, 40 з метою використання їх під склад.

Для здійснення своєї діяльності та оптимізації виробничих процесів підприємством зберігався на складах товар.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24.02.2022 Президентом України було видано Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до якого з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Відповідно до довідки Ізюмської військової адміністрації № 355-ВС від 05.12.2022 Ізюмська міська територіальна громада, на території якої знаходиться склад позивача, у період з 24.02.2022 по 10.09.2022 була територією бойових дій, а з 07.03.2022 по 10.09.2022 перебувала під окупацією Російської Федерації.

Після деокупації Ізюмської міської територіальної громади, позивачем на підприємстві виявлено нестачу товарних запасів на суму 3 682 241,02грн. Відповідний факт відображений в бухгалтерському обліку підприємства відповідними проводками: Дт 977, Кт281, зазначені збитки віднесені на позабалансовий рахунок 072.

На підставі наказу № 1 від 25.10.2022 "Про проведення інвентаризації у зв`язку з війною, окупацією" позивачем проведено інвентаризацію, за наслідками якої виявлено нестачу товару (ячмінь 3 класу, пшениця 4 класу, насіння кукурудзи Макксалія, ячмінь 3 класу врожаю 2021 року, соняшник українського походження, врожаю 2021 року, кукурудза 3 класу, врожаю 2021 року, добриво азотно-фосфорно-калійне марки 10-20-20-6 (S), насіння соняшнику РЖТ КЛЛІФ) на загальну суму 3 682 241,02грн.

Позивачем за результатами інвентаризації 25.10.2022 складено акт, відповідно до якого 25.10.2022 під час проведення інвентаризації за адресою: м. Ізюм, вул. Маршала Федоренко, 40 виявлено відсутність товарних залишків, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Орттехсервіс", що зникли під час знаходження складу під окупацією РФ в період з 07.03.2022 по 10.09.2022.

Відповідно до Висновку експерта № 1.10 від 10.01.2023, проведеного судовим експертом Буколовою Вікторією Вікторівною за заявою позивача про проведення судової економічної експертизи, розмір реальних збитків станом на 25.10.2022, розрахований за Методикою визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженою Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18.10.2022 № 3904/1223, становить 4 912 593,69грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.6 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.1, ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч.3 ст.85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Саме внаслідок окупації Ізюмської міської територіальної громади, на території якої знаходиться склад позивача, у період з 07.03.2022 по 10.09.2022 зі сторони російських військ, позивачу було завдано збитків.

Розмір реальних збитків позивача станом на 25.10.2022 розрахований експертом та відповідно до висновку № 1.10 від 10.01.2023 становить 4912593,69грн.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, а також фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є цілком обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача та підлягають стягненню до Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.12, 13, 74, 86, 29, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ (119991, м. Москва, Житная вулиця, б. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Орттехсервіс" (код ЄДРПОУ 31151806, адреса: 61125, м. Харків, вул. Примакова, 46) - 3 682 241,02грн збитків.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ (119991, м. Москва, Житная вулиця, б. 14) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) - 55233,62грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "10" березня 2023 р.

СуддяТ.А. Лавренюк