Рішення

від 28.02.2023 по справі 690/50/19

КАТЕРИНОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 690/50/19

Провадження № 2/698/15/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 р. Катеринопільський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Баранова О.І.,

за участю секретаря Триліс Я.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Ватутінським міським судом Черкаської області у залі суду в селищі Катеринопіль в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області до Ватутінської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,-

В С Т А Н О В И В:

24.01.2109 року заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області (надалі - позивач) звернувся до Ватутінського міського суду з вказаним вище позовом. Згідно розпорядження голови Ватутінського міського суду від 28.01.2019 року № 310, у зв`язку з неможливістю утворити новий склад суду після задоволення відводів, було ухвалено про направлення справи до Катеринопільського районного суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 31 ЦПК України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 21.01.2016 року Ватутінською міською радою Черкаської області (надалі - відповідач 1) було ухвалено рішення за № 6-14/VII «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 ». Згідно п. 2 вказаного рішення було ухвалено про надання ОСОБА_2 (надалі - відповідач 2) у постійне користування (без виділення в натурі) частки земельної ділянки площею 0,0178 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового нежилого приміщення у багатоквартирному житловому будинку в комерційних цілях.

З посиланням на встановлені ГУ Держгеокадастру в Черкаській області обставини порушення вимог земельного законодавства та приписи ч. 1 та 2 ст. 42, п. «д» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України позивач стверджує, що п. 2 рішення від 21.01.2016 року № 6-14/VII є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки земельна ділянка, яку надано відповідачу 2 у постійне користування знаходиться в межах земельної ділянки для обслуговування багатоквартирного житлового будинку, який перебуває у комунальній власності відповідача 2. Вказані обставини, як на думку, позивача унеможливлюють надання вказаної ділянки у постійне користування іншим суб`єктам, крім підприємств, установ і організацій, які здійснюють управління будинками.

При цьому позивач наголошує, що мета надання вказаної вище земельної ділянки у постійне користування визначена законом і полягає у забезпеченні задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Однак, як зазначає позивач, згідно оспорюваного рішення метою надання земельної ділянки є використання останньої у комерційних цілях, що прямо суперечить вимогам закону.

На підставі наведеного, керуючись ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 1 та 2 ст. 42, п. «д» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України позивач просить визнати незаконним та скасувати п. 2 рішення від 21.01.2016 року № 6-14/VII, а також скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 13061188 про реєстрацію за ОСОБА_2 права постійного користування часткою земельної ділянки площею 0,0178 га. у межах загальної земельної ділянки площею 0,5422 га з кадастровим № 7110200000:01:001:0004, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно відзиву відповідача 1 від 21.02.2019 року № 443/02-21, останній зазначив про заперечення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень відповідачем 1, зокрема зазначено, що, керуючись п.п. «а», «в» ст. 12, ч. 2 ст. 42 ЗК України відповідача 1 як орган місцевого розпорядження у законному порядку розпорядився належною йому на праві комунальної власності земельною ділянкою площею 0,0178 га безоплатно, надавши її у постійне користування ОСОБА_2 як власнику нежитлового приміщення, яке розташоване у багатоквартирному будинку. При цьому підставою для надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_2 , стало те, що остання має право спільної сумісної власності на прибудинкову територію багатоквартирного будинку, як власник нежитлового вбудованого приміщення магазину розташованого на першому поверсі п`ятиповерхового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , в якому займається комерційною діяльністю.

Також відповідачем 1 зазначено, що згідно п. 287.8 ст. 287 ПК України ОСОБА_2 є особою, яка зобов`язана сплачувати до бюджету земельний податок як власник нежитлового приміщення з урахуванням прибудинкової території, а згідно вказаних вище норм ПК України вказаний обов`язок виникає з часу державної реєстрації права особи на нерухоме майно.

Додатково з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 відповідач 1 зазначає, що на час судового розгляду рішення Ватутінської міської ради Черкаської області від 21.01.2016 року № 6-14/VII «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 » є виконаним, тобто таким, що вичерпало свою дію шляхом його виконання, оскільки 30.01.2016 року на підставі вказаного рішення було проведено державну реєстрацію права постійного користування ОСОБА_2 часткою земельної ділянки площею 0,0178 га, що свідчить про визнання державою вказаного факту.

З огляду на наведені обставини відповідач 1 просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Крім того, 06.03.2019 року відповідачем 1 подано заяву за № 552/02-21 про застосування строку позовної давності. Згідно вказаної заяви відповідач 1 вважає, що, передбачений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк загальної позовної давності сплив 21.01.2019 року до звернення позивача з позовом (24.01.2019), оскільки оспорюване останнім рішення прийнято 21.01.2016 року.

Згідно відзиву представника відповідача 2 ОСОБА_3 від 04.03.2019 року остання зазначила про заперечення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень відповідачем 1, зокрема зазначено, що позивачем невірно визначено процесуальний статус ОСОБА_2 , оскільки відсутні заявлені щодо останньої позовні вимоги. Також вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту, оскільки останнім не обґрунтовано в чому полягає порушення прав та інтересів держави.

Крім того, представник відповідача 2 зазначає, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.12.2012 року ОСОБА_2 є власницею нежитлового приміщення розташованого у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 та відповідно розміщене на прибудинковій території вказаного будинку. Отже, ОСОБА_2 одночасно є співвласником багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , який згідно ст. 42 ЗК України та п. 2 ст. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» має право на безоплатну передачу у власність чи постійне користування пропорційної частки прибудинкової земельної ділянки.

З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 представник відповідача 2 зазначає, що рішення Ватутінської міської ради Черкаської області від 21.01.2016 року № 6-14/VII «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 » є ненормативним актом індивідуальної дії і відповідно таким, що вичерпує свою дію після його виконання, а тому не може бути скасованим в судовому порядку.

ГУ Держгеокадастру в Черкаській області власної позиції по суті позовних вимог не висловило. Згідно заяви від 15.04.2022 року сформованої в системі електронний суд просить розглядати справу за наявними матеріалами без участі представника заявника.(т.1а.с.252)

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені вимоги у повному обсязі та просять суд їх задовольнити з урахуванням підстав, наведених у позові.

В судовому засіданні на початку судового розгляду представник відповідача 1 підтримав висловлені заперечення у повному обсязі та просить суд відмовити у позові з підстав, наведених у відзиві. В подальшому клопотав про проведення судового розгляду за відсутності його представника. Зокрема, востаннє звернувся до суду з заявою про розгляд справи за відсутності його представника 01.11.22 року.(т.2 а.с.27)

В судовому засіданні встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

З свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.12.2012 року серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_2 є власницею нежитлового вбудованого приміщення магазину розмішеного на першому поверсі п`ятиповерхового багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.61)

З заяви ОСОБА_2 від 23.12.2015 року адресованої міському голові Лисюку О.Б. та зареєстрованої 24.12.2015 року за № 276/02-23 вбачається, що остання просить надати у постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 178 кв. м. з цільовим призначенням змішаного використання житлової забудови і комерційного використання кадастровий № № 7110200000:01:001:0004. (т.1 а.с.62)

З рішення Ватутінської міської ради Черкаської області від 21.01.2016 року за № 6-14/VII «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 » вбачається, що згідно п. 2 вказаного рішення було ухвалено про надання ОСОБА_2 у постійне користування (без виділення в натурі) частки земельної ділянки площею 0,0178 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового нежилого приміщення у багатоквартирному житловому будинку в комерційних цілях.(т.1 а.с.7)

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.01.2016 року № 52341797 вбачається, що на підставі рішення Ватутінської міської ради Черкаської області від 21.01.2016 року № 6-14/VII приватним нотаріусом Ватутінського міського нотаріального округу Побіянською Н.Б. 30.01.2016 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 28006366 згідно якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 13061188 за ОСОБА_2 , зареєстровано право постійного користування часткою земельної ділянки площею 0,0178 га. у межах загальної земельної ділянки площею 0,5422 га з кадастровим № 7110200000:01:001:0004, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .(т.1 а.с.36-37)

З клопотання з питань дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2018 року № 255-ДК вбачається, що ГУ Держгеокадастру у Черкаській області звертається до Ватутінської міської ради Черкаської області з метою усунення порушення вимог земельного законодавства, яке полягає у тому, що рішенням Ватутінської міської ради Черкаської області від 21.01.2016 року за № 6-14/VII «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 » з земель комунальної власності для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку житлового будинку ОСОБА_2 було надано у постійне користування (без виділення в натурі) частку земельної ділянки площею 0,0178 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового нежилого приміщення у багатоквартирному житловому будинку в комерційних цілях.(т.1 а.с.13)

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час ухвалення оспорюваного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 18 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час ухвалення оспорюваного рішення) 1. до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час ухвалення оспорюваного рішення) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час ухвалення оспорюваного рішення) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 21 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час ухвалення оспорюваного рішення) порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.ч. 1,2,3 ст. 42 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час ухвалення оспорюваного рішення) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Відповідно до п. «д» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час ухвалення оспорюваного рішення) право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

З аналізу наведених вище правових норм, які діяли на час ухвалення спірного рішення випливає, що землі житлової та громадської забудови є окремою категорією за своїм цільовим призначенням і за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, законом чітко визначено, що земельна ділянка комунальної власності, яка відноситься до земель житлової та громадської забудови надається співвласникам багатоквартирного будинку у постійне користування лише для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Оцінивши, за своїм внутрішнім переконанням, досліджені у судовому засіданні докази, врахувавши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок досліджених доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність законних підстав для їх задоволення, оскільки судом встановлено, що, ухвалюючи спірне рішення згідно якого надав відповідачу 2 у постійне користування земельну ділянку, крім іншого для використання у комерційних цілях, відповідач 1 не врахував, передбачених законом обмежень щодо цільового використання земельних ділянок комунальної власності, які відносяться до земель житлової та громадської забудови і можуть надаватися співвласникам багатоквартирного будинку у постійне користування лише у визначених законом випадках.

За таких обставин суд визнає, що, ухвалюючи рішення від 21.01.2016 року за № 6-14/VII «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 », будучи органом місцевого самоврядування, відповідач 1 діяв в межах повноважень, але не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що при ухваленні спірного рішення відповідачем 1 допущено порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, що згідно п. «а» ч. 1 ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, суд ухвалює про визнання недійсним та скасування пункту 2 рішення Ватутінської міської ради від 21.01.2016 року № 6-14/VII «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 » щодо надання ОСОБА_2 у постійне користування (без виділення в натурі) частки земельної ділянки площею 0,0178 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового нежилого приміщення у багатоквартирному житловому будинку в комерційних цілях..

Щодо неможливості скасування рішення органу місцевого самоврядування

Згідно абз. 5, 6 п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Згідно п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання про можливість скасування відповідачем 1 пункту 2 власного рішення від 21.01.2016 року № 6-14/VII після його виконання, суд визнає, що виключення з вказаного рішення відомостей щодо надання земельної ділянки з метою комерційного використання не погіршило б становище відповідача 2 та відповідно привело б вказане рішення у відповідність до наведених вище вимог чинного законодавства.

Однак, будучи обізнаним про невідповідність вказаного вище рішення вимогам закону, зокрема з часу звернення прокурора з позовом до суду, відповідач 1 формально послався на неможливість скасування оспорюваного рішення, отже протиправно відмовився від приведення останнього до вимог законодавства.

Вирішуючи питання щодо неможливості скасування рішення від 21.01.2016 року № 6-14/VII судом з підстав повного виконання останнього, як було зазначено представником відповідача 2, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, вказане вище твердження представника відповідача 2 про неможливість скасування оспорюваного рішення в судовому порядку відкидається судом як є необґрунтоване.

Щодо скасування рішення державного реєстратора

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 81-2 Постанови КМ України від 25 грудня 2015 року № 1127

«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Отже, рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у постійне користування є правовою підставою для здійснення державної реєстрації права постійного користування на земельну ділянку.

З наведеного випливає, що після скасування судом рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у постійне користування, відпадає правова підстава згідно якої було здійснено державну реєстрацію вказаного права.

За таких обставин суд визнає, що з моменту скасування судом рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у постійне користування, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію вказаного права стає юридично нікчемним. При цьому внесений згідно вказаного рішення державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою підлягає виключенню з вказаного реєстру у зв`язку із скасуванням рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у постійне користування.

Щодо строку позовної давності

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про застосування позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Ватутінської міської ради від 21.01 2016 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.01.2016 року.

Отже, цивільні права та обов`язки сторін у правовідносинах щодо користування спірною земельною ділянкою на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 21 січня 2016 року виникли лише з 30 січня 2016 року, тобто з дати його державної реєстрації, а відтак прокурор, як самостійний позивач, міг дізнатися про порушення інтересів держави лише з цього моменту. При цьому до державної реєстрації права постійного користування прокурор був позбавлений можливості бути обізнаним про оспорюване рішення, на підставі якого проведено вказану реєстрацію. Отже, звернення прокурора з позовом до суду, яке мало місце 24.01.2019 року було здійснено у межах, передбаченого ст. 257 ЦК України строку загальної позовної давності.

Зазначена вище правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.08.2022 року у справі № 698/119/18 .

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з урахуванням задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, суд ухвалює про стягнення, понесених позивачем та документально підтверджених судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3842 грн.: з відповідача 1 - у розмірі 1921 грн. та відповідача 2 - у розмірі 1921 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 206, 263-265, 268 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області до Ватутінської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Ватутінської міської ради від 21.01.2016 року № 6-14/VII «Про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 » щодо надання ОСОБА_2 у постійне користування (без виділення в натурі) частки земельної ділянки площею 0,0178 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового нежилого приміщення у багатоквартирному житловому будинку в комерційних цілях.

Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 13061188, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28006366 від 30.01.2016 року 12:39:40, приватним нотаріусом Побіянською Н.Б. Ватутінського міського нотаріального округу, Черкаської області, щодо державної реєстрації за ОСОБА_2 права постійного користування часткою земельної ділянки площею 0,0178 га. у межах загальної земельної ділянки площею 0,5422 га з кадастровим № 7110200000:01:001:0004, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з Ватутінської міської ради Черкаської області на користь Прокуратури Черкаської області понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 грн..

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Прокуратури Черкаської області понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 грн..

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 10.03.2023 року.

Головуючий Баранов О.І.