Рішення

від 08.03.2023 по справі 751/361/22

НОВОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Рішення

Іменем України

08 березня 2023 року місто Чернігів

Справа №751/361/22

Провадження №2/751/152/23

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Маслюк Н. В.

секретаря судового засідання Пилипович А. Я.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування»

представник відповідача - Дубравін Сергій Володимирович

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Чернігова цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» про визнання незаконним, скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату,

Встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» про визнання незаконним та скасування наказу №68 від 22.11.2021 року про відсторонення від роботи, допуск її до роботи; зобов`язання виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи (а.с.1-16).

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що працювала на посаді сторожа навчального закладу Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування». 22.11.2021 видано наказ №68 про відсторонення її від виконання роботи без збереження заробітної плати до дати надання документів, які підтверджують проведення щеплення від СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2. 20 грудня 2021 року вона надала керівництву заперечення, де зазначила про порушення її конституційних прав, передбачених ст. ст. 3, 43, 32, 34 Конституції України. Вважає, що такими діями керівництва порушено її право на працю, гарантоване Конституцією України, суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем такого зобов`язання немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності вищезазначеного щеплення.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 20 січня 2022 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою від 08.07.2022 суд перейшов до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб.

У судовому засіданні позивач позов підтримала, просила задовольнити з підстав зазначених у позові та додаткових поясненнях (а.с.177-221).

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні (а.с.85-86). Зазначив, що відповідно до наказів від 17.05.2022 року №11-к та від 17.05.2022 року №14-к позивачу дозволено приступити до своїх посадових обов`язків з 24.05.2022 до завершення воєнного стану, а також за її згодою переведено на посаду чергової гуртожитку на час відсутності основного працівника.

Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 28 вересня 2022 року зупинив провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №130/3548/21.

Ухвалою суду від 23.02.2023 провадження у справі поновлено та призначене судове засідання.

Після поновлення провадження у судове засідання сторони не прибули, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач надала заяву про розгляд справи без її участі, вказавши, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити. Зазначила про відсутність законів, які передбачають право роботодавців відсторонювати робітника від роботи за відмову від вакцинації експериментальною вакциною.

Представник відповідача також надав заяву про розгляд справи без його участі, при цьому в задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Згідно ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Відповідно наказу №44-к від 27.08.2020 ОСОБА_1 з 01.09.2020 переведена з посади чергової гуртожитку на посаду сторожа Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» (а.с.32-34).

01.09.2020 позивачу проведено інструктаж щодо запобігання поширення короновірусної хвороби (а.с.150-155).

ОСОБА_1 ознайомлена із наказом Міністерства охорони здоров`я України про відсторонення невакцинованих працівників, але відмовилась ставити підпис, про що 11.10.2021 складено акт (а.с.156-157).

Наказом №66 від 01.11.2021 відповідач попереджав працівників щодо обов`язкової вакцинації проти СОVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати тих, хто не щепляться (а.с.158).

З позивачем проводилась роз`яснювальна робота щодо обов`язкової вакцинації (а.с.159).

Створеною комісією з перевірки наявності у працівників Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації у працівників, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації (а.с.160) 03 листопада 2021 року складено акт про те, що сторож ОСОБА_1 не пред`явила документ (а.с.161-166).

Відповідно наказу №68 від 22.11.2021 ОСОБА_1 , на виконання наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 23.11.2021 за посадою сторожа на строк усунення причин, що її зумовили (а.с.22).

Не погоджуючись з даним наказом, 19.12.2021 року ОСОБА_1 подала заперечення директору закладу, де посилалась на порушення її конституційних прав, а також КЗпП України (а.с.23-29).

У межах визначених повноважень, 19.01.2022 директор Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» надала ОСОБА_1 відповідь, де вказала, що відсторонення позивача відбулось на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 (а.с.87-89).

Проте згідно наказу №11-к від 17.05.2022 року зупинено дію наказу від 22.11.2021 року №68 до завершення воєнного стану. Дозволено ОСОБА_1 приступити до виконання своїх посадових обов`язків з 24.05.2022 до завершення воєнного стану (а.с.90А).

Крім того, згідно наказу №14-к від 17.05.2022 ОСОБА_1 перевели з посади сторожа на посаду чергового гуртожитку на період відпустки основного працівника з 24.05.2022 року (а.с.90).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі ст. 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зверталась із запитами до компетентних органів щодо надання інформації, на що отримувала відповіді (а.с.43,70-72,101-104,107-109,113-115,136-138).

Згідно довідок про доходи позивач у вересні 2021 року отримала 6 000,00 грн заробітної плати, у жовтні - 6 000,00 грн, у листопаді - 4 354,32 грн (а.с.42, 235).

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до ст. 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 51 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є вичерпним, а положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, зщо здійснюються з метою запобіганню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 12 цього Закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» № 211 від 11.03.2020 на всій території України з 12.03.2020 запроваджено карантин, який згодом продовжено.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який надалі було доповнено.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому на період воєнного стану положення цього пункту не застосовуються.

Також на період воєнного стану наказом Міністерства охорони здоров`я № 380 від 25.02.2022 зупинений наказ МОЗ від 04.10.2021 № 2153, яким затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Вищевказане свідчить про те, що на період воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.202 у справі № 130/3548/21 відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, в яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Відтак, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони не заперечують, що посада позивача наявна у Переліку № 2153.

На час відсторонення від посади позивач обіймала посаду сторожа в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування». Згідно посадових обов`язків (а.с.35-36) сторож, зокрема: у своїй роботі керується правилами охорони будівель у нічний час; під час чергування через кожні 2 години обходить будівлю навчального закладу з метою перевірки цілісності та непошкодженості; у разі виявлення пошкоджень, виникнення пожежі чи аварійних ситуацій негайно повідомляє директора та аварійні служби; слідкує за економією енергоресурсів; працює в режимі нормованого робочого тижня за графіком, складеним виходячи із 40-годинного робочого тижня.

Застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, кількість соціальних контактів позивача на робочому місці (прямих/непрямих).

У суду не виникає об`єктивних сумнівів з приводу того, що робота сторожа є роботою переважно у нічний час, у зв`язку з чим соціальні контакти з іншими особами обмежені.

Відповідач не стверджував, що, обіймаючи займану посаду позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників навчального закладу чи інших осіб.

Матеріали справи не містять будь - яких доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи відбулось з порушенням вимог Закону, в зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу №68 від 22.11.2021 року про відсторонення позивача від роботи, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимоги про допуск її до роботи задоволенню не підлягають, оскільки позивач на час розгляду справи приступив до виконання посадових обов`язків.

Щодо вимог про зобов`язання виплатити заробітну плату за час відсторонення позивача від роботи, суд зазначає наступне.

Як визначено в частині першій статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №552/3404/17 зазначено, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати та відповідно отримувати заробітну плату.

Верховний Суд у постанові від 24.04.2020 року у справі № 815/5976/14 зазначив, що виплата за вимушений прогул є заробітною платою, тому вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Оскільки будучи відстороненою від роботи позивач фактично не виконує свої трудові обов`язки, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, слід зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити позивачу середній заробіток за час відсторонення від роботи на підставі наказу №68 від 22.11.2021.

V. Розподіл судових витрат

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем понесені та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору за дві позовні вимоги немайнового характеру (а.с.17-18).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 992,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 21, 46, 235 КЗпП України, суд

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» про визнання незаконним, скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» №68 від 22.11.2021 «Про відсторонення з 23.11.2021 від роботи ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Державний професійно-технічного навчальний заклад «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи на підставі наказу №68 від 22.11.2021.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 13.03.2023.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування» (місцезнаходження: вул. Козацька, буд.11а м. Чернігів, 14037, код ЄДРПОУ 02548895).

Суддя Н. В. Маслюк