Постанова

від 09.03.2023 по справі 686/30777/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 686/30777/21

Провадження № 22-ц/4820/153/23

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

секретар судового засідання Цугель А. О.,

з участю: прокурора ОСОБА_1 ,

представника відповідачки ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2022 року (суддя Чевилюк З. А., повне судове рішення складено 31 жовтня 2022 року) у справі за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство «Старокостянтинівське лісове господарство», про визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації прав та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У грудні 2021 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції Хмельницької обласної державної адміністрації, звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначав, що наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-17513-СГ від 12.07.2016 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 площею 0,1 га на території Пархомовецької сільської ради та передано її у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за відповідачкою 10.10.2016. Проте передача вказаної земельної ділянки відбулась всупереч вимогам законодавства, оскільки її частина площею 0,0518 га відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Проскурівське лісове господарство». Крім того, вона накладається на земельні ділянки лісогосподарського призначення у межах Хмельницького лісництва ДП ХОСЛАП «Хмельницькагроліс», правонаступником якого є ДП «Проскурівське лісове господарство». Згоду на вилучення спірної земельної ділянки ДП «Проскурівське лісове господарство», Хмельницьке обласне управління лісового та мисливського господарства та Хмельницька обласна державна адміністрація не надавали. Факт віднесення частини спірної земельної ділянки до земель лісогоспордарського призначення підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Проскурівське лісове господарство», планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісовпорядкування, картами-схемами розподілу території, схемою розташування земельної ділянки, наданою ВО «Укрдержліспроект». Оскільки частина земельної ділянки кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 відноситься до земель лісогосподарського призначення, передача її у власність відповідачки для нелісогосподарських цілей та без зміни цільового призначення порушує права держави.

Тому прокурор просив: визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-17513-СГ від 12.07.2016, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 площею 0,1 га на території Пархомовецької сільської ради та передано її у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства; визнати незаконною та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 площею 0,1 га, припинивши її право власності на цю земельну ділянку; визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 площею 0,1 га; зобов`язати ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку на користь держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2022 року з урахуванням ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2022 року про виправлення описки в позові відмовлено.

Заступник керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права. На час передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 . ГУ Держгеокадастру не мало повноважень на розпорядження нею, оскільки земельна ділянка була у власності держави та перебувала у постійному користуванні юридичної особи. Вважає безпідставним висновок суду про недоведеність факту належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Факт знаходження частини спірної земельної ділянки площею 0,0518 га у межах земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Старокостянтинівське лісове господарство», підтверджується планами лісовпорядкування, картами-схемами розподілу території, схемою розташування земельної ділянки, наданою ВО «Укрдержліспроект», та відомостями Публічної кадастрової карти, яка містить офіційну інформацію. Суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_3 з огляду на зовнішні об`єктивні ознаки повинна була знати про те, що частина ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення та вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під сумнів добросовісність набуття нею земельної ділянки. Не погоджується з висновком суду першої інстанції про віндикаційний характер заявленого позову, оскільки зайняття земельної ділянки з порушенням вимог ЗК України і ЛК України необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням права власності держави. З огляду на практику Верховного Суду у зазначеній категорії справ у такому разі слід заявляти негаторний позов протягом усього часу існування правопорушення. Всупереч вимогам закону відмову в позові суд одночасно мотивує недоведеністю вимог, обранням неефективного способу захисту порушеного права та спливом позовної давності.

ГУ Держгеокадастру у відзиві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення з огляду на необґрунтованість її доводів. Вважає, що позивач не надав доказів на підтвердження права постійного користування спірною земельною ділянкою ДП «Проскурівське лісове господарство». Земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_3 у межах повноважень ГУ Держгеокадастру та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

ОСОБА_3 у відзиві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає судове рішення законним та обґрунтованим. Позивач не довів, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебувє у постійному користуванні ДП «Проскурівське лісове господарство». Погоджується з виновком суду про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права і сплив позовної давності. З огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання у право особи на мирне володіння майном є непропорційним.

У засіданні апеляційного суду прокурор підтримала апеляційну скаргу. Представник відповідачки її не визнав.

Інші учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини 1, 2 і 5 статті 263 ЦПК України).

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до пунктів 3 і 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмову в позові суд мотивував недоведеністю позовних вимог, обранням неефективного способу захисту порушеного права та спливом позовної давності.

Такий висновок суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу з таких підстав.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у користування.

Згідно з частиною 2 статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Відповідно до частини 2 статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За основним цільовим призначенням земельне законодавство передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини 1 статті 19 ЗК України).

На підставі частин 1 і 2 статті 55 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірнизх правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно із частинами 1, 2 і 3 статті 20 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 186-1 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 20 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини 1 статті 164 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР від 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

У розділі 2 зазначеної Інструкції визначена процедура їх виготовлення.

Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц та постановах Верховного Суду від від 19 червня 2019 року у справі № 911/604/18, від 21 квітня 2021 у справі №707/2196/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 925/889/19, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов.

Законний володілець земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушень його права користування на цю земельну ділянку, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та вимагаючи повернути таку ділянку.

За змістом частини 13 статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Установлено, що згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-3307-СГ від 16.02.2016 ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Пархомовецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (а.с. 47, т. 1).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-17513-СГ від 12.07.2016 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 площею 0,1000 га, яка розташована за межами населених пунктів Пархомовецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, та передано її у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства (а.с. 44, т. 1).

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за відповідачкою 10.10.2016 (а.с. 48-49, т. 1).

Відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року земельна ділянка кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 знаходиться в кварталі 44 виділу 19 Хмельницького лісництва ДП «Проскурівське ЛГ» за межами населеного пункту, на території Пархомовецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, тобто перебуває у постійному користуванні вказаного державного підприємства.

Рішення щодо зміни цільового призначення вказаних земель лісогосподарського призначення органами виконавчої влади не приймалися, відповідна проектно-технічна документація не розроблялася.

Не надавав погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення і Кабінет Міністрів України.

Оскільки спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП, є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки не змінювалося, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів погоджується з твердженням прокурора в апеляційній скарзі про помилковість висновку суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог та не заслуговують на увагу аргументи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, щодо відсутності документального підтвердження перебування частини спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП «Проскурівське лісове господарство» та належності її до земель лісового фонду.

Не ґрунтується на законі й висновок суду про обрання неналежного способу захисту порушеного права і сплив позовної давності та посилання у відзиві відповідачки на сплив позовної давності 11.10.2019.

Відповідно слушними є доводи апеляційної скарги у цій частині з таких підстав.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині 2 статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині 3 статті 152 ЗК України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Отже, прокурор обґрунтовано у спосіб, передбачений законом, пред`явив негаторний позов.

Безпідставним є посилання у відзиві ОСОБА_3 на непропорційність втручання у право особи на мирне володіння майном з огляду на практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави вимагати повернення земельної ділянки, яка незаконно вибула із її власності, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, що регламентують підстави усунення перешкод у користуванні майном є доступними, чіткими та передбачуваними.

З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини вибуття з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення внаслідок незаконного використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки та застосовані правові норми не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідачки на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Повернення земельної ділянки з особливим правовим режимом переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів та за цільовим призначенням, що відповідає «суспільному», «публічному» інтересу і не порушує принцип пропорційності.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На підставі частини 1 статті 141 ЦПК України документально підтверджені витрати Хмельницької обласної прокуратури по оплаті судового збору підлягають стягненню з ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області у сумі 5675 грн, із ОСОБА_3 - у сумі 18160 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійснимнаказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-17513-СГ від 12.07.2016 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 площею 0,1 га на території Пархомовецької сільської ради та передачу її у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства.

Визнати незаконною та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 площею 0,1 га, припинивши її право власності на цю земельну ділянку.

Визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 площею 0,1 га.

Зобов`язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 6825085400:02:008:1788 площею 0,1 га, що розташована на території Хмельницької міської об`єднаної територіальної громади, на користь держави.

Стягнути на користь Хмельницької обласної прокуратури (місцезнаходження пров. Військоматський, 3, м. Хмельницький, ІК ЄДРПОУ 02911102) судовий збір з Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (місцезнаходження вул. Інститутська, 4/1, м.Хмельницький, ІК ЄДРПОУ 39767479) у сумі 5675 грн (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять грн), із ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 18160 грн (вісімнадцять тисяч сто шістдесят грн).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 березня 2023 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді А. П. Корніюк

І. В. П`єнта