Рішення

від 13.03.2023 по справі 910/4997/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2023Справа № 910/4997/22За позовом Приватне підприємство "СКАЙ ЛАЙН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮА ТРАНС"

про стягнення 17122,57 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮА Транс" (далі - відповідач) на користь Приватного підприємства «СКАЙ ЛАЙН» (далі - позивач) боргу та санкцій за заявкою №904212 від 25.04.2021, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань повністю та вчасно оплатити надані йому послуги з транспортування.

Вказану позовну заяву судом було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом ухвалу суду про відкриття провадження у справі була направлена на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03680, м. Київ, вул. Боженко, буд. 66, корп. 1.

Однак, конверт з ухвалою суду був повернутий відділенням поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання.

Приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮА ТРАНС» (відправник) та Приватним підприємством «Скай Лайн» (перевізник) було укладено договір-заявку № 904212 на перевезення вантажу (далі - Заявка), за умовами якого відправник надає вантаж для перевезення, здійснює організацію завантаження/розвантаження та своєчасно оплачує виконане перевезення, а перевізник приймає на себе зобов`язання по перевезенню вантажу, надає для цього відповідний рухомий склад, придатний для заявленого вантажу (п. 1.1 Заявки).

У пункті 1.4 Заявки сторонами узгоджені умови перевезення, а саме:

- маршрут (м. Одеса - с. Яблонівка - м. Жмеринка - с. Браілов (Вінницька обл.);

- дати завантаження (25.04.2021) та розвантаження (26.04-27.04.2021);

- адреси завантаження (м. Одеса) та розвантаження (с. Яблонівка - м. Жмеринка - с. Браілов (Вінницька обл.);

- вартість перевезення (15500 грн з ПДВ);

- умови оплати (7-10 банківських днів);

- марку, номер автотранспортного засобу, П.І.Б., контактний телефон (ДАФ НОМЕР_1 НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ).

Як зазначає позивач, на виконання своїх договірних зобов`язань за Заявкою він надав послуги по перевезенню вантажу на узгоджених умовах, що підтверджується товарно-транспортними накладними з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу без претензій.

27 квітня 2021 року позивач виставив рахунок-фактуру на оплату № СФ-0000313 та оформив акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000313 на суму 15500 грн, які 29.04.2021 направив на адресу відповідача Новою-поштою (експрес накладна 59000681229680).

У подальшому позивач звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості №20/10-2021 від 20.10.2021 та претензією від 18.11.2021, проте як доказів отримання зазначених документів відповідачем, так і доказів їх розгляду матеріали справи не містять.

Відтак, несплата заборгованості в добровільному порядку зумовила звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою підписана між сторонами Заявка є договором перевезення.

Частина 1 ст. 909 ЦК України вказує на те, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За встановленими обставинами, на виконання умов Заявки, позивачем надавались послуги з перевезення вантажу, які оформлені товарно-транспортними накладними наданими з позовною заявою, які хоч і не підписані зі сторони водія, який здійснював перевезення за Заявкою, проте на них містяться відмітки про отримання товару вантажоодержувачем.

Судом враховано, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000313 не підписано замовником.

Попри це, умови Заявки не визначають як саме повинен засвідчуватись факт надання послуг.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З наданих позивачем у сукупності доказів є підстави стверджувати, що факт надання позивачем послуг з перевезення про які сторони погодили у підписаній між ними Заявці є таким, що відбувся.

Доказів на підтвердження того, що послуги з перевезення не були прийняті відповідачем, або прийняті ним із зауваженнями в матеріалах справи відсутні.

З огляду на погоджений сторонами у п. 1.4 Заявки порядок розрахунків, надані послуги повинні були бути оплачені протягом 7-10 банківських днів з дати розвантаження (27.04.2021), таким чином граничним днем оплати є 14.05.2021 (включно).

Проте, докази погашення грошового зобов`язання в матеріалах справи відсутні.

Отже, судом встановлено, що відповідач в порушення умов Заявки та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повної та своєчасної оплати замовлених у позивача послуг, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 15500 грн, що належними та допустимими доказами спростовано не було.

З огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати наданих послуг за Заявкою, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 15500 грн є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім цього, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річні у сумі 373,27 грн (нараховані у період з 07.05.2021 по 23.02.2022) та інфляційні втрати у сумі 1249,30 грн (нараховані у період з травня 2021 року по лютий 2022 року).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що позивач невірно визначив строк з якого слід починати рахувати прострочення оплати.

Як було зазначено судом вище останнім днем оплати за послуги по Заявці відповідач мав би здійснити 14.05.2021 (включно), отже першим днем прострочення є 15.05.2021 та саме з цього дня слід рахувати прострочення оплати.

За розрахунками суду з відповідача підлягає стягненню інфляційні втрати у сумі 1249,30 грн (враховуючи, що дата початку нарахування прострочення оплати у даному випадку не впливає на розрахунок інфляційних втрат) та 363,08 грн 3% річних, а в решті 10,19 грн 3% річних суд відмовляє.

Крім того, позивач заявляючи позов подав попередній орієнтований розрахунок понесених ним судових витрат, а саме судовий збір у сумі 2481 грн та витрати на адвоката у сумі 5000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем з позовом долучено копію Договору про надання правової допомоги від 22.06.2022 укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Людмили Гончар», Додаткову угоду №1 до Договору від 22.06.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЧК №001164 на ім`я Гончар Людмили Вячеславівни, ордер СА №1031740 від 22.06.2022 та платіжне доручення №4578 від 22.06.2022 про перерахування 5000 грн позивачем на рахунок Адвокатського бюро «Людмили Гончар» за послуги з підготовки позову згідно Договору від 22.06.2022.

Так, за умовами Додаткової угоди №1 до Договору про надання правової допомоги від 22.06.2022 Адвокатське бюро «Людмили Гончар» надало позивачу правову допомогу у вигляді надання консультації, підготовки та подачі позовної заяви до суду про стягнення несплачених коштів ТОВ «ЮА ТРАНС» за Заявкою № 904212 у сумі 15500 грн, а також 3% річних та інфляційних втрат.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у постанові від 11.11.2021 у справі №910/7520/21 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Дослідивши питання відповідності розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору у даній справі, враховуючи, що спір відноситься до малозначних, без проведення судових засідань, враховуючи наданий позивачем об`єм доказів, а також приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе покласти на відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, у зв`язку з розглядом справи у сумі 2498,51 грн, відповідно, в іншій частині (2501,49 грн) такі витрати залишаються за позивачем.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 165, 233, 236, 237, 238, 240, 241, ГПК, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮА ТРАНС» (03680, м. Київ, вул. Боженко, буд. 66, корп. 1; ідентифікаційний код 34714691) на користь Приватного підприємства «Скай-Лайн» (18021, м. Черкаси, вул. Сержанта Жужоми, буд. 7, кв. 85; ідентифікаційний код 37551353) 15500 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот) грн заборгованості, 1249 грн (одну тисячу двісті сорок дев`ять) грн 30 коп. інфляційних втрат, 363 (триста шістдесят три) грн 08 коп. 3% річних, 2479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн 52 коп. судового збору та 2498 (дві тисячі чотириста дев`яності вісім) грн 49 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Сташків Р.Б.