Рішення

від 13.03.2023 по справі 910/10243/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2023Справа № 910/10243/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» (вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ШЕФ» (просп. Георгія Гонгадзе 9, м. Київ, 04208)

про стягнення 374 983,73 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Таскомбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ ШЕФ" про стягнення 374 983,73 грн..

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди №54 від 13.07.2020 року в частині своєчасного та повного відшкодування комунальних витрат, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 03.11.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 24.10.2022 року надійшла заява б/н від 01.11.2022 року на усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Також, через канцелярію суду 03.11.2022 року від позивача надійшла заява б/н від 01.11.2022 року про повернення надмірно сплаченої суми судового збору, в якій заявник просить суд повернути помилково сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 789,70 грн., сплачений за розгляд позовної заяви згідно меморіального ордеру № 1028947493 від 29.09.2022 року, копію якого додано до заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 року за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/10243/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім цього, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року за заявою АТ «Таскомбанк» повернуто надмірно сплачений судовий збір в сумі 3789,70 грн.

Так, від позивача через канцелярію суду 10.11.2022 року надійшли додаткові пояснення у справі від 08.11.2022 року щодо обставин виникнення у відповідача заборгованості за Договором. Подані позивачем пояснення разом з доданими до них документами залучено судом до матеріалів справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати пояснення щодо суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 07.11.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: просп. Георгія Гонгадзе 9, м. Київ, 04208.

Проте, ухвала суду від 07.11.2022 року повернута відділенням поштового зв`язку 16.11.2022 року неврученою у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Зе Шеф» зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі №910/10243/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи № 910/10243/22 судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 07.11.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ШЕФ» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 13 липня 2020 року між Акціонерним товариством «Таскомбанк» (позивач у справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ШЕФ» (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір оренди №54 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти у тимчасове платне користування нежиле приміщення (далі - майно) площею: 526,04 кв.м., в складі: 387,9 кв.м. - нежитлове приміщення на цокольному поверсі; 138,14 кв.м - сезонний майданчик для харчування; що розташоване за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 30 (далі - будівля), яке позначається чорними лініями на Схематичному плані, який додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною.

Розділами 2-12 Договору сторони узгодили умови передачі та повернення приміщення, платежі за договором та порядок розрахунків, права та обов`язки орендодавця, права та обов`язки орендаря, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частин 1,2 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Приписами ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до пункту 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх печатками і діє по 31.05.2023 року (включно), а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором - до моменту їх повного виконання.

Вказаний договір підписаний представниками орендодавця та орендаря та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Об`єкт оренди може використовуватися орендарем винятково для здійснення ним діяльності, обумовленої сторонами в Додатку № 3 до даного Договору «Цільове призначення використання Об`єкта оренди» (пункт 1.2 Договору).

Згідно з Додатком № 3 до Договору цільове призначення використання об`єкту оренди - розміщення підприємства громадського харчування та торгівлі.

Для забезпечення належного використання майна за його цільовим призначенням, орендарю на весь термін дії цього Договору надається право спільного з орендодавцем використання (на засадах добросусідства) території перед Будівлею, прилеглої до Будівлі «Прилегла територія» (пункт 1.5 Договору).

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

У відповідності до пункту 2.1 Договору майно, що передається у користування за цим Договором, повинне бути передане орендодавцем та прийняте орендарем 01 серпня 2020 року.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Договору передача орендарю майна за цим Договором оформлюється Актом приймання-передачі, що підписується сторонами або їх уповноваженими представниками на підставі належним чином оформленої довіреності. Після підписання, Акт приймання-передачі стає невід`ємною частиною цього Договору. Фактичний стан майна на дату передачі орендарю, а також його складових частин, механізмів та обладнання що знаходяться у майні, зазначається у Акті приймання-передачі.

Обов`язок по складанню Акта приймання-передачі майна покладається на орендодавця (пункт 2.7 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 526,04 кв.м., що знаходяться в адміністративно-виробничій будівлі літ. А за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, згідно Переліку, наведеному у Додатку №2 до Договору оренди, на підтвердження чого 01 серпня 2020 року між орендарем та орендодавцем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт прийому-передачі приміщень, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно з Актом прийому-передачі приміщень від 01.08.2020 року приміщення передані в технічно задовільному і експлуатаційно-придатному стані (в тому числі з технічно-справними та експлуатаційно-придатними інженерними комунікаціями, системами) для використання згідно пункту 1.6 (мета) Договору.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

При цьому з боку відповідача як орендаря відсутні претензії щодо неналежного стану переданого в оренду майна та його технічних характеристик. Доказів наявності обставин щодо неможливості користування предметом оренди відповідно до умов Договору та його призначення в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем як орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в оренду ТОВ «Зе Шеф» об`єкта оренди - нежитлових приміщень загальною площею 526,04 кв.м, що знаходяться в адміністративно-виробничій будівлі літ. А за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також відшкодовувати понесені орендодавцем на утримання майна комунальні та експлуатаційні витрати.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 3.1 Договору за користування майном орендар сплачує орендодавцю орендну плату. Нарахування орендної плати розпочинається з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі майна. Орендна плата нараховується та сплачується в наступному порядку: з 01.08.2020 року орендна плата становить 105 208,00 грн. в тому числі ПДВ 20% на місяць, з розрахунку 200,00 грн. в тому числі ПДВ 20% за 1 кв.м на місяць.

Сторони домовились про перегляд орендної плати не частіше одного разу на шість місяців з моменту передачі майна відповідно до умов цього Договору шляхом укладання відповідного Договору про внесення змін та доповнень до цього Договору (пункт 3.1.1 Договору).

Орендна плата за поточний місяць користування майном сплачується орендарем на підставі цього Договору, на поточний рахунок орендодавця, зазначений у п.13 Договору у строк не пізніше 20 (двадцятого) числа оплачуваного місяця. Днем оплати вважається день зарахування суми грошових коштів на поточний рахунок орендодавця (пункт 3.2 Договору).

Згідно з пунктом 3.3 Договору додатково до орендної плати, що підлягає оплаті за цим Договором, орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги, пов`язані з забезпеченням електро-, водо- та теплопостачанням, з також утриманням та обслуговуванням орендованого приміщення на підставі рахунків постачальників таких послуг і виходячи з обсягів фактично спожитих орендарем послуг, та відповідно до показників лічильників, в разі їх наявності. Витрати на комунальні послуги сплачуються орендарем додатково на підставі рахунків орендодавця. Комунальні послуги за даним Договором включають: послуги водопостачання, водовідведення, опалення, електропостачання, утримання прибудинкової території та інші експлуатаційні витрати. Також, орендар частково компенсує додаткові послуги (прибирання території, охорона).

Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку компенсації орендодавцю комунальних витрат за Договором матеріали справи не містять.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та на підставі розрахунків величини комунальних витрат, віднесених на утримання приміщень, що орендує ТОВ «Зе Шеф» за період жовтень - грудень 2021 року між орендодавцем та орендарем були підписані та засвідчені печатками сторін Акти надання послуг (про відшкодування вартості комунальних послуг за оренду приміщення загальною площею 526,04 кв.м. за адресою м. Київ, вул. С. Петлюри, 30) на загальну суму 400 246,72 грн., а саме: №54/2-02/11 від 17.11.2021 року на суму 64 648,00 грн., №54/2-02/12 від 17.12.2021 року на суму 133 643,05 грн., №54/2-02/01 від 24.01.2022 року на суму 201 955,67 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказані акти підписані без зауважень та претензій повноважними представниками орендаря та орендодавця, а також скріплені печатками сторін.

Факт понесення та обсяг заявлених до відшкодування комунальних витрат позивача з утримання орендованого майна відповідачем не заперечувався.

Також позивачем на підставі Договору та актів надання послуг було виставлено відповідачу рахунки - фактури на оплату, а саме: №54/2-02/11 від 17.11.2021 року на суму 39 385,01 грн. (частково на суму боргу за жовтень 2021 року), №54/2-02/12 від 17.12.2021 року на суму 133 643,05 грн. (за листопад 2021 року), №54/2-02/01 від 24.01.2022 року на суму 201 955,67 грн. (за грудень 2021 року), копії яких наявні в матеріалах справи.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо обсягів та ціни наданих послуг, відмови відповідача від приймання та споживання комунальних і експлуатаційних послуг з утримання майна, а також підписання вищезазначених актів надання послуг за період жовтень - грудень 2021 року, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах на суму 400 246,72 грн., до суду не надходило.

Будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання орендодавцем умов Договору в частині надання в оренду нежитлового приміщення та понесення витрат на утримання майна на час розгляду справи відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання в оренду нежитлового приміщення та понесення витрат на утримання майна (комунальних послуг) у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах надання послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги з утримання майна, пов`язані з забезпеченням електро-, водо- та теплопостачанням у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, підписання орендарем (відповідачем) актів надання послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення відшкодування понесених позивачем витрат на комунальні послуги з утримання орендованого майна.

В свою чергу судом встановлено, що предметом даного спору є виключно стягнення заборгованості з відшкодування позивачеві як орендодавцю витрат на комунальні послуги, понесених на утримання орендованого відповідачем нежитлового приміщення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки компенсацію витрат позивача на комунальні послуги та оплату виставлених позивачем рахунків за жовтень 2021 року на суму 39 385,01 грн., за листопад 2021 року на суму 133 643,05 грн. та за грудень 2021 року на суму 201 955,67 грн. не здійснив, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ШЕФ» обліковується прострочена заборгованість з компенсації витрат на комунальні послуги у розмірі 374 983,73 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з нездійсненням компенсації витрат орендодавця на комунальні послуги та з метою досудового врегулювання спору позивачем листом №12380/70.22 від 29.07.2022 року було направлено на адресу відповідача повідомлення-вимогу щодо сплати заборгованості у сумі 374 983,73 грн. Крім того, у вказаному листі позивач попереджав відповідача про те, що у разі не погашення протягом 30 днів дебіторської заборгованості у вказаній сумі АТ «Таскомбанк» буде розірвано договір оренди №54 від 13.07.2020 року в односторонньому порядку.

Факт надсилання вказаної вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису кладення у цінний лист від 30.07.2022 року та поштової накладної №0103280964100 від 30.07.2022 року.

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення в повному обсязі відшкодування спожитих комунальних послуг за період оренди жовтень - грудень 2021 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у загальному розмірі 374 983,73 грн., яку останній просив суд стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором оренди та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору оренди №54 від 13.07.2020 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором оренди на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача з компенсації комунальних та експлуатаційних витрат на підставі наданих позивачем доказів.

Крім того, як встановлено судом за матеріалами справи, 27.10.2022 року між орендодавцем та орендарем було складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2020 - 01.01.2022 року за Договором №54 від 13.07.2020 року, копія якого надана позивачем, відповідно до якого сторони підтвердили, що станом на 01.01.2022 року за відповідачем рахується заборгованість на користь АТ «Таскомбанк» за вказаним Договором у загальній сумі 374 983,73 грн.

Зокрема, від імені відповідача вказаний акт звірки підписано директором ТОВ «ЗЕ ШЕФ» Діма О.В.

Господарський суд відзначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання орендарем боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими він підписаний, зокрема, з боку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи розцінюється як додаткова обставина, що підтверджує розмір заборгованості ТОВ «ЗЕ ШЕФ» за Договором оренди у загальній сумі 374 983,73 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної відшкодування вартості комунальних послуг відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 374 983,73 грн. за вказаним Договором підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕ ШЕФ» (просп. Георгія Гонгадзе 9, м. Київ, 04208; код ЄДРПОУ 43669653) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 09806443) 374 983 (триста сімдесят чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят три) грн. 73 коп. основного боргу та 5 624 (п`ять тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 76 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 13 березня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон