Постанова

від 13.03.2023 по справі 120/5000/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/5000/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

13 березня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського навчально-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Васильківське" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до Сільськогосподарського навчально-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Васильківське" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги з тих підстав, що в порушення приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач у 2021 році не виконав норматив робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 1 робочого місця, і як наслідок, повинен був сплатити суму адміністративно господарських санкцій в розмірі однієї середньорічної заробітної плати в розмірі 151571,43 грн.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що СНВ ТОВ "Васильківське" подано до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПОІ «Про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік», де зазначило, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 22 осіб (рядок 01), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність0 осіб (рядок 02), кількість інвалідівштатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 0 осіб (рядок 03), фонд оплати праці штатних працівників складає 3183 грн. (рядок 04), середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 265,2 грн. (рядок 05), сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 0 грн. (рядок 06).

Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок про те, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що передбачено ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

У зв`язку з невиконанням, на думку позивача, відповідачем нормативу щодо кількості штатних працівників осіб з інвалідністю, позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, яким до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції в сумі 1151571,43, грн. та нараховано пеню в сумі 8851,98 грн., а всього на суму 160423,41 грн.

Також відповідачем до суду надано копії звітів форми 3-ПН, які подавалися до Вінницького обласного центру зайнятості.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, позивач не надав доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовив інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а відтак у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Статтею 19 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частини друга, третя статті 20 цього ж Закону).

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання цієї норми наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 (справа № 806/1368/17).

Згідно з пунктом 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 «Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду).

Отже, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості, однак Закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Судом встановлено, що на виконання вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач у 2021 році вжив наступних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю:

надав Державній службі зайнятості (Вінницький обласний центр зайнятості) інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю на посаду бухгалтер та прибиральник службових приміщень, що підтверджується копіями звітності форми № 3-ПН;

подав до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, що підтверджується копією звітності форму № 10-ПОІ.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, позивач не надав доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовив інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а відтак у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16), від 04.07.2018 у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 у справі №812/1135/18, згідно яких обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за відсутність осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

При цьому колегія суддів зазначає, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Такі ж висновки викладено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 24 квітня 2019 року справа №817/1188/18, в аналогічних правовідносинах, яку судом враховано на виконання приписів ч.5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року, відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.