Рішення

від 16.02.2023 по справі 695/1038/22

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1038/22

номер провадження 2/695/300/23

16 лютого 2023 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Ватажок-Сташинської А.В.,

за участі: секретаря судового засідання - Біліченко С.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача Піщанської сільської ради - Зубенка С.А.,

представника відповідача ПП «Землемір» - Індутного П.І.,

представника відповідача СТОВ «Агрофірма «Маяк» - Лисенка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноша в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, Приватного підприємства «Землемір», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» про визнання протиправними та скасування рішень, визнання торгів та їх результатів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (далі - відповідач 1), Приватного підприємства «Землемір» (далі - відповідач 2), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» (далі - відповідач 3), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення № 6-7/VIII Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 15.03.2021 в частині:

- включення земельної ділянки з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511 до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності Піщанської сільської ради призначених для продажу права iх оренди на земельних торгах у формі аукціону згідно з додатком №1;

- надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511 з метою змiни її цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01) згiдно з додатком №2.

- визнати незаконним та скасувати рішення №9-80/VIII Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 14.05.2021;

- визнати недійсними торги, проведені 09.08.2021 за лотом №69649 та результати цих торгiв, а саме Протоколу №2 земельних торгів у формі аукціону вiд 09.08.2021 i Договору оренди землi № 443 від 09.08.2021, укладеного мiж Піщанською сільською радою Золотоніського району Черкаської області та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511 з відповідним скасуванням державної реєстрації права оренди (запис №45014799 від 09.08.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка звернулась до Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області з клопотанням про затвердження документації із землеустрою щодо надання у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511, однак рішенням Піщанської сільської ради відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у приватну власність позивачки, у зв`язку із включенням даної земельної ділянки до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності Піщанської сільської ради призначених для продажу права iх оренди на земельних торгах у формі аукціону. На думку позивачки, включення спірної земельної ділянки до вказаного Переліку та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо змiни її цільового призначення є незаконним, оскільки попередньо позивачці було надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. Виготовлений проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки містить належне відповідно до вимог ст. 186-1 Земельного кодексу України документальне підтвердження про відсутність у ньому недоліків. Тому, на думку позивачки, відсутні законні підстави для відхилення вказаного проєкту. Як зазначено у позові, Піщанська сільська рада Золотоніського району Черкаської області усупереч вимог ч. 9 ст.118 Земельного кодексу України не затвердила даний проєкт землеустрою, та у подальшому протягом трьох місяців чинила протиправну бездіяльність. За таких обставин, з метою захисту свого порушеного права позивачка звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з відповідним позовом. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 визнано протиправною бездіяльність Піщанської сільської ради щодо не прийняття рішення за результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 (вх. №2 від 12.03.2021) про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні її у власність загальною площею 1,9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, та зобов`язано Піщанську сільську раду (код ЄДРПОУ 26358963) розглянути клопотання ОСОБА_1 (вх. №2 від 12.03.2021) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1,9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області та прийняти рішення у відповідності до ст. 118 Земельного кодексу України. Також у позові вказано, що вчинення активних дій сільською радою щодо розпорядження спірною ділянкою і проведення торгів за місяць до ухвалення Черкаським окружним адміністративним судом рішення у справі носить ознаки недобросовісності та є перешкоджанням роботі судоустрою, оскільки виконання судового рішення у справі № 580/3787/21 стало неможливим. На думку позивачки, рішення ради від 14.05.2021 є прямою, штучно створеною перешкодою у реалізації прав позивачки на приватизацію спірної земельної ділянки. Також в обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що торги у формі аукціону, за результатами яких укладено договір оренди спірної земельної ділянки мiж Піщанською сiльською радою Золотоніського району Черкаської області та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк», проведені з порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою від 16.05.2022 відкрито провадження у справі за даним позовом, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

27 червня 2022 року на адресу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від СТОВ «Агрофірма «Маяк» надійшла заява про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, в якій представник відповідача просить суд поновити процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву. Вказана заява мотивована неможливістю направлення відзиву вчасно, оскільки у даний період був відсутній директор (щорічна відпустка), який відповідно до Статуту має право представляти Товариство у суді та підписувати процесуальні документи або доручення.

З поданою заявою про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно з яким представник відповідача стверджує що доводи, викладені у позовній заяві, є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Як зазначено у відзиві 09.08.2021 відбулися земельні торги у формі аукціону, лот №69649, на яких продавалося право оренди земельної ділянки загальною площею 2,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського призначення (пасовища), що знаходиться у адміністративних межах Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511. Відповідно до протоколу земельних торгів переможцем було визнано СТОВ «Агрофірма «Маяк», в результаті чого між Піщанською сільською радою та СТОВ «Агрофірма «Маяк» укладеного договір оренди землі №442. На час прийняття Піщанською сільською радою рішень від 15.03.2021 № 6-7/VIII «Про затвердження переліку земельних ділянок призначених до продажу права оренди на земельних торгах» та 14.03.2021 №9-81/VIII «Про затвердження проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки» позивачу чи будь-якій особі не надано сільрадою, як розпорядником земель комунальної власності дозволу на виготовлення проєктів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, та не передано у власність оскаржувану земельну ділянку, тому не було перешкод для організації та проведення земельних торгів. Крім того, на момент визначення Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах та прийняття вищевказаних рішень щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511 жодних заборон не існувало, зазначена земельна ділянка обліковувалась як вільна.

Судом визнано поважними причини пропуску строку на подання відзиву на позов представника відповідача СТОВ «Агрофірма «Маяк» та поновлено пропущений процесуальний строк.

Представники відповідачів Піщанської сільської ради та приватного підприємства «Землемір» відзиву на позов не подавали.

11 липня 2022 року на адресу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від представника позивача адвоката Шамова Олексія Анатолійовича надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій адвокат не погоджується з доводами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, та заперечує викладені в ньому висновки, посилаючись на підстави зазначені у позовній заяві.

СТОВ «Агрофірма «Маяк» своїм правом на подачу заперечень на відповідь на відзив не скористалось, заперечень на відповідь на відзив до суду не надавало.

Ухвалами суду від 26.07.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про залучення до участі у справі Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та закрито підготовче провадження у даній справі, призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 16.02.2023 позивачка та її представник позов підтримали та просили його задовольнити з підстав викладених у позові. Також позивачка у судовому засіданні пояснила, що має намір отримати у власність шляхом приватизації саме спірну земельну ділянку, через її вигідне розташування та конфігурацію. Крім того, позивачка під час судового розгляду справи наполягала, що вона 12.03.2021 звернулась з відповідною заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення їй у власність спірної земельної ділянки до Піщанської сільської ради. Як зазначила позивачка, вона віддала заяву з усіма необхідними додатками співробітникам сільської ради. Свій примірник заяви з відбитком штампу вхідної документації вона не отримувала. Тому у подальшому чоловік позивачки - ОСОБА_3 пішов до сільської ради, де взяв копію її заяви з відбитком вхідної кореспонденції Піщанської сільської ради.

Представник позивача вказав, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 є преюдиційним для даної справи, оскільки під час розгляду адміністративної справи № 580/3787/21 Піщанська сільська рада не заперечувала факт звернення позивача з відповідною заявою про затвердження проєкту землеустрою. Також представник позивача наполягав, що оскільки торги було проведено з численними порушеннями, та є недійсними, тому наслідком цього є недійсність спірного договору оренди землі.

Представник Піщанської сільської ради в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував повністю, зазначивши, що відсутнє порушене право позивачки у спірних правовідносинах, оскільки надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не свідчить про набуття особою права власності на таку земельну ділянку. Також представник Піщанської сільської ради заперечував факт звернення позивачки до Піщанської сільської ради з відповідною заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо спірної земельної ділянки у березні 2021 року, а розгляд відповідного клопотання позивачки було здійснено Піщанською сільською радою на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21. Щодо порушення порядку проведення торгів та недійсності укладеного за їх результатами договору оренди землі, на думку представника Піщанської сільської ради, ці доводи також є безпідставними, оскільки позовні вимоги в цій частині є похідними, та позивачка наміру брати участь в оспорюваних торгах не мала.

Представник ПП «Землемір» у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, пояснивши, що торги було проведено із суворим дотриманням вимог чинного законодавства, жодних зауважень від учасників торгів не надходило.

Представник СТОВ «Агрофірма «Маяк» у судовому засіданні проти задоволення позову також заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Допитана у судовому засіданні 16.02.2023 у якості свідка ОСОБА_4 , показала суду, що вона обіймає посаду секретаря Піщанської сільської ради. Також ОСОБА_4 показала, що обов`язки щодо реєстрації вхідної кореспонденції та ведення журналу обліку вхідної документації виконує діловод сільської ради - ОСОБА_5 , яка і ставить відбиток про реєстрацію на вхідних документах. Про те, чи зверталась позивачка з відповідними заявами про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки до сільської ради в січні та березні 2021 року ОСОБА_4 не пам`ятає. Щодо наданої для огляду копії заяви позивачки про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки від 12.03.2021 ОСОБА_4 почерк на відбитку штампа не впізнала.

Допитана у судовому засіданні 16.02.2023 у якості свідка ОСОБА_5 показала суду, що вона обіймає посаду діловода Піщанської сільської ради та саме вона реєструє вхідну кореспонденцію та веде журнал обліку вхідної документації сільської ради. Також ОСОБА_5 ствердила, що позивачка дійсно зверталась у січні 2021 року до сільської ради із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки. Однак ОСОБА_5 не пам`ятає чи зверталась з такою заявою позивачка у березні 2021 року. Щодо недоліків заповнення журналу обліку вхідної документації за січень - травень 2021 року ОСОБА_5 пояснила це тим, що ОТГ тільки розпочала свою роботу, тому їй достеменно ще не були відомі особливості ведення відповідної документації. Щодо наданої для огляду копії заяви позивачки про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки від 12.03.2021 ОСОБА_5 свій почерк на відбитку штампа не впізнала. Також ОСОБА_5 показала суду, що ОСОБА_6 була призначена на посаду головного спеціаліста відділу земельних відносин та житлово-комунального господарства виконавчого комітету Піщанської сільської ради у кінці травня 2021 року.

Допитаний у судовому засіданні 16.02.2023 у якості свідка ОСОБА_3 показав суду, що він є чоловіком позивачки та 12.03.2021 його дружина звернулась до ОСОБА_7 , яка працює в земельному відділі Піщанської об`єднаної територіальної громади, із заявою на отримання землі. Безпосередньо ОСОБА_3 не був присутнім під час того, як його дружина віддавала заяву, оскільки він чекав на дружину у коридорі, тому і не бачив кому саме дружина віддала заяву. Оскільки дружина копії заяви з відміткою про отримання не взяла, ОСОБА_3 у наступний понеділок пішов до сільської ради та звернувся до ОСОБА_7 , яка пішла до секретаря сільської ради і принесла копію заяви дружини. Також ОСОБА_3 показав суду, що він у січні 2023 року підходив до ОСОБА_7 , щоб вона підтвердила, що його дружина надавала відповідну заяву, на що та відповіла, що цим питанням займається юридичний відділ. А секретар сільської ради Алла Миколаївна сказала, що вони звертались з заявою. Однак ОСОБА_3 , перепитуючи в ОСОБА_4 , чи зможе вона підтвердити, що його дружина зверталась із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки, не уточнив, про яку саме заяву він перепитує, про ту, яку подано у січні 2021 року, чи про ту, яка датована 12.03.2021.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, та представників відповідачів, покази допитаних у судовому засіданні 16.02.2023 у якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, суд зазначає про таке.

22 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із заявою, в якій просила розглянути питання щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 1,9 га, з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, що розташована на території Піщанської сільської ради, Золотоніського району, Черкаської області із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації.

На момент звернення ОСОБА_1 з вказаною заявою, земельна ділянка з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511 вже була сформована, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, вид використання земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 09.10.2020 № 23-10138/14-20-СГ «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою», відповідно до замовлення позивачки сертифікованим інженером-землевпорядником - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 розроблено Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, площею 1,9000 га у власність ОСОБА_1 за рахунок земель державної власності, зі зміною цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту.

Вказаний Проєкт складається з завдання на розроблення проєкту землестрою, пояснювальної записки, додатків до пояснювальної записки, заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», переліку обмежень у використанні земельних ділянок, кадастрового плану земельної ділянки, матеріалів погодження проєкту землеустрою (висновок експерта державної експертизи про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9000 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства від 24.11.2020 №38718/82-20.

Згідно з висновком від 24.11.2020 №38718/82-20 про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, складеного експертом державної експертизи ОСОБА_1 , проєкт землеустрою погоджений.

Відповідно до п. 9 висновку зауваження та пропозиції до документації - відсутні. Згідно з п.8 висновку проєкт відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

У подальшому 05.01.2021 позивачка звернулась до Піщанської сільської ради із заявою, в якій просила затвердити вказаний проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність (вхідний № 4).

У відповідь на вказану заяву за підписом сільського голови Піщанської сільської ради Семенюти Р.С. надано лист, відповідно до якого, повідомлено позивачку, що станом на день розгляду заяви, земельна ділянка кадастровий номер 7121588200:17:001:0511 не перебуває у комунальній власності Піщанської сільської ради.

Згідно з наявною в матеріалах копії з копії заяви від 12.03.2021, адресованої сільському голові Піщанської сільської ради ОСОБА_1 просить затвердити документацію із землеустрою та передати їй у власність земельну ділянку загальною площею 1.9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с. Піщана.

Текст заяви надруковано, містить рукописну дату « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та підпис позивачки, а також рукописний текст «Копія вірна, оригінал у відповідача. ОСОБА_1 підпис, 09.06.2021».

На вказаній копії з копії заяви ОСОБА_1 від 12.03.2021 також наявний відбиток вхідної - «Піщанська сільська рада. Вхідний № 2 (рукописний). ОДЕРЖАНО «12.03.2021» (рукописно)».

Оригінал вказаної заяви ОСОБА_1 від 12.03.2021 сторони суду не надали.

Факт звернення позивачки з вказаною заявою представник Піщанської сільської ради під час судового розгляду справи категорично заперечує.

В оглянутому судом під час судового розгляду справи журналі обліку вхідної документації за січень - травень 2021 року відсутні відмітки про реєстрацію такої заяви, однак наявна відмітка про реєстрацію заяви позивачки про затвердження проєкту землеустрою від 05.01.2021 (порядковий номер 4).

Допитані у судовому засіданні у якості свідків секретар Піщанської сільської ради ОСОБА_4 та діловод Піщанської сільської ради ОСОБА_5 під час судового розгляду даної справи показали суду, що не пам`ятають чи зверталась позивачка з такою заявою у березні 2021 року, та не впізнали наявний на копії з копії заяви від 12.03.2021 відбиток реєстрації вхідної документації та почерк.

Згідно з розпорядженням сільського голови Піщанської сільської ради від 25.05.2021 № 82-к ОСОБА_6 призначено на посаду головного спеціаліста відділу земельних відносин та житлово-комунального господарства виконавчого комітету Піщанської сільської ради з 26.05.2021.

Вважаючи протиправною бездіяльність Піщанської сільської ради щодо нерозгляду поданого проєкту землеустрою із заявою від 12.03.2021, ОСОБА_1 звернулась з відповідним позовом до Черкаського окружного адміністративного суду.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 визнано протиправною бездіяльність Піщанської сільської ради щодо не прийняття рішення за результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 (вх. №2 від 12.03.2021) про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні її у власність загальною площею 1,9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, та зобов`язано Піщанську сільську раду (код ЄДРПОУ - 26358963) розглянути клопотання ОСОБА_1 (вх. №2 від 12.03.2021) про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1,9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області та прийняти рішення у відповідності до ст. 118 Земельного кодексу України.

Як зазначено у вказаному рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 у строк встановлений судом, та станом на дату прийняття рішення у даній справі відзив на адміністративний позов до суду не надходив.

Також у рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 зазначено, що з матеріалів справи вбачається, що 12.03.2021 ОСОБА_1 подала клопотання про затвердження проєкту землеустрою та передачу їй у власність земельної ділянки загальною площею 1,9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511. До клопотання додано: примірник документації із землеустрою та витяг з ДЗК про земельну ділянку. Вказаний проєкт землеустрою отримано відповідачем - 12.03.2021 (згідно вх. штампу відповідача).

Крім того, при ухваленні вказаного рішення, Черкаський окружний адміністративний суд зазначив, що з часу отримання відповідачем проєкту (12.03.2021) та до часу прийняття рішення у вказаній справі, Піщанської сільської ради не надано до суду доказів прийняття нею, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , жодного з рішень передбаченого ст. 118 Земельного кодексу України.

З урахуванням зазначеного, Черкаський окружний адміністративний суд у постанові від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 дійшов висновку, що Піщанська сільська рада не довела, що у спірних правовідносинах діяла з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом, у зв`язку із чим бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду клопотання позивача (вх. від 12.03.2021 №2) про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та наданні її у власність загальною площею 1,9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою село Піщане Золотоніського району Черкаської області належить визнати протиправною.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 Піщанською сільською радою в апеляційному порядку не оскаржувалось, та набрало законної сили 08.10.2021.

Відповідно до рішення 17 сесії Піщанської сільської ради VIII скликання від 07.10.2021 № 17-139/ VIII «Про розгляд клопотання ОСОБА_1 », розглянувши клопотання ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1,9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Піщанської сільської ради відповідно до ст. 118 та інших норм Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рішення Черкаського окружного адміністративного суду по справі № 580/3787/21 від 07.09.2021 Піщанська сільська рада відмовила ОСОБА_1 у затвердженні вказаного проєкту, оскільки дана земельна ділянка відповідно до рішення Піщанської сільської ради від 15.03.2021 № 6-7/VIII включена до Переліку земельних ділянок, призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону і право оренди на яку було продане на земельних торгах у формі аукціону 09.08.2021.

Згідно з рішенням 6 сесії Піщанської сільської ради від 15.03.2021 № 6-7/VIII затверджено Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності Піщанської сільської ради, призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону, до якого згідно з додатком до вказаного Переліку включено і спірну земельну ділянку, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, відомості про обтяження речових прав на земельні ділянку - не зареєстровано, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки - не зареєстровано.

Відповідно до рішення 9 сесії Піщанської сільської ради від 14.05.2021 № 9-80/VIIІ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 1,9000 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, яка розташована на території Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами с. Піщане за рахунок земель комунальної власності зі зміною цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону.

Також пунктом другим вказаного рішення вирішено провести земельні торги у форми торгів щодо продажу оренди вказаної земельної ділянки.

09 серпня 2021 року відбулись земельні торги у формі аукціону лот № 69643, на яких продавалось право оренди на вказану земельні ділянку.

Під час судового розгляду справи позивачка вказувала, що не мала наміру брати участь в цих торгах.

Згідно з протоколом земельних торгів у формі аукціону від 09.08.2021 № 2 СТОВ «Агрофірма «Маяк» запропонувало найвищу ціну продажу та його було визнано переможцем торгів.

Зауважень від інших учасників торгів щодо порядку проведення та результатів торгів не надходило.

Також 09.08.2021 між СТОВ «Агрофірма «Маяк» як переможцем конкурсу та Піщанською сільською радою як орендодавцем було укладено договір оренди землі №443 щодо оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511, яка розташована на території Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (за межами населеного пункту).

Вважаючи протиправними рішення Піщанської сільської ради щодо включення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511 до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності призначених для продажу права iх оренди на земельних торгах у формі аукціону та надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо спірної земельної ділянки з метою змiни її цільового призначення та подальше проведення торгів з укладенням відповідного договору оренди ОСОБА_1 звернулась з позовом до Черкаського окружного адміністративного суду, в якому окрім визнання протиправними вказаних рішень Піщанської сільської ради, просила визнати протиправним і скасувати рішення № 17-139 від 07.10.2021 та зобов`язати відповідача затвердити проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передати у власність ОСОБА_1 цю земельну ділянку.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 у справі № 580/1830/21 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за вказаним позовом, роз`яснено, що спір відноситься до юрисдикції загального суду за правилами цивільного судочинства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що звертаючись з даним позовом до суду, позивачка стверджує, що оспорюваними рішеннями та проведеними, на їх підставі торгами, за результатами яких укладено оспорюваний договір оренди землі, порушено право ОСОБА_1 на набуття права власності на земельну ділянку загальною площею 1,9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Завданням адміністративного судочинства визначено захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції визнається публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у даній процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до частини першої статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведені вище нормативні положення не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Спір у справі, що розглядається, стосується права оренди на земельну ділянку, тобто цивільного права.

Таким чином, у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок в оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, а в порядку цивільного судочинства, оскільки виникає спір про цивільне право.

Крім того, цей спір не може бути вирішено в порядку адміністративного судочинства, оскільки адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності та /або користування на земельні ділянки.

Таким чином, на підставі викладеного вище, та враховуючи суть спірних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також беручи до уваги ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду 12.04.2021 у справі № 580/1830/21, та недопустимість спорів між судами щодо підсудності справ, суд вважає необґрунтованими доводи відповідачів про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Позивач стверджує, що оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування вчинено посягання на охоронюваний законом інтерес позивачки.

Так позивачка стверджує, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 09.10.2020 № 23-10138/14-20-СГ «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою», відповідно до замовлення позивачки сертифікованим інженером-землевпорядником - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 розроблено Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, площею 1,9000 га у власність ОСОБА_1 за рахунок земель державної власності, зі зміною цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту.

Вказаний Проєкт складається з завдання на розроблення проєкту землеустрою, пояснювальної записки, додатків до пояснювальної записки, заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», переліку обмежень у використанні земельних ділянок, кадастрового плану земельної ділянки, матеріалів погодження проєкту землеустрою (висновок експерта державної експертизи про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9000 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства від 24.11.2020 №38718/82-20.

Згідно з висновком від 24.11.2020 №38718/82-20 про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, складеного експертом державної експертизи Савенко Галині Миколаївні, проєкт землеустрою погоджений.

Відповідно до п. 9 висновку зауваження та пропозиції до документації - відсутні. Згідно з п. 8 висновку - проєкт відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Під час судового розгляду справи позивачка та її представник неодноразово наголошували на обґрунтованості наявності порушеного права позивачки на приватизацію спірної земельної ділянки тим, що на підставі наданого Головним управлінням Держгеокадастру в Черкаській області рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність було виготовлено відповідний проєкт, який згідно з висновком від 24.11.2020 №38718/82-20 про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, складеного експертом державної експертизи Савенко Галині Миколаївні, був погоджений.

Однак суд зауважує, що дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення.

Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За змістом частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Пред`являючи даний позов про визнання неправомірними та скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо включення земельної ділянки з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511 до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності Піщанської сільської ради призначених для продажу права iх оренди на земельних торгах у формі аукціону, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки з метою змiни її цільового призначення та затвердження відповідного проєкту землеустрою, а також щодо проведення земельних торгів у форми торгів щодо продажу оренди вказаної земельної ділянки, відносно якої позивачка також подавала заяву про затвердження проєкту землеустрою, позивачка посилалася, зокрема, на те, що Піщанська селищна рада неналежним чином (недобросовісно) реалізувала надані їй повноваження в частині розпорядження землями комунальної власності, проігнорувавши подану позивачкою 12.03.2021 заяву про затвердження проєкту землеустрою.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У пунктах 39, 40, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що як недобросовісна може кваліфікуватися така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи; якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі; виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно з ч. 4, 5, 6 ст. 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з наявної в матеріалах справи копії з копії заяви від 12.03.2021, адресованої сільському голові Піщанської сільської ради ОСОБА_1 просить затвердити документацію із землеустрою та передати їй у власність земельну ділянку загальною площею 1.9 га, кадастровий номер 7121588200:17:001:0511, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с. Піщана. Текст заяви надруковано, містить рукописну дату « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та підпис позивачки, а також рукописний текст «Копія вірна, оригінал у відповідача. ОСОБА_1 підпис, 09.06.2021».

На вказаній копії з копії заяви ОСОБА_1 від 12.03.2021 також наявний відбиток вхідної - «Піщанська сільська рада. Вхідний № 2 (рукописний). ОДЕРЖАНО «12.03.2021» (рукописно)».

Оригінал вказаної заяви ОСОБА_1 від 12.03.2021 сторони суду не надали.

Факт звернення позивачки з вказаною заявою представник Піщанської сільської ради під час судового розгляду справи категорично заперечує.

В оглянутому судом під час судового розгляду справи журналі обліку вхідної документації за січень - травень 2021 року відсутні відмітки про реєстрацію такої заяви, однак наявна відмітка про реєстрацію заяви позивачки про затвердження проекту землеустрою від 05.01.2021 (порядковий номер 4).

Допитані у судовому засіданні у якості свідків секретар Піщанської сільської ради ОСОБА_4 та діловод Піщанської сільської ради ОСОБА_5 показали суду, що не пам`ятають чи зверталась позивачка з такою заявою у березні 2021 року, та не впізнали наявний на копії з копії заяви від 12.03.2021 відбиток реєстрації вхідної документації та почерк.

Допитаний у судовому засіданні 16.02.2023 у якості свідка ОСОБА_3 показав суду, що він є чоловіком позивачки та 12.03.2021 його дружина звернулась до ОСОБА_7 , яка працює в земельному відділі Піщанської об`єднаної територіальної громади, із заявою на отримання землі. Безпосередньо ОСОБА_3 не був присутнім під час того, як його дружина віддавала заяву, оскільки він чекав на дружину у коридорі, тому і не бачив кому саме дружина віддала заяву. Оскільки дружина копії заяви з відміткою про отримання не взяла, ОСОБА_3 у наступний понеділок пішов до сільської ради та звернувся до ОСОБА_7 , яка пішла до секретаря сільської ради і принесла копію заяви дружини. Також ОСОБА_3 показав суду, що він у січні 2023 року підходив до ОСОБА_7 , щоб вона підтвердила, що його дружина надавала відповідну заяву, на що та відповіла, що цим питанням займається юридичний відділ. А секретар сільської ради Алла Миколаївна сказала, що вони звертались з заявою. Однак ОСОБА_3 , перепитуючи в ОСОБА_4 , чи зможе вона підтвердити, що його дружина зверталась із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки, не уточнив, про яку саме заяву він перепитує, про ту, яку подано у січні 2021 року, чи про ту, яка датована 12.03.2021.

Згідно з розпорядженням сільського голови Піщанської сільської ради від 25.05.2021 № 82-к ОСОБА_6 призначено на посаду головного спеціаліста відділу земельних відносин та житлово-комунального господарства виконавчого комітету Піщанської сільської ради з 26.05.2021.

Таким чином, на підставі викладеного вище вбачається, що допустимих, достовірних та достатніх доказів факту звернення позивачки 12.03.2021 до Піщанської сільської ради з відповідною заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність позивачці, сторони суду не назвали та не надали.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відтак, суд відхиляє доводи сторони позивача щодо недобросовісності дій Піщанської сільської ради в частині розпорядження спірною земельною ділянкою.

Також при вирішенні даної справи суд бере до уваги, що станом на час звернення позивачки з заявою до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області земельна ділянка, яку мала намір отримати у власність позивачка вже була сформованою, їй було присвоєно кадастровий номер та визначено цільове призначення - для ведення фермерського господарства, вид використання земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.

Метою розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини другої цієї ж статті формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 135 ЗК України продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Частина друга статті 134 ЗК України не передбачає можливості передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів.

Згідно з статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пунктів «б», «ґ» статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з правовим висновком наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство слід тлумачити таким чином, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду - право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частину другу статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір.

При вирішенні даного спору, суд бере до уваги, що під час судового розгляду справи сторона позивача неодноразово наголошувала, що позивачка має намір отримати у власність саме спірну земельну ділянку. У судовому засіданні 16.02.2023 позивачка також пояснила, що вона, звертаючись з відповідними заявами про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та затвердження такого проєкту, керувалась тим, що вказана земельна ділянка має вигідне місце розташування та конфігурацію.

У постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 700/316/20-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що у разі якщо на час звернення сторони за наданням дозволу спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та вже була сформована, їй було присвоєно кадастровий номер, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку ст. 186-1 Земельного кодексу України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі.

Тому, оскільки завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність, у постанові від 02.06.2021 у справі № 700/316/20-ц Верховний Суд фактично визнав, що надання дозволів на виготовлення проєкту землеустрою на одну і ту ж ділянку декільком особам цілком правомірне. А у разі спору захищатиметься право тієї особи, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка. Якщо ж ділянка вже була раніше сформована, то захисту підлягатиме право особи, яка раніше звернулась до органу розпорядження землею із проханням затвердити належним чином розроблену та погоджену документацію із землеустрою.

Крім того, під час судового розгляду справи позивачка зазначала, що наміру брати участь у спірних земельних торгах у формі аукціону щодо продажу права оренди спірної земельної ділянки не мала, та брати участь в таких торгах не бажала.

Оцінюючи доводи сторони позивача щодо «правомірного очікування», суд виходить з наступного.

Принцип юридичної визначеності походить з права Німеччини, де «правові гарантії, правова безпека» є принципом, спрямованим на забезпечення чіткості змісту законодавства і який стосується, насамперед, ретроактивної дії закону.

Законні ж очікування як принцип німецького адміністративного права (захист довіри) застосовується лише в контексті дії та рішень публічної адміністрації. З огляду на це «законні очікування» та юридична визначеність не збігаються і можуть навіть протиставлятися.

Так, це стосується права вимагати захисту законних очікувань при оспорюванні актів публічної адміністрації з мотивів їх несправедливості, навіть якщо юридична визначеність при цьому не порушена.

Поняття легітимних очікувань пов`язується із застосуванням в практиці ЄСПЛ концепції автономного тлумачення.

Ця концепція є одним з інструментів захисту прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, незалежно від того, який зміст цим правам надається державами-учасницями.

Результатом застосування автономного тлумачення, яке наближене до телеологічного тлумачення, традиційного для українського правознавства та правозастосовної практики, є сформульовані ЄСПЛ так звані автономні поняття.

Одними з таких автономних понять є поняття «майно» (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) та поняття «легітимні (законні) очікування».

Так, в практиці ЄСПЛ майном визнаються, зокрема, права на речі та майно (права in rem та права in personam); існуючі володіння або фактично існуючі права власності; вимоги, борги та звернення на певне майно; економічні, комерційні, підприємницькі та професійні інтереси; дозволи та ліцензії; пенсії та соціальні виплати (за певних умов); спадкові права та правонаступництво; майно - власність юридичних осіб, асоціацій, компаній, власників акцій; права та інтереси акціонерів; інші права власників.

Автономність понять не надає змоги державам давати в національних законодавствах такі визначення, які б порушували баланс приватних та публічних інтересів. Автономність понять не повинна сприйматися як вимога уніфікації, а лише як вимога застосовувати єдині правила та принципи тлумачення, іншими словами, вона сприяє уніфікації стандартів правозастосування.

Водночас, ЄСПЛ сприймає гнучкість в інтерпретації термінів правозастосовними органами держав- учасниць, головне, щоб вона була достатньо розумною і відповідала цілям Конвенції.

Практикою Суду ЄС та ЄСПЛ законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності і саме у зв`язку із автономними поняттями майна та власності.

У своїй практиці ЄСПЛ конструкцію «законні очікування» використовував неодноразово.

Наприклад, існування заборгованості, визнаної остаточними і обов`язковими для виконання судовими рішеннями, надає особі, на користь якої таке рішення було винесене, «законне очікування», що заборгованість буде виплачено та становить «майно» такої особи у розумінні ст. 1 Протоколу № 1.

Таким чином, скасування такого рішення прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном («Брумареску проти Румунії» (п. 74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166).

Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм.

Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (рішення у справі «Дія-97» проти України (п. 47); «Олександр Волков проти України» (п. 143).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначено: за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу.

Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (п. 35 рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» визначено: «заявник мав щонайменше «законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець «законні сподівання» заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору.

Таким чином, характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Наявність у позивачки наміру отримати у власність земельну ділянку шляхом її приватизації, навіть, якщо ця земельна ділянка вже є конкретно визначеною та вже була сформована станом на момент звернення позивачки з відповідною заявою до уповноваженого суб`єкта владних повноважень, та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною її цільового призначення, не означає наявність у позивачки права на цю земельну ділянку.

Позивачка не довела належними та допустимими доказами, що оскаржуваними рішення порушено її права.

Стверджуючи про наявність наміру володіти саме цією земельною ділянкою, позивачка вказує на наявність у неї інтересу, а не про право.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Також у вказаному Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004у справі № 1-10/2004 розкрито ознаки, притаманні законному інтерес. Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом».

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони.

Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом.

Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Суд має встановити обставини, які свідчать про порушення інтересу.

Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку відповідачів.

При з`ясуванні статусу позивача як «потерпілого», суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини.

Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції.

Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого).

Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення.

Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011)

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008). Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його / її «жертвою» в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], № 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012).

Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).

Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).

Заявник не може вважатися жертвою, якщо він сам особисто частково винен в стверджуваному порушенні (Паша та Еркан Ероль проти Туреччини, № 51358/99, від 12 грудня 2006).

Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).

Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], № 12323/12, пп. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Сербії та Герцеговини [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).

З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом.

Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

При цьому суд зауважує, що надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 10 липня 2018 року у справі № 806/3095/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 826/5737/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 802/721/18-а, від 5 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18, від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17, від 7 червня 2019 року у справі № 826/17196/17, від 11 червня 2019 року у справі № 826/841/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 818/1760/17, від 28 січня 2020 року у справі № 2240/2962/18 та від 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.

Як уже зазначалось вище, зміст статті 79-1 ЗК України свідчить, що метою надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Таким чином, надання дозволу на розробку проєкту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проєкти одночасно розробляються різними замовниками. Надання дозволу на розробку проєкту відведення не означає, що проект буде обов`язково затверджено.

Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № 461/1257/17.

Крім того, аналіз статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проєкту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проєкту землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року № 463/3375/15-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 120/1491/19-а та від 22 липня 2021 року у справі № 320/1177/19.

Більше того, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018року № 826/5735/16 дійшла висновку, що отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08.01.2023 у справі № 580/1300/22 поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Також у своїй постанові від 08.01.2023 у справі № 580/1300/22 Верховний Суд зауважив, що дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власність фізичним або юридичним особам, а також забезпечення конкурентного способу розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Такий підхід забезпечує раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.

Таким чином, на підставі викладеного вище, та враховуючи встановлені під час судового розгляду даної справи фактичні обставини, суд дійшов висновку, що доводи сторони позивача про наявність у позивачки законного інтересу (правомірного очікування) є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача.

При цьому суд зауважує, що втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права користування майном шляхом визнання незаконною процедури передачі майна у користування, загалом є предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол Конвенції), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Усталена практика Європейського Суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.82, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.86, «Щокін проти України» від 14.10.10, «Сєрков проти України» від 07.07.11, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.00, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.09, «Трегубенко проти України» від 02.11.04, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.14) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність (у даному випадку у користування), і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність (у даному випадку у користування, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Положенням ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, і може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Матеріалами справи повністю доведено, що питання ОСОБА_1 , про передачу їй земельної ділянки у власність було предметом розгляду сесії Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду 07.09.2021 у справі № 580/3787/21.

Крім того, відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів

Разом з тим, враховуючи недоведеність належними та достатніми доказами факт звернення позивачки з заявою 12.03.2021 до Піщанської сільської ради про затвердження проєкту землеустрою, суд не вбачає що на час прийняття оспорюваних рішень Піщанською сільською радою Золотоніського району Черкаської області щодо спірної земельної ділянки були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси як держави, так і позивачки, а так само інших учасників земельних торгів.

Щодо посилання представника позивача на те, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 є преюдиційним для даної справи, оскільки під час розгляду вказаної справи Піщанська сільська рада не заперечувала факт звернення позивачки з відповідною заявою від 12.03.2021, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається зі змісту рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 та досліджених під час судового розгляду даної справи матеріалів справи Черкаського окружного адміністративного суду № 580/3787/21 відповідач - Піщанська сільська рада, належним чином повідомлена про розгляд вказаної адміністративної справи в суді, правом на надання відзиву не скористалась, факт звернення позивачки з відповідною заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо спірної земельної ділянки від 12.03.2021 не заперечувала.

З огляду на наведене, на думку сторони позивача, оскільки рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у справі № 580/3787/21 набрало законної сили та Піщанська сільська рада зазначені у вказаному рішенні обставини до суду апеляційної інстанції не заперечувала, зокрема щодо надходження до Піщанської сільської ради відповідної заяви позивачки від 12.03.2021, факт звернення позивачки є доведеним, та не підлягає додатковому доказуванню.

Однак суд зауважує, що надання до суду відзиву на позов є правом, а не обов`язком відповідача.

Відзив на позовну заяву як процесуальний документ у всіх юрисдикціях - це фактично заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог, а також позиція стосовно визнання позову повністю або частково, а неподання відповідачем відзиву може бути розцінено судом як визнання позову за замовчуванням або за законом.

За правилами ч. 6 ст. 162, ч. 2 ст. 175 КАС України ненадання відзиву відповідачем надає суду право вирішувати справу за наявними матеріалами.

Крім того, якщо відповідачем є суб`єкт владних повноважень і він не подасть відзив на позов без поважних причин, це може бути кваліфіковано судом як визнання позову (ч. 4 ст. 159 КАС України).

Однак положення частини четвертої статті 159 КАС України не носять зобов`язального характеру для суду, що також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/3585/18.

Разом з тим, принцип офіціи?ного з`ясування всіх обставин справи, закріплении? ч. 4 ст. 9 КАС, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власноі? ініціативи.

Процесуальним законом передбачено різні шляхи отримання судом доказів: 1) надання учасником справи з и?ого власноі? ініціативи; 2) надання доказів учасниками справи за пропозицією суду; 3) збирання доказів судом з власноі? ініціативи (ч. 3 ст. 77 КАС України), 4) витребування доказів судом (ст. 80 КАС України).

Вони відрізняються наслідками.

Пропозиція суду надати докази має рекомендаціи?нии? характер для сторони.

Так, ч. 5 ст. 77 КАС України встановлено, що у випадку ненадання учасником справи без поважних причин доказів на пропозицію суду, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Статтею 80 КАС України передбачено повноваження суду збирати докази з власноі? ініціативи шляхом постановлення ухвали про витребування доказів. І?і? виконання є обов`язковим. Невиконання ухвали передбачає застосування заходів процесуального примусу.

Згідно з Постановою Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 160/8046/18 застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження і?х відповідними доказами. З аналізу ч. 1 ст. 159 КАС України вбачається, що вона не містить імперативних приписів щодо діи? суду в разі неподання суб`єктом владних повноважень відзиву.

У тои? же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власнии? розсуд вирішувати як діяти в зазначеніи? ситуаціі?. Отже, пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень під час розгляду справи в розглядуваному випадку не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Однак, суд зауважує, що суд оцінює докази за внутрішнім переконанням та не зобов`язании? прии?мати те чи інше рішення залежно від процесуальних діи? учасників сторін. З цих мотивів неподання відзиву не є безумовною підставою для задоволення позову.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 826/13340/17.

Таким чином, на підставі викладеного вище, та з огляду на те, що підставою та предметом спору, який вирішувався Черкаським окружним адміністративним судом у справі № 580/3787/21 була саме бездіяльність суб`єкта владних повноважень, та факт звернення позивачки з відповідною заявою від 12.03.2021 безпосередньо Черкаським окружним адміністративним судом під час судового розгляду справи № 580/3787/21 не досліджувався, суд приходить до висновку про безпідставність доводів сторони позивача в цій частині.

Таким чином, на підставі викладеного вище, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування рішень Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області щодо включення спірної земельної ділянки до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності Піщанської сільської ради призначених для продажу права iх оренди на земельних торгах у формі аукціону, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо спірної земельної ділянки з метою змiни її цільового призначення, та затвердження відповідного проєкту землеустрою, та проведення земельних торгів у формі аукціону щодо продажу оренди вказаної земельної ділянки, не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсними торгів, проведених 09.08.2021 за лотом №69649 та результати цих торгiв, а саме Протоколу №2 земельних торгів у формі аукціону вiд 09.08.2021 i Договору оренди землi № 443 від 09.08.2021, укладеного мiж Піщанською сільською радою Золотоніського району Черкаської області та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7121588200:17:001:0511 з відповідним скасуванням державної реєстрації права оренди (запис №45014799 від 09.08.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9, відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оскільки, як встановлено судом вище, оспорюваними рішеннями не порушено прав та законних інтересів позивачки та вона не є стороною даного правочину то вона не вправі просити визнати цей самий правочин недійсним і застосовувати наслідки недійсності.

Тому в цій частині позовні вимоги не засновані на законі і не підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищевикладене, суд висновує, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

У силу ст.141 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 89, 133, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст. 354-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Ватажок-Сташинська