Рішення

від 14.03.2023 по справі 750/857/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/857/23

Провадження № 2/750/431/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2023 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі судді Карапута Л.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського про визнання дій незаконними та поновлення виплати середньомісячної заробітної плати,

в с т а н о в и в:

20.01.2023 позивач звернувся з позовом до відповідача в якому просив визнати незаконним і скасувати наказ Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського від 19.07.2022 №47 в частині припинення з 19 липня 2022 року виплати ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за посадою водія автотранспортних засобів; зобов`язати Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за посадою водія автотранспортних засобів з 19 липня 2022 року до закінчення особливого періоду або до дня звільнення з військової служби.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що перебуває з трудових відносинах з відповідачем. Проте 1 березня 2022 року позивач був мобілізований до лав Збройних Сил України і наразі проходить військову службу за призовом під час мобілізації, що підтверджується: записом у військовому квитку, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 року №6. В період з 01.03.2022 року до 19.07.2022 року відповідач виплачував середньомісячну заробітну плату за займаною посадою. Починаючи з 19 липня 2022 року, Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. припинило виплачувати ОСОБА_1 середній заробіток на підставі наказу від 19.07.2022 року № 47. Вказаним наказом вирішено з 19 липня 2022 року припинити збереження середнього заробітку позивача на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX. Наказ Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. від 19.07.2022 року № 47 про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з указаних підстав позивач вважає незаконним, оскільки він був призваний на військову службу під час мобілізації 01 березня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX. Отже, цей Закон не може мати зворотної дії, тобто поширювати свою дію на ті відносини, які виникли до набрання ним чинності. На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 23.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

10.02.2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 2 грудня 2015 був призначений на посаду водія автотранспортних засобів 1 класу в порядку переведення з Центру матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітніх закладів Чернігівської обласної ради. Відповідно до наказу №15 від 01.03.2022 ОСОБА_1 , водія автотранспортних засобів від 01 березня 2022 року було увільнено від роботи для виконання службових обов`язків за посадою за 4 тарифним розрядом, шпк «старший солдат» під час воєнного стану відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 року №64/2022 зі збереженням за ним місця роботи, посади та середнього заробітку згідно з ч.3 ст. 119 Кодексу законів про працю, в редакції чинній на день увільнення від роботи. Відповідно до наказу Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського від 19.07.2022 №47 «Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » та у зв`язку із набранням чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до частини третьої статті 119, пункту 2 частини першої статті 82 Кодексу законів про працю України, пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки», ОСОБА_1 було припинено нарахування середнього заробітку з 19.07.2023 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни та у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже саме з 19.07.2022 частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Твердження позивача про те, що за працівниками, призваними на військову службу до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», слід зберігати середній заробіток та місце роботи є помилковими. Враховуючи, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2352 не визначено особливостей застосування норми частини 3 ст. 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Закону за мобілізованими працівниками зберігатиметься лише робоче місце і посада. Оскільки закон не має зворотної дії в часі, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_1 з 2 грудня 2015 був призначений на посаду водія автотранспортних засобів 1 класу в порядку переведення з Центру матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітніх закладів Чернігівської обласної ради, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 9-10).

Проте 1 березня 2022 року позивач був мобілізований до лав Збройних Сил України і наразі проходить військову службу за призовом під час мобілізації, що підтверджується: записом у військовому квитку (а.с. 11-12), наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 року №6 (а.с. 13).

Відповідно до наказу №15 від 01.03.2022 ОСОБА_1 , водія автотранспортних засобів від 01 березня 2022 року було увільнено від роботи для виконання службових обов`язків за посадою за 4 тарифним розрядом, шпк «старший солдат» під час воєнного стану відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 року №64/2022 зі збереженням за ним місця роботи, посади та середнього заробітку згідно з ч.3 ст. 119 Кодексу Законів про Працю, в редакції чинній на день увільнення від роботи (а.с. 15).

Відповідно до наказу Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського від 19.07.2022 №47 «Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » та у зв`язку із набранням чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до частини третьої статті 119, пункту 2 частини першої статті 82 Кодексу законів про працю України, пункту 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки», ОСОБА_1 було припинено нарахування середнього заробітку з 19.07.2022 року (а.с.21).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 48 Конституції України передбачає, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (Закон № 2232- XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону №2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19.07.2022) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни та у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже з 19.07.2022 частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Твердження позивача, що за працівниками, призваними на військову службу до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», слід зберігати середній заробіток та місце роботи є помилковими.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 р. № 4-зп Суд зазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзаци перший-другий пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки) від 05.04.2001 №3-рп/2001).

У абзацах четвертому, п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу II«Прикінцеві положення». Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" від 28 січня 2016 року № 955 зі змінами від 12 липня 2019 року № 5-р(І)/2019, Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12.10.2004.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 р. № 5-р/2018 зазначається, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав, свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права» (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2- рп/2016).

Разом із тим, слід зазначити, що Урядом прийнято постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №3252 не визначено особливостей застосування норм частини 3 ст. 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Законом №3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом №2352 слід зберігати лише місце роботи (посаду).

Відтак, із моменту набрання чинності Законом №2352 не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 справа № 620/6043/22, в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 справа № 160/12670/22, в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2022 справа № 520/6407/22.

У роз`ясненні управління Держпраці у Житомирській області від 21.07.2022 зазначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, середній заробіток не зберігатиметься.

Такі зміни передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

Враховуючи, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2352 не визначено особливостей застосування норми частини 3 ст. 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Закону за мобілізованими працівниками зберігатиметься лише робоче місце і посада.

Оскільки закон не має зворотної дії в часі, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.

З урахуванням викладеного, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського про визнання дій незаконними та поновлення виплати середньомісячної заробітної плати - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.В. Карапута