Ухвала

від 06.03.2023 по справі 908/2072/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/146/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

06.03.2023 Справа № 908/2072/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретареві судового засідання Соколові А.А., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий будинок З.З.Б.К. № 1 № 13/02 від 13.02.2023 (вх. № 3478/08-08/23 від 20.02.2023) про відстрочку виконання судового рішення

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Індастріалбуд (вул. Преображенська, буд. 23, оф. 507, м. Київ, 03110; код ЄДРПОУ 40645273)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий будинок З.З.Б.К. № 1 (вул. Фінальна, буд. 1-Б, м. Запоріжжя, 69106; код ЄДРПОУ 43521714)

про стягнення 276 660,00 грн.,

за участі представників сторін:

від стягувача: не з`явився

від боржника (заявника): не з`явився

ВСТАНОВИВ:

20.02.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий будинок З.З.Б.К. № 1 до суду надійшла заява №13/02 від 13.02.2023 (вх. № 3478/08-08/23 від 20.02.2023) про відстрочку виконання судового рішення.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.02.2023 вказану заяву розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.02.2023 № 908/2072/22 заяву прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 06.03.2023 об 11 год. 30 хв.

01.03.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю Індастріалбуд через систему Електронний суд надійшли додаткові пояснення № б/н від 28.02.2023 (вх. № 4259/08-08/23 від 01.03.2023), згідно яких стягувач заперечив проти доводів викладених у заяві ТОВ Торговий будинок З.З.Б.К. № 1 №13/02 від 13.02.2023 про відстрочку виконання судового рішення № 908/2072/22 та просить суд у задоволенні заяви відмовити.

Вказані додаткові пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Представники стягувача та боржника у судове засідання 06.03.2023 не з`явились. Про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином шляхом направлення на їх адреси відповідної ухвали суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. (ч. 1) Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. (ч. 2)

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути заяву по суті.

06.03.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий будинок З.З.Б.К. № 1 №13/02 від 13.02.2023 (вх. № 3478/08-08/23 від 20.02.2023) про відстрочку виконання рішення господарського суду Запорізької області від 19.12.2022 по справі № 908/2072/22 строком на 4 місяці, починаючи з лютого 2023 до 31.05.2023, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.12.2022 по справі №908/2072/22 позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий будинок З.З.Б.К. № 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Індастріалбуд суму невикористаної попередньої оплати у розмірі 276 660,00 грн. та витрати по сплаті судового збору на суму 4 149,90 грн.

Вказаний борг перед ТОВ «ІНДАСТРІАЛБУД» адміністрація ТОВ «ТБ «З.З.Б.К.№1» визнає у повному обсязі і пояснює його виникнення лише обставинами пов`язаними з повномасштабним вторгненням Російської Федерації, яке спричинило швидке зупинення діяльності будівельної галузі та ринку у м. Запоріжжя та Запорізькій області.

Разом з тим, відповідно до приписів ст. 331 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Фактична реалізація вказаної раніше статті ГПК України знайшла своє відображення у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України (надалі - Постанова Пленуму). Згідно із п. 7.1.Постанови Пленуму, оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред`явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалась судом.

Пунктом 7.2. Постанови Пленуму передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду ТОВ «ТБ «З.З.Б.К.№ 1» посилається на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий будинок З.З.Б.К. № 1, ідентифікаційний код - 43521714 (далі - боржник) є юридичною особою, яка створена 19.02.2020 з метою здійснення господарської діяльності з виготовлення виробів із бетону для будівництва (КВЕД 23.61 (основний)), та доставки вказаних виробів спеціалізованим вантажним транспортом (КВЕД 49.41). Зазначене підтверджується відповідною випискою з ЄДРПОУ підприємства.

Згідно з рішеннями засновників ТОВ «ТБ «З.З.Б.К.№1», статутний капітал підприємства боржника складає 1 000,00 грн.

Зокрема, для здійснення вищезазначеної діяльності підприємством у 2020 році було взято в тимчасове користування (в оренду) бетонний вузол, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фінальна, 1Б (Колишній Завод залізобетонних конструкцій №1) та кілька автобетонозмішувачів, які повинні були доставляти бетонну суміш, що виготовляється на орендованому бетонному вузлу безпосередньо покупцям товару.

Фактично, основна діяльність боржника зводиться до того, що підприємство виробляє на орендованому обладнані будівельні суміші та постачає їх за допомогою орендованих автобетонозмішувачів кінцевим споживачам.

Власного нерухомого та/чи рухомого майна підприємство боржника на балансі не має, фактично основну господарську діяльність боржник здійснює з використанням орендованого виробничого та транспортного обладнання і механізмів.

Так, за 2021 рік ТОВ «ТБ «З.З.Б.К.№1» виготовило 8 965,90 метрів кубічних бетонної суміші на загальну суму 29 657 609,39 грн., а до моменту початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації за період січень-лютий 2022 року лише 110,50 метрів кубічних бетонної суміші на загальну суму 958 896,04 грн.

З березня місяця 2022 року, після початку воєнного стану спричиненого повномасштабним вторгнення Російської Федерації, підприємство боржника фактично призупинило свою роботу оскільки:

а) будівельний ринок у м. Запоріжжя та Запорізької області фактично припинив існування;

б) попит на будівельну суміш на ринку майже повністю припинився з причин того, що жодний забудовник не бажав проводити роботи коли майже 77% області окуповано, а обласне місто піддається постійним хаотичним обстрілам;

в) більшість піщаних та гранітних кар`єрів м. Запоріжжя призупинили роботу (наприклад - ПрАТ «Запорізьке кар`єроуправління»), а інертні матеріали, які ними виробляються є основною складовою бетонної суміші;

г) проведення претензійно-позовної роботи з боржниками підприємства фактично втрачало будь-який сенс оскільки згідно з наказом Мінреінтеграції №3096, - м. Запоріжжя та Запорізька область була включена до зони бойових дій, а відповідно до постанови КМУ №1364 приватним та державним виконавцям заборонили відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання на територіях, на яких ведуться бойові дії.

д) у зв`язку з глобальними інфляційними процесами в державі, значним подорожчанням вартості інертних матеріалів, - собівартість випуску 1 м. куб бетонної суміші збільшилась майже на 48%;

Всі вищезазначені обставини фактично зупинили діяльність підприємства боржника на невизначений строк, однак з листопада місяця 2022 року, коли Збройні сили України почали звільняти значну кількість окупованих територій України і стабілізували фронт в Запорізькому регіоні, значна кількість підприємств будівельної галузі почали відновлювати свою роботу, в тому числі і виробники інертних матеріалів.

Окрім того, 20.01.2023 Мінреінтеграції повідомило, що наказом №14 від 13.01.2023 внесені зміни до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Цей наказ Мінреінтеграції був зареєстрований Міністерством юстиції України 16.01.2023.

20.01.2023 на сайті КМУ опубліковано постанову «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364», яка фактично розблокувала примусове виконання рішень на території м. Запоріжжя.

Таким чином, лише з 20.01.2023 року виконання судових рішень у Запоріжжі розблоковано, а отже тільки з січня 2023 року проведення претензійно-позовної роботи для підприємства боржника має хоч якийсь юридичний сенс.

Так, відповідно до даних бухгалтерського обліку підприємства боржника станом на 01.02.2023 загальний розмір дебіторської заборгованості контрагентів перед ТОВ «ТБ «З.З.З.Б.№1» складає 587 620,43 грн., що майже вдвічі перевищує суму боргу за рішенням суду по справі № 908/2072/22.

Разом з тим, ТОВ «ТБ «З.З.З.Б.№1» зазначає, що хоч підприємство боржника і не має на балансі рухомого та нерухомого майна, яке може забезпечити виконання рішення суду по цій справі, ТОВ «ТБ «З.З.Б.К.№1» не має на меті уникнути виконання грошових зобов`язань перед стягувачем за ухваленим Господарським судом Запорізької області рішенням.

Однак, для здійснення вищевказаних заходів підприємству необхідний деякий час для відновлення роботи, поповнення залишків цементу, піску та інших матеріалів перед початком будівельного сезону 2023 року, який розпочинається з березня місяця 2023 року.

Так, на даний момент, у разі якщо стягувач заявить наказ по справі № 908/2072/22 до примусово виконання, органи примусового виконання судових рішень фактично зможуть лише арештувати поточний рахунок Боржника на якому не буде у повному обсязі коштів для повного погашення заборгованості.

Арешт рухомого та нерухомого майна не призведе до будь-яких результатів з причин відсутності такого майна у власності підприємства - боржника.

Однак, об`єктивно наявність даних про заарештовані рахунки у боржника і внесення його до реєстру боржників України за невиконання рішення суду, фактично призведе до того, що потенціальні замовники його продукції не забажають з ним працювати, у зв`язку з наявністю великих ризиків пов`язаних з недоотриманням товару, за який вже сплачені замовником кошти.

Зазначені обставини призведуть до колапсу роботи ТОВ «ТБ «З.З.Б.К.№1», масового звільнення працівників та фактично неплатоспроможності підприємства боржника, яке ніяким чином не задовольнить вимог стягувача у фактичному отримані сум, які присуджені рішенням суду по цій справі.

Оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

У ч. 3 ст. 331 ГПК України встановлено, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі Глоба проти України № 15729/07 від 05.07.2012 р. суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Вирішуючи питання про розстрочку або відстрочку господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

Дослідивши доводи сторін суд погоджується з твердженнями стягувача, що посилання відповідача про призупинення своєї роботи через повномасштабне вторгнення Російської Федерації та ведення воєнного стану на території України, станом на сьогоднішній день не може бути обставиною, що істотно ускладнює виконання рішення або робить його виконання неможливим.

Так, місто Запоріжжя, де фактично розташований відповідач наразі не знаходиться під окупацією і в межах міста не проходить лінія бойового зіткнення, що в свою чергу не обмежує відповідача продовжувати здійснювати свою господарську діяльність та набувати кошти.

Введення воєнного стану у рівній мірі негативно впливає на можливість ведення господарської діяльності всіма суб`єктами господарської діяльності, не лише ТОВ «ТБ «З.З.Б.К. № 1», але й ТОВ «Індастіралбуд».

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, окрім реалізації будівельних сумішей відповідач також здійснює наступні види діяльності: КВЕД 23.20 - виробництво вогнетривких виробів; КВЕД 41.10 - організація будівництва будівель; КВЕД 42.11 - будівництво доріг і автострад;КВЕД 43.99 - будівництво інших споруд, н.в.і.у.; КВЕД 43.12 - підготовчі роботи на будівельному майданчику; КВЕД 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; КВЕД 4S.41 - вантажний автомобільний транспорт.

Надані відповідачем докази щодо показників його фінансової діяльності, а саме: довідка про основні показники господарської діяльності ТОВ «ТБ «З.З.Б.К. № 1» за 2021-2022 року, фінансова звітність малого підприємства та оборотно-сальдова відомість по рахунку: 361, підтверджують фінансові показники відповідача виключно за 2021 рік.

Так, у наданій довідці про основні показники господарської діяльності ТОВ «ТБ «З.З.Б.К. № 1» за 2021-2022 року, в графі загальний фінансовий показник діяльності за 2022 рік (прибуток/збиток грн..) зазначено, що дані ще не сформовані.

Також, на підтвердження свого скрутного фінансового становища боржника не надано фінансової звітності за 2022 рік.

В оборотно-сальдовій відомості по рахунку: 361 зазначена інформація лише за період з 15 січня 2021 року по 16 лютого 2022 року.

Крім того, слід зазначити, що всі інші доводи боржника, викладені у заяві про відстрочку виконання рішення зводяться до того, що у нього відсутнє власне майно та/або грошові кошти, що в свою чергу на даний момент унеможливлює виконання рішення суду.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Твердження боржника стосовно виконання рішення суду за рахунок претензійно-позовної роботи про стягнення дебіторської заборгованості з його контрагентів, здійснення якої набуло юридичного сенсу лише з 20.01.2023, коли було опубліковано постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364», яка фактично розблокувала примусове виконання рішень на території м. Запоріжжя, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

По-перше, вищезазначена постанова Кабінету Міністрів України стосувалася саме примусового виконання судових рішень в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», натомість боржник не стверджує про примусове виконання судових рішень та/або наявності виконавчих документів до пред`явлення, а лише про проведення претензійно-позовної роботи про стягнення дебіторської заборгованості з його контрагентів.

По-друге, боржник з моменту пред`явлення до нього вимоги стягувача про повернення невикористаної попередньої оплати, а саме з 19.09.2022 не був обмежений в своїх правах здійснювати претензійно-позовну роботу про стягнення дебіторської заборгованості зі своїх контрагентів, в тому числі звертатись до суду для стягнення такої заборгованості.

Крім того, боржником не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що його фінансовий стан покращиться, результати господарської діяльності будуть позитивними, та що відстрочення сплати заборгованості забезпечить виконання рішення суду у даній справі і на період відстрочки наддасть можливість боржнику акумулювати необхідну грошову суму для виконання рішення суду.

Також, не заслуговують на увагу твердження боржника, про те, що наявність даних про заарештовані рахунки у боржника і внесення його до реєстру боржників України за невиконання рішення суду, фактично призведе до того, що потенціальні замовники його продукції не забажають з ним працювати, у зв`язку з наявністю великих ризиків пов`язаних з недоотриманням товару за який вже сплачені замовником кошти.

Так, відсутність даних про наявність заарештованих рахунків боржника та даних про внесення його до реєстру боржників України не відміняє факту наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення господарського суду Запорізької області від 19.11.2022 про стягнення коштів з відповідача, яке в той самій мірі ставить під сумнів потенційну співпрацю відповідача з його майбутніми контрагентами.

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши наявні матеріали справи, господарський суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано та не доведено наявності підстав саме для відстрочення виконання рішення суду, не надано належних доказів здійснення відповідачем заходів для покращення матеріального стану підприємства, приймаючи до уваги відсутність доказів часткової сплати відповідачем стягнутої судовим рішенням заборгованості та доказів намірів відповідача виконати рішення суду після відстрочки, з метою недопущення порушення балансу інтересів сторін, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі №908/2072/22, з огляду на що у задоволенні заяви відповідача судом відмовляється.

Керуючись ст.ст. 232, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий будинок З.З.Б.К. № 1 № 13/02 від 13.02.2023 (вх. № 3478/08-08/23 від 20.02.2023) про відстрочку виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 19.12.2022 по справі № 908/2072/22.

2.Копію ухвали направити сторонам у справі.

Повний текст ухвали складено та підписано: 13.03.2023.

Суддя К.В. Проскуряков

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до ст. 255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до ст. 256 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.