Рішення

від 23.02.2023 по справі 910/7714/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2023Справа № 910/7714/20

Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000"

про визнання недійсним Договору про внесення змін до Договору поруки

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Лопатнікова А.В.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (відповідач) про визнання недійсним Договору від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 був укладеним позивачем під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах для позивача, що враховуючи положення ст. 215, 233 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7714/20 за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" та призначено підготовче засідання на 09.07.2020.

03.07.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначає, що стороною позивача не було доведено існування саме для позивача тяжкої обставини, оскільки жодного доказу на підтвердження своєї позиції до позовної заяви не додано. Позивачем на момент укладення договору були зрозумілими умови договору та не було жодних підстав вважати їх обтяжливими. Крім того, відповідач зазначає, що позов подано з пропуском строку позовної давності.

09.07.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

Розгляд справи у судовому засіданні 09.07.2020 відкладено на 23.07.2020.

23.07.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначив, що у зв`язку з тяжкими економічно-фінансовими показниками діяльності, вбачаючи ризики пов`язані із загрозою ініціювання відповідачем процедури банкрутства щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" в 2015 році, останнє було вимушено укласти з відповідачем Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Кредитного договору № 2277 від 20.05.2010, а позивач, в свою чергу, з метою порятунку власного бізнесу, був змушений укласти з відповідачем Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010. Нова редакція Договору від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 свідчить про створення вкрай невигідних умов для позивача, як поручителя Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000". Крім того, позивач зазначає, що ним не пропущено строку позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 призначено у справі № 910/7714/20 судову експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі.

08.12.2020 на адресу Господарського суду міста Києва надійшли клопотання б/н б/д "Щодо уточнення питань та надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи" судового експерта О.Г. Константиновської та лист № 3315/4520/21-20/05/20 від 27.11.2020 щодо необхідності погодження строку проведення експертизи у строк понад 90 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 поновлено провадження у справі, задоволено клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, надано згоду на проведення судової експертизи у справі № 910/7714/20 у строк понад 90 календарних днів, зупинено провадження у справі № 910/7714/20.

23.08.2022 до Господарського суду міста Києва від Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта № 4520/4521-20 від 13.07.2022 за результатами проведення судової експертизи разом з матеріалами справи № 910/7714/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 поновлення провадження у справі, підготовче засідання у справі № 910/7714/20 призначено на 29.09.2022.

27.09.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення щодо висновків судової економічної експертизи.

У судовому засіданні 29.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 03.11.2022.

Розгляд справи у судовому засіданні 03.11.2022 відкладено на 17.11.2022.

У судовому засіданні 17.11.2022 розгляд справи відкладено на 08.12.2022.

Розгляд справи у судовому засіданні 08.12.2022 відкладено на 09.02.2023.

У судовому засіданні 09.02.2023 розгляд справи відкладено на 23.02.2023.

22.02.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

У судовому засіданні 23.02.2023 представником відповідача заявлено клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження у задоволенні якого судом відмовлено, у зв`язку з його необґрунтованістю.

У судовому засіданні 23.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.05.2010 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою "Авіас-2000" (позичальник) було укладено Кредитний договір № 2277.

30.06.2015 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою "Авіас-2000" (позичальник) було укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору № 2277 від 20.05.2010 та викладено його у новій редакції.

Згідно з пунктами 1,2 Договору про внесення змін до Кредитного договору сторони узгодили на дату укладення цього договору, що заборгованість за договором складає 6 609 723,24 грн. й цю суму було зменшено на 507 506,57 грн. (здійснено реструктуризацію заборгованості).

В розділі А кредитного договору (в редакції договору про внесення змін від 30.06.2015) викладені істотні умови кредитування.

Вид кредиту - не відновлювальна лінія (п. А.1 договору).

Ліміт цього кредитного договору: 6 408 429,50 (шість мільйонів чотириста вісім тисяч чотириста двадцять дев`ять) гривень 50 копійок, у тому числі: у розмірі 6 102 216,67 (шість мільйонів сто дві тисячі двісті шістнадцять) гривень 67 копійок на реструктуризацію заборгованості за кредитним договором №2277 від 20.05.2010, укладеному між банком та позичальником, у розмірі - на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п., 2.1.5. 2.2.12 цього договору, у розмірі 102,00 (сто дві) гривні 00 копійок для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна, шляхом перерахування за реквізитами зазначеними п. 2.1.1, у розмірі 306 110,83 (триста шість тисяч сто десять) гривень 83 копійки на сплату судових витрат, передбачених п.п. 2.2.15, 2.3.13, 5.8 цього договору. Ліміт кредитування на конкретну дату (далі - поточний ліміт) визначається сумою кредитних коштів, яка у цю дату може знаходитися в користуванні позичальника. Поточний ліміт встановлюється згідно з Графіком зменшення поточного ліміту, зазначеним у додатку №1 до цього договору (п.А.2 договору).

Термін повернення кредиту - згідно з графіком зменшення поточного ліміту (додаток № 1 до кредитного договору). Згідно зі ст. 212, 651 Цивільного кодексу України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку зменшення поточного ліміту (додаток № 1 до кредитного договору) понад 30 днів: датою погашення заборгованості є 31 день; вся заборгованість по кредиту, починаючи з наступного дня, який слідує за днем повернення кредиту (32-й день) рахується простроченою; позичальник сплачує банку штраф у розмірі 507 506,57 грн. (п. А.3. договору).

Рахунки для обслуговування кредиту: транзитний рахунок № НОМЕР_1 , отримувач ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 (п. А.4 договору).

Зобов`язання позичальника забезпечуються: договором поруки №2277/П-1 від 20.05.2010, договором поруки №2277/DP2 від 07.06.2013, договором поруки №2277/DP3 від 06.07.2015, договором поруки №2277/DP4 від 06.07.2015, договором застави сільськогосподарського техніки та обладнання №2277/ДЗ-1 від 20.05.2010 (п. А.5 договору в редакції договору про внесення змін до кредитного договору).

Так, 20.05.2010 між ОСОБА_1 (Поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (Кредитор) укладено Договір поруки № 2277/П-1.

30.06.2015 між ОСОБА_1 (Поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (Кредитор) укладено Договір про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 (далі - Договір про внесення змін).

Згідно з п. 1.1. Договору про внесення змін предметом цього договору є надання поруки поручителем перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою "Авіас-2000" (боржник) зобов?язань за Кредитним договором № 2277 від 20.05.2010 року, згідно якого Кредитор надав Боржнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 6 408 429.50 (шість мільйонів чотириста вісім тисяч чотириста двадцять дев?ять) гривень 50 копійок гривень, у тому числі:

- у розмірі 6 102 216.67 (шість мільйонів сто дві тисячі двісті шістнадцять) гривень 67 копійок на реструктуризацію заборгованості за Кредитним договором № 2277 від 20.05.2010;

- у розмірі 102,00 (сто дві) гривні 00 копійок для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами зазначеними в п. 2.1.1 Кредитного договору;

- у розмірі - для сплати страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 Кредитного договору;

- у розмірі 306 110,83 (триста шість тисяч сто десять) гривень 83 копійки на сплату судових витрат, передбачених п.п. 2.2.13. 2.3.13, 5.8 Кредитного договору,

а Боржник зобов?язаний: повернути кредит в строк згідно із Графіком зменшення поточного ліміту (Додаток № 1 до Кредитного договору), з кінцевим терміном повернення кредиту 27.06.2030 (двадцять сьоме червня дві тисячі тридцятого) року, у відповідності до умов п.п. А.2.1, А.3 Кредитного договору, сплачувати за його користування відсотки у розмірі 21 (двадцять один) % річних у порядку, що зазначений у п. А.8 Кредитного договору, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати пеню у розмірі та порядку, що зазначений у п. А.7 Кредитного договору, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі. Якщо під час виконання Кредитного договору зобов?язання Боржника, що забезпечені цим Договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, Поручитель при укладанні цього Договору дає свою згоду на збільшення зобов?язань за Кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з Поручителем не потрібні.

Відповідно до п. 1.2. Договору про внесення змін Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов?язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Поручителем надані всі наявні документи, що стосуються Поручителя, на момент укладання цього договору, в господарському суді не мається заяв кредиторів про визнання Поручителя банкрутом.

У випадку смерті або банкрутства Боржника за Кредитним договором та/або заміни Боржника внаслідок правонаступництва та/або переведення боргу на будь-яку іншу особу (нового боржника), Поручитель приймає на себе зобов?язання та згодний відповідати за виконання Кредитного договору за Боржника, а також за будь-якого іншого боржника (нового боржника) при настанні вказаних в даному пункті обставин, в зв?язку з чим, Поручитель надає поруку перед Кредитором за виконання новим боржником зобов?язань за Кредитним договором у розмірі і порядку, визначеному умовами Кредитного договору. При цьому, будь-які додаткові узгодження з Поручителем не потрібні.

Згідно з п. 2.1.2. Договору про внесення змін у випадку невиконання Боржником якого-небудь зобов`язання передбаченого п.1.1. цього Договору, Кредитор має право направити Поручителю вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов`язання (нь). Ненаправлення Кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права Кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе Поручителем зобов`язання або вимагати від Поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний Боржник у випадку невиконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором незалежно від факту направлення чи не направлення Кредитором Поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Відповідно до п. 4.1. Договору про внесення змін сторони взаємно домовились, що порука за цим Договором припиняється через 30 (тридцять) років після укладення цього Договору.

Згідно з п. 5.1. Договору про внесення змін сторони домовились збільшити встановлену законом позовну давність, дійшовши згоди, що до передбачених цим Договором вимог Кредитора до Поручителя позовна давність встановлюється сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

Позивач зазначає, що Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 був укладеним позивачем під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах для позивача, що враховуючи положення ст. 215, 233 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

-правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

-правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п. 2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в ст. 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію ст. 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За змістом ст. 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Верховний Суд у постанові від 21.06.2022 року справа № 925/1701/20 вказав наступне.

Для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 233 Цивільного кодексу України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність у особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з цих підстав є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.

Тож, у даному випадку саме на позивача покладено обов`язок доведення наявності тяжких обставин під час вчинення спірного правочину та укладення такого правочину на вкрай невигідних умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 2 ст. 555 Цивільного кодексу України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 призначено у справі № 910/7714/20 судову експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експертів поставлено наступні питання:

1)Як основні економічні показники (ліквідності, платоспроможності та прибутковості) характеризують фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" на 30.06.2015?

2)Чи підтверджується документально погіршення фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" за 2015 рік в порівнянні з показниками за 2013, 2014 роки?

3)Чи підтверджується документально збитковість Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" станом на 30.06.2015?

4)Чи підтверджується документально загроза неплатоспроможності Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" станом на 30.06.2015?

5)Чи свідчить фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" про неможливість сплатити 30.06.2015 Акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" суму боргу у розмірі 6 609 723,24 грн. за Кредитним договором № 2277 від 20.05.2010 в повному обсязі?

6)Чи призвела б сплата 30.06.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" суми боргу Акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" за Кредитним договором № 2277 від 20.05.2010 у розмірі 6 609 723,24 грн. до виникнення неплатоспроможності Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000"?

7)Чи є документи, що були долучені до позовної заяви достатніми для підтвердження збитковості та загрози банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" у 2015 році під час проведення економічної експертизи?

Згідно висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4520/4521-20 від 13.07.2022:

1)Обчислені експертом показники оцінки ліквідності не відповідають своїм нормативним значенням, що вказує на нездатність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів у міру настання їх терміну;

-У результаті дослідження експертом встановлено, що за досліджуваний період показник поточної платоспроможності має від?ємне значення, що свідчить про поточну неплатоспроможність підприємства. Враховуючи що станом на 30.06.2015 коефіцієнт покриття менший за 1,0 і підприємство не отримало прибутку, такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності;

-Відповідно п. 2.2.6 Методичних рекомендацій № 14 «Аналіз прибутковості підприємства» - прибутковість підприємства оцінюється наявністю і розмірами прибутку від основної реалізації та чистого прибутку, а також показниками рентабельності.

Отже, станом на 30.06.2015 ТОВ «ABIAC-2000» має ознаки збитковості, при цьому показники рентабельності мають від`ємне значення;

2)В результаті проведеного аналізу фінансової звітності ТОВ «ABIAC-2000» встановлено погіршення показників фінансового стану у 2015 році в порівнянні з показниками за 2013, 2014 роки;

3)Відповідно до п. 2.2.6 Методичних рекомендацій № 14 «Аналіз прибутковості підприємства» - прибутковість підприємства оцінюється наявністю і розмірами прибутку від основної реалізації та чистого прибутку, а також показниками рентабельності.

Таким чином, в результаті проведеного аналізу фінансової звітності ТОВ «ABIAC-2000» станом на 30.06.2015 року встановлено, що підприємство має ознаки збитковості, при цьому показники рентабельності мають від?ємне значення та у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року мають тенденцію до погіршення;

4)Станом на 30.06.2015 року, фінансовий стан ТОВ «ABIAC-2000» характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності.

Детально результати дослідження наведені у дослідницькій частині по першому-четвертому питанню;

5)Станом на 30.06.2015 фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю «ABIAC-2000» свідчить про неможливість сплати в повному обсязі Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» суму боргу у розмірі 6 609 723,24 грн. за Кредитним договором № 2277 від 20.05.2010;

6)Сплата 30.06.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю «ABIAC-2000» суми боргу Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» за Кредитним договором № 2277 від 20.05.2010 у розмірі 6 609 723,24 грн. призвела б тільки до погіршення показників неплатоспроможності Товариства з обмеженою відповідальністю «ABIAC-2000».

Фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю «ABIAC-2000», станом на 30.06.2015, свідчить про неможливість сплати в повному обсязі Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» суму боргу у розмірі 6 609 723,24 грн. за Кредитним договором №°2277 від 20.05.2010;

7)Документи, що були долучені до позовної заяви ОСОБА_1 від 01.06.2020 року є недостатніми для підтвердження збитковості Товариства з обмеженою відповідальністю «ABIAC-2000» у 2015 році.

На вирішення судово-економічної експертизи перед експертом були поставлені питання щодо визначення основних економічних показників (ліквідності, платоспроможності та прибутковості) ТОВ «АВІАС-2000» станом на 30.06.2015 року.

Для надання відповіді на поставлені питання експертом було заявлено клопотання для надання додаткових документів, а саме «Звіт про фінансовий стан (баланс) ТОВ «АВІАС-2000» станом на 30.06.2015 року».

Згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 23.07.2020 питання чи мало місце ознаки доведення до банкрутства, станом на певну дату за результатами аналізу фінансово. господарської діяльності підприємства ТОВ «ABIAC-2000» перед експертом не ставилось.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач, зокрема, зазначає, що у зв`язку із загрозою ініціювання Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" процедури банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" останнє було вимушено укласти з відповідачем Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Кредитного договору № 2277 від 20.05.2010, а позивач, в свою чергу, з метою порятунку власного бізнесу, був змушений укласти з відповідачем Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010.

Як зазначає сам позивач у позові, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/904/20 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000".

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним Договору від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 надійшов до Господарського суду міста Києва 02.06.2020, тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000".

Позивачем не надано доказів щодо наявності саме для ОСОБА_1 реальної тяжкої обставини та причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину і не зазначено, яким чином внаслідок вчинення спірного правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину.

Крім того, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи. Усупереч зазначеному, позивачем не доведено, що умови Договору від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 були вкрай невигідними для нього та те, що договір був вчинений саме для усунення/зменшення відповідної тяжкої обставини.

При цьому, баланс інтересів поручителя захищається: - ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання; - ст. 558 Цивільного кодексу України, відповідно до якої поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Судом відхиляються твердження позивача про те, що оскільки Договір поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 припинив свою дію 20.11.2013, то і Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 не має юридичної сили, оскільки є невід`ємною частиною договору від 20.05.2010, а не новим договором поруки, враховуючи таке.

Відповідно до п. 11 Договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором.

Згідно з п. 13. Договору поруки зміни і доповнення до цього Договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Матеріали справи не містять доказів виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" зобов`язань за Кредитним договором, а Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 укладено за згодою сторін, в письмовому вигляді.

Посилання позивача на погіршення фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" не є важкими обставинами та вкрай невигідними умовами саме для позивача, в розумінні приписів статті 233 Цивільного кодексу України, оскільки такі обставини не є важкими та вкрай невигідними саме для позивача.

Висновок експертизи № 4520/4521-20 від 13.07.2022 не підтверджує обставин, які б свідчили про існування важких обставин та вкрай невигідних умов саме для позивача при укладенні Договору від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010, внаслідок чого відхиляється судом.

Враховуючи наведене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що Договір від 30.06.2015 про внесення змін до Договору поруки № 2277/П-1 від 20.05.2010 укладено саме під впливом тяжких для нього обставин та на вкрай невигідних умовах.

Крім того, ОСОБА_1 усвідомлював, що основна сума заборгованості, за повернення якої він поручається - тіло кредиту - є не грошовими коштами, які додатково надаються позичальнику, а є сумою реструктуризованої заборгованості. Тобто, позивач усвідомлював, що своєю порукою він забезпечує виконання зобов`язань з погашення саме реструктуризорваного боргу, а не нового кредиту.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про недоведеність обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, та наявність передбачених законом підстав для відмови в задоволенні позову.

Судом також враховано, що відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Відповідно до пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовив позивачу у позові по суті у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і, відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним Договору про внесення змін до Договору поруки задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАС-2000" про визнання недійсним Договору про внесення змін до Договору поруки - відмовити повністю.

2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13.03.2023.

Суддя С. В. Стасюк