Постанова

від 13.03.2023 по справі 634/535/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 634/535/19 Номер провадження 22-ц/814/1337/23Головуючий у 1-й інстанції Єрьоміна О.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів:Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Всеукраїнський кооператив Надія»

на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року, ухвалене суддею Єрьоміною О.В., повний текст рішення складено 28 січня 2021 року

у справі за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Україна» до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Всеукраїнський кооператив Надія» про визнання договору емфітевзису недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

24 квітня 2019 року Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Всеукраїнський кооператив Надія», в якому просив суд визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,0708 га, кадастровий номер: 6324885500:02:000:0350, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Всеукраїнський кооператив Надія», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 травня 2018року; визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 8,1413 га, кадастровий номер: 6324885500:02:000:0103, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Всеукраїнський кооператив Надія», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 квітня 2018року; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.03.2007 року між позивачем СВК «Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,0708 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0350, яка знаходиться на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області та належить останній на підставі державного акту на землю, серія ІІ-ХР №021033, строком на 10 років. Договір оренди зареєстрований у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.09.2008 року за №040870200188 та з вказаної дати розпочався строк дії договору оренди, який закінчувався 22.09.2018 року. 01.03.2007 року між позивачем СВК «Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 8,1413 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0103, яка знаходиться на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області та належить останній на підставі державного акту на землю, серія ХР №107484, строком на 10 років. Договір оренди зареєстрований у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.09.2008 року за №040870200189 та з вказаної дати розпочався строк дії договору оренди, який закінчувався 22.09.2018 року. 11.12.2017 року між сторонами було укладено додаткові угоди, згідно яких терміни дії договорів оренди земельних ділянок №б/н від 01.03.2007 року продовжено до 22.09.2028 року та внесено зміни до вказаних вище договорів оренди шляхом викладення їх у новій редакції. У вересні 2018 року після звернення СВК «України» за реєстрацією додаткових угод від 11.12.2017 року до договорів оренди земельних ділянок №б/н від 01.03.2007 року позивачу стало відомо, що під час дії вищевказаних договорів оренди земельних ділянок 04.04.2018 року між відповідачами ОСОБА_1 та СВК «Всеукраїнський кооператив Надія» було укладено договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,0708 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0350, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2018 року, та земельної ділянки площею 8,1413 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0103, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.04.2018 року, що стало причиною неможливості реєстрації додаткових угод до вищевказаних договорів оренди земельних ділянок №б/н від 01.03.2007 року. У зв`язку з чим, вважає, що порушено переважне право позивача на використання у господарській діяльності орендованих у ОСОБА_1 земельних ділянок на підставі продовженого на новий строк договорів оренди від 01.03.2007 року. При цьому позивач вважає спірні договори емфітевзису недійсними, оскільки вони є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки укладені до закінчення строку дії попередніх договорів оренди землі.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року позовну заяву Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Україна»- задоволено частково.

Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4, 0708 га, кадастровий номер: 6324885500:02:000:0350, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Всеукраїнський кооператив Надія», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 травня 2018 року.

Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,8,1413 га, кадастровий номер: 6324885500:02:000:0103, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Всеукраїнський кооператив Надія», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 квітня 2018 року

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Всеукраїнський кооператив Надія» на користь СВК «Україна» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3842,00 грн. у рівних частках з кожного по 1921 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 1536,80 грн. у рівних частках з кожного по 764,80 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорювані позивачем спірні договори про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладені між ОСОБА_1 та СВК «Всеукраїнський кооператив Надія», суперечать вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, становлять перешкоду для реалізації права на користування земельними ділянками для орендаря СВК «Україна», оскільки договори емфітевзису укладені під час дії договорів оренди землі, а реєстрація емфітевтичного права СВК «Всеукраїнський кооператив Надія» на належні ОСОБА_1 земельні ділянки унеможливлює СВК «Україна» реалізацію переважного права орендаря, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договорів оренди землі на новий строк. Відповідачі допустили недобросовісну поведінку стосовно позивача, оскільки договори емфітевзису, укладені до закінчення строку дії попередніх договорів оренди землі № б/н від 01.03.2007 року, тим самим позбавили позивача реалізувати процедуру переважного права орендаря на поновлення договорів оренди відповідно до приписів ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а отже, договори, укладені між ОСОБА_1 та СВК «Всеукраїнський кооператив Надія» про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), є недійсними, так як в момент їх укладення допущено порушення вимог ч.1 ст. 203 ЦК України.

В апеляційній скарзі Сільськогосподарський виробничий кооператив «Всеукраїнський кооператив Надія», посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні поновних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги істотні обставини, а саме те, що станом на час звернення до суду з позовом у СВК «Україна» було відсутнє право оренди спірних земельних ділянок, оскільки строк дії спірних договорів від 01.03.2007 року закінчився 22.09.2018 року. Додаткові угоди до цих договорів, на які посилається позивач, не були зареєстровані у встановленому законом порядку, тоді як оспорювані договори емфітевзису зареєстровані 05 квітня 2018 року. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки змісту оспорюваних договорів, оскільки договори емфітевзису передбачали відкладальну умову. Момент набуття права користування земельними ділянками (емфітевзису) зазначено лише з 16 вересня 2018 року, тобто вже після закінчення строку дії договору оренди. ОСОБА_1 повідомляла позивача про відсутність наміру продовжувати дію договорів оренди землі. Вважає, що поновлення первісних договорів оренди між ОСОБА_1 та позивачем не відбулося, фактично вони уклали нові договори на новий строк.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу СВК «Всеукраїнський кооператив Надія» залишено без руху, надано строк для усунення недоліків (т.2 а.с. 92).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року поновлено СВК «Всеукраїнський кооператив Надія» строк на апеляційне оскарження рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року. Зупинено дію рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Всеукраїнський кооператив Надія» на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року (т.2 а.с. 102-103).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 травня 2021 року справу призначено до розгляду судом апеляційної інстанції в приміщенні Харківського апеляційного суду з повідомленням учасників справи (т. 2 а.с. 104).

Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду справу передано до провадження колегії суддів у складі: головуючого судді Дорош А.І, суддів Лобова О.А., Триголова В.М. (т.2 а.с. 129).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року справу призначено до розгляду на 10.00 год. 13 березня 2023 року (т.2 а.с. 130).

У судове засідання до апеляційного суду не з`явилися учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 27.02.2023 року судових повісток про виклик до суду в справі цивільній на офіційні електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с. 132-135). 27.02.2023 року на сайті «Судова влада України» розміщено оголошення ОСОБА_1 , СВК «Україна» для участі у даній справі (т.2 а.с. 136,137). Заяв та клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 29.08.2022 року розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 01.03.2007 року між СВК «Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,07 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0350, яка знаходиться на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області та належить останній на підставі державного акту на землю, серія ІІ- ХР №021033, зареєстрованого у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.09.2008 року за №040870200188, строком на 10 років. До договору також додано акт прийому-передачі згідно договору оренди землі від 01.03.2007 року (т.1 а.с. 10-12).

01.03.2007 року між СВК «Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,1413 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0103, яка знаходиться на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, та належить останній на підставі державного акту на землю, серія ХР №107484, зареєстрованого у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.09.2008 року за №040870200189, строком на 10 років. До договору також додано акт прийому-передачі згідно договору оренди землі від 01.03.2007 року (т.1 а.с. 13-15).

Відповідно до умов вищевказаних договорів оренди №б/н від 01.03.2007 року, зокрема п. 8, договір укладено на 10 років. У разі закінчення строку дії договору. Договір вважається продовженим на повний термін, якщо зацікавлена сторона не повідомила іншу сторону письмово про розірвання договору не пізніше 15 серпня.

Пунктом 39 договору передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що строк дії договорів оренди №б/н від 01.03.2007 року, зареєстрованих у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК 22.09.2008 року, закінчувався 22.09.2018 року.

04.04.2018 року між ОСОБА_1 та СВК «Всеукраїнський кооператив Надія» було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) відносно земельної ділянки загальною площею 4,07 га, розташованої на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, кадастровий номер 6324885500:02:000:0350, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2018 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 22.05.2018 року за індексним №41227512, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.11.2018 року (т.1 а.с. 8, 25).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права судом першої інстанції встановлено, що 04.04.2018 року між ОСОБА_1 та СВК «Всеукраїнський кооператив Надія» було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) відносно земельної ділянки загальною площею 8,1413 га, розташованої на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, кадастровий номер 6324885500:02:000:0103, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.04.2018 року, тоді як рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 05.05.2018 року за індексним №40945650. Право користування з 23.09.2018 року (т.1 а.с. 6, 7, 55-56).

Так, умовами відповідного спірного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) передбачено, зокрема:

п. 2.1. цим договором власник земельної ділянки надає землекористувачу право користування земельною ділянкою на строк 10 років (десять років);

п. 2.2 землекористувач набуває права користування земельною ділянкою з 23.09.2018 року;

п. 6.3 цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Право емфітевзису вважається набутим з 23.09.2018 року.

03.05.2018 року ОСОБА_1 було направлено листи-попередження СВК «Україна» про небажання продовжувати дію договорів оренди №б/н від 01.03.2007 року, кадастровий номер земельної ділянки 6324885500:02:000:0350, зареєстрований за №040870200188; кадастровий номер земельної ділянки 6324885500:02:000:0103, зареєстрований за №040870200189. При цьому зазначено, що 22.09.2018 року земельні ділянки повинні бути звільнені від сільськогосподарських культур та повернуті орендодавцеві, отже, вже після укладення спірних договорів ОСОБА_1 повідомила СВК «Україна» про небажання продовжувати дію договорів оренди землі від 01.03.2007 року, які закінчувалися 22.09.2018 року. При цьому, даних про отримання СВК «Україна» листів-попередження від 03.05.2020 року матеріали справи не містять (т.1 а.с. 57, 77).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів судових витрат, пов`язаних із правовою допомогою, суд першої інстанції зазначив наступне.

Суд першої інстанції визнав, що обґрунтованим і пропорційним до предмету спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 1536,80грн. у рівних частках з кожного по 764,80 грн

Згідно платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи, позивачем при пред`явленні позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3 842,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат судом першої інстанції вирішено відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а тому визначено, що підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 3 842,00 грн. у рівних частках з кожного по 1921 грн.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову, виходячи з наступного.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Предметом позову у даній справі є визнання договорів емфітевзису недійсними.

Згідно з частиною першою та п`ятою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; та інші передбачені Законом.

Право емфітевзису частиною першою статті 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 13 Закону «Про оренду землі» надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 18 Закону «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Тобто і емфітевзис, і право оренди землі є речовими правами, які за своєю правовою природою не можуть одночасно встановлюватись щодо однієї земельної ділянки для різних правонабувачів. Чинне законодавство у сфері земельних відносин не передбачає можливості спільного використання земельних ділянок кількома особами на умовах договору емфітевзису і договору оренди.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Оцінюючи дії учасників цивільного обороту, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «nonconceditvenirecontrafactumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності.

В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що договори оренди, укладені між ОСОБА_1 та СВК «Україна», діяли до 22 вересня 2018 року.

11 грудня 2017 року, тобто за 9 місяців до закінчення строку дії основних договорів оренди, СВК «Україна» та ОСОБА_1 уклали додаткові угоди до договорів оренди землі, якими продовжено дію договорів оренди на 10 років, тобто до 2028 року.

Не дивлячись на досягнуту між сторонами домовленість про пролонгацію договорів оренди, 04 квітня 2018 року ОСОБА_1 уклала оспорювані договори емфітевзису з СВК «ВК Надія», за умовами яких право емфітевзису вважається набутим з 23 вересня 2018 року. Державну реєстрацію прав на спірні ділянки на підставі договору емфітевзису здійснено відповідно 06 квітня 2018 року та 07 травня 2018 року, тобто під час дії основних договорів оренди.

З врахуванням викладеного, встановивши, що ОСОБА_1 у порушення укладених між нею та СВК «Україна» договорів оренди землі, передала земельні ділянки СВК «ВК Надія» на підставі договору емфітевзису, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушених прав СВК «Україна». Договори емфітевзису укладені між ОСОБА_1 та СВК «ВК Надія» 04 квітня 2018 року, тобто під час дії основних договорів оренди, укладених між ОСОБА_1 та СВК «Україна», порушують права позивача як орендаря, позбавляючи його переважного права на отримання цих земельних ділянок в оренду. Здійснення СВК «ВК Надія» державної реєстрації договорів емфітевзису від 04 квітня 2018 року суперечить вимогам законодавства, адже щодо однієї і тієї ж земельної ділянки не може бути зареєстроване і право оренди, і емфітевзис одночасно, тобто, у справі, що переглядається, має місце подвійна реєстрація права користування земельними ділянками за різними особами.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).

При вирішенні справи необхідно враховувати як права власника земельних ділянок щодо розпорядження своєю власністю, так і права орендаря, який має право на стабільні та визначені правовідносини протягом певного, визначеного законом чи домовленістю сторін, права користування чужою власністю.

Враховуючи те, що договори емфітевзису, укладені та зареєстровані між відповідачами, у період дії договорів оренди укладених між ОСОБА_1 та СВК «Україна», суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними.

Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду у справі №634/355/19.

Доводи апеляційної скарги про те, що в оспорюваних договорах є вказівка про те, що право емфітевзису вважається набутим з 23 вересня 2018 року, тобто після закінчення строку дії договорів оренди, то такі доводи не заслуговують на увагу та не спростовують висновків про наявність порушеного права позивача як користувача земельних ділянок, оскільки за умовами основних договорів оренди (у пунктах 8) передбачено, що договір укладено на 10 років. У разі закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на повний термін, якщо зацікавлена сторона не повідомила іншу сторону письмово про розірвання договору не пізніше 15 серпня.

За встановленими обставинами, відповідач погодився пролонгувати договори оренди з позивачем до спливу їх строків, на підтвердження чого уклав додаткові угоди до договорів оренди.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами 2-5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 11 грудня 2017 року, тобто до спливу строку дії договорів оренди, СВК «Україна» та ОСОБА_1 уклали додаткові угоди до договорів оренди землі, у яких продовжили дію договорів на 10 років та виклали договори оренди у новій редакції.

При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що СВК «Україна» згідно з вимогами статті 33 Закону України «Про оренду землі» є добросовісним орендарем, який з метою скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди, 11 грудня 2017 року уклав з ОСОБА_1 додаткові угоди, належним чином та відповідно до умов укладених договорів виконував свої обов`язки орендаря, використовував земельні ділянки за призначенням у власних інтересах, за що сплачував відповідачу ОСОБА_1 орендну плату.

Оскільки додаткові угоди між СВК «Україна» та ОСОБА_1 підписані 11 грудня 2017 року, тобто ОСОБА_1 вважається такою, що прийняла пропозицію позивача на пролонгацію орендних правовідносин, а надсилання ОСОБА_1 листів - попереджень від 03 травня 2018 року про відсутність у неї наміру продовжувати дію договорів оренди та укладати будь-які додаткові угоди з СВК «Україна» після закінчення строку їх дії, не має жодного значення для вирішення цього спору, оскільки такі дії суперечать положенням статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Дії орендодавця, яка погодилася на пролонгацію договорів оренди земельної ділянки у встановленому Законом порядку з СВК «Україна», і при цьому уклала договори емфітевзису та передала орендованої земельної ділянки у користуванні СВК «ВК Надія», обґрунтовано визнані судом першої інстанції як недобросовісні.

З огляду на вказане вище у сукупності та враховуючи, що одні і ті ж самі земельні ділянки не можуть одночасно бути об`єктами оренди та емфітевзису за двома різними договорами, укладеними із різними орендарями, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та захист прав позивача в обраний ним спосіб, зважаючи, що відповідачі допустили недобросовісну поведінку щодо позивача як орендаря земельної ділянки, порушивши його переважне право на укладення договорів оренди на новий строк.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки обставини справ не є тотожними.

Разом з цим, колегія судді враховує, що відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Надія» по суті вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору не вбачається.

Доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1536,80 грн. апеляційна скарга не містить, тому підстав для перегляду розміру стягнутих витрат на правничу допомогу також не вбачається.

Разом з тим, судом першої інстанції в порушення вимог статті 141 ЦПК України помилково визначено порядок стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу солідарно та водночас у рівних частках з відповідачів, що суперечить одне одному.

У зв`язку з цим, посилання на солідарне стягнення з ОСОБА_1 та Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Всеукраїнський кооператив Надія» на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Україна» судового збору та витрат на правничу допомогу підлягає виключенню з рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Всеукраїнський кооператив Надія» залишити без задоволення.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року - залишити без змін.

Виключити з резолютивної частини рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року посилання на солідарне стягнення судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 березня 2023 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов