Ухвала

від 14.03.2023 по справі 600/992/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 березня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/992/23-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов Головного управління ДПС у Чернівецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» про стягнення простроченої заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Чернівецькій області звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» про стягнення простроченої заборгованості за бюджетними позичками в сумі 7000,00 грн до Державного бюджету України.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання документа про сплату судового збору.

Вказану ухвалу позивачем отримано 08 березня 2023 року.

Однак станом на 14 березня 2023 року позивачем недоліки позовної заяви не усунуто судовий збір не сплачено.

Водночас 10 березня 2023 року від позивача надійшло клопотання про продовження строку для виконання ухвали.

В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що грошові кошти на сплату судового збору органами ДПС України можуть використовуватись лише за наявності відповідних грошових коштів в кошторисі установи по коду « 2800». Згідно помісячного плану асигнувань загального фонду Державного бюджету на 2023 рік, КЕКВ 2800 передбачено у березні 2023 року у сумі 11700,00 грн. З огляду на те, що фінансування на сплату судового збору закладене на березень 2023 року, враховуючи зазначені обставини, як такі, що в дійсності не залежать від волі позивача щодо вчасного направлення на адресу суду платіжного доручення про сплату судового збору в повному обсязі для можливості реалізації права Головного управління ДПС у Чернівецькій області на звернення до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовною заявою, позивач просить суд відстрочити термін виконання ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.03.2023 року по справі №600/992/23-а на тридцятиденний строк.

Враховуючи викладене, суд зазначає наступне.

Зі змісту поданого клопотання вбачається, що позивач посилається на норми статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання поновлення та продовження процесуальних строків.

Так, згідно частин першої та другої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, наведеними нормами передбачена можливість поновлення судом пропущеного процесуального строку, який встановлений законом, та можливість продовження судом процесуального строку, який встановлений судом. Тобто, продовження судом встановленого процесуального строку є правом, а не обов`язком суду.

Враховуючи наведене та зважаючи на доводи поданого позивачем клопотання, суд не вбачає достатніх підстав для продовження позивачу встановленого процесуального строку для уселення недоліків позову.

Водночас суд звертає увагу на те, що в прохальній частині клопотання позивач просить «відстрочити» термін виконання ухвали, а не «продовжити» процесуальний строк, встановлений ухвалою суду, що не відповідає приписам статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, викладене у клопотанні прохання позивача фактично стосується питання відстрочення сплати судового збору, що регулюється статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України та положеннями Закону України «Про судовий збір».

У зв`язку з цим суд зазначає таке.

Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір».

З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті): 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Отже, положення частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані конкретизуючими нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.

Наведені висновки є правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20), в питанні застосування статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 8 Закону України «Про судовий збір».

При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що частина перша статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Вирішуючи заявлене ГУ ДПС у Чернівецькій області - юридичною особою, суб`єктом владних повноважень - клопотання з вимогою відстрочити термін виконання ухвали суду від 07.03.2023 року, а фактично, щодо відстрочення сплати судового збору за поданий позов, суд зауважує, що предметом даної справи не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а тому вимога позивача про відстрочку сплати судового збору за цей позов є безпідставною.

Суд зауважує, що обмежене (несвоєчасне) фінансування бюджетної установи, яка діє як суб`єкт владних повноважень, не може бути обґрунтованою підставою для відстрочення сплати судового збору.

При цьому позивачем і не надано суду належних доказів щодо можливості сплати судового збору за цей позов після тридцятиденного строку (як вказано у клопотанні).

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб`єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору (ухвала Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі №826/9136/17).

З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість клопотання про продовження строку для виконання ухвали, а тому таке задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Оскільки позивачем у встановлений судом строк не виконано вимоги ухвали суду від 07 березня 2023 року та недоліки позовної заяви не усунуто (не подано документ про сплату судового збору), то суд, враховуючи положення пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви позивачу.

Керуючись статтями 121, 133, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області у задоволенні клопотання про продовження строку для виконання ухвали.

2. Позовну заяву Головного управління ДПС у Чернівецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» про стягнення простроченої заборгованості повернути позивачу.

3. Роз`яснити, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суд протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення

Суддя О.П. Лелюк