Постанова

від 13.03.2023 по справі 580/1623/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/1623/22 Суддя (судді) першої інстанції: Гаращенко В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, в якій просила:

- визнати протиправною відмову Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 21 грудня 2020 року, викладену у рішенні від 23 вересня 2021 року № 12-60/VІІІ;

- зобов`язати Шрамківську сільську раду Золотоніського району Черкаської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту на території Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Крім зазначених доводів скаржником звернуто увагу, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що зазначена у рішенні відповідача підстава невідповідності місця розташування земельної ділянки не суперечить вимогам законодавства.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 грудня 2020 року позивач направила до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області клопотання від 21 грудня 2020 року, в якому просила надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту, яка розташована на території Бирлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області із земель комунальної власності.

Не отримавши відповіді та рішення за наслідками розгляду вищевказаного клопотання, позивачка звернулась до суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі № 580/840/21 зобов`язано Шрамківську сільську раду Золотоніського району Черкаської області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 21 грудня 2020 року про надання дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Бирлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області із земель комунальної власності та прийняти рішення у відповідності до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України про надання дозволу чи мотивовану відмову у його наданні.

Рішенням Шрамківської сільської ради від 23 вересня 2021 року № 12-60/VІІІ «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель Шрамківської сільської ради», зокрема, відмовлено позивачці в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок вже сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 7120682100:03:001:0827 в адміністративних межах Шрамківської сільської ради, у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України та ст. 50 Закону України «Про землеустрій».

Не погоджуючись з даним рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що для відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність, ОСОБА_1 повинна була звернутись до відповідача саме із заявою про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки кадастровий № 7120682100:03:001:0827, у відповідності до вимог частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України, а не із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, тому оскаржуване рішення відповідача є правомірним.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012 № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з п.п. "а", "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом "а" ч.3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно із ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма повністю кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 ЗК України.

Суд першої інстанції вірно вказав, що аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 та від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, позивачка 29 грудня 2020 року звернулась до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, в якому просила надати дозвіл на розробку документації із землеустрою що відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту, яка розташована на території Бирлівської сільської ради Драбівського району Черкаської області із земель комунальної власності.

Натомість, земельна ділянка комунальної власності (за рахунок якої позивач бажає отримати 2,0000 га у власність), з кадастровим № 7120682100:03:001:0827, площею - 8,4026 га має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Приписами частин 1, 2 статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

В контексті вимог частин п`ятої - десятої статті 79-1 ЗК України підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина шоста статті 79-1 ЗК України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що для відведення земельної ділянки у власність позивачка повинна була звернутись до відповідача саме із заявою про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, у відповідності до вимог частини шостої статті 79-1 ЗК України, а не із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про безпідставність аргументів апелянта.

Таким чином, в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів щодо невідповідності дій чи рішень відповідача в межах спірних правовідносин, а отже, колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 , як необґрунтовані та безпідставні.

Водночас, апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга також не містить.

Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. М. Ганечко