Рішення

від 14.03.2023 по справі 755/7448/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/7448/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Арапіної Н.Є

з секретарем Сич В.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадженням у відкритому судовому засіданні в залі суду Дніпровського районного суду м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської міської ради за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Район-Сервіс» про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до Київської міської ради за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Район-Сервіс» про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки. Свої вимоги мотивував тим, що 28 жовтня 2019 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Район-Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого позивач придбав земельну ділянку площею 0,0936 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 8000000000:66:148:0123. Однак, у 2021 році Київська міська рада звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про витребування даної земельної ділянки у позивача, посилаючись на незаконне її вибуття із комунальної власності під час якої були порушені права, майнові інтереси законного власника майна - територіальної громади м. Києва. У зв`язку з чим позивач просить визнати його добросовісним набувачем земельної ділянки 0,0936 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 8000000000:66:148:0123.

19 серпня 2022 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської ради за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Район-Сервіс» про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження.

30 листопада 2022 року протокольною ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

14 березня 2023 року розгляд справи закінчено ухваленням рішення по суті вимог.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представництво інтересів здійснював ОСОБА_2 .

Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

За таких обставин суд вважає за можливе справу по суті розглянути за відсутності сторін в судовому засіданні на підставі наявних справі доказів без фіксування судового засідання технічними засобами на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

28 жовтня 2019 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Район-Сервіс» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого позивач придбав земельну ділянку площею 0,0936 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 8000000000:66:148:0123 (а.с. 7-10, 11).

Позивач просить визнати його добросовісним набувачем земельної ділянки 0,0936 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 8000000000:66:148:0123.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2021 році Київська міська рада звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про витребування даної земельної ділянки у позивача, посилаючись на незаконне її вибуття із комунальної власності під час якої були порушені права, майнові інтереси законного власника майна - територіальної громади м. Києва.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Представник відповідача не скористалася процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Представник третьої особи не скористався своїм правом подачі письмових пояснень щодо позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України добросовісним набувачем визнається набувач, який не знав і не міг знати, що майно ним придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Згідно із абзацами 1, 3-5 п. 25 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 р. №5, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувана не є безспірним доказом добросовісності набувача. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувана на відчуження майна.

У постанові від 12.02.2020 року у справі №761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) ВС вказує, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Тлумачення частини третьої статті 390 ЦК України дає підстави дійти висновку, що витрати, про які вказується у цій частині по-перше, стосуються утримання або збереження майна; по-друге, вони мають бути необхідними, а не зайвими або навіть корисними; по-третє, мають бути здійсненими добросовісним або недобросовісним набувачем (володільцем).

У постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі №910/15521/17 зроблено висновок, що «під поняттям «необхідні витрати» розуміються тільки ті витрати, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати, тобто не «необхідні», відшкодуванню не підлягають».

Застосування положень частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 року у справі №6-389цс16, постанові КЦС ВС від 20.11.2019 року у справі № 444/1725/16-ц, провадження №61-31110св18.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідками. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18).

Згідно з положеннями чинного процесуального законодавства формулювання способу (способів) захисту є обов`язковим, якщо захист права власності здійснюється у судовому порядку (п. 4 ч. 2 ст. 175 ЦПК).

Належність способу захисту традиційно розуміється таким чином: спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права; способу (характеру) порушення; наслідкам, які спричинило порушення; правовій меті, до якої прагне суб`єкт захисту (постанова ВС у складі КГС від 08.05.2018 у справі №910/1607/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова ВС у складі КГС від 27.11.2018 у справі №908/236/18).

Позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди та моральної шкоди (частина З статті 386 ЦК України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна (постанова ВП ВС від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).

Відтак, обов`язок щодо відшкодування збитків, завданих таким незаконним відчуженням може бути покладений лише на осіб, у діях/протиправній поведінці котрих наявна вина та умисел на незаконне заволодіння й відчуження спірного комунального майна, та до котрих законний власник майна територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради (відповідач) не належить.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Неналежними сторонами - є особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) викладено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова ВС від 12.04.2021 року у справі № 564/2227/17 провадження № 61-39960сво18).

Відтак, у зв`язку із неналежністю та неефективністю способу захисту, заявленого позивачем за позовом, неналежністю обраного ним відповідача, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Район-Сервіс» про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки слід відмовити.

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 386, 388, 390 ЦК України, п. 25 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Район-Сервіс» про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Є.Арапіна