Рішення

від 09.03.2023 по справі 761/31112/19

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 761/31112/19

Провадження № 2/513/31/23

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2023 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Миргород В.С.,

при секретарі Челак В.В.,

за участі (в режимі відеоконференції):

представника позивача адвоката Сілакова М.А.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт.Сарата Одеської області позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання довіреності недійсною, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 суд,-

В С Т А Н О В И В:

06.08.2019 року до Шевченківського районного суду м.Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання довіреності недійсною.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він, ОСОБА_2 , є засновником бренду (торгівельної марки) «March 11» та американської компанії MarchElevenLLC, яка виробляє дизайнерський одяг на території України під торговельною маркою «March 11». Виробництво жіночого одягу під вказаною торговельною маркою на території України здійснювали ТОВ «Чорномор Груп» та ТОВ «Брендімекс», засновником яких також є він, ОСОБА_2 .

Позивачу ОСОБА_2 стало відомо, що 26.04.2017 року Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, на підстави заяви m201523556 від 18.12.2015 року та згідно доручення від 18.12.2015 року, винесено рішення про реєстрацію знаку для товарів і послуг «March 11». На підставі даного рішення видано свідоцтво №229312 від 25.07.2017 року (опубліковано у бюлетені «Промислова власність» №14 від 25.07.2017 року). Дане свідоцтво видано на ім`я ОСОБА_6 .

12.07.2017 року представником ОСОБА_2 ОСОБА_7 до Державного Підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) Міністерства економічного розвитку і торгівлі України направлено клопотання №ВХ-3782/2017 про отримання копій матеріалів за заявками для ознайомлення, а 14.07.2017 разом із супровідним листом №1007/28 отримано копії документів.

В отриманих копіях документів зокрема знаходились:

Довіреність від 18.12.2015 року, яку зареєстровано Державним Підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) за №15/3М/Вх№199584 від 18.12.2015 та яка укладена начебто від імені ОСОБА_2 , який уповноважив ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на вчинення наступних дій: «…представляти мої інтереси в ДП «Український інститут промислової власності» (Укрпатент), в Державній службі інтелектуальної власності України в інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування. Для виконання повноважень згідно цієї довіреності ОСОБА_1 , та/або ОСОБА_8 , та/або ОСОБА_4 , та/або ОСОБА_5 надаються наступні права:

-подавати від мого імені в ДП «Український інститут промислової власності» (Укрпатент) заявки та інші необхідні документи для проведення реєстрації знаків для товарів та послуг (торговельних марок), представляти мої інтереси на всіх етапах розгляду і експертизи заявок в Укрпатенті, вести листування з Укрпатентом, підписувати від мого імені необхідні документи, пов`язані з цими заявками, одержувати документи, у тому числі Свідоцтва та Патенти, які видаватиме Укрпатент по заявкам на моє ім`я, сплачувати необхідні державні збори та мито, а також виконувати усі інші дії, пов`язані з отриманням, передаванням або захистом будь-яких прав на належні мені об`єкти інтелектуальної власності;

-інші права, необхідні для реєстрації знаків для товарів і послуг (торговельних марок).»

Вказану довіреність від 18 грудня 2015 року на підставі якої він, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , не видавав та не підписував не мав на меті та не вчиняв дій спрямованих на виникнення у вказаних громадян повноважень на представництво інтересів.

21.02.2018 року Київським Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, на підставі постанови про призначення почеркознавчої експертизи від 15.02.2018 року, винесеної слідчим слідчого відділу Солом`янського УП ГУНП в м.Києві Омельченко О.О в межах кримінального провадження внесеного за заявою ОСОБА_2 до ЄРДР за №12017100090010781 від 22.09.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, проведено почеркознавчу експертизі та складено висновок №8-4/336. Відповідно до п.2 висновку експерта встановлено наступне: «2. Підпис у довіреності від 18.12.2015 року, з ліва від друкованого тексту « ОСОБА_2 », виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Необхідність у визнанні довіреності недійсною зазначає позивач, обумовлена тим фактом, що наявність такої довіреності у ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , надає останнім право здійснювати юридично значимі дії щодо його майнових прав протягом більше трьох років, в строк до 31 грудня 2019 року. Зокрема дії ОСОБА_1 , які полягають у подачі до Українського інституту інтелектуальної власності (Укрпатент) документів начебто від імені ОСОБА_2 , вже призвели до порушення його прав.

Таким чином, позивач вважає, що зміст правочину, яким є Довіреність від 18.12.2015, яку зареєстровано Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) за №15/3М/Вх.№199584 від 18.12.2015, на підставі якої нібито позивач ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вчиняти вказані у ній дії,- суперечить ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки він, ОСОБА_2 не проявив волю на укладання правочину, окрім цього суперечить ч.1 ст.238 ЦК України, оскільки оскаржуваний правочин є таким, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Просить позов задовольнити, визнати правочин - довіреність від 18.12.2015 року, яку зареєстровано Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) за №15/3М/Вх.№199584 від 18.12.2015, недійсною.

28.07.2022 року матеріали даної справи надійшли до Саратського районного суду Одеської області з розпорядженням в.о.голови Арцизького районного суду Одеської області відповідно до ч.4 ст.31, статті 32, частини 3 статті 41 ЦПК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2022 року цивільну справу №761/31112/19 розподіллено судді Саратського районного суду Одеської області Миргород В.С.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 03.08.2022 року провадження у справі було відкрито в загальному порядку та призначено підготовче судове засідання.

17.08.2022 року відповідачем ОСОБА_1 до Саратського районного суду Одеської області направлено клопотання про залучення ОСОБА_6 в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів.

17.08.2022 року відповідачем ОСОБА_4 до Саратського районного суду Одеської області направлено клопотання про закриття провадження по справі №761/31112/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсною довіреності у зв`язку з відсутністю між сторонами предмету спору.

23.08.2022 року представник позивача- адвокат Силаков М.А. направив до Саратського районного суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи: копіі рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 02.12.2021 року по справі №761/4399/19, щодо задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсною довіреності від 18 грудня 2015 року, яку зареєстровано державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) зв №15/3М/Вх. №199592 від 18.12.2015 року.

23.08.2022 року відповідачем ОСОБА_1 до Саратського районного суду Одеської області направлено відзив на позов, в якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, застосувати норми права щодо позовної давності, яка є підставою для відмови у позові.

30.08.2022 року представник позивача - адвокат Силаков М.А. направив до Саратського районного суду Одеської області відповідь на відзив, в якій просить суд задовільнити позов ОСОБА_2 в повному обсязі.

06.09.2022 року відповідач ОСОБА_1 направив до Саратського районного суду Одеської області направив клопотання про відкладення підготовчого судового засідання по справі.

22.09.2022 року, 29.09.2022 року, 10.10.2022, 18.10.2022 підготовче судове засідання у справі було відкладено з різних об`єктивних підстав.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 25.10.2022 року, було відмовлено у задоволенні клопотання відповідачів, про закриття провадження у справі. Відкладено підготовче засідання у справі в зв`язку із залученням до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, ОСОБА_6 (а.с.127-128).

10.11.2022 року відповідач ОСОБА_1 направив до Саратського районного суду Одеській області додаткові пояснення у справі в яких відповідач пояснює, що позивачем не надано жодного доказу порушення його прав з боку відповідачів та наявності будь-якого причинно-наслідкового зв`язку між паспортними даними відповідачів в тексті довіреності та порушеними правами позивача. Також позивачем, суду не надано доказів порушення, невизнання та оспорювання відповідачами прав, свобод чи інтересів позивача, тому вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 10.11.2022 року, підготовче засідання у справі було закрито та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Силаков М.А, заявив клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином. Клопотань про розгляд справи за їх відсутності та про перенесення розгляду справи до суду не направили.

За змістом ст.ст. 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд з урахуванням ч.3 ст.211, ст. 223 ЦПК України, визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про дату, місце та час розгляду справи, від яких не надійшло клопотання про відкладення розглядом справи.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Сілаков М.А. підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав. Суду пояснив, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що на час укладення довіреності були порушені права позивача. Вважає, що дії позивача відповідали та були направлені на реальне настання наслідків обумовлених цим правочином, а саме виданою довіреністю. Відповідач вчинив всі дії з виконання наданих повноважень зазначених у довіреності. У подальшому позивач схвалив правочин, своїми особистими діями, а саме 07.06.2017 року уклав з ОСОБА_6 договір на передачу права на одержання свідоцтва на знак для товарів та послуг та уклавши договір, особисто його підписав та подав до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» заяву від 07.06.2017 року про перереєстрацію права на одержання свідоцтва. Просить відмовити у задоволення позову у повному обсязі та застосувати норми права щодо позовної давності.

Дослідивши письмові докази по справі та всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку:

Суд, відповідно до ст. ст. 81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатніми для розгляду цієї справи по суті.

Судом встановлено, що 18 грудня 2015 року складено довіреність, за змістом якої: ОСОБА_2 , уповноважив ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; представляти його інтереси в ДП «Український інститут промислової власності» (Укрпатент), в Державній службі інтелектуальної власності України, в інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування. Для виконання повноважень згідно цієї довіреності ОСОБА_1 , та/або ОСОБА_8 , та/або Артем`єву Ігору Сергійовичу, та/або Новак Олександрі Вікторівні надано наступні права: подавати від імені ОСОБА_2 в ДП «Український інститут промислової власності» (Укрпатент) заявки та інші необхідні документи для проведення реєстрації знаків для товарів і послуг (торговельних марок), представляти його інтереси на всіх етапах розгляду і експертизи заявок в Укрпатенті, вести листування з Укрпатентом, підписувати від його імені необхідні документи, пов`язані з цими заявками, одержувати документи, у тому числі Свідоцтва та Патенти, які видаватиме Укрпатент по заявкам на його ім`я, сплачувати необхідні державні збори та мито, а також виконувати усі інші дії, пов`язані з представництвом його інтересів в Державній службі інтелектуальної власності, у тому числі пов`язані з отриманням, переданням або захистом будь-яких прав на належні мені об`єкти інтелектуальної власності; інші права, необхідні для реєстрації знаків для товарів і послуг (торговельних марок) (т.1 а.с.11).

18.12.2015 ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності звернувся до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» із заявою про реєстрацію знаку для товарів і послуг в Україні «MARCH 11» (т.1 а.с.13).

29.01.2016 року ДП «Український інститут інтелектуальної власності» зареєстровав заяву ОСОБА_1 про передачу права на одержання свідоцтва за заявкою № НОМЕР_1 від 18.12.2015 ( т.1 а.с.12-18).

На підставі заяви ОСОБА_2 Солом`янським управлінням поліції у м.Києві було зареєстровано кримінальне провадження №12017100090010781 від 22.09.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України.

Відповідно до постанови слідчого Солом`янського управління поліції ГУНП у м.Києві від 15.02.2018 Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром в межах даного кримінального правопорушення було проведено почеркознавчу експертизу.

Згідно з висновком експерта №8-4/336 від 21.02.2018, підпис у довіреності від 18.12.2015 року, зліва від друкованого тексту « ОСОБА_2 », виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (т.1 а.с.22-37)

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 16.05.2018 №8021-8023/18-32, підпис від імені ОСОБА_2 окрім іншого, у двох довіреностях від 18.12.2015 року рядках «Р.Д Міщенко.» виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Оскільки досліджені експертами підписи та зразки надані на дослідження ОСОБА_2 , мають різні транскрипції, є неспівставними один з одним, питання про виконання досліджуваних підписів, описаних у дослідницькій частині висновку експерта ( пункт 2), експертами не вирішувалось (т.1 а.с.39,48, 52).

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Відповідно до ст.204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує чч.2, 3 ст.215 ЦК, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Неукладеність і недійсність правочину тягнуть за собою різні правові наслідки, оскільки правочин є неукладеним, то і не потребує визнанню недійсним.

Так, в п. 8 постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника.

Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. При цьому здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18.

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документу, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) Верховний Суд вказав, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

В ході розгляду справи судом встановлено, що довіреність від 18.12.2015 року, якою від імені ОСОБА_2 уповноважено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Новак Олександру Вікторівну представляти його інтереси в ДП «Український інститут промислової власності» (Укрпатент), в Державній службі інтелектуальної власності України, в інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування, підписана не ОСОБА_2 , а іншою особою. Вказане підтверджується висновком експерта №8-4/336 від 21.02.2018, та не спростовано в судовому засіданні належними і допустимими доказами.

Згідно з ст. 77-80 ЦПК України, належними, допустимими та достатніми є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, на підставі них можна встановити дійсні обставини справи, у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи даний спір суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Разом з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц зроблено висновок про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний судом недійсним. Такий спосіб захисту як визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання самостійного позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, укладення правочинів, передання прав на належні позивачу об"єкти інтелектуальної власності іншій особі, тощо).

Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.

За своїм змістом, позовні вимоги зводяться до того, що позивач заперечуючи проти правомірності подання відповідачем ОСОБА_1 на підставі довіреності заяви до Українського інституту інтелектуальної власності (Укрпатент) про реєстрацію знаку для товарів і послуг в Україні торговельної марки «March 11» з підстав відсутності його підпису на довіреності, однак, документів на підтвердження самої реєстрації та в подальшому, вчинення відповідачами дій та отримання документів, щодо майнових та немайнових прав позивача в судовому порядку не надає, зазначивши лише в позовній заяві про наявність рішення про реєстрацію знаку для товарів і послуг «March 11» за заявою m201523556 від 18.12.2015 року та про те, що на підставі даного рішення видано свідоцтво №229312 від 25.07.2017 року (опубліковано у бюлетені «Промислова власність» №14 від 25.07.2017 року) вказавши, що наявність такої довіреності у відповідачів надає останнім право здійснювати юридично значимі дії щодо його майнових та немайнових прав протягом трьох років, в строк до 31.12.2019 року.

Суд звертає увагу на те, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, з урахуванням обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Інших доводів, які б спростували висновки суду, матеріали справи не містять.

Окрім цього у своїй позовній заяві позивач посилається на те, що спірний правочин -довіреність від 18.12.2015 року порушує публічний порядок та був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок або вчинений всупереч волі особи, є нікчемним.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним довіреності з підстав порушення публічного порядку, оспорюючи правомірність правочину, має довести існування обставин, з якими стаття 228 ЦК України пов`язує правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 2 ст. 228 ЦК України встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року №916/3156/17 наголошено:

П.68 Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

П.69 Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

П.70 Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Щодо факту порушення інтересів держави і суспільства суд зазначає.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 13 квітня 2016 року по справі № 6-1528цс15 висловила правову позицію щодо правочинів, які порушують публічний порядок. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини: спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України);правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу' або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. Частина 3 ст. 228 ЦК України вказує, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Позивач вважає, що вчинений правочин, довіреність від 18.12.2015 року, суперечить інтересам держави і суспільства, однак не зазначає, який саме інтерес держави чи суспільства порушено спірним правочином, а також не обґрунтовує які суттєві основи правопорядку порушено вчиненим правочином.

Застосування наслідків передбачених ч.3 ст.228 ЦК України передбачає наявність умислу обох сторін на порушення інтересів держави і суспільства.

У сформованій правовій позиції Верховного Суду України у справі №6- 1528цс15 наголошено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, встановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З моменту, коли позивач дізнався про правочин, щодо намірів чи фактів порушити публічний порядок сторонами правочину - не вносилися відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань, щодо зазначеного. Доказів наявності підстав для визнання правочину недійсним відповідно до ст.228 ЦК України позивачем суду не надано.

Щодо заяви відповідача ОСОБА_9 про застосування позовної давності до позову суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/1807. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Судом встановлено, що у 2017 році позивач дізнався про порушення на його думку, його прав, а саме, що Міністерством економічного розвитку і торгівлі України винесено рішення про реєстрацію знаку для товарів і послуг «March 11» за заявою m201523556 від 18.12.2015 року, зробленою згідно з дорученням від 18.12.2015 року та на підставі рішення видано свідоцтво №229312м від 25.07.2017 року. До суду з позовом про визнання недійсним довіреності від 18.12.2015 року звернувся 06.08.2019 року, тобто в межах строку позовної давності, іншого судом не встановлено та протилежних доказів суду не надано.

Дослідивши надані документи, враховуючи норми чинного законодавства та судову практику, суд приходить до висновку, що належних та допустимих доказів недійсності правочину - довіреності від 18.12.2015 року з підстав зазначених у позові, матеріали справи не містять, а тому у задоволенні позову належить відмовити за його необґрунтованості.

Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України і в зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають стягненню з відповідачів.

Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання довіреності недійсною, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , - відмовити за його необгрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Повне рішення складено 14.03.2023 року.

Суддя В. С. Миргород