Рішення

від 17.02.2023 по справі 758/8042/22

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/8042/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

17 лютого 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Будзан Л.Д.,

секретаря судового засідання Якимчук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 )

до відповідача ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4)

треті особи Приватний нотаріус КМНО Хара Наталія Станіславівна (01054, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, оф. 215),

Приватний виконавець Павелків Тетяна Леонідівна (01135,

м. Київ, вул. Златоустівська, 55, оф. 61-62)

Банк «Ренесанс Капітал» (код ЄДРПОУ 26333064, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Р. Окіпної, буд. 8Б)

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд визнати виконавчий напис від 22.02.2018 таким, що не підлягає виконанню, а також повернути кошти, стягнуті за даним виконавчим написом у сумі 22 285,22 грн.

В обґрунтування вимог зазначила, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., при вчиненні виконавчого напису №839 від 22.02.2018, в порушення вимог ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» не перевірено безспірність вимог, не встановлено дійсного факту існування заборгованості перед стягувачем, розміру такої заборгованості, чи були наявні невирішені по суті спори щодо заборгованості або її розміру на час вчинення виконавчого напису.

Крім того, на підставі даного виконавчого напису, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. 12.04.2018 відкрито виконавче провадження №56166617 та здійснювались виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчого напису і стягнення з позивача заборгованості, у зв`язку із чим, просить повернути безпідставно стягнуті кошти.

Ухвалою суду від 20.09.2022 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач відзив у встановлений законом строк не подав, в судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась неодноразово належним чином, клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи до суду не надавав.

Треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., приватний виконавець Павелків Т.Л., представник АТ «Банк Ренесанс Капітал» в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

За таких обставин, у відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22.02.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №839, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором загальною сумою у 22 285,25 30.

На примусове виконання зазначеного вище виконавчого напису нотаріуса, приватним виконавцем Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. 12.04.2018 відкрито виконавче провадження ВП №56166617.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що стягувачем не надано документів, які можуть слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог відповідача до позивача, про наявність боргу позивачу не було відомо та він не повідомлявся про його наявність, а тому приватний нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до п.19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, процедура вчинення якої регулюється главою 14 Закону України «Про нотаріат» та главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Згідно з пунктом 1 даного Переліку для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Аналогічні положення містяться в п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Пунктами 2.1, 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 встановлено, що для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 р. (справа №826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

Так, безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, а перевіряє доводи боржника в повному обсязі й встановлює, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-887цс17 від 05 липня 2017 року.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин»

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.

Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову №662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суд звертає увагу, що ухвалою від 20.09.2022 витребовувалися у приватного нотаріусу КМНО Хари Н.С. документи, на підставі яких було вчинено виконавчий напис.

Вчиняючи 22.02.2018 виконавчий напис №839, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. неправомірно керувалась пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.

Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису №839 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача коштів, безпідставно стягнутим за виконавчим написом, який не підлягає виконанню, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Судом встановлено, що 22.02.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною було вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за №839, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості в сумі 22 285,25, та як встановлено судом вище, такий виконавчий напис є таким, що нк підлягає виконанню.

Разом із тим, зазначений виконавчий напис був пред`явлений до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, під час примусового виконання виконавчого напису, за місцем роботи позивачки здійснювались відрахування з її заробітної плати, що підтверджується постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20.04.2018 №56166617, звітом про здійснені відрахування і виплати, виданою ДУ «НІХТ ім. О.О. Шалімова» НАМН України, згідно якого у період з травня 2018 по липень 2019 з із заробітної плати ОСОБА_1 здійснювались відрахування в рамках виконавчого провадження №56166617 від 20.04.2018.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України, тому суд вважає, що відпали правові підстави для набуття АТ «Перший Український Міжнародний Банк» коштів, примусово стягнутих за виконавчим написом, оскільки останній визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

За змістом ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати у справі складаються із судового збору за подання позову в сумі 1984, 80 грн, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 14000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 14000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається із п. 3.1 додатку до договору №1/9/22 від 01.09.2022 про надання правничої допомоги, сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 Договору, клієнт сплачує адвокату винагороду в сумі 2000 грн. за годину роботи адвоката.

Факт оплати вказаних вище послуг адвоката підтверджується копією акта виконаних послуг від 06.09.2022, згідно якого адвокату сплачено всього 14 000 грн.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 року у справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07), хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Адвокат представляв заявника протягом провадження у ЄСПЛ, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи, що заявлені до відшкодування судові витрати на правову допомогу підтверджені належними доказами, при цьому клопотання про зменшення їх розміру відповідачем не подано, суд прийшов до висновку, що витрати на правову допомогу у розмірі 14 000 грн., які позивач має сплатити у зв`язку із розглядом справи, необхідно покласти на відповідача.

Отже, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 15984,80 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат (судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1984,80 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 14000 грн).

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141,142, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи Приватний нотаріус КМНО Хара Наталія Станіславівна, Приватний виконавець Павелків Тетяна Леонідівна, Банк «Ренесанс Капітал» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів- задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 22.02.2018, зареєстрований в реєстрі за №839, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості загальною сумою у 22 285,25 грн.

Стягнути з ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 ) 22 285 (двадцять дві тисячі двісті вісімдесят п`ять) гривень 25 (двадцять п`ять) копійок, стягнутих за виконавчим написом; витрати зі сплати судового збору в сумі 1984 (тисячу дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 14000 (чотирнадцять тисяч) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Подільського районного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подання через Подільський районний суд міста Києва апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення;.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним судом, якщо його не буде скасовано.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 )

відповідач ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4)

треті особи Приватний нотаріус КМНО Хара Наталія Станіславівна (01054, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, оф. 215),

Приватний виконавець Павелків Тетяна Леонідівна (01135,

м. Київ, вул. Златоустівська, 55, оф. 61-62)

Банк «Ренесанс Капітал» (код ЄДРПОУ 26333064, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Р. Окіпної, буд. 8Б)

Суддя Леся БУДЗАН