Постанова

від 02.03.2023 по справі 911/772/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2023 р. Справа№ 911/772/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 02.03.2023:

від позивача-1: не з`явились

від позивача-2: не з`явились

від відповідача: не з`явились

від третьої особи: не з`явились

від прокуратури: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс"

на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2022

у справі № 911/772/22 ( суддя - Д.Г.Заєць)

за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Державної екологічної інспекції Столичного округу

2. Тетіївської міської ради

до Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Київської обласної ради

про стягнення заподіяної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач-1) та Тетіївської міської ради (далі - позивач-2) до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (далі - відповідач, скаржник) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Київської обласної ради (далі - третя особа) про стягнення заподіяної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідач, як постійний лісокористувач земельною ділянкою, розташованою в кварталі 26 виділ (4) Тетіївського агролісництва в адміністративних межах Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, не виконав покладених на нього чинним законодавством обов`язків щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконної порубки дерев. Відтак, внаслідок порушення відповідачем лісового та природоохоронного законодавства державі завдано збитків. У позові, посилаючись на приписи ст. 1166 ЦК України, прокурор просить стягнути з ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» шкоду, завдану навколишньому природному середовищу, у сумі 261212,85 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2022 у справі № 911/722/22 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» на користь державного бюджету України, обласного бюджету Київської області, місцевого бюджету Тетіївської міської ради шкоду 261212 грн. 85 коп. шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу. Стягнуто з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» на користь Київської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 3918 грн. 20 коп.

Судове рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури належними, допустимими та достовірними доказами доведено склад цивільного правопорушення, визначеного ст. 1166 ЦК України, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури вимог про стягнення 261212,85 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішення, Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» подало апеляційну скаргу, в якій просить суд визнати причини пропуску строку поважними, поновити строк на апеляційне оскарження. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2022 у справі № 911/772/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в матеріалах справи відсутній будь-який акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів ДП «Київоблагроліс».

Також апелянт зазначає, що прокуратурою не визначено та не доведено, які конкретні дії, виконання яких покладено на відповідача законом, не були ним чинені. Фактично позивачем сформовано свою позицію на невиконанні відповідачем «всіх можливих» заходів, що свідчить про абстрактність та неконкретність доводів, через що останні не можуть бути доведені або спростовані з боку відповідача.

Водночас апелянт зазначає про відсутність законних підстав застосування до відповідача, який, за твердженнями прокурора, не забезпечив належного захисту лісу, міри відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за незаконну рубку лісу, за відсутності відповідних доказів на підтвердження вчинення відповідачем таких дій (рубки лісу), а також з огляду на заявлені предмет та підстави даного позову.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 апеляційну скаргу Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» у,справі № 911/772/22 передано колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Буравльов С.І. , Гаврилюк О.М.

Ухвалою від 27.12.2022 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/772/22, у зв`язку з чим відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

05.01.2023 справа № 911/772/22 надійшла на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2022 у справі № 911/772/22 та поновити Державному підприємству «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2022 у справі № 911/772/22. Зупинено дію Рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2022 у справі № 911/772/22. Розгляд справи призначено на 02.03.2023

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

Учасники апеляційного провадження в судове засідання 02.03.2023 своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та справи повідомлялися належним чином.

Ч. 12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка представників учасників апеляційного провадження не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1. п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області за результатами опрацювання матеріалів кримінального провадження №1201111030000863 від 29.04.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, виявлено порушення майнових інтересів держави, що спричинені внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема, під час ведення лісового господарства.

Так, прокуратурою встановлено, що 28.04.2021 до відділення поліції №3 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області надійшла заява ДП «Спеціалізоване підприємство «Київоблагроліс» про виявлення самовільної рубки 33 сироростучих та 5 сухостійних дерев в кварталі 26 виділ (4) Тетіївського агролісництва в адміністративних межах Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області. До зазначеної заяви долучено копію акту, із якого вбачається, що 13.04.2021 інженером лісового господарства Зелінським А.І. в кварталі 26 виділ 17(4) виявлено самовільну порубку дерев в кількості 38 дерев. Однак, в день виявлення самовільної рубки дерев, тобто 13.04.2021, до правоохоронних органів заяви та повідомлення про вказаний факт не надходили, і лише 28.04.2021, тобто через 15 днів до відділення поліції №3 Білоцерківського РУГІ ГУНП в Київській області надійшло зазначене повідомлення.

Прокурор зазначає, що ДП «Спеціалізоване підприємство «Київоблагроліс» встановлюються самовільні рубки, проте, заходи, спрямовані на своєчасне повідомлення правоохоронних органів не вживаються, що призводить до значних матеріальних збитків, завданих лісовим ресурсам, які залишаються невідшкодованими, винні у скоєнні незаконних рубок особи до встановленої законом відповідальності не притягуються.

Згідно акту від 13.04.2021 встановлено, що інженером лісового господарства Зелінським А.1. в кварталі 26 виділ 17 (4) виявлено самовільну порубку дерев в кількості 38 шт., в результаті вказаного порушення заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 261212,85 грн., що встановлена висновком судової інженерно-екологічної експертизи №1088/21-23 від 08.09.2021, проведеної у кримінальному провадженні №12021111030000863 від 29.06.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Наказом т.в.о. директора ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» №31 від 14.06.2021 «Про проведення службового розслідування та відсторонення від виконання службових обов`язків» розпочато службове розслідування щодо лісника Тетіївського агролісництва обходу №9 ОСОБА_2. до виявлення в кварталі 26 виділ 17 (4) незаконної рубки 38 дерев. Згідно акту за результатами службового розслідування від 10.06.2021 комісією встановлено факт самовільної рубки у кількості 38 дерев, крім того, лісничий Тетіївського агролісництва ОСОБА_1. не виконав вказівку т.в.о. директора Борисенка А.М. 14.04.2021 виїхати у в квартал 26 виділ 17 (4) та повідомити правоохоронні органи про самовільну рубку і зафіксувати факт самовільної рубки, комісія дійшла висновку про притягнення лісничого Тетіївського агролісництва ОСОБА_1. та лісника ОСОБА_2. за невиконання службових обов`язків до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що відповідно до Статуту ДП «СЛП «Київоблагроліс», затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 02.12.2016 №503, підприємство засноване на основі державної власності шляхом приєднання агролісогосподарських підприємств, агролісництв, з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Оскільки, відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, що розташована на території Тетіївського агролісництва в адміністративних межах Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, тому, саме ДП «СЛП «Київоблагроліс» зобов`язаний здійснювати державну лісову охорону. Однак, оскільки, відповідач допустив незаконну порубку лісу на підвідомчій йому території, він має відшкодувати збитки, заподіяні порушенням лісового та природоохоронного законодавства.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Перш за все перед судом апеляційної інстанції постало питання про наявність правових підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Тетіївської міської ради.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Так, частиною 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГТІК України) закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).

Згідно ч. З ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації (її. 6 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Необхідність захисту інтересів держави у даній справі прокурор обґрунтував бездіяльністю Станишівської сільської ради та незверненні до суду з позовною заявою про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною порубкою лісів, внаслідок чого порушено інтереси держави та територіальної громади.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Отже, державні органи та інші суб`єкти владних повноважень зобов`язані вживати (реалізовувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, в межах визначених законодавством повноважень.

Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища тощо.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекпія) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів.

Таким чином, функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.

Згідно п.п. 5 ті. 2 Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.06.2021 №253 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекції Столичного округу (нова редакція)» (далі Положення), Інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, серед інших, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок.

Враховуючи зазначене, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому, є належним позивачем у даній справі.

Водночас, як зазначено прокурором, Державною екологічною інспекцією Столичного округу за наявності достатніх підстав не вжито заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями відповідача.

Відтак, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу.

До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та оповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Окружною прокуратурою до Тетіївської міської ради направлено лист щодо встановленого прокуратурою факту порушення вимог лісового законодавства, що спричинило шкоди інтересам держави у сумі 261212,85 грн. Однак, Тетіївською міською радою заходи щодо стягнення збитків, завданих державі вжито не було, відповідну позовну заяву до суду не подано.

Таким чином. Білоцерківська окружна прокуратура звертається до суду з даним позовом па захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах в порядку ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з нездійсненням Тетіївською міською радою та Державною екологічною інспекцією Столичного округу захисту інтересів держави в суді, як суб`єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлений прокурором позов спрямований на виконання конституційної функції прокуратури, як органу держави, а отже, позов подано у відповідності до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави.

Щодо суті позовних вимог, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільні права і обов`язки виникають безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також внаслідок завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу, (ст. 16 ЦК України). Згідно п.8 ч.2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться в ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК України і проводиться як у договірних зобов`язаннях (ст. 611 ЦК України), так і в позадоговірних зобов`язаннях (гл. 82 ЦК України), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до ст. 623 ЦК України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 ЦК України, згідно з якою - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відшкодування шкоди, заподіяною порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Права і обов`язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов`язання.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювана шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; г) вина.

З огляду на наведене - предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природною середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, гак і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням викопують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно ст.ст. 16, 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Частиною 2 ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно ст. 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Таким чином, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Відповідно до Статуту ДП «СЛП «Київоблагроліс», затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 02.12.2016 №1503, підприємство засноване на основі державної власності шляхом приєднання агролісогосподарських підприємств, агролісництв, з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що на земельних ділянках, які перебувають у постійному користуванні виявлено факт незаконної порубки дерев.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 69 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», школа, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Таким чином, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Частиною 2 ст. 40 Закону України "Про рослинний світ" встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу.

Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи.

Нормами чинного законодавства, зокрема, Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Колегія суддів відхиляючи доводи скаржника, зазначає, що не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.12.2019 №906/133/18, від 09.08.2018 №1909/976/17. постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16. від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що усвідомлюючи свої дії відповідач неправомірно не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень, на земельних ділянках постійним користувачем яких він є. Вказане свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 13.04.2021 в кварталі 26 виділ 17(4) виявлено самовільну порубку дерев в кількості 38 дерев в кварталі 26 виділ (4) Тетіївського агролісництва в адміністративних межах Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, що підтверджується заявою ДІЇ «Спеціалізоване підприємство «Київоблагроліс» про виявлення самовільної рубки, копією акту від 13.04.2021, із якого вбачається, що 13.04.2021 інженером лісового господарства Зелінським А.І. в кварталі 26 виділ 17(4) виявлено самовільну порубку дерев в кількості 38 дерев, актом за результатами службового розслідування від 10.06.2021 комісією встановлено факт самовільної рубки у кількості 38 дерев копіями матеріалів кримінального провадження №1201111030000863 від 29.04.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Вказані докази є належними та допустимими для встановлення факту вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень, у зв`язку із чим доводи скаржника щодо відсутності в матеріалах справи акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів ДП «Київоблагроліс» колегією суддів оцінюються критично, оскільки, відсутність даного акту не спростовує вищевикладеного.

Зважаючи на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, як лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що це є підставою для стягнення з ДП «СЛП «Київоблагроліс» суми завданої шкоди.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 №1909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №« 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №1925/382/17, від 09.12.2019 у справі №1906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 09.11.2018 у справі №909/912/17, від 27.03.2018 у справі №1909/1111/16. від 18.02.2019 у справі №і 926/869/18.

Заперечуючи проти позову скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначив, що прокурор повинен довести наявність усіх зазначених елементів складу цивільного правопорушення, в тому числі (але не виключно), і наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, оскільки, шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Отже, відшкодування шкоди за незаконну рубку лісу об`єктивно може бути наслідком лише активної фізичної поведінки особи, спрямованої на порубку дерев. На думку скаржника, підставою для притягнення постійного лісокористувача до відповідальності, є не факт незаконної вирубки (вина), а невиконання покладених на ДІЇ СЛП "Київоблагроліс" законом обов`язків, наслідком чого стало можливим здійснення крадіжки лісових ресурсів. Прокурором не встановлено дій, спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких ДГІ СЛГІ "Київоблагроліс" призвело до незаконної порубки лісових ресурсів. Вматеріалах справи відсутній будь-який акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів Державним підприємством «Київоблагроліс». Доказом порушення вимог природоохоронного законодавства в частині здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, на думку відповідача, є акт Державної екологічної інспекції Столичного округу, складений за результатами перевірки діяльності ДП СЛП «Київоблагроліс» який до матеріалів справи не додано. Відповідач вважає, що нормами Лісового кодексу України не передбачено відповідальності за незабезпечення захисту та збереження лісу, а обов`язок постійного лісокористувача. полягає в тому, щоб не охороняти ліс від самовільних рубок, а здійснювати комплекс заходів щодо його захисту, законодавством не визначається, прямий обов`язок постійних лісокористувачів здійснювати саме охорону лісового фонду від самовільних (незаконних) рубок.

Зазначені твердження скаржника колегією суддів відхиляються як неспроможні, оскільки, за змістом наведених вище норм природоохоронного законодавства за порушення лісового законодавства цивільно-правову відповідальність несуть не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі, які допустили протиправну бездіяльність щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних порубок.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі №920/1106/17.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність вини відповідача у незабезпеченні охорони та збереженні лісових насаджень від незаконних рубок із земель лісового фонду на підвідомчій йому території. Вказана бездіяльність призвела до завдання збитків державі, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та завданою матеріальною шкодою.

Водночас, згідно висновку судової інженерно-екологічної експертизи №1088/21-23 від 08.09.2021, проведеної в рамках кримінального провадження №12021111030000863 від 29.06.2021 встановлено розмір заподіяної шкоди лісовому господарству на суму 261212.85 грн.

Скаржником заперечень щодо розміру заподіяної шкоди лісовому господарству на суму 261212,85 грн. або альтернативного розрахунку розміру збитків не надано, у зв`язку із чим судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що нарахування розміру заподіяної шкоди в сумі 261212,85 грн. є правомірним.

В контексті вищевикладеного колегія суддів констатує, що причинний зв`язок полягає у тому, що внаслідок протиправної винної поведінки відповідача, яка полягає у нездійсненні комплексу заходів щодо збереження лісу на земельних ділянках, які перебувають у його постійному користування державі завдано збитків в сумі 261212,85 грн., у зв`язку із чим колегія суддів дійшла висновку, що скаржник, як постійний лісокористувач, не забезпечив належну охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустивши незаконну порубку дерев, чим заподіяно матеріальну шкоду лісу (навколишньому природному середовищу), яка становить в загальному розмірі 261212,85 грн.

Крім того, згідно ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п. 7 ч. З ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення. При цьому джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є ЗО відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Незаконну рубку вчинено на території села Теліжинці, яке входить до складу Тетіївської міської ради - об`єднаної територіальної громади. Оскільки, порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища відбулось па території с. Теліжинці Білоцерківського району Київської області, що входить до Тетіївської міської об`єднаної територіальної громади, тому, заподіяна шкода підлягає стягненню на користь місцевого бюджету Тетіївської міської ради

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури належними, допустимими та достовірними доказами доведено склад цивільного правопорушення, визначеного ст. 1166 ЦК України, у зв`язку із чим, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про обґрунтованість заявлених заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури позовних вимог про стягнення з відповідача 261212,85 грн. шкоди.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, па які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-BP Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2.4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477- IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

3 огляду на викладене. Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2022 у справі № 911/772/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2022 у справі № 911/772/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2022 у справі № 911/772/22 - залишити без змін.

3. Поновити дію Рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2022 у справі № 911/772/22

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державним підприємством "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс".

5. Матеріали справи №911/772/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 14.03.2023.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

С.І. Буравльов