Ухвала

від 07.03.2023 по справі 910/8298/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8298/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

за участю представників:

прокурор: Садаєва Е.С.

позивача: Тетерятник О.В.

відповідача: Каніковський О.О., Шевчук О.В.

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Конвалія - нерухомість"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022

та рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2021

у справі № 910/8298/21

за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства "Конвалія - нерухомість"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - державний реєстратор Комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району" Клюковський Максим Володимирович

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Конвалія - нерухомість" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач, Рада) до Приватного підприємства "Конвалія-нерухомість" (далі - ПП "Конвалія-нерухомість", відповідач), про скасування державної реєстрації права власності на нежитлові будівлі літ. А, Б, В, Г, Д, Є, Ж, З по вул. Хорива, 2 у м. Києві (далі - спірні будівлі) за ПП "Конвалія-нерухомість", проведену 24.07.2017 державним реєстратором Комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району" Клюковським М.В. на підставі рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень № 36384694 від 31.07.2017.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державну реєстрацію права власності на спірні будівлі проведено за ПП "Конвалія-нерухомість", яке у встановленому законом порядку не набуло права власності на це майно в цілому, а подані для державної реєстрації документи не відповідають вимогам закону, оскільки не підтверджують наявності у відповідача права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва. Київською міською радою рішення про відчуження зазначеного майна не приймалося, а відповідачем інвестиційних зобов`язань з реконструкції об`єктів по вул. Хорива, 2 у м. Києві не виконано, а відтак останній не набув права власності на спірні будівлі відповідно до умов інвестиційного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 (суддя Баранов Д.О.) позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності на спірні будівлі ПП "Конвалія-нерухомість", проведену 24.07.2017 на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36384694 від 31.07.2017.

Суд першої інстанції виходив з того, що державну реєстрацію права власності на спірні будівлі проведено за особою, яка не довела обставин набуття у встановленому законом порядку права власності на них, а подані для державної реєстрації документи не відповідають вимогам закону, адже не підтверджують наявності у заявника права власності на спірний об`єкт. Отже, державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем є незаконною. З огляду на те, що у ПП "Конвалія-нерухомість" права власності на спірні будівлі не виникло, право власності на них збереглось у територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Також судом першої інстанції не встановлено існування оригіналу Умов конкурсу на будинки №2-А, 2-Б, 2-В, 2-Г, 2-Д, 2-Є, 2-Ж, 2-З по вул. Хорива загальною площею 3109,7 кв.м., що підлягали реконструкції згідно з рішенням Подільської районної у м. Києві ради №551 від 12.03.2009, що позбавляє суд можливості перевірити виникнення у відповідача права власності на вказані будинки в цілому до завершення реконструкції. Більше того, самі по собі Умови конкурсу не є доказом волевиявлення власника на відчуження спірного майна, оскільки, волевиявлення органу місцевого самоврядування повинно бути виражене виключно у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні.

Щодо позовної давності місцевий господарський суд вказав на відсутність підстав для застосування наслідків її пропуску.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов.

Постановою Верховного Суду від 05.10.2022 постанову апеляційного господарського суду скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що дійшовши висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права, апеляційний суд не надав належної правової оцінки обставинам, якими позивач обґрунтовує вимогу про захист прав, зокрема щодо вчинення відповідачем дій з набуття права власності на спірні будівлі всупереч вимог чинного законодавства, умов інвестиційного договору та проведення державної реєстрації права власності за відсутності достатніх правових підстав, таких як реконструкція будинків по вул. Хорива, 2 у м. Києві, введення об`єкта в експлуатацію, прийняття Київською міською радою рішення про відчуження комунального майна, а відтак не дослідив обставини, пов`язані з наявністю (відсутністю) перешкод у здійсненні власником (територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради) права користування та розпорядження своїм майном, а також можливості його захисту у спосіб, визначений у позовній заяві. Судом апеляційної інстанції також не з`ясовано умови інвестиційного договору щодо підстав набуття відповідачем права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна.

За результатом нового розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 (колегія суддів: Шапран В.В. - головуючий, Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.07.2007 Подільською районною у місті Києві радою прийнято рішення № 201 "Про затвердження переліку будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва, які знаходяться в незадовільному технічному, непридатному для проживання, аварійному стані та потребують реконструкції", яким затверджено перелік будинків, які потребують реконструкції, згідно з додатком до рішення, у пункті 13 якого зазначено будинок по вул. Хорива, 2-А.

12.03.2009 Подільською районною у місті Києві радою прийнято рішення № 551 "Про внесення змін та доповнень до рішень Подільської районної у м. Києві ради від 12.07.2007 № 201, від 12.07.2007 № 227 та від 29.05.2008 № 364", за змістом пункту 1 якого внесено зміни до власного рішення від 12.07.2007 № 201, а саме, позицію 13 додатку до рішення (розділ "Перелік житлових будинків, визнаних непридатними для проживання") викладено в такій редакції: будинок по вул. Хорива, 2-А, 2-Б, 2-В, 2-Г, 2-Д, 2-Е, 2-Ж, 2-З.

Відповідно до умов конкурсу від 27.10.2010 після виконання інвесторами пунктів 1.1, 2-3 цих умов між Подільською районною у м. Києві радою та/або Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією та/або профільним підприємством КП "Поділ-Інвест Реконструкція" та інвестором укладається інвестиційна угода і будинки № 2-А, 2-Б, 2-Г, 2-Д, 2-Є, 2-Ж, 2-З по вул. Хорива загальною площею 3109,7 кв. м передаються інвестору під реконструкцію з передачею йому у власність частини цього будинку за виключенням площ приватизованих жилих та нежилих приміщень після завершення реконструкції (пункт 4); у разі вирішення питання інвестором питання відселення на постійне місце проживання усіх мешканців будинку, в тому числі відселення інвестором тих мешканців, за їх згодою, які займають на праві власності приміщення (квартири), та оформлення у власність інвестора приміщень, що належать юридичним та/ чи фізичним особам, що не проживають у будинках, будинки № 2-А, 2-Б, 2-Г, 2-Д, 2-Є, 2-Ж, 2-З по вул. Хорива загальною площею 3109,7 кв.м. передаються інвестору у власність до завершення реконструкції в цілому (пункт 5).

28.10.2010 Подільською районною у місті Києві радою прийнято рішення № 883, відповідно до якого залучено до реконструкції або реставрації непридатного для проживання будинку № 2, літ. А, Б, В, Г, Д, Є, Ж, З по вул. Хорива, загальною площею 3109,7 кв. м ПП "Конвалія-нерухомість" (пункт 3); доручено Подільській районній у місті Києві раді укласти разом з КП "Поділ-Інвест Реконструкція" інвестиційні договори з інвесторами на реконструкцію або реставрацію будинків, що зазначені у пунктах 2-3 цього рішення виключно після виконання останнім вимог пункту 5 цього рішення (пункт 6.3).

15.11.2010 між ПП "Конвалія-нерухомість" (інвестор) та КП "Поділ-Інвест Реконструкція" (замовник) укладено інвестиційний договір №16 на реконструкцію та будівництво спірних будинків (далі - Інвестиційний договір), за умовами якого забудовник-інвестор зобов`язався, зокрема, - за погодженням із замовником розробити та затвердити містобудівну концепцію реконструкції території під об`єктом згідно з Генеральним планом м. Києва з врахуванням забезпечення мешканців будинків об`єктами соціальної інфраструктури; - організувати проектування та здійснення реконструкції об`єкту власними та/або залученими силами, визначити за погодженням з замовником генерального проектувальника та Генерального підрядника реконструкції об`єкту, забезпечити авторський нагляд за реконструкцією; - забезпечити повне (100%) фінансування/інвестування проектування та реконструкції об`єкта; - забезпечити повне (100 %) фінансування відселення осіб (фізичних та/або юридичних), які проживають/перебувають на законних підставах у будинку, та вирішення з ними майнових питань, пов`язаних з їх відселенням; - забезпечувати повне (100 %) фінансування робіт по знесенню (повному або частковому) будинків (у разі необхідності їх виконання); - забезпечити разом із замовником проведення робочої та державної комісії по введенню об`єкта після його реконструкції та будівництва в експлуатацію (пункт 3.1.1).

Загальний обсяг інвестування/фінансування (вартість робіт/послуг за цим договором) забудовником-інвестором на проектування та реконструкцію об`єкта, порядок та строки його здійснюються сторонами згідно з графіком фінансування, який укладається сторонами упродовж 30 робочих днів з дати документального оформлення замовником результатів інвентаризації та їх отримання замовником-інвестором. Після його підписання графік фінансування стає додатком до цього договору і його невід`ємною частиною ( пункт 4.1 Інвестиційного договору).

У розділі 8 Інвестиційного договору сторони узгодили порядок використання результатів реконструкції та будівництва об`єкта інвестування. Зокрема забудовнику передається 97% корисної площі та 100% допоміжної площі реконструйованого об`єкта, яка перевищує площу об`єкта до реконструкції, а також 100% площі реконструйованого об`єкта, яка дорівнює площі об`єкта до реконструкції і первинна потужність.

Згідно з пунктом 8.2 Інвестиційного договору право власності забудовника-інвестора та замовника на майно виникає після введення об`єкта в експлуатацію і оформлюється відповідно до діючого законодавства.

15.11.2017 між сторонами укладено календарний графік виконання зобов`язань за цим договором.

Протягом 2012 - 2015 років ПП "Конвалія-нерухомість" укладено з фізичними та юридичними особами ряд договорів купівлі-продажу, міни об`єктів нерухомого майна (квартир, приміщень) у будинках по вул. Хорива, 2 у м. Києві, перелік яких наведено в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції.

24.07.2017 ПП "Конвалія-нерухомість" зареєстровано право власності на спірні будівлі, як на один об`єкт нерухомості загальною площею 3 109, 7 кв. м. Державна реєстрація права власності відповідача проведена на підставі довідки про технічні показники об`єкта нерухомого майна, виданої 27.12.2017 ТОВ "Благобудконсалт" та довідки про технічні показники об`єкта нерухомого майна №25/2018, виданої 29.01.2018 ТОВ "Всеукраїнське бюро технічної інвентаризації".

Згідно з інформацією Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №055-6863 від 05.04.2021 та Державної архітектурно-будівельної інспекції України №40-303-13/1558-21 від 23.04.2021 містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на вул. Хорива, 2 (літ. А, Б, Г, Д, Е, Ж, З) та документи, які надають право на виконання підготовчих (будівельних) робіт, відповідачу не видавалися та не реєструвалися, в експлуатацію об`єкти не приймалися.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що державну реєстрацію права власності на спірні будівлі проведено за особою, яка не довела обставин набуття у встановленому законом порядку права власності на них, а подані для державної реєстрації документи не відповідають вимогам закону, оскільки не підтверджують наявності у заявника права власності на спірний об`єкт.

Так, спірні будівлі було передано відповідачу не у власність, а для реалізації інвестиційного проекту за Інвестиційним договором з метою реконструкції, інвестиційні зобов`язання відповідач не виконав та всупереч умов вказаного договору, без дотримання встановленої договором процедури незаконно зареєстровав право власності на спірні будівлі.

При цьому набуття відповідачем за договорами купівлі-продажу з фізичними особами права власності на окремі житлові та нежитлові приміщення у будинках А, Б, В по вул. Хорива, 2 загальною площею близько 1190 кв. не є підставою для реєстрації права власності останнього на один об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю по вул. Хорива, 2 (літ. А, Б, В, Г, Д, Є, Ж, 3) загальною площею 3109,7 кв. м., яка при цьому здійснена виключно на підставі довідок про технічні показники об`єкта нерухомого майна, тобто документів, які мають технічний характер та не можуть підтверджувати набуття особою права власності на нерухоме майно.

Отже, підстави для державної реєстрації права власності відповідача на спірний об`єкт саме як один об`єкт нежитлової нерухомості площею 3109,7 кв. м. були відсутні.

З огляду на встановлені фактичні обставини даної справи (передачу відповідачу спірного майна для реконструкції на підставі чинного Інвестиційного договору, придбання відповідачем частини житлових та нежитлових приміщень в спірному об`єкті нерухомості, штучну зміну технічних характеристик зареєстрованого за відповідачем об`єкта) апеляційний суд дійшов висновку, що задоволення вимоги прокурора про скасування незаконної державної реєстрації права власності відповідача на спірні будівлі найбільш ефективно захистить порушене право позивача та фактично поверне сторони у попередній стан - до виконання умов інвестиційного договору.

Щодо позовної давності апеляційний суд констатував відсутність доказів обізнаності позивача з фактом проведення спірної реєстраційної дії до 2021 року, а отже відсутні підстави для висновку про пропуск прокурором позовної давності.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову прокурору в позові.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до наступного:

- суд апеляційної інстанції не виконав обов`язкових вказівок суду касаційної інстанції в постанові від 05.10.2022, якою дану справу було направлено на новий апеляційний розгляд, порушив вимоги статті 236, 237, 282, 316 ГПК України та не дотримався практики ЄСПЛ щодо права на обґрунтоване рішення, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 06.12.2018 у справі №910/22354/15, від 07.10.2020 у справі №910/20487/13, від 31.03.2021 у справі № 910/23595/17, від 25.03.2019 у справі № 1810з-18;

- судом не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (про неможливість задоволення тільки позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності, оскільки виконання такого рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав), Верховного Суду в постановах від 18.06.2020 у справі № 914/1353/16, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 про застосування статті 261 Цивільного кодексу України щодо порядку обчислення початку перебігу позовної давності;

- розгляд справи судом першої інстанції відбувся без належного повідомлення третьої особи про час та місце судового засідання, що свідчить про неврахування судом висновку Верховного Суду в постанові від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17 про те, що розгляд справи судом за відсутності сторони або інших учасників справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення сторони, учасника справи про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Проте наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення у справі "Пелевін проти України").

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Предметом позову у справі №910/22354/15 було стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу, а предметом перегляду Верховного Суду у постанові від 06.12.2018 була ухвала апеляційного суду про закриття провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі з тих підстав, що судове рішення у справі не прийнято про її права та інтереси.

У справі № 910/20487/13 розглядався поданий у межах справи про банкрутство позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів.

У справі № 910/23595/17 вирішувався спір про визнання незаконним і скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

У справі №1810з-18 предметом судового розгляду була заява про забезпечення позову до подання позовної заяви.

У всіх зазначених справах Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, констатував порушення судами норм процесуального права, у тому числі внаслідок невиконання обов`язкових вказівок касаційного суду відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України. При цьому Верховний Суд не формулював остаточних правових висновків про застосування норм права в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПУ України, а з урахуванням конкретних обставин кожної справи вказав на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо дослідження та надання оцінки всім наявним у справі доказам та доводам всіх учасників справи в їх сукупності з метою з`ясування фактичних обставин, які мають значення для справи.

У справі № 910/17792/17 розглядався спір про визнання недійсними рішення і наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо визнання знаку добре відомим в Україні та зобов`язання вчинити дії. Верховний Суд у цій справі скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до місцевого суду з підстав здійснення розгляду справи без участі позивача та за відсутності інформації про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи. При цьому позивач був заявником касаційної скарги та обґрунтовував її такою підставою, що і стало підставою для скасування судових рішень відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 310 ГПК України.

Проте у справі, що переглядається, відповідач посилається на розгляд справи без участі третьої особи, яка не є у даному випадку заявником касаційної скарги, а доводи касаційної скарги у цій частині відповідач обґрунтовує неврахуванням судом висновку Верховного Суду у справі № 910/17792/17. Однак фактично відповідач стверджує про допущення судом першої інстанції процесуального порушення, яке підпадає під підставу касаційного оскарження, передбачену п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, якою скаржник свою касаційну скаргу не обґрунтовував.

У справі №925/642/19 розглядався позов про визнання недійсним рішення міської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. Судом касаційної інстанції у цій справі було сформульовано загальний висновок безвідносно до конкретних норм матеріального права, який зацитований скаржником в касаційній скарзі та за яким обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Предметом судового розгляду у справі № 199/8324/19 був позов фізичної особи - іпотекодавця до банку-іпотекодержателя та державного реєстратора про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності. У вказаній справі спірним питанням, яке вирішували суди, було те, чи є перешкодою для вчинення спірної реєстраційної дії, яка зумовила перехід права власності на спірне майно до іпотекодержателя, існування раніше зареєстрованого обтяження спірного майна - накладеного державним виконавцем арешту.

Натомість у справі, що переглядається, спірні будівлі було передано відповідачу не у власність, а для реалізації інвестиційного проекту за Інвестиційним договором з метою реконструкції, проте інвестиційні зобов`язання відповідач не виконав та всупереч умов вказаного договору, без дотримання встановленої договором процедури незаконно зареєстрував право власності на спірні будівлі. Апеляційний суд також дійшов висновку, що задоволення вимоги прокурора про скасування незаконної державної реєстрації права власності відповідача на спірні будівлі найбільш ефективно захистить порушене право позивача та фактично поверне сторони у попередній стан - до виконання умов інвестиційного договору.

Щодо аргументів скаржника стосовно неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про застосування статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, викладених у справах №914/1353/16 №914/3224/16, то в обох цих справах судами розглядались позови власників про витребування майна з чужого незаконного володіння. У касаційній скарзі скаржник цитує висновки суду касаційної інстанції про те, що оскільки володіння нерухомістю пов`язано з реєстраційним посвідченням, то датою порушення володіння є дата реєстрації за новим володільцем спірної нерухомості.

Натомість у справі, що переглядається, прокурор не заявляв вимог про витребування майна з володіння відповідача на користь позивача, а за наслідками вирішення спору суди констатували принципову неможливість реєстрації права власності за відповідачем на спірне майно. Вирішуючи питання позовної давності, суд апеляційної інстанції перевірив та встановив, з якого моменту позивач довідався про порушення свого права, а обставини, що він міг довідатися раніше, навпаки не були встановлені (не доведені відповідачем), що й стало підставою для ухвалення рішення у справі про задоволення позову.

Отже, дана справа №910/8298/21 і наведені справи, на правові висновки Верховного Суду в яких посилався скаржник в обґрунтування наявності підстави для подання касаційної скарги, різняться, відповідно, і за суб`єктним складом сторін спірних правовідносин, і за складом учасників таких правовідносин, і за правовим регулюванням цих правовідносин, і за предметом та підставою позовних вимог і предметом спору, і за з`ясованою попередніми судовими інстанціями фактично-доказовою базою у справах (обставинами останніх та зібраними в них доказами), тобто за істотними правовими ознаками.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 287, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Конвалія - нерухомість" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 у справі № 910/8298/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.