Рішення

від 27.02.2023 по справі 465/2720/18

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/2720/18

2/465/288/23

РІШЕННЯ

Іменем України

27.02.2023 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді - Мартинишин М. О.

з участю секретаря - Оверко Я.Б.

представника відповідача, третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , з участю третіх осіб: Відділу у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСББ "Добра оселя", ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом, вселення та стягнення моральної шкоди-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить вселити її в квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_4 не перешкоджати її в користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_4 10 000 гривень моральної шкоди в її користь.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 разом з мамою ОСОБА_5 та вітчимом ОСОБА_4 , з яким її мама перебувала у зареєстрованому шлюбі. ЇЇ мама ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті вона надалі проживала в даній квартирі, в якій знаходились її особисті речі. На вихідні вона провідувала бабусю і дідуся, які проживають в АДРЕСА_3 . Так, 18.03.2018 року ввечері, коли вона перевернулась до квартири то виявила, що замки на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 поміняти і вона не змогла зайти в квартиру. Вона залишилась на вулиці в мороз біля 15 градусів, теплих речей у неї не було, а на дзвінки відповідач не відповідав. ЇЇ не було куди піти, приїхав дідусь та забрав її у м. Червоноград до себе. Пізно ввечері, після повернення з м.Львова, родичі ОСОБА_4 , його мати ОСОБА_1 , його сестра ОСОБА_6 та її чоловік ОСОБА_4 , привезли її всі речі та викинули біля воріт дачі її дідуся в смт. Гірник Червоноградського району Львівської області. Вона на сьогодніший день не може зайти в дану квартиру, де є зареєстрована і проживає постійно, вона навчається у м.Львові і житло її таке необхідне, а знімати житло вона не має можливості, оскільки вона є круглою сиротою, а дідусь з бабусею є пенсіонери, які також не мають матеріальної змоги мені надавати допомогу. Вказує, що ОСОБА_4 чинить перешкоди у користуванні житлом, та умисно намагається позбавити її єдиного житлового приміщення, з цією метою він поміняв замки у дверях квартири і тим самим позбавив її можливості вільно, без перешкод користуватися житлом. З приводу такої поведінки відповідача, вона змушена була звертатись із скаргами у відділ у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради та у Франківський відділ поліції ГУ НП у Львівській області.

Крім того, діями відповідача, її була завдана моральна шкода, яку вона оцінює в сумі 10 000 гривень, яка полягала в тому, що відповідач позбавив її єдиного житла, вона важко це перенесла, зазнала моральних страждань, захворіла, це призвело і до понесення додаткових витрат як на лікування, так і на виготовлення особистих документів, подальше проживання, зокрема доїзду до навчання, тимчасового знімання житла для проживання. Просить позов задовольнити.

14.06.2021 року ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова Мартинишин М.О. прийнято дану цивільну справу до свого провадження та розпочато здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Від відповідача відзив на адресу суду не надходив.

Ухвалою суду від 27.05.2022 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

18.07.2022 року ухвалою, постановленої судом, не виходячи до нарадчої кімнати, занесеної до журналу судового засідання, по справі залучено третю особу ОСОБА_1 .

27.02.2023 року ухвалою, постановленої судом, не виходячи до нарадчої кімнати, занесеної до журналу судового засідання, зустрічну позовну заяву та додані матеріали повернуто ОСОБА_1

Позивач в судове засідання не з`явився, однак представник позивача подав клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача, в якому вказав позов підтримують повністю, просить такий задоволити, а тому суд вважає, що справу слід слухати у відсутності сторони позивача на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.

Представниквідповідача, третьої особи ОСОБА_1 - адвокат Василишин І.Й. у судовому засіданні позов частково визнав та пояснив, що позивачу ніхто не чинить перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , позивач будь-яким чином не зверталась до відповідача та нічого йому не говорила щодо усунення перешкод для проживання у такій квартирі. Зазначає, що був один випадок, коли позивач приїхала до квартири АДРЕСА_1 , однак її ключ не підійшов до кватири, після чого вона поїхала і не намагалась більше проживати у даній квартирі. Додатково вказав, що один замок був поміняний до квартири АДРЕСА_1 , бо був такий поламаний. На сьогодніший день дана квартира була подарована відповідачем третій особі ОСОБА_1 , яка має намір вирішити спір в добровільному порядку Підстав для стягнення моральної шкоди вважає відсутні. У зв`язку з чим просив позов частково задоволити.

Представники Відділу у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСББ "Добра оселя"у судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомленні про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати у їх відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Василишина І.Й., дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 18.05.2016 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою №88048 про реєстрацію місця проживання особи від 23.02.2023 року(Том-2 а.с.5).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за №132896960 від 01.08.2018 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить третій особі ОСОБА_1 , оскільки відповідач ОСОБА_4 подарував таку квартиру третій особі відповідно до договору дарування від 01.08.2018 року(Том-2 а.с.41).

У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як вбачається з матеріалів, та не заперечується сторонами по справі, що 12.11.2015 року відповідач ОСОБА_4 був одружений з матір`ю позивачки ОСОБА_5 , яка у ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, що також і підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 12.10.2017 року(Том-1 а.с.12).

Стаття 47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Загальні принципи поняття «житла» визначені, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) від 02 грудня 2010 року (остаточне рішення 02 березня 2011 року). Так у пунктах 40, 42, 43 рішення висловлено наступне: «Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Ргокороуіс V. Ки88Іа). заява № 58255/00, пункт 36, ЕСНК 2004-ХІ).

Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, статті 156 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є.

Крім того, за змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках(брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що відповідач до 01.08.2018 року на законних підставах, а саме на праві власності володів квартирою за адресою: АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі зареєстровано є місце проживання позивачки, яка до припинення шлюбу її матері із відповідачем, була членом його сім`ї, а саме - падчеркою, вселилася і була зареєстрована в даній квартирі з дозволу відповідача(колишнього власника), та разом вели спільне господарство, тобто на законних підставах, зареєстрована та має право проживати у вказаній квартирі.

Позивачка станом на сьогодніший день не проживає у спірній квартирі, оскільки відповідач чинив перешкоди позивачу у користуванні вищевказаною квартирою, не надав ключі від вхідних дверях, що підтверджується поданими скаргами до відділу у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Франківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області та заявою до ОСББ «Добра оселя»(Том -1 а.с.14-16).

За таких обставин, слід дійти висновку про необхідність захисту порушеного права позивача щодо користування спірними майном.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є визнання права, припинення дії, яка порушували право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Право користування чужим майном передбачено главою 32 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Згідно ч.6. ст.403 ЦК України сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Отже суд вважає, що у зазначеній справі необхідно дотримуватися балансу захисту права власності третьої особи на приміщення квартири та права користування даною квартирою позивачкою, яка вже не є членом сім`ї відповідача, проте зареєстрована у цій квартирі та має право проживати у ній.

Докази укладення певної угоди з встановленням спеціального режиму користування спірним житловою квартири в матеріалах справи відсутні.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави суду зробити висновок про те, що позивачка має право користуватись спірним жилим приміщенням.

Разом з тим, суд зазначає, що положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітуту як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Однак, власник майна не заявляла вимог про припинення сервітуту.

Відтак, суд приходить також до обґрунтованого висновку, що позивачка не втратила право користування спірним жилим приміщенням.

Згідно з ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене та вимоги діючого законодавства, а також те, що відповідач створював позивачу перешкоди у здійсненні ним свого права користування таким нерухомим майном, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню, зокрема слід усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_3 до цієї квартири та зобов`язати ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно п.п.3, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, позивачка звертаючись до суду з даним позов не довела належними доказами факту завдання її моральної шкоди, а саме покликання, що її завдано моральної шкоди, не може бути підставою для її стягнення, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

позов частково задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_3 до цієї квартири.

Зобов`язати ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ;

відповідач - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 ;

третя особа - Відділ у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 04055896, адреса: м.Львів вул. Ген. Чупринки, 85.

третя особа - ОСББ "Добра оселя», Код ЄДРПОУ: 36797060, адреса: м.Львів вул. Княгині Ольги, 100 Б.

третя особа - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Дата складення повного судового рішення - 15.03.2023 року.

Суддя Мартинишин М.О.