Ухвала

від 14.03.2023 по справі 949/414/23

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/414/23

У Х В А Л А

14 березня 2023 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М., розглянувшиматеріали цивільноїсправи зазаявою ОСОБА_1 ,заінтересовані особи:головне управлінняПенсійного фондуУкраїни вРівненській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значнення,

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою та просить встановити факт, що він, згідно записів військового квитка № НОМЕР_1 був звільнений у запас 23 лютого 1989 року.

Крім того, просить встановити факт, що він безпосередньо брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан у складі військової частини пп №2066 в період з 01.12.1987 по 17.12.1989.

Заява мотивована тим, що під час проходження строкової військової служби він приймав участь у бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан, виконував інтернаціональний обов`язок, безпосередньо приймав участь в спеціальних бойових операціях, має державні нагороди. У зв`язку з досягненням необхідного віку, він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з метою оформлення пенсії відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак йому було відмовлено у призначені пенсії, передбаченої відповідно до ч. 3 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У відмові вказано, що він до звернення не долучив документи, які підтверджують безпосередню участь у бойових діях, а також вказано про неврахування періоду проходження військової служби, оскільки дата звільнення в запас записана іншим чорнилом. Вважає, що як вказаний запис, який відповідає дійсності, так і його безпосередня участь у бойових діях повністю підтверджується наданими ним документами. Зважаючи на те, що статус учасника бойових дій у нього наявний, йому необхідно встановлення конкретних фактів, що мають юридичне значення, а саме підтвердження факту безпосередньої участі у бойових діях в період з 01.12.1987 по 17.12.1989 на території Демократичної Республіки Афганістан у складі військової частини пп №2066 та підтвердження правильності напису "звільнення в запас 23 лютого 1989 року" у військовому квитку № НОМЕР_1 , що дозволить йому реалізувати своє право на пенсійне забезпечення, згідно ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно доч.1ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц зазначено, що "суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право".

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).

Отже, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

У статті 124Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

За статтею 125Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у ч. 1 ст.315ЦПК України,однак такий не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок про те, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 761/16799/15-ц.

Разом з тим, згідно із роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 2 постанови № 5 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, а також фактів закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових винагород.

Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Водночас, Верховний Суд України у своєму листі від 01.01.2012 "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення" у п. 4 розділу "Юрисдикційність справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення" зазначив, що крім іншого, не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо участі у бойових діях.

Крім того, як визначено п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5від 31.03.1995"Просудову практикув справахпро встановленняфактів,що маютьюридичне значення", заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об`єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому главою 6 розділу 4 ЦПК, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ.

Отже, з аналізу вищевказаних норм законодавства можна зробити висновок, що до повноважень суду не належить встановлення факту, який стосується записів у військовому квитку.

Як вказує заявник у заяві, метою звернення до суду із заявою про встановлення вищевказаних фактів послугував той факт, що між заявником і заінтересованими особами виник спір з приводу призначення заявнику пенсії на пільгових умовах.

При цьому, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 06.11.2018 по справі №591/3086/16-а участь військовослужбовця у бойових діях може підтверджуватись і фактом набуття статусу учасника бойових дій у розумінні статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та відповідним посвідченням.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.08.2018 у справі №295/1129/17.

У розумінні статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом підтвердження обставини участі військовослужбовця у бойових діях є відповідне посвідчення учасника бойових дій.

У пункті 3.5 рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 по справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) указано, що Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24 Основного Закону України).

З наданих заявником документів вбачається, що позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 .

У даному ж випадку, в аспекті ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підтвердженню для призначення пенсії, насамперед, підлягають не обставини тривалості участі військовослужбовця у бойових діях, а сам факт такої участі.

З огляду на вказане, вбачається спір, який полягає у відмові пенсійного органу в призначенні дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що викладена у рішенні ГУ ПФУ в Рівненській області від 07.04.2022 №172650002794.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Отже, зважаючи на вищевказані норми законодавства та позицію Верховного Суду, зокрема викладену у листі від 01.01.2012 "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, коли встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Зважаючи на вказане, дана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір між заявником та заінтересованими особами щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1ст.5КАСУкраїни передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч.1 ст. 4 КАС України).

Пенсійний Фонд України (його територіальні органи) є суб`єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення.

З аналізу вказаних вище норм права слід зробити висновок про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки спір, який виник між особою яка має право на пільгову пенсію та управлінням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки вирішення спору з суб`єктом владних повноважень, щодо права на отримання пільг, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" має розглядатись в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, тому у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 186, 259-261, 315, 352-354 ЦПК України, суддя

П О С Т А Н О В И В:

У відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 ,заінтересовані особи:Головне управлінняПенсійного фондуУкраїни вРівненській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановленняфактів,що маютьюридичне значення - відмовити.

Роз`яснити заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних ПоложеньЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду Отупор К.М.