Рішення
від 15.03.2023 по справі 638/5678/22
ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

З А ОЧ Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2023 року

м. Харків

справа № 638/5678/22

провадження № 2/638/1761/23

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Федорова О.В., Гасана М.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

установив:

У жовтні 2022 року представника позивача ОСОБА_1 - адвокат Гупал Роман Миколайович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 01 квітня 2021 року між ОСОБА_1 (надалі - позивач, позикодавець) та ОСОБА_2 (надалі - відповідач, позичальник) був укладений письмовий Договір позики № Х010421-04 (далі - договір позики), предметом якого було передання у власність позичальника грошових коштів у сумі 152607 (сто п`ятдесят дві тисячі шістсот сім) гривень 00 копійок, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США = 27,95 грн.) на день укладення цього договору було еквівалентно 5460 (п`ять тисяч чотириста шістдесят) доларів США 00 центів.

Згідно з п. 2 договору позики, сума позики отримана позичальником в повному обсязі до моменту підписання договору.

Кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів, відповідно до договору позики та графіку повернення позичальником грошових коштів, закріпленому у п. 5 договору позики, становив 01 жовтня 2021 року включно.

Згідно з п. 8 договору позики, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної в п. 1 даного договору, на банківський рахунок або готівкою.

Відповідно до п. 9 договору позики, у випадку зміни, у бік збільшення курсу гривні по відношенню до долару США, від зазначеного курсу у п. 1 цього договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики, за комерційним курсом продажу долару США, встановленому в АТ КБ «ПриватБанк» на день здійснення кожного платежу за цим договором.

Пyнктом 10 договору позики визначено, що у разі прострочення виконання зобов`язання позичальником за даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) позичальник сплачує сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Згідно з п. п. 11, 12 договору позики забезпеченням виконання позичальником зобов`язань була передача в заставу рухомого майна - автомобіля AUDI, модель А3, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, тип - легковий седан, колір - сірий, державний номер НОМЕР_2 , який належав позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 04 березня 2021 року, ТСЦ 3247.

Відповідно до п. 13 договору позики, факт повернення позики або її частини підтверджується заявою позикодавця, про одержання суми позики в повному обсязі або частково, яке є єдиним належним підтвердженням виконання позичальником зобов`язання за цим договором. Після повного виконання зобов`язання Позичальником за даним договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику розписку.

Відповідно до п. 15.2. договору позики, позичальник зобов`язаний належним чином виконувати зобов`язання, покладені на нього положеннями договору позики (в тому числі щодо своєчасного повернення позики).

Відповідно до п. 15.3 договору позики, позичальник зобов`язаний протягом двох робочих днів письмово повідомляти позикодавця про зміну адреси, місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені та наявність інших обставин, що можуть вплинути на виконання зобов`язання за цим Договором, з наданням відповідних документів, що підтверджують такі зміни.

Згідно з п. 15.4. договору позики, у разі невиконання позичальником умов договору позики, позичальник зобов`язаний повернути всю суму позики, сплатити нараховані пеню і штрафні санкції, а також виконати усі інші зобов`язання за договором позики.

Відповідно до умов договору позики, відповідач мав повернути грошові кошти позивачу відповідно до графіку платежів, а саме: до 01 травня 2021 року- 5869,50 грн (еквівалент 210 доларів США); до 01 червня 2021 року- 5869,50 грн (еквівалент 210 доларів США); до 01 липня 2021 року - 5869,50 грн (еквівалент 210 доларів США); до 01 серпня 2021 року - 5869,50 грн (еквівалент 210 доларів США); до 01 вересня 2021 року - 5869,50 грн (еквівалент 111 доларів США); до 01 жовтня 2021 року - 123 259,50 грн (еквівалент 4410 доларів США).

Відповідач не дотримався взятих на себе зобов`язань за договором позики щодо повернення боргу у визначені строки не вжив та позику не повернув, про причини невиконання умов договору позики позивача не повідомив. На цей час позивач не володіє інформацією щодо місцезнаходження відповідача та заставного майна.

Таким чином, відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього договором позики зобов`язань та повернення боргу.

Викладені обставини підтверджуються такими доказами: договором позики № Х010421-04 від 01 квітня 2021 року; розпискою про отримання грошових коштів від 01 квітня 2021 року; витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 01 квітня 2021 року.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором позики і до теперішнього часу не виконав свої обов`язки, порушивши умови договору позики та частину першу статті 1049 ЦК України щодо строків повернення суми боргу, завдавши таким чином матеріальні втрати позивачеві.

Зазначає, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких була передбачена яких передбачена відповідними договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, розрахунок штрафних санкцій за неповернення позики здійснювався позивачем по 23 лютого 2022 року.

Розрахунок інфляційних збитків позивача за період з 02 травня 2021 року по 23 лютого 2022 року за розрахунком позивача склав 8 526, 04 грн.

Сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 02 травня 2021 року по 23 лютого 2022 року за розрахунком позивача склала 2 039,69 грн.

Пунктом 10 договору позики також визначено, що за несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Крім того, з урахуванням вимог чинного законодавства, сума пені у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості за договором позики № Х010421-04 від 01 квітня 2021 року за розрахунком позивача складає 248 162, 46 грн.

Відповідно до договору позики, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики за комерційним курсом продажу долару США, встановленому АТ КБ «ПриватБанк» на день здійснення платежу за цим договором.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» курс гривні до долара США станом за 12 жовтня 2022 року (дата подачі позову) становить 40,70 грн.

Отже, сума основного боргу, станом на дату подачі позову, становить 222 222 (двісті двадцять дві тисячі двісті двадцять дві) грн 00 коп. (5460 доларів США*40,70 грн).

Таким чином, станом на 12 жовтня 2022 року загальна сума боргу за договором позики, яка підлягає поверненню відповідачем, становить 480 950 (чотириста вісімдесят тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 19 коп. (222222,00 грн + 8526,04 грн + 2039,69 грн + 248162,46 грн).

Крім того, зазначив, що факт надання правової допомоги підтверджується копіями договору про надання правової допомоги від 12 вересня 2022 року, додатком до договору від 10 жовтня 2022 року, попереднім розрахунком вартості однієї години надання послуг, актом наданих послуг від 12 жовтня 2022 та рахунком-фактурою від 12 жовтня 2022 року.

За умови належного підтвердження, витрати на професійну правничу допомогу стягуються і у випадку, коли фактично ще не сплачені стороною, а тільки мають бути сплачені (ВС/ОП/КГС, № 922/445/19 від 03 жовтня 2019 року). ВС КАС у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 вказав, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Отже, вважає, що докази оплати слуг адвоката подавати необов`язково.

Враховуючи вищевикладене просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № Х010421-04 від 01 квітня 2021 року у загальній сумі 480 950 (чотириста вісімдесят тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 19 коп., з яких: 222222,00 грн - сума основного боргу; 8526,04 грн - інфляційні збитки; 2039,69 грн - три відсотки річних; 248 162,46 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 41467 грн 51 коп., а також судовий збір у сумі 4809 грн 50 коп.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання у справі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2022 року прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гупала Р.М. про зменшення позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Гупал Р.М. подав до суду заяву про розгляд справи без участі, просив розглянути справу без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просять їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідач у судове засідання не з`явився про час, дату, місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, а також відповідно до частини одинадцятої статті 128ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Поштові повідомлення про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» повернулися з відміткою - адресат відсутній за вказаною адресою.

Пунктом 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України встановлено, що днем вручення судової повістки є, зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог пункту 4 частини восьмої, а також частини одинадцятої статті 128 ЦПК України шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відповідачем в установлений частиною сьомою статті 178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною восьмою статті 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідач про причини неявки суду не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.

Докази того, що відповідач на виконання вимог статті 131 ЦПК України повідомляв суд про зміну адреси місцезнаходження, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, відповідач про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, однак повторно у судове засідання не з`явився.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 922/623/20.

За таких обставин суд вважає, що відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин, причину неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, на підставі ухвали суду від 15 березня 2023 року, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Відповідачем не подано відзиву на позовну заяву. Інших заяв та клопотань до суду також не надійшло.

У зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача.

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

01 квітня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений письмовий договір позики № Х010421-04, предметом якого було передання у власність позичальника грошових коштів у сумі 152 607 (сто п`ятдесят дві тисячі шістсот сім) гривень 00 коп., що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США = 27,95 грн.) на день укладення цього договору було еквівалентно 5 460 п`ять тисяч чотириста шістдесят) доларів США 00 центів (а. с. 15).

Кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів, відповідно до договору позики та графіку повернення позичальником грошових коштів, визначений у п. 5 договору позики, становив 01 жовтня 2021 року включно.

За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Згідно з п. п. 11, 12 договору позики з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань було передано в заставу рухомого майно - автомобіль AUDI, модель А3, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, тип - легковий седан, колір - сірий, державний номер НОМЕР_2 , який належав позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 04 березня 2021 року, ТСЦ 3247.

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» курс гривні до долара США станом за 12 жовтня 2022 року (дата подачі позову) становить 40,70 грн.

Як вбачається з приписів статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зроблено висновок про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Відповідно до статті 545ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Відповідно до статей 526, 530, 610, 611 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Таким чином, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

Також аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Наведений висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц; від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.

Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26).

Частиною четвертою статті 263ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріали справи свідчать, що предметом укладеного між сторонами договору позики були грошові кошти у сумі 152 607 (сто п`ятдесят дві тисячі шістсот сім) гривень 00 коп., що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США = 27,95 грн.) на день укладення цього договору було еквівалентно 5 460 (п`ять тисяч чотириста шістдесят) доларів США 00 центів, тобто виражені еквівалентом іноземної валюти.

На підтвердження обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, представником плозивача - адвокатом Гупал Р.М.суду надано оригінал договору позики № Х010421-04 від 01 квітня 2021 року та на підтвердження факту передання грошових коштів - оригінал розписки, що підтверджує передачу грошових коштів відповідачу.

Факт укладення договору позики сторонами не оспорюється.

Договір позики вважається укладений між заявником - позикодавцем та боржником - позичальником, оскільки згідно з частиною другою статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, на підставі чого, відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України, позичальником було надано розписку про отримання грошових коштів, відповідно до якої, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , отримав позику від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , в сумі 152 607 (сто п`ятдесят дві тисячі шістсот сім) гривень 00 копійок, що є еквівалентом 5460 (п`ять тисяч чотириста шістдесят) доларів США згідно договору позики Х010421-04 від 01 квітня 2021 року і зобов`язується повернути цю суму в строк до 01 жовтня 2021 року включно (а. с. 17).

Стосовно стягнення інфляційних втрат з урахуванням їх правової природи, суд бере до уваги висновки Верховного Суду, зважаючи на те, що предметом договору позики були грошові кошти, виражені в іноземній валюті, то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти - долара США, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Таким чином, зважаючи на висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Як вбачається зі змісту позову, сума основного боргу, станом на дату подачі позову, становила 222 222 (двісті двадцять дві тисячі двісті двадцять дві) грн 00 коп. (5460 доларів США*40,70 грн).

Таким чином, як зазначив у первісному позові позивач, станом на 12 жовтня 2022 року загальна сума боргу за договором позики, яка підлягає поверненню відповідачем, та яку просила стягнути позивачка, становила 480 950 (чотириста вісімдесят тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 19 коп., з яких: 222 222,00 грн суму боргу; 8 526,04 грн інфляційні збитки; 2 039,69 грн сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 02 травня 2021 року по 23 лютого 2022 року; 248 162,46 грн - пеня у розмірі 1% від суми займу за кожен день простроченої заборгованості за договором позики).

Як свідчать матеріали справи, до початку розгляду справи по суті 10 листопада 2022 року через канцелярію суду представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Гупал Р.М. подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив прийняти заяву про зменшення позовних вимог до розгляду та долучити її до справи; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 залишок заборгованості за договором позики № ХО10421-04 від 01 квітня 2021 року у сумі 256 711 (двісті п`ятдесят шість тисяч сімсот одинадцять) грн 19 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 30 255 (тридцять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн 56 коп, судовий збір у сумі 2567 грн 11 коп. Повернути ОСОБА_1 надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 2242 грн 39 коп.

Як зазначив представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гупал Р.М., 09 листопада 2022 року відповідач добровільно сплатив позивачу суму заборгованості за договором позики у сумі 224 239 грн 00 коп.

Таким чином, оскільки відповідач добровільно сплатив позивачу суму заборгованості за договором позики у сумі 224 239 грн 00 коп., суд вважає, що сума основного боргу, яка становила 222 222,00 грн, 09 листопада 2022 року є погашеною.

Стосовно позовних вимог про стягнення трьох процентів річних.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 204/3530/17 (провадження № 61-10592св20) зазначено: «у контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 13 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 доларів США. Отже, у частині другій статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. З ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося, тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Аналогічний правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21) вказано, що «відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі. […] суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/14438/20 (провадження № 61-13627св21) зазначено, що «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 759/9443/17 (провадження № 61-11386св20) вказано, що «не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Розглядаючи позовні вимоги в цій частині суд враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, позивачка просить стягнути три проценти річних за період з 02 травня 2021 року по 23 лютого 2022 року.

Однак з таким періодом та розрахунком трьох процентів річних суд погодитися не може, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 договору позики, позикодавець передав у власність позичальнику, а позичальник прийняв у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 152 607, 00 грн, що є еквівалентом 5 460 доларів США, що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» (1 долар США=27,950 грн), в свою чергу позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк, та згідно з визначеними цим договором умовами сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором, буде еквівалентом 5 460 доларів США, не пізніше ніж через 6 (шість) місяців з моменту укладення даного договору, тобто до 01 жовтня 2021 року включно.

Відповідно до розписки, якою підтверджено факт передання грошових коштів, ОСОБА_2 , отримав позику від ОСОБА_1 в сумі 152 607 (сто п`ятдесят дві тисячі шістсот сім) гривень 00 копійок, що є еквівалентом 5460 (п`ять тисяч чотириста шістдесят) доларів США згідно договору позики Х010421-04 від 01 квітня 2021 року та зобов`язався повернути цю суму в строк до 01 жовтня 2021 року включно.

Таким чином, період прострочення відповідача розпочався саме з наступного дня, тобто з 02 жовтня 2021 року.

Як встановлено судом вище, відповідач добровільно сплатив суму боргу 09 листопада 2022 року.

Отже, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, в межах заявлених позовних вимог, період, за який підлягає стягненню три проценти річних за користування грошовими коштами, з 02 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року.

Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 5 460 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 02 жовтня 2021 року до 23 лютого 2022 року у даному випадку, виходячи з принципу диспозитивності, тобто у межах заявлених позовних вимог, що становить 145 днів, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто, 5 460,00 доларів США х 145 днів х 3 : 100 : 365 = 65,07 доларів США, що станом на день ухвалення рішення за офіційним курсом НБУ, який становить 36,5686 грн за 1 долар, еквівалентно 2379, 56 грн.

Отже, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 своєчасно, у строки, встановлені договором позики, не повернув отримані кошти, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, за період прострочення та в межах заявлених позовних вимог, тобто з 02 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року.

Водночас, як встановлено судом, відповідач добровільно сплатив позивачу суму заборгованості за договором позики у розмірі 224 239,00 грн, тобто суму основного боргу, яка становила 222 222,00 грн, 09 листопада 2022 року було погашено.

Разом із тим, залишок грошових коштів, які добровільно сплачені відповідачем як суму основного боргу, у розмірі 2017 грн (224 239,00 грн-222 222,00 грн), суд відносить в рахунок сплати відповідачем 3 % річних за користування грошовими коштами за договором позики, тому з відповідача підлягають стягненню 362,56 грн.

Стосовно розрахунку та стягнення пені у розмірі 1% суд виходить з такого.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Пунктом 10 договору позики передбачено, що за несвоєчасне повернення позики (її чергової частини за графіком) позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1 % від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Відповідно до умов договору позики від 01 квітня 2021 року, відповідач мав повернути грошові кошти позивачу відповідно до графіку платежів, а саме: до 01 травня 2021 року- 5869,50 грн (еквівалент 210 доларів США); до 01 червня 2021 року- 5869,50 грн (еквівалент 210 доларів США); до 01 липня 2021 року - 5869,50 грн (еквівалент 210 доларів США); до 01 серпня 2021 року - 5869,50 грн (еквівалент 210 доларів США); до 01 вересня 2021 року - 5869,50 грн (еквівалент 111 доларів США); до 01 жовтня 2021 року - 123 259,50 грн (еквівалент 4410 доларів США).

За договором позики кількість календарних днів прострочення повернення належних позивачу коштів (5869,50 грн, що еквівалентно 210 доларів США), за період з 02 травня 2021 року по 01 червня 2021 року, становить 31 календарний день.

Отже, розмір пені за договором позики з 02 травня 2021 року по 01 червня 2021 року становить 1819, 55 грн (5869, 50 грн x 1% x 31 день).

За договором позики кількість календарних днів прострочення повернення належних позивачу коштів у розмірі 11739,00 грн, за період з 02 червня 2021 року по 01 липня 2021 року, становить 30 календарних днів.

Отже, розмір пені за договором позики з 02 червня 2021 року по 01 липня 2021 року становить 3521,70 грн (11739,00 грн x 1% x 30 днів).

За договором позики кількість календарних днів прострочення повернення належних позивачу коштів у розмірі 17608,50 грн, за період з 02 липня 2021 року по 01 серпня 2021 року, становить 31 календарний день.

Отже, розмір пені за договором позики з 02 липня 2021 року по 01 серпня 2021 року становить 5458, 64 грн (17608,50 грн x 1% x 31 день).

За договором позики кількість календарних днів прострочення повернення належних позивачу коштів у розмірі 23478,00 грн, за період з 02 серпня 2021 року по 01 вересня 2021 року, становить 31 календарний день.

Отже, розмір пені за договором позики з 02 серпня 2021 року по 01 вересня 2021 року становить 7278,18 грн (23478,00 грн x 1% x 31 день).

За договором позики кількість календарних днів прострочення повернення належних позивачу коштів у розмірі 29347,50 грн, за період з 02 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року, становить 30 календарних днів.

Отже, розмір пені за договором позики з 02 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року становить 8804,25 грн (29347,50 грн x 1% x 30 днів).

За договором позики кількість календарних днів прострочення повернення належних позивачу коштів у розмірі 152 607,00 грн, за період з 02 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року, становить 145 календарних днів.

Отже, розмір пені за договором позики з 02 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року становить 221280,15 грн (152 607,00 грн x 1% x 145 днів).

Отже, загальний розмір пені за договором позики від 01 квітня 2021 року становить 248 162,47 грн (1819,55 грн+3521,70 грн+5458,64 грн+7278,18 грн+8804,25 грн +221280,15 грн).

Таким чином, суд вважає правильним та погоджується з розрахунком позивача щодо суми пені у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості за договором позики № Х010421-04 від 01 квітня 2021 року.

При обрахунку суд зауважує, що пеня сплачується з розрахунку виплат 1 % за кожен календарний день прострочення до кінцевого розрахунку, отже до повного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Однак, зважаючи на принцип диспозитивності, розрахунок штрафних санкцій за неповернення позики здійснювався по 23 лютого 2022 року, тобто в межах заявлених позовних вимог, тому суд доходить висновку, що пеня підлягає стягненню з відповідача за період з 02 травня 2021 року по 23 лютого 2022 року (як заявлено позивачем).

З огляду на викладене, суд вважав за необхідне зробити обрахунок пені від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, що передбачено частиною третьою статті 549 ЦК України.

Разом з тим, суд враховує положення частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якого у разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшли Верховний Суд України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Встановлено, що розмір заборгованості за тілом позики за договором від 01 квітня 2021 року складає 5 460 доларів США, що еквівалентно 152 607,00 грн, а розмір пені становить 246 532,47 грн, що значно перевищує суму заборгованості за тілом позики. Розмір такої пені не можна вважати таким, який відповідає принципам добросовісності, справедливості й пропорційності.

Із урахуванням зазначеного суд доходить висновку про наявність істотних обставин, які є підставою для зменшення пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача, із визначенням її у сумі 76 303,50 грн, (що становить частину розміру заборгованості за тілом позики), що, на думку суду, відповідає принципам добросовісності, справедливості й пропорційності.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 766/10628/17 (провадження № 61-7415св21).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено квитанцією № 3162-6305-322-8072 від 12 жовтня 2022 року про сплату судового збору у розмірі 4 809, 50 (а. с. 12).

За змістомпункту 1частини першоїстатті 7Закону України«Про судовийзбір» сплаченасума судовогозбору повертаєтьсяза клопотаннямособи,яка йогосплатила заухвалою судуу разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, за подання позову ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 4809,50 грн, однак, враховуючи, що розмір позовних вимог було зменшено до 256 711 грн, позивачкою повинен бути сплачений судовий збір у розмірі 2567,11 грн, а надмірно сплачений судовий збір при поданні первісного позову у розмірі 2242,39 грн підлягає поверненню.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, здійснюючи перерозподіл судових витрат, з ОСОБА_2 на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору відповідно до розміру задоволених вимог у розмірі 766, 54 грн (2 567,11 грн*29,86 %). Іншу частину надмірно сплаченого судового збору у розмірі 1475,85 грн слід повернути позивачці.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 58ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27Закону Українивід 05липня 2012року №5076-VI«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19Закону №5076-VI (у редакції станом на дату розгляду судами справи та прийняття оскаржуваних рішень) видами адвокатської діяльності, зокрема, є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Відповідно до статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

12 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Гупал Р.М., було укладено договір б/н про надання правової допомоги.

Відповідно до додатку до договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Гупалом Р.М. за позовом до ОСОБА_2 надано наступні послуги:

1. консультація клієнта з вивченням відповідних документів за позовом до ОСОБА_2 ;

2. аналіз законодавства і надання відповідних правових висновків з питань спірних правовідносин;

3. складання позовної заяви, відповіді на відзив, пояснень та інших процесуальних документів, пов`язаних з судовим розглядом справи;

4. участь у судових засіданнях з розгляду позовної заяви.

Вартість наданих послуг (без урахування участі у судових засіданнях) складає 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

За прийняття адвокатом участі у судових засіданнях, клієнтом додатково сплачується 3350 (три тисячі двісті п`ятдесят) грн 00 коп. за кожний судодень.

До вартості послуг не входять витрати на відрядження та транспортні витрати, пов`язані з виїздом за межі міста Харкова. У разі прийняття рішення по справі на користь Клієнта, адвокату сплачується додатковий гонорар у розмірі 5 % від суми задоволених позовних вимог.

Згідно з актом наданих послуг від 12 жовтня 2022 року сторони договору склали цей акт про те, що адвокат передав, а клієнт прийняв такі послуги:

- консультація клієнта з вивченням відповідних документів за позовом до ОСОБА_2 кількість годин - 1, 1340 грн;

- аналіз законодавства і надання відповідних правових висновків з питань спірних правовідносин, кількість годин - 2, 2680 грн;

- складання позовної заяви, відповіді на відзив, пояснень та інших процесуальних документів, пов`язаних з судовим розглядом справи, кількість годин - 5, 6700 грн, що також документально підтверджується рахунком-фактурою б/н від 12 жовтня 2022 року до акту наданих послуг від 12 жовтня 2022 року на суму 10 720 грн (а. с. 30).

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Слід зазначити, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (стаття 275 ЦПК України).

Матеріали справи свідчать, що дана справа є незначної складності, призначена до розгляду та розглянута у порядку спрощеного позовного провадження.

Суд враховує тривалість судового провадження у справі, часткове задоволення позовних вимог, а саме на 29,86 %, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, бере до уваги конкретні обставии справи, що справа є нескладеною, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, зважаючи на заяву позивача про розгляд справи за його відсутності фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось, виходить з обсягу виконаної адвокатом роботи, наданих послуг у суді, критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Водночас, суд зауважує, що не зменшує судові витрати, а виходить з реальності наданих правових послуг, їх необхідності та співмірності.

Таким чином, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, незначну складність справи та невеликий обсяг виконаних адвокатом робіт, перелічених у акті прийому-передачі виконаних робіт, приймаючи до уваги надані документі, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Слід зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу судом було враховано наведені вище критерії.

З урахуванням вищевказаного, обґрунтувань поданої заяви та доданих до неї документів, відсутності заперечень сторони відповідача проти задоволення відповідної заяви та заяв про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, дійсності, конкретним обставинам справи, з урахуванням того, що справа є незначної складності, розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Керуючись статтями 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 362 (триста шістдесят дві) гривні 56 копійок - 3 % річних, пеню за договором позики від 01 квітня 2021 року у розмірі 76 303 (сімдесят шість тисяч триста три) гривні 50 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 766 (сімсот шістдесят шість) гривень 54 копійки.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України в Шевченківському району м. Харкова повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір відповідно до квитанції № 3162-6305-322-8072 від 12 жовтня 2022 року у розмірі 1475 (одна тисяча чотириста сімдесят п`ять) гривень 85 копійок, сплачений в АТ «Банк Траст-Капітал», код банку 380106, ЄДРПОУ 39048249, одержувач платежу ГУК Харків обл/м. Хар Шевченк/22030101, банк одержувача Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок НОМЕР_6 , ЄДРПОУ 37874947, призначення платежу *; 101; НОМЕР_5 ; судовий збір за позовом ОСОБА_1 , Дзержинський районний суду м. Харкова.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса реєстрації та фактичного проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації та фактичного проживання: АДРЕСА_1 .

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 15 березня 2023 року.

Суддя В. М. Яковлева


Суд	Дзержинський районний суд м.Харкова
Дата ухвалення рішення	15.03.2023
Оприлюднено	17.03.2023
Номер документу	109579976
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них інших видів кредиту

Судовий реєстр по справі —638/5678/22

Рішення від 15.03.2023

Цивільне

Дзержинський районний суд м.Харкова

Яковлева В. М.

Ухвала від 15.03.2023

Цивільне

Дзержинський районний суд м.Харкова

Яковлева В. М.

Ухвала від 15.11.2022

Цивільне

Дзержинський районний суд м.Харкова

Яковлева В. М.

Ухвала від 18.10.2022

Цивільне

Дзержинський районний суд м.Харкова

Яковлева В. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 15.03.2023 по справі 638/5678/22ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Судовий реєстр по справі —638/5678/22

Рішення від 15.03.2023

Ухвала від 15.03.2023

Ухвала від 15.11.2022

Ухвала від 18.10.2022

Рішення
від 15.03.2023 по справі 638/5678/22
ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА