Рішення

від 15.03.2023 по справі 243/7361/21

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження 2/243/175/2023

Номер справи 243/7361/21

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«15»березня 2023 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

з участю: секретаря судового засідання Корчма О.В.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Дерев`янченко Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує функціонування електронного судочинства в Україні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, за участю третьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог настороні відповідача Фермерськогогосподарства «ПОЧИН-1», про визнання права на завершення процедури приватизації та одержання документу, що посвідчує право власності,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звернулися до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, за участю третьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог настороні відповідача Фермерськогогосподарства «ПОЧИН-1», про визнання права на завершення процедури приватизації та одержання документу, що посвідчує право власності, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що стверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №14, виданий 22 січня 2018 року. Після його смерті спадкоємцями була відкрита спадкова справа, що підтверджується Витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі №52549227 від 10 липня 2018 року, виданий Другою Слов`янською державною нотаріальною конторою.

ОСОБА_1 на день смерті постійно не проживала з померлим, але відповідно до чинного законодавства подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори в шестимісячний термін, що підтверджується довідкою з Другої Слов`янської державної нотаріальної контори №1259/02-14 від 20 грудня 2018 року.

Також, після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла його дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 , які прийняли спадщину будучи зареєстрованими разом з померлим на час його смерті.

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, яке складається з земельної ділянки площею 5,9 га, яка призначена для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Миколаївської міської ради (колишня Малинівська сільська рада) Краматорського району Донецької області.

Зазначена земельна ділянка була передана у приватну власність із земель фермерського господарства, яка належала спадкодавцю на підставі рішення Слов`янської районної ради Донецької області від 26 вересня 2001 року №23/17-303.

Проте, спадкодавець ОСОБА_4 не встиг завершити процедуру приватизації земельної ділянки під час свого життя, а саме зареєструвати право власності на земельну ділянку на своє ім`я відповідно до приписів ст.125 ЗК України.

Оскільки приватизація вказаної земельної ділянки не завершена, у видачі правовстановлюючого документа, нотаріус відмовила у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку, що підтверджується Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06 липня 2021 року виданою державним нотаріусом Другої Слов`янської державної нотаріальної контори Донецької області.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з ст.52 ЗК України.

Тобто, фактично була здійснена уся процедура погодження землевпорядної документації, та отримано рішення про передачу у власність відповідної земельної ділянки спадкодавцю ОСОБА_4 .

Спадкодавцем залишився не виконаний лише етап отримання акту з наданням земельної ділянки у власність, тобто необхідно завершити процедуру приватизації.

ОСОБА_1 06 жовтня 2020 року звернулась з Заявою про надання дозволу на завершення процедури приватизації та розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:06:000:0160 у власність до Миколаївського міського голови. На зазначену заяву будь-яких відповідей отримано не було. Вдруге з відповідною заявою ОСОБА_1 звернулась 10 грудня 2020 року, на яку отримала усну відповідь щодо необхідності звернутися з аналогічною заявою разом усім спадкоємцям ОСОБА_4 .

Так, усі спадкоємці звернулись з Заявою від 19 грудня 2020 року до Миколаївського міського голови надати дозвіл на завершення процедури приватизації та розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1424283500:06:000:0160 у власність відповідно до Рішення №23/17-303 від 26 вересня 2001 року. Однак, спадкоємцям було відмовлено Листом від 05 лютого 2021 року №587/10-0301/2021 з посиланням на відповідні статті чинного ЗК України та можливість отримати у межах норм безоплатної приватизації земельні ділянки. Для чого наголосили звернутися до Центру надання адміністративних послуг відповідно до ЗУ «Про адміністративні послуги». Тобто, відповідач жодного разу належним чином не розглянув заяви позивачів, фактично проігнорував усі три звернення щодо надання дозволу закінчити вже почату процедуру приватизації земельної ділянки померлим ОСОБА_4 .

Таким чином, враховуючи вищевикладене, у зв`язку із смертю ОСОБА_4 , який не встиг за життя зареєструвати своє право власності на земельну ділянку, надану йому для ведення селянського (фермерського) господарства площею 5,9 га, розташовану за адресою: Донецька область, Краматорський район, на території Миколаївської міської ради Донецької області (колишньої Малинівської сільської ради), приватизацію якої за життя розпочав, але не встиг завершити та отримати правовстановлюючий документ, а також у зв`язку з тим, що позивачі звернулись до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини після смерті свого батька, однак отримали відмову у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, нотаріусом було роз`яснено процедуру вирішення зазначеного питання у судовому порядку.

В зв`язку з викладеним, позивачі просять суд визнати за ними право на завершення приватизації земельної ділянки площею 5,9 га для ведення особистого селянського (фермерського) господарства, що розташована за адресою: Донецька область, Краматорський район, на території Миколаївської міської ради Донецької області (колишньої Малинівської сільської ради) із земель наданих в постійне користування померлому ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства кадастровий номер 1424283500:06:000:0160 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 та одержання документу, що посвідчує право власності на зазначену земельну ділянку.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги, на обґрунтування яких послалася на обставини, викладені у позовній заяві та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Направили до суду Заяви, в яких просять суд розглянути справу без їх участі.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 адвокат Дерев`янченко Я.Ю., який діє на підставі Ордеру серії ДН №127006 від 07 липня 2021 року, підтримав заявлені позовні вимоги, послався на доводи, викладені в Зауваженнях на відповідь від 25 жовтня 2021 року, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області Макарова Г.М. до судового засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Направила до суду Заяву, в якій просить суд розглянути справу без її участі та відмовити в задоволені позовних вимог позивачів.

Представником відповідача,Миколаївської міськоїради Краматорськогорайону Донецькоїобласті НікітінимВ.В., до суду були надані письмові пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_4 дійсно відводились земельні ділянки для організації селянського (фермерського) господарства площею 11 га Державний акт на право користування землею зареєстрований в Книзі записів актів за №199 рішення Слов`янської районної ради від 20 жовтня 1993 року, площею 38,1 га Державний акт на право користування землею В№ 080382 1992 року зареєстрований в Книзі записів актів за №33 та площею 0,9 га Державний акт на право користування землею зареєстрований в Книзі записів актів за №150 рішення Слов`янської районної ради від 15 березня 1995 року, вказана земля надана для організації селянського (фермерського) господарства. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 був керівником фермерського господарства «Ніва», дата державної реєстрації 16 березня 1992 року.

На момент надання земельної ділянки ОСОБА_4 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Законодавством, чинним на момент створення фермерського господарства «Ніва», було передбачено одержання земельної ділянки, як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.

Згідно з рішенням Слов`янської районної ради Донецької області від 26 вересня 2001 року за №23/17-303 передано у приватну власність безкоштовно в розмірі середньої земельної долі земельні ділянки наступним фермерським господарствам з їх землекористувань у розмірі згідно розрахунку розміру середньої земельної долі по Малинівській сільській раді затвердженого Рішенням районної ради від 17 грудня 1997 року: ОСОБА_5 5,9 га; ОСОБА_4 5,9 га; ОСОБА_6 5,9 га. Головам селянських (фермерських) господарств землі, передані у приватну власність, вказано використовувати за цільовим призначенням.

З даного рішення вбачається, що земельні ділянки були надані ні особисто ОСОБА_4 , а фермерським господарствам, тобто, фермерському господарству «Ніва» в особі голови ОСОБА_4 .

В даному випадку земельна частка не була виділена в натурі, тобто, не мало місце формування земельної ділянки, яке передбачає визначення її меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, та земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер.

До позовної заяви не додано жодного документу, який би засвідчував початок процедури приватизації померлим ОСОБА_4 , з таких обставин, ОСОБА_4 за життя не розпочав процедуру приватизації, хоча для цього було достатньо часу.

Крім цього, позивачі просять визнати право на завершення приватизації земельної ділянки площею 5,9 га, що розташована за адресою: Донецька область, Краматорський район, на території Миколаївської міської ради Донецької області (колишньої Малинівської сільської ради) із земель наданих в постійне користування померлому ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства кадастровий номер 1424283500:06:000:0160. Згідно з даними державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, площа земельної ділянки з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160, складає 21,73 га, хоча в позові та рішенні Слов`янської районної ради №23/17-303 від 26 вересня 2001 року вказується земельна ділянка площею 5,9 га, крім цього до позову позивачем додано Державний акт на право користування землею зареєстрований в Книзі записів актів за №199 рішення Слов`янської районної ради від 20 жовтня 1993 року площею 11,0 га, тому не зрозуміло, чому саме на цю ділянку з цим кадастровим номером позивачі просять визнати право на приватизацію.

Також, згідно з розпорядженням Слов`янської районної державної адміністрації №289 від 19 травня 2008 року «Про припинення права постійного користування земельними ділянками громадянину ОСОБА_4 » ОСОБА_4 було припинено право постійного користування земельними ділянками загальною площею 50,0 га (0,9 га, 11,0 га, 38,1 га) в зв`язку з визнанням фермерського господарства «Ніва», якого він був головою, банкрутом та вилучені земельні ділянки передані до земель сільськогосподарського призначення Малинівської сільської ради.

Крім того, згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №1466-СГ від 06 червня 2018 року та Акту приймання-передачі від 06 червня 2018 року (порядковий номер 54) земельна ділянка з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160, була передана з державної власності до комунальної власності Миколаївській міській об`єднаній територіальній громаді. Також, ОСОБА_1 зверталась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування цього наказу та рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/12166/18-а від 04 лютого 2019 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року по справі №243/7514/18 в задоволенні позовних вимог щодо визнання права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 11,0 га, що надавалась в постійне користування ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було відмовлено та це рішення не було скасовано Донецьким апеляційним судом.

В задоволенні позову представник відповідача просив відмовити в повному обсязі.

Позивачами були надані додаткові пояснення до позовної заяви, в яких зазначено, що ОСОБА_4 15 серпня 2001 року звернувся з заявою про виділення йому фізичній особі, в приватну власність земельної ділянки у розмірі земельного паю по Малинівській сільській раді, саме як фізичній особі, а не як голові представнику фермерського господарства «Ніва».

Зазначене підтверджується тим, що земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства не могли передаватися саме юридичній особі для здійснення зазначеної мети та знаходитися у її приватній власності, так як згідно з ч.2 ст.5 Земельного кодексу України (у редакції чинній 15 серпня 2001 року), у юридичних осіб земельні ділянки могли бути тільки у колективній власності.

Суб`єктами права колективної власності визнавалися такі юридичні особи, як колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства та сільськогосподарські акціонерні товариства. Саме зазначеним видам юридичних осіб видавалися правопосвідчувальні документи на землю державні акти на право колективної власності на землю. Інші види юридичних осіб не могли набувати землю на праві колективної власності, в тому числі і на підставі правонаступництва.

На час прийняття рішення по передачі у приватну власність земельних ділянок юридична особа не могла набувати права приватної власності на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з чинним на той час ЗК України та Законом України «Про селянське (фермерське) господарство». Лише члени колективних сільськогосподарських підприємств фізичні особи, мали право на отримання безплатно у приватну власність земельні ділянки в межах середньої земельної частки, що вилучається із земель зазначених підприємств.

Щодо зауважень про ненадання позивачем жодного документу про початок приватизації земельної ділянки, позивач зазначає, що ОСОБА_4 подав Заяву на приватизацію земельної ділянки від 15 серпня 2001 року. Слов`янська районна рада Донецької області прийняла рішення про передачу у приватну власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства від 26 вересня 2001 року №23/17-303, що підтверджує початок приватизації.

У зв`язку з тим, що земельна ділянка, надана для ведення фермерського господарства на підставі Державного акту Б №080382 від 1992 року про право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є особистим майновим правом особи, якій цей акт видано та на підставі ЦК України враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст.1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадкованого володіння, що підлягає успадкуванню.

Позивач визначився з тим, що надання у власність померлому ОСОБА_4 відбувалося саме з земельної ділянки, яка була надана у постійне користування на підставі Державного акту від 20 жовтня 1993 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №199. Позивач визначаючись з земельною ділянкою з якої відбувалася передача у приватну власність також виходив з позиції Верховного Суду України №179/1043/16-ц, в якій зазначено, що після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Тобто, в даному випадку, це фермерське господарство «Ніва», головою якого був померлий ОСОБА_4 .

Таким чином, земельна ділянка, яка передана у постійне користування на підставі державного акту, зареєстрованого рішенням Слов`янської районної ради від 20 жовтня 1993 року за №199, є єдиною земельною ділянкою, яка перейшла у землекористування до фермерського господарства «Ніва», та з земель якої можливо було надати 5,9 га у власність фізичній особі ОСОБА_4 за Заявою від 15 серпня 2001 року.

Щодо земельної ділянки переданої у постійне користування згідно з актом зареєстрованим за №150 на підставі рішення Слов`янської районної ради від 15 березня 1995 року, то за рахунок зазначеної земельної ділянки неможливо було надання у власність ділянки у розмірі 5,9 га, так як її розмір не відповідає визначеному у рішенні про передачу у приватну власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства від 26 вересня 2001 року №23/17-303 та становить лише 0,9 га.

Миколаївською міськоюрадою Краматорськогорайону Донецькоїобласті надано відповідь на додаткові пояснення щодо позовної заяви, в якій відповідач зазначив, що для отримання земельної ділянки у власність заяву підписує Голова фермерського господарства як спеціальний суб`єкт, а ні як фізична особа, в зв`язку з чим Заява від 15 серпня 2001 року, на яку посилається позивач, була підписана ОСОБА_4 , при цьому в рішенні Слов`янської районної ради №23/17-303 від 26 вересня 2001 року, чітко вказано передати у приватну власність безкоштовно в розмірі середньої земельної долі земельні ділянки наступним фермерським господарствам з їх землекористувань, тобто, землі надавались фермерським господарствам, а не фізичним особам.

Майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

В рішенні Слов`янської районної ради №23/17-303 від 26 вересня 2001 року йде посилання на ст.7 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», що стало підставою для передачі у приватну власність земельних ділянок із земель їх фермерських господарств.

За змістом ст.7 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» землі надаються членам колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, які побажали вести селянське (фермерське) господарство, а ОСОБА_4 не був членом цих сільськогосподарських підприємств, кооперативів та товариств, а навпаки вже був членом, а саме Головою вже заснованого фермерського господарства «Ніва» (дата державної реєстрації 16 березня 1992 року), тому він не мав право отримати у власність земельну ділянку на підставі ст.7 цього закону.

Щодо тверджень позивача про те, що земельна ділянка передана у постійне користування на підставі державного акту зареєстрованого рішенням Слов`янської районної ради від 20 жовтня 1993 року за №199 є єдиною земельною ділянкою з земель якої можливо було надати 5,9 га у власність фермерському господарству.

Згідно наданої позивачем копії Державного акту Б №080382 від 1992 року, то згідно типографської написи на титульному аркуші державного акту «державний акт на право користування землею», крім того на другому аркуші державного акту за допомогою друкарської машинки зроблені невідомі виправлення, про що не мається жодного запису (ким зроблено, коли зроблено, на підставі чого зроблено, підпису виконавця) тобто слід розуміти, що земельна ділянка 38,1 га надавалась на праві користування землею, а ні як стверджує позивач, на праві довічного успадковуваного володіння, так як згідно постанови Верховної ради УРСР №889-ХІІ від 27 березня 1991 року «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок», яка діяла на момент надання земельної ділянки ОСОБА_4 , існували наступні форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею, тобто на право довічного успадковуваного володіння землею була окрема форма державного акту.

Виходячи з цього, твердження позивача щодо визначення земельної ділянки, з якої повинні були надати 5,9 га у власність, є необґрунтованими.

Також, ще за життя ОСОБА_4 згідно з Розпорядженням Слов`янської районної державної адміністрації №289 від 19 травня 2008 року «Про припинення права постійного користування земельними ділянками громадянину ОСОБА_4 » ОСОБА_4 було припинено право постійного користування земельними ділянками загальною площею 50,0 га (0,9 га, 11,0 га, 38,1 га) в зв`язку з визнанням фермерського господарства «Ніва», якого він був головою, банкрутом та вилучені земельні ділянки передані до земель сільськогосподарського призначення Малинівської сільської ради.

Крім цього, позивачами не надано жодного доказу того, що вони мають право на завершення приватизації саме цієї земельної ділянки з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160, що складає 21,73 га.

Відповідач вважає, що право на завершення процедури приватизації земельної ділянки припинилось ще 19 травня 2008 року на підставі розпорядження Слов`янської районної державної адміністрації №289 ще за життя ОСОБА_4 та в подальшому дане розпорядження ОСОБА_4 не оскаржувалось.

Представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Дерев`янченко Я.Ю. надані письмові зауваження на відповідь відповідача від 25 жовтня 2021 року, в яких він зазначив, що відповідно до постанови Донецького апеляційного суду від 22 серпня 2019 року по справі №243/7514/18 встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли ОСОБА_1 , яка подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори в шестимісячний строк та ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, будучі зареєстрованими разом із померлим батьком, проте свідоцтва про спадщину не видавалися, що підтверджується довідкою Другої слов`янської державної нотаріальної контори від 20 грудня 2018 року.

У відповіді на додаткові пояснення відповідач невірно зазначає право, про яке йде мова у позовній заяві. Предметом позову є визнання права на завершення процедури приватизації земельної ділянки за позивачем, а відповідач наголошує, що зазначене право не може бути об`єктом спадкування, так як постійним користувачем земельної ділянки стало відповідне господарство, посилаючись на висновки Верховного Суду України по справі №179/1043/16-ц. У зазначеному випадку відповідач плутає об`єкти, про які йде мова у позові. Позивач заявляє право на спадкування земельних ділянок з правовим титулом «Постійне користування», а веде мову про успадкування права на завершення процедури приватизації частини земельної ділянки, на яку було надано згоду про передачу у приватну власність згідно з рішенням Слов`янської районної ради Донецької області від 26 вересня 2001 року №23/17-303.

Право на приватизацію законодавець передбачив для фізичної особи громадянина (члена господарства), тому з цією метою голова відповідного господарства ОСОБА_4 звернувся з відповідною заявою на передачу безоплатно у приватну власність в межах норм такої передачі земельної ділянки у розмірі 5,9 га із земель його фермерського господарства, а не за рахунок земель державної або комунальної власності (земель запасу).

Відповідно до постанови Донецького апеляційного суду від 22 серпня 2019 року по справі №243/7514/18 встановлено, що згідно акту від 27 січня 1992 року про встановлення меж ділянки в натурі, що був виданий фермеру ОСОБА_4 на підставі рішення Слов`янської районної Ради народних депутатів від 17 квітня 1991 року, останньому було надано земельну ділянку загальною площею 38,1 га для розміщення фермерського господарства у довічне успадковуване володіння.

Відповідач посилається на розпорядження Слов`янської районної державної адміністрації №289 від 19 травня 2008 року, в якому зазначено про припинення права постійного користування земельними ділянками громадянину ОСОБА_4 у зв`язку з визнанням фермерського господарства «Ніва», головою якого він був, банкрутом та вилучені земельні ділянки передані до земель сільськогосподарського призначення Малинівської сільської ради.

Зазначене твердження не може братися до уваги. Так, ВП ВС у рішенні по справі №179/1043/16-ц від 23 червня 2020 року у п.34 визначила, що у постанові від 5 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141ЗК Українивід 25жовтня 2001 року з підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.

Відповідно стаття 141 ЗК України не містила такої підстави для припинення права постійного користування або права успадкованого довічного володіння як визнання фермерського господарства банкрутом, тому є безпідставною і не може братися до уваги.

Щодо входження спірної земельної ділянки до складу спадщини зазначає, що предметом дослідження Донецького апеляційного суду від 22 серпня 2019 року по справі №243/7514/18 були земельні ділянки, надані спадкодавцям ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на праві довічного успадкованого володіння відповідно розміром 38,1 га та 39,3 га, зазначені земельні ділянки не є земельними ділянками, за рахунок яких позивач просить визнати за ним право на закінчення приватизації в порядку спадкування. Відповідно, висновок щодо відсутності складу спадщини, який зробив суд по цій справі, жодним чином не стосується іншої частини майна та майнових прав, які увійшли до спадщини за померлим ОСОБА_4 .

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Фермерського господарства «ПОЧИН-1», в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать Повідомлення про вручення поштового відправлення ( том 1 а.с. 230-231).

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Так, у рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що « сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що право особи, щодо якої розглядається справа в суді, на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, порушене не було. Особі повинно бути відомо про час і місце розгляду справи, оскільки є можливість стежити за ходом справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду. З таким висновком погодився ЄСПЛ у рішенні у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» № 12307/16.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07 червня 1984 року, ОСОБА_7 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_8 ( том 1 а.с.15).

Згідно зі Свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 від 21 вересня 2010 року, ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_1 ( том 1 а.с.11).

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 08 лютого 1988 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_8 ( том 1 а.с.16).

Згідно зі Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 07 червня 1984 року, ОСОБА_9 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_8 ( том 1 а.с.17).

Відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , виданого 30 липня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку, ОСОБА_10 30 липня 2011 року уклав шлюб з ОСОБА_9 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_11 » ( том 1 а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Малинівка Слов`янського району Донецької області помер ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , виданим 22 січня 2018 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області ( том 1 а.с.18).

Відповідно до повідомлення Другої Слов`янської державної нотаріальної контори від 20 грудня 2018 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадщину прийняв його син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_12 , подавши заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори в шестимісячний термін. Свідоцтва про право на спадщину не видавались. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадщину прийняла його дочка ОСОБА_1 , яка подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори в шестимісячний термін та дочка ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , які прийняли спадщину будучі зареєстрованими разом з померлим. Свідоцтва про право на спадщину не видавались (том 1 а.с.20).

Відповідно до повідомлення Другої Слов`янської державної нотаріальної контори від 28 липня 2021 року після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 заведено Спадкову справу за заявою про прийняття спадщини за законом його дочок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 . Інших заяв не надходило. Свідоцтва про право на спадщину не видавались. Заповіти від імені ОСОБА_4 не посвідчувались (том 1 а.с.37).

За життя ОСОБА_4 було видано Державний акт на право користування землею серія Б №080382, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №33, про закріплення за ним в безстрокове і безплатне користування 38,1 га землі в межах згідно з планом землекористування (том 1 а.с.66-71), Державний акт на право постійного користування землею за №150 в розмірі 0,9 га для організації селянського (фермерського) господарства відповідно до рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15 березня 1995 року (том 1 а.с.62-63) та Державний акт на право постійного користування землею за №199 в розмірі 11,0 га для організації селянського (фермерського) господарства відповідно до рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 20 жовтня 1993 року (том 1 а.с.64-65).

15 серпня 2001 року ОСОБА_4 звернувся до Слов`янської районної ради з Заявою про виділення йому в приватну власність земельної ділянки в розмірі земельного паю по Малинівській сільській раді (том 1 а.с.73).

Відповідно до рішення Слов`янської районної ради Донецької області від 26 вересня 2001 року за №23/17-303 розглянувши заяви голів селянських (фермерських) господарств ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про передачу у приватну власність земельних ділянок із земель їх фермерських господарств у розмірі середньої земельної долі по Малинівській сільській раді на підставі ст. 7 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» передано у приватну власність безкоштовно в розмірі середньої земельної долі земельні ділянки наступним фермерським господарствам з їх землекористувань у розмірі згідно розрахунку розміру середньої земельної долі по Малинівській сільській раді затвердженого рішенням районної ради від 17 грудня 1997 року: ОСОБА_5 5,9 га; ОСОБА_4 5,9 га; ОСОБА_6 5,9 га ( том 1а.с.21).

Ухвалою господарського суду Донецької області за справою про банкрутство від 21 квітня 2008 року №27/35Б затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс фермерського господарства «Ніва» с. Малинівка Слов`янського району (код ЄДРПОУ 20336110), що зареєстроване за адресою: Донецька область, Слов`янський район, с. Малинівка. Юридичну особу банкрута фермерське господарство «Ніва» вирішено ліквідувати (том 1а.с.60).

14 травня 2008 року ліквідатор фермерського господарства «Ніва» звернувся до голови Слов`янської районної державної адміністрації з заявою про припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 50,0 га на території Малинівської сільської ради, наданими фермерському господарству «Ніва», в зв`язку з визнанням підприємства банкрутом і відкриттям ліквідаційної процедури (том 1а.с.59).

Розпорядженням голови Слов`янської районної державної адміністрації від 19 травня 2008 року за №289 припинено ОСОБА_4 право постійного користування земельними ділянками загальною площею 50,0 га ріллі земель сільськогосподарського призначення на території Малинівської сільської ради, наданої йому в постійне користування для організації селянського (фермерського) господарства, в зв`язку з визнанням фермерського господарства «Ніва» (голова Нотченко В.М.) банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури (том 1 а.с.58).

Рішенням Миколаївської міської ради від 11 травня 2018 року за №06-ХХІ-8 «Про передачу в комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності» доручено виконавчому комітету Миколаївської міської ради від імені Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади звернутися до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області з клопотанням про передачу в комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2532,9988 га, які розташовані на території Миколаївської міської ради Донецької області за межами населених пунктів (том 1 а.с.74-81).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 06 червня 2018 року №1466-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» вирішено передати Миколаївській міській об`єднаній територіальній громаді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2532,9988 га, які розташовані на території Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів згідно з актом приймання-передачі ( том 1 а.с.84).

Відповідно до Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 06 червня 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 06 червня 2018 року №1466-СГ передало із державної власності, а Миколаївська міська об`єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки згідно з додатком, у якому, зокрема, міститься і земельна ділянка з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160 (том 1 а.с.85-86).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року за №200/12166/18-а відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Миколаївської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу № 1466-СГ від 06.06.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності за к/н 1424283500:06:000:0003 площею 22,0278 га; к/н1424283500:06:000:0005 площею 10,7768 га; к/н1424283500:10:000:0055 площею 16,7177 га; к/н1424283500:06:000:0160 площею 21,73 га; к/н1424283500:06:000:0161 площею 464 га, к/н1424283500:06:000:0159 площею 23,27 га, що розташовані на території Миколаївської міської об`єднаноїтериторіальної громадиСлов`янського району Донецької області за межами населених пунктів; скасування державної реєстраціїправа власності на земельні ділянкиза к/н 1424283500:10:000:0055 площею 16,7177 га; к/н 1424283500:06:000:0005 площею 10,7768 га; к/н1424283500:06:000:0003 площею 22,0278 га ( том 1а.с.88-91).

На запит начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо інформації про земельну ділянку з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160 начальником управління земельних відносин, АПК, містобудування та архітектури повідомлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160 є Миколаївська міська рада згідно з ЗК України, яка передана до комунальної власності відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №1466-СГ від 06 червня 2018 року «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність». Земельна ділянка з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160 у власність, постійне користування, в тому числі на умовах оренди, не передавалась. Рішення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160 у приватну власність не приймалося Миколаївською міською радою з 2018 року по теперішній час. Відповідно до інформації, що міститься на Публічній кадастровій карті України, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160 площею 21,73 га для ведення фермерського господарства (КВЦПЗ 01.02), вид використання для ведення фермерського господарства, категорія земель землі сільськогосподарського призначення (том 1а.с.83).

06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подано заяву Миколаївському міському голові про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок к/н 1424283500:06:000:0160 та к/н 1424283500:06:000:0005 у власність відповідно до рішення №23/17-300 від 26 вересня 2001 року «Про передачу у власність земельних ділянок» (том 1а.с.24).

10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до Миколаївського міського голови про надання дозволу на завершення процедури приватизації та на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок к/н 1424283500:06:000:0160 та к/н 1424283500:06:000:0005 у власність відповідно до рішення №23/17-300 від 26 вересня 2001 року «Про передачу у власність земельних ділянок» (том 1а.с.25).

19 грудня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись з заявою до Миколаївського міського голови про надання дозволу на завершення процедури приватизації та на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки к/н 1424283500:06:000:0160 у власність відповідно до рішення №23/17-300 від 26 вересня 2001 року «Про передачу у власність земельних ділянок» та довідки про коло спадкоємців (том 1а.с.27).

За результатами розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано відповідь Миколаївським міським головою, з якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1424283500:06:000:0160 була передана у комунальну власність Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади відповідно до акту приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність від 06 червня 2018 року, Наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 06 червня 2018 року №1466-СГ, але радою право не зареєстроване, робота триває. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 запропоновано звернутися до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Миколаївської міської ради (том 1а.с.28-29).

Постановою державного нотаріуса Другої Слов`янської державної нотаріальної контори Донецької області Грецької Т.П. від 06 липня 2021 року відмовлено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку розміром 5,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства згідно рішення Слов`янської районної ради Донецької області від 26 вересня 2001 року за №23/17-303, належну їх батьку ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та на земельну ділянку розміром 5,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства згідно рішення Слов`янської районної ради Донецької області від 26 вересня 2001 року за №23/17-303, належну ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадщину після якого прийняв його син ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не оформив своїх спадкових прав (том 1а.с.23).

Відповідно до пункту 1 частини другоїстатті 16ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною першоюстатті 316 ЦК Українипередбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно достатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В судовому засіданні встановлено, що згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 080382 від 1992 року на підставі рішення Слов`янської районної Ради народних депутатів Донецької області від 17 квітня 1991 року за ОСОБА_4 була закріплена в безстрокове та безоплатне користування земельна ділянка загальною площею 38,1 га, яка була надана для розміщення фермерського господарства.

Також, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, реєстраційний № 199, який було видано на підставі рішення Слов`янської районної ради Донецької області від 20 жовтня 1993 року, ОСОБА_4 було надано земельну ділянку загальною площею 11,0 га, яка була надана для організації селянського (фермерського) господарства та згідно з державним актом на право постійного користування землею, реєстраційний № 150, який було видано на підставі рішення Слов`янської районної ради Донецької області від 15 березня 1995 року, ОСОБА_4 було надано земельну ділянку загальною площею 0,9 га, яка була надана для організації селянського (фермерського) господарства.

Рішенням Слов`янської районної ради Донецької області від 26 вересня 2001 року № 23/17-303 ОСОБА_4 було передано у приватну власність безкоштовно в розмірі середньої земельної долі земельна ділянка загальною площею 5,9 га.

Предметом спору у цій справі є визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, приватизація якої була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

Згідно з пунктом "г" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом "а" частини третьої статті 152 ЗК України.

Спадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141ЗК Українивід 25жовтня 2001року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, провадження № 14-63цс20.

Статтею 4 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» передбачалося, що земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди.

Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безоплатно земельніділянки передаютьсяу приватнувласність громадяндля веденняселянського (фермерського)господарства умежах середньоїземельної частки,що обчислюєтьсяв порядку,передбаченому статтею6Земельного кодексуУкраїни.

Передача громадянам безплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться один раз, про що Радою народних депутатів, яка передала земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює.

Позивачі посилаються на Заяву ОСОБА_4 від 15 серпня 2001 року та вважають, що таким чином спадкодавець розпочав процедуру приватизації земельної ділянки.

В Рішенні Слов`янської районної ради №23/17-303 від 26 вересня 2001 року йде посилання на ст.7 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», що стало підставою для передачі у приватну власність земельних ділянок із земель їх фермерських господарств.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, які побажали вести селянське (фермерське) господарство, мають право безперешкодного виходу з них. За рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів їм передаються безплатно у приватну власність земельні ділянки в межах середньої земельної частки, що вилучається із земель зазначених підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, та, крім того, передаються у приватну власність за плату і надаються у користування земельні ділянки із земель запасу.

Згідно зі ст.17 ЗК України в редакції від 12 липня 2000 року, яка була чинною на момент подання заяви ОСОБА_4 , передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для , зокрема, ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Згідно зі ст.22 ЗК України в редакції від 12 липня 2000 року, яка була чинною на момент подання заяви ОСОБА_4 , право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ст.50 ЗК України в редакції від 12 липня 2000 року, яка була чинною на момент подання заяви ОСОБА_4 , громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Відповідно до ст.51 ЗК України в редакції від 12 липня 2000 року, яка була чинною на момент подання заяви ОСОБА_4 , громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

У заяві зазначаються: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляється про їх досвід роботи в сільському господарстві і наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливі також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки.

Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування відповідна Рада народних депутатів розглядає у місячний строк і у разі згоди замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власниками землі або землекористувачами, районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами і органом архітектури.

Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

В Рішенні Слов`янської районної ради №23/17-303 від 26 вересня 2001 року, чітко вказано, що земельні ділянки передаються у приватну власність безкоштовно в розмірі середньої земельної долі наступним фермерським господарствам з їх землекористувань, тобто, землі надавались фермерським господарствам, а не фізичним особам.

Позивачі стверджують,що земельнаділянка,яка переданау постійнекористування напідставі державногоакту,зареєстрованого рішеннямСлов`янської районноїради від20жовтня 1993року за№199,є єдиноюземельною ділянкою,яка перейшлау землекористуваннядо фермерськогогосподарства «Ніва»,та зземель якоїможливо булонадати 5,9га увласність фізичнійособі ОСОБА_4 за заявоювід 15серпня 2001року,в тойже часпозивачі просятьвизнати заними правона завершенняприватизації земельноїділянки площею5,9га дляведення особистогоселянського (фермерського)господарства з земельноїділянки зкадастровим номером 1424283500:06:000:0160, площаякої складає21,73га,при цьомуне надаючисуду жодногодоказу виділенняземельної частки5,9га самез земельної ділянкиз кадастровимномером 1424283500:06:000:0160.

Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_4 мав достатньо часу для оформлення права власності на земельну ділянку, проте таким правом не скористався. Земельні ділянки йому були надані на праві постійного користування для організації фермерського господарства, яке припинило свою діяльність через банкротство, після чого Розпорядженням голови Слов`янської районної державної адміністрації право постійного користування земельними ділянками ОСОБА_4 припинено, а земельні ділянки перейшли у комунальну власність Миколаївській міській об`єднаній територіальній громаді. Припинення фермерського господарства відбулось у 2008 році за життя ОСОБА_4 . Після визнання фермерського господарства банкрутом, вказане рішення ОСОБА_4 не оскаржувалось, також ним не було оскаржено припинення його права користування земельними ділянками, серед яких є і спірна земельна ділянка, право на завершення приватизації якої вимагають позивачі, та ним не було оскаржено передання вказаних земельних ділянок у комунальну власність територіальної громади.

Згідно ст.4 Закону України №2009-ХП від 20.12.1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство», який втратив чинність 19.06.2003, право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.

Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Конкурсний відбір бажаючих створити селянське (фермерське) господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районну державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування)і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.

До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської, селищної Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій.

Згідно ст.9 Закону України №2009-ХП від 20.12.1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство», після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

На виконання вимог Закону України №2009-ХП від 20.12.1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство», 16 березня 1992 року ОСОБА_4 було зареєстроване фермерське господарство «Ніва» код ЄДРПОУ 20336110, головою господарства був ОСОБА_4 .

Ухвалою господарського суду Донецької області за справою про банкрутство від 21 квітня 2008 року №27/35Б затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс фермерського господарства «Ніва» с. Малинівка Слов`янського району (код ЄДРПОУ 20336110), що зареєстроване за адресою: Донецька область, Слов`янський район, с. Малинівка. Юридичну особу банкрута фермерське господарство «Ніва» вирішено ліквідувати.

На час реєстрації фермерського господарства «Ніва» діяв Земельний Кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року у відповідній редакції від 13.03.1992 року, який передбачав регулювання відносин щодо права власності та права постійного користування земельною ділянкою.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

На час заснування фермерського господарства «Ніва» відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення фермерського господарства «Ніва» можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Отже законодавством, чинним на момент створення фермерського господарства «Ніва», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином Державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

З Державного акту на право постійного користування землею, реєстраційний № 199, який було видано на підставі рішення Слов`янської районної ради Донецької області від 20 жовтня 1993 року, вбачається, що землю ОСОБА_4 видано у постійне користування для організації фермерського господарства .

Тому з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи за Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року (Закон № 2009-XII - у редакції, чинній на час створення фермерського господарства «Ніва») право постійного користування землею, яке отримав для ведення такого господарства його засновник ОСОБА_4 , перейшло до цього господарства та припинилося 08 травня 2008 року у зв`язку з ліквідацією (припинення) фермерського господарства «Ніва».

Верховний Суд зазначив, що ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстровано у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Верховний Суд підкреслив, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:

- ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;

- виготовлення технічної документації на земельні ділянки;

- визначення меж земельної ділянки в натурі;

- погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами;

- одержання у встановленому порядку Державного акта на землю;

- реєстрація права власності на земельну ділянку.

При цьому, ЗК України у редакції, чинній до 01.01.2013, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження 14-652цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17 від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.

Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що на день смерті спадкодавця не було розпочатої процедури оформлення земельної ділянки, яка б увійшла до складу спадщини, тому спадкоємці не мають права на дооформлення цієї частини спадкового майна.

Крім того, з 01 січня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України» від 10 липня 2018 року № 2498-VIII, згідно якому землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.

Відповідно до пункту 21 Перехідних положень Земельного кодексу України (який є чинним з 01 січня 2019 року) з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тобто, вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №530/467/19.

Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Якщо земельна ділянка відноситься до земель колективної власності колишнього КСП, то не належить до земель державної власності.

За таких обставин Держгеокадастр позбавлений повноважень розпоряджатись такою земельною ділянкою.

Землі колективних сільськогосподарських підприємств, що ліквідовані, вважаються власністю територіальних громад, а отже єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вважає за необхідне в задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, за участю третьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог настороні відповідача Фермерськогогосподарства «ПОЧИН-1», про визнання права на завершення процедури приватизації та одержання документу, що посвідчує право власності відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.15,16,1216,1217,1218,1223,1225ЦК України,ст.ст.4,12,14,81,82,89,259,263 265,273ЦПК України, ЗакономУкраїни «Проселянське (фермерське)господарство» від20грудня 1991року, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, за участю третьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог настороні відповідача Фермерськогогосподарства «ПОЧИН-1», провизнання права назавершення процедуриприватизації таодержання документу,що посвідчуєправо власності відмовити у зв`язку з відсутністю підстав.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 15 березня 2023 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Т.А. Хаустова