Рішення

від 09.01.2023 по справі 589/5495/21

ШОСТКИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 589/5495/21

Провадження № 2/589/261/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2023 року м.Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області в особі головуючого судді Лєвши С.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України»

- про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовною заявою до Державної установи «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» (далі ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України»), про скасування наказу про відсторонення від роботи.

В обґрунтування позову зазначив, що наказом директора ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» №41-В/к від 26.11.2022 «Про відсторонення від роботи» (далі - Наказ №41-В/к), був відсторонений від роботи молодшого наукового співробітника відділу клітинної біології і біотехнології на ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» з 26 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на період дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ), або надання підтверджуючих документів щодо проходження профілактичного щеплення/щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, або наявності абсолютних протипоказань до їх проведення.

В тексті наказу №41-В/к, відповідачем зазначено, що цей наказ виданий згідно із ст. 46 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), Постанови КМУ від 09.12.2020 за №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова №1236).

Із вищезазначеним наказом позивач не згоден, вважає його таким, що прийнятий безпідставно, з повним порушенням норм трудового законодавства та його прав, тобто таким, що має бути скасований судом.

03 травня 2022 року ухвалою суду прийнято справу до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб, у якій роз`яснено учасникам право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу запропоновано подати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.

Ухвалу про відкриття провадження від 03 травня 2022 року разом із позовною заявою та додатками до неї було надіслано відповідачу рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу його місцезнаходженням.

20 червня 2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви. В обґрунтування відзиву на позовну заяву, зазначено, що на виконання вимог законодавства України, відповідач, Наказом №29 від 18.10.2021 довів до відома позивача, що у разі відсутності документа, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти протипоказань або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, позивача буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Національна академія наук України на виконання наказу МОЗ України 13 жовтня 2021 року видала розпорядження №515 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, яким зобов`язало керівників наукових установ НАН України:

- забезпечити повідомлення працівників, очолюваних ними установ, під розпис про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, до 08.11.2021;

- попередити працівників, що починаючи з 08.11.2021 у разі відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, або абсолютних протипоказань до їх проведення вони будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати згідно зі ст. 46 КЗпП України до проходження ними щеплення.

На керівників наукових установ покладена персональна відповідальність за виконання вимог наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковому профілактичному щепленню».

Державна установа «Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України» є державною науково-дослідною установою, підпорядкованою Національній академії наук України. Розпорядження НАН України є обов`язковими для виконання інститутом.

Отримавши розпорядження НАН України від 13.10.2021 №515 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, директор інституту 18.10.2021 року видав наказ №29 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2. Згідно наказу на керівників структурних підрозділів покладено зобов`язання:

- повідомити працівників, очолюваних ними відділів та лабораторій під розпис про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 до 07.11.2021;

- попередити працівників, що починаючи з 08.11.2021 у разі відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 або абсолютних протипоказань до їх проведення, вони будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати згідно зі ст. 46 КЗпП України до проходження ними щеплення.

Позивач 02.11.2021 був ознайомлений з вищезазначеним наказом, як це було передбачено постановою Кабінету Міністрів України і розпорядженням НАН України.

Будучи ознайомленим з наказом в установленому порядку, позивач проігнорував вимоги законодавства і не надав в установлений строк документів, які підтверджують проходження профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 або абсолютних протипоказань до їх проведення.

З 08 листопада 2021 року набули чинності постанова Кабінету Міністрів України і наказ МОЗ України №2153.

Наказом ДУ «Інститут харчової біотехнології та геноміки національної академії наук України» №41-В/к від 26.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України» Позивач відсторонений від роботи без збереження заробітної плати згідно зі статтею 46 КЗпП України з 26.11.2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України до надання підтверджуючих документів щодо проходження профілактичного щеплення/щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 або абсолютних протипоказань до їх проведення.

Того ж дня позивач був ознайомлений з наказом про відсторонення від роботи, однак відмовився його виконувати. Адміністрація інституту вимушена була здійснити відсторонення Позивача від роботи з залученням працівників поліції.

Відсторонення позивача від посади здійснено згідно вимог діючого законодавства України, а саме:

- позивач під розпис був повідомлений про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 до 07.11.2021;

- позивач попереджений, що починаючи з 08.11.2021 у разі відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 або абсолютних протипоказань до їх проведення, буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати згідно зі статтею 46 КЗпП України до проходження щеплення або надання медичних документів про наявність абсолютних протипоказань до їх проведення;

- відсторонення відповідача здійснено шляхом видання директором інституту наказу, який був доведений до відома особи, яка відстороняється;

- наказом про відсторонення відповідача від роботи зазначено, що строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані або у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів;

- відмови від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством, за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження наслідків.

Наказом по інституту №09-к від 28.02.2022 року «Про допуск до роботи» на підставі наказу МОЗ України №380 від 25.02.2022 року про зупинення дії наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням», ОСОБА_1 молодший науковий співробітник лабораторії біотехнології біопалива та інновацій в зеленій енергетиці позивач допущений до роботи як невакцинований співробітник з 01.03.2022 до завершення воєнного стану.

Станом на даний час позивач працює в інституті на займаній посаді.

Також зазначили, що ні наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковому щепленню», ні постанова Кабінету міністрів України від 20.10.2021 року №1096, ні розпорядження НАН України від 13.10.2021 №515 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» не скасовані в установленому законом порядку, тобто підстав для скасування наказу №41-В/к від 26.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України» немає.

Враховуючи викладене, відповідно до ст. 43, 178 ЦПК України, відповідач вважає, що в задоволені позову ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України» про відсторонення його від роботи за відмову надати інформацію про профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та скасувати наказ про відсторонення від роботи необхідно відмовити. (а.с.48-52)

28 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 до суду подав відповідь на відзив, в якому просив задовольнити його позовні вимоги. У відзиві на позовну заяву зазначив, що відзив містить неправдиве звинувачення позивача у тому, що він відмовлявся виконувати вимогу відсторонення від роботи та через це була викликана поліція. Зважаючи на це позивач вважає, що керівник (директор Блюм Я.Б.) ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» був неправдиво поінформовано про процедуру, хід відсторонення та спілкування адміністрації інституту з позивачем при відстороненні, а саме 26.11.2021 року.

Позивач вважає, що наказ МОЗ №2153 від 04.10.2021 є злочинним, а наказ директора ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» є неправомірним та незаконним (злочинним). Так як наказ №41-В/к від 26.11.2022 року порушує безліч прав людини, що прописані міжнародних документах, порушує основоположні статті конституції України з прав людини на трудоустрій, рівність та запобігання будь яких дискримінацій (конкретні статті наведені в позові), наказ, що опосередковано містить примус до проведення експериментів на живій людині, експериментальними препаратами від Ковід-19, які не пройшли повної процедури реєстрації в Україні і не мають статусу вакцини. Звертає увагу, що не наведено жодних доказів ефективності та безпечності використання експериментальних препаратів від СОVID-19, на майбутній стан здоров`я живих людей. При проходженні процедури вколювання експериментальними препаратами від СОVID-19, підписується договір про добровільність «вакцинації», чим звільняються від відповідальності всі посадові особи, які причетні (примушували) до проходження експерименту з препаратами від Ковід-19, що є кричущою наглістю, маніпуляцією, аферою та злочином. Не наведено жодних доказів, що люди які не пройшли експериментальне «вакцинування» є загрозою для здоров`я інших оточуючих людей.

Позивач неодноразово наголошував, що так звана експериментальна вакцинація є його власним рішенням робити чи ні, як живої суверенної людини і ніякого відношення до підписаних контрактів та вимог по наданні інформації про «вакцинацію» від СОVID-19, немає. Додатковою підставою для скасування злочинного наказу директора №41-В/к від 26.11.2022 року також може бути те, що сам факт «невакцинації» встановлено не було. Як стало відомо по результатам розгляду подібних справ для встановлення факту «невакцинації» робітник, повинен бути направлений роботодавцем на позачерговий медичний огляд, щоб вияснити чи позивач може взагалі проходити експериментальне «вакцинування» чи його стан здоров`я дозволяє це. А далі якщо людина відмовляється, складається спеціальний акт у присутності свідків, підписується лікарем і т.д. Тобто фактично у ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» немає акту про відмову позивача від «вакцинації», а тому порушена сама процедура відсторонення. (а.с.67-69)

Відповідачем ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» 30 червня 2022 року до суду подане заперечення на відповідь на відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні його позовної заяви. В обґрунтування заперечення зазначено, що позовна заява безпідставна, оскільки підстав для скасування наказу №41-В/к від 26.11.2022 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, немає, наказ видано згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року №1096.

Відсторонення позивача від посади здійснено згідно вимог діючого законодавства України, а саме: позивач під розпис був повідомлений про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, до 07.11.2021 року;

- позивач попереджений, що починаючи з 08.11.2021 року у разі відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, або абсолютних протипоказань до їх проведення, буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати згідно зі статтею 46 КЗпП України до проходження щеплення або надання медичних документів про наявність абсолютних протипоказань до їх проведення;

- позивач не надав посадовим особам відповідача інформацію про профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2. Ні постанова Кабінету міністрів України від 20.10.2021 року №1096, ні наказ МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» не зобов`язують роботодавця організовувати медичний огляд з метою з`ясування протипоказань для щеплення, отже громадянин повинен надати медичні документи про наявність абсолютних протипоказань до їх проведення;

- відсторонення відповідача здійснено шляхом видання директором інституту наказу, який був доведений до відома особи, яка відстороняється;

- наказом про відсторонення відповідача від роботи зазначено, що строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постанова Кабінету Міністрів України, на підставі якої було видано розпорядження НАН України, а в подальшому наказ директора інституту про відсторонення позивача від роботи на період карантину в зв`язку з ненаданням медичних документів про проведення щеплення чи про наявність абсолютних протипоказань до їх проведення, є підзаконним нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання (всіма) громадянами, посадовими особами.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ст. 43, 180 ЦПК України, вважаємо, що в задоволені позову ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України» про відсторонення його від роботи за відмову надати інформацію про профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та скасування наказу про відсторонення від роботи необхідно відмовити. (а.с. 79,80)

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, із трудової книжки серія НОМЕР_1 заповненої 30 січня 2009 року, ОСОБА_1 наказом №22-К від 30.07.2021 у ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» переведено на посаду молодшого наукового співробітника до відділу клітинної біології і біотехнології на умовах контракту. (а.с.21,22)

Наказом директора ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» №41-В/к від 26.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України» - ОСОБА_1 , молодшого наукового співробітника відділу клітинної біології і біотехнології з 26 листопада 2021 року було відсторонено від роботи на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, або до надання підтверджуючих документів щодо проходження профілактичного щеплення/щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-1, або наявності абсолютних протипоказань до їх проведення. (а.с.24,25)

Відповідно до ст. 4 КЗпП України, законодавство про працю складається із КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною першою ст. 46 КЗпП України установлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, цей перелік не є вичерпним та за змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені законодавством, тобто певним нормативним документом (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №755/6458/15-ц).

Тлумачення поняття «законодавство» було здійснено Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 1998 року №12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Законодавством, яке підлягає застосуванню до правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі, відноситься Закон №1645-ІІІ, Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.12.1994 №4004-ХІІ, Постанова №1236 (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин), Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236», накази Міністерства охорони здоров`я від 5 лютого 2020 року за №521 та від 04 жовтня 2021 року №2153.

Відповідно до ч.1,2 ст. 12 Закону №1645-ІІІ, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ України) (Положення про МОЗ України, затверджене постановою КМУ від 25 березня 2015 №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №90).

COVID-19 було віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб наказом МОЗ України від 05 лютого 2020 року за №521, яким розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ Українивід 19 липня 1995 року №133, було доповнено пунктом 39 такого змісту: «39. COVID-19».

Постановою КМУ №1236 (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, який був встановлений постановами КМУ України від 11 березня 2020 року №211, від 20 травня 2020 року №392 та від 22 липня 2020 року №641.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04 березня 2015 року №83. До цього переліку входить відповідач.

Постановою КМУ України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови КМУ від 9 грудня 2020 року №1236» та доповнено її пунктом 41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону №889-VIII, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я».

Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законом порядку не визнавалися.

Судом встановлено, що позивач працює на посаді молодшого наукового співробітника відділу клітинної біології і біотехнології ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

Наказом директора ДП «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» відповідача від 18.10.2021 №29 «Про обо`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» ОСОБА_1 було повідомлено про обов`язкове щеплення проти СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та роз`яснено наслідки непроходження вакцинації у зазначений термін у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. (а.с. 57-60)

Як видно зі змісту позовної заяви та наданих суду доказів, у ОСОБА_1 щеплення відсутнє, від його проведення він відмовився та не надав роботодавцю і суду доказів про наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.

Таким чином, відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено у спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Доводи позивача на обґрунтування позову про те, що спірний наказ суперечить ст. 43 Конституції України є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений ч.2 ст.12 Закону №1645-ІІІ, відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Відсторонення працівника від роботи це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі №761/12073/18 (провадження №61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява №47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 року, з додатковим посиланням)».

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон №1645-ІІІ, а прийняті на його виконання Постанови КМУ, Накази МОЗ Україниє лише способом реалізації законодавчого припису.

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

У відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд звертає увагу, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників закладів вищої освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19 липня 1995 року №133, зі змінами, належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрати заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення прав позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, контракт не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 березня 2021 року в справі №331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець діяв на підставі, у межах повноважень та на підставі положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено. Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про скасування оскаржуваного наказу.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» про скасування наказу про відсторонення від роботи відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області С.Л.Лєвша