Рішення

від 06.03.2023 по справі 914/2010/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2023 Справа № 914/2010/22

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Горецької З.В., при секретарі Пришляк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Червоградське ремонтно будівельне управління», м. Червоноград,

до відповідача: Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Червоноград,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство «Червоноградське шахтне ремонтно - будівельне управління», м. Червоноград,

про зняття арешту з нерухомого майна.

представники сторін:

від позивача: Мацей М.М. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з?явився;

третя особа: не з?явився.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Червоградське ремонтно будівельне управління» до Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах та протоколах судових засідань.

На адресу суду надійшло клопотання представника позивача №3664/22 від 07.11.2022 про заміну відповідача - 2 Державного підприємства «Червоноградське шахтне ремонтно-будівельне управління» на третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, оскільки останній не є належним відповідачем по справі, однак є стороною по справах щодо накладення арештів.

Ухвалою від 23.12.2022 задоволено клопотання №3664/22 від 07.11.2022 про заміну відповідача - 2 Державного підприємства «Червоноградське шахтне ремонтно-будівельне управління» на третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та закрито підготовче провадження по справі. Розгляд справи по суті призначено на 23.01.2023. Судове засідання 23.01.2023 відкладено на 13.02.2023. В подальшому 13.02.2023 судове засідання відкладено 06.03.2023.

В судовому засіданні 06.03.2023 представник позивача забезпечив участь в режимі відеоконференції, відповідач подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення, в судовому засіданні 06.03.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач стверджує, що є власником 15/100 частин будівлі (поз. 8) загальною площею 157,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а наявність не скасованого обтяження у вигляді арешту та заборони на його відчуження перешкоджають здійсненню прав власника, тому наявні підстави для зняття арешту з цього майна.

Позиція відповідача

Відповідач стверджує, що відсутні відомості щодо виконання боржником вимог виконавчого документа по АСВП №31256101, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено. Також відсутні відомості про про оплату боржником виконавчого збору та витрат виконавчого провадження по АСВП №5924651. За наведених обставин арешт з майна боржника не може бути знятий.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Червоноградським міським відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіональною управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 20.07.2022 за № 5400/13406 надано відповідь, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень (АСВП) на примусовому виконанні у відділі не перебуває та не перебувало виконавчих проваджень за якими Товариство з обмеженою відповідальністю «Червоноградське ремонтно-будівельне управління» ЄДРПОУ 34166417 виступає боржником. Роз`яснено право на звернення до суду з питанням зняття арешту з нерухомого майна.

Матеріали справи містять дублікат договору купівлі-продажу 15/100 частини будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 , позиція 8, площею 157,1 метр квадратний в м. Червонограді, від 26.12.2007 за яким ДП «Червоноградське шахтне ремонтно-будівельне управління» відчужило ТзОВ «Червоноградське ремонтно-будівельне управління» 15/100 частин будівлі (поз. 8) загальною площею 157,1 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

В межах виконавчого провадження №5924651 державним виконавщем винесено постанову про арешт майна боржника № 311-3 від 28.02.2008 на 62/100 частини будівлі №8 за адресою АДРЕСА_1 .

В межах виконавчого провадження №31256101 20.03.2012 накладено арешт на нежитлову будівлю, адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідно до рішення учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю "Червоноградське ремонтно-будівельне управління" з числа його учасників виключено ОСОБА_1 . Грошову частку ширяєва в розмірі 35 000,00 грн. вирішено повернути майном товариства, а саме 15/100 частин нежитлової будівлі (поз. 8) загальною площею 157,1 квадратних метри, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 обіймав посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Червонорадське ремонтно будівельне управління» з якої звільнений 18.03.2020 наказом №1. Наказом №2 від 19.03.2020 на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Червонорадське ремонтно будівельне управління» призначено ОСОБА_2 .

ОЦІНКА СУДУ

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

З доводів представника позивача слідує, що відсутні будь-які підстави для того, щоб продовжували свою дію обтяження у вигляді арештів.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 та 6 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 10 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 цього Закону).

Відповідачами у справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Подібні висновки щодо належних відповідачів у справі про зняття арешту з майна висловлені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №521/17712/15 (провадження №61-11321св18), від 13 листопада 2019 року у справі №745/691/18 (провадження №61-7248св19), від 12 серпня 2021 року у справі №756/14542/19 (провадження №61-6976св21), від 26 січня 2022 року у справі №457/726/17 (провадження №61-43201св18), від 02.02.2022 у справі № 607/3269/21 (провадження № 61-19506св21).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.11.2019 по справі №905/386/18 зауважила, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження

У даній справі позивач пред`явив позовні вимоги до Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), який не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт, отже, останній є неналежними відповідачами у цій справі.

Згідно з ч. 2 ст. 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Тобто будь-яка особа, яка вважає своє право (інтерес) порушеним, невизнаним чи оспорюваним, має право звернутися до суду та набуває процесуального статусу позивача у відповідній справі після відкриття судом провадження у ній. Недоведеність права вимоги особи, яка вважає своє право порушеним, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позов у даній справі подано до неналежного відповідача, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог про зняття арештів, з покладенням на позивача судових витрат. Даний факт є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Крім того суд звертає увагу, що з дублікату договору купівлі продажу вбачається, що такий укладено 26.12.2007. Постановою Господарського суду Львівської області від 19.06.2007 по справі №5/873-13/42А позов задоволено повністю. На виконання вказаної постанови видано виконавчий лист від 17.08.2007. За наведених обставин договір купівлі -продажу укладено коли існувала заборгованість згідно постанови по справі №5/873-13/42а. Одночасно, суд звертає увагу, що станом на момент укладення договору купівлі продажу №1-2875 в інтересах Державного підприємства «Червоноградське шахтне ремонтно будівельне управління» діяв директор Ширяєв Фарід Ізмаїлович. В подальшому ОСОБА_2 обіймав посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Червонорадське ремонтно будівельне управління» з якої звільнений 18.03.2020 наказом №1. Наказом №2 від 19.03.2020 на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Червонорадське ремонтно будівельне управління» призначено ОСОБА_2 . Дослідивши зміст рішення учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю "Червоноградське ремонтно-будівельне управління" ОСОБА_1 вибув з числа учасників товариства з часткою у вигляді майна 15/100 частини будівлі 15/100 частин нежитлової будівлі (поз. 8) загальною площею 157,1 квадратних метри. В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що накладені арешти унеможливлюють реєстрацію права власності за ОСОБА_1

Реєстрація права власності 15/100 частини нежитлової будівлі (поз. 8), загальною площею 157,1 кв.м. проведена 18.11.2019, після накладення арештів в тому числі на вказане майно. Реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону. Під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу ДВС не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії ДВС чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею. Відповідне положення міститься у постанові ВП ВС від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц.

Третя особа, Державне підприємство «Червоноградське шахтне ремонтно будівельне управління» не подало суду жодних письмових пояснень щодо суті спору, як і не подало суду доказів погашення ним боргу, що став підставою накладення арешту. Вказаних доказів не подано і позивачем у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені в ст. 256, 257 ГПК України.

Інформацію у справі, яка розглядається можна отримати за такою веб-адресою - http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 16.03.2023.

Суддя Горецька З.В.