Рішення

від 06.03.2023 по справі 914/2792/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2023 Справа № 914/2792/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ», м. Київ

до відповідача: Фермерського господарства «ОЛЬВІЯ», с. Новосілки, Львівська область

про стягнення 390 945,09 грн

за участю представників:

від позивача: Журавель Т. С. - адвокат

від відповідача: Бойко В.В. - адвокат

Обставини розгляду справи.

03.11.2022 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ», м. Київ до Фермерського господарства «ОЛЬВІЯ», с. Новосілки, Львівська область про стягнення 390 945,09 грн.

Ухвалою суду від 08.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.12.2022.

25.11.2022 через канцелярію суду від Фермерського господарства «ОЛЬВІЯ» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №24337/22 від 25.11.2022).

Ухвалою від 05.12.2022 суд відклав підготовче засідання на 05.01.2023.

В підготовчому засіданні 05.01.2023 було оголошено перерву до 26.01.2023.

У зв`язку із оголошенням повітряної тривоги на території Львівської області із 18:12 год. до 12:09 год., судове засідання, призначене на 26.01.2023 не відбулося.

Ухвалою від 26.01.2023 судове засідання відкладено на 13.02.2023.

06.02.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №2908/23 від 06.02.2023).

13.02.2023 через канцелярію суду від Фермерського господарства «ОЛЬВІЯ» надійшли письмові заперечення (вх. №3550/23 від 13.02.2023).

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, ухвалою від 13.02.2023 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.02.2023.

В судовому засіданні 27.02.2023 було оголошено перерву до 06.03.2023.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 24.08.2022 між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) було укладено договір купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р, відповідно до умов якого відповідач зобов`язувався поставити до 01.09.2022 700 т ріпаку врожаю 2022 на загальну суму 10 569 996,78 грн. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо поставки ріпаку у визначений договором строк не виконав, у зв`язку з чим відповідачу нараховано неустойку в розмірі 390 945,09 грн. Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 390 945,09 грн неустойки.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у поданому відзиві на позовну заяву. Зокрема, зазначив, що 24.08.2022 на електронну пошту відповідачем було отримано непідписаний проект договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р, представник відповідача роздрукував вказаний проект договору, підписав його зі сторони відповідача, скріпив підпис печаткою та надіслав скан-копію на електронну адресу позивача. Проте, ні 24.08.2022, ні в наступні дні (25.08 та 26.08) позивач не підписав вказаний договір зі своєї сторони та не надіслав відповідачу підписаний примірник цього договору. Розуміючи, що позивач не акцептував пропозицію відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу ріпака, а також з врахуванням того, що запропонований ним строк поставки наближався, і розуміючи, що якщо позивач акцептує договір пізніше неможливо буде організувати поставку такої великої партії ріпака до 01.09.2022, 26.08.2022 представник відповідача надіслав на електронну пошту позивача лист, в якому вказував, що підпис на проекті договору є недійсним та просив не брати цей документ до уваги. Жодної відповіді на лист від 26.08.2022 відповідач не отримував. Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу ріпака не був укладений, відповідач поставку ріпака не здійснював, а тому підстави для відповідальності відповідача вісдсутні.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

24.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ» надіслало на електронну пошту Фермерського господарства «ОЛЬВІЯ» непідписаний проект договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р, відповідно до якого продавець (ФГ «ОЛЬВІЯ», відповідач) зобов`язується передати у власність покупця (ТзОВ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ», позивача) ріпак врожаю 2022 року в кількості 700 тон +/- 5% (далі товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за товар визначену в договорі грошову суму (вартість).

Відповідно до п. 3.1. та п. 3.2. проекту договору, ціна однієї тони товару становить 15 100,00 грн з ПДВ, загальна вартість товару (сума договору) складає 10 569 996,78 грн з ПДВ +/-5%.

Згідно п. 5. 1. проекту договору строк поставки товару до 01.09.2022.

Пунктами 5.2. - 5.4. проекту договору встановлено, що умовами поставки товару є EXW («франко-склад», редакція Інкотермс 2010), склад покупця, датою поставки товару та переходу права власності є дата оформлення складської квитанції на зерно, виданої зерновим складом, місцем поставки товару ТОВ «Красненський Елеваторний Комплекс», Львівська область, с. Утішків.

Відповідно до п. 7.3. проекту договору, у випадку прострочення продавцем поставки товару, продавець сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний календарний день прострочення.

Згідно п. 10.6. проекту договору, сторони домовились, що підписана факсимільна копія даного договору має повну юридичну силу до моменту обміну між сторонами підписаних оригіналів договору.

24.08.2022 представник відповідача роздрукував вказаний проект договору, підписав його від імені продавця, скріпив підпис печаткою та надіслав скан-копію на електронну адресу позивача.

26.08.2022 представник відповідача надіслав на електронну пошту позивача лист, в якому вказав, що підпис на скан-копії договору є недійсним та просив не брати цей документ до уваги.

29.09.2022представник позивача надіслав на електронну пошту відповідача вимогу про сплату неустойки за нездійснення поставки товару до 01.09.2022 відповідно до договору у розмірі 1 447 944,76 грн.

05.10.2022представник відповідача надіслав на електронну пошту позивача відповідь на вимогу, у якій зазначив, що вимога позивача є незаконною та необгрунтованою, оскільки договір є неукладеним, а тому відсутні будь-які підстави для нарахування пені, штрафу, чи будь-яких інших штрафних санкцій.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 390 945,09 грн.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 2 цієї статті встановлено, що дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Статтею 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв`язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Як передбачено ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Отже, нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) особами, уповноваженими на це їх установчими документами.

Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладенням електронного цифрового підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Згідно ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Водночас, статтею 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено, що використання електронних довірчих послуг не змінює порядку вчинення правочинів, встановленого законом.

Таким чином, незалежно від того чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний.

Крім того, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Як встановлено судом, 24.08.2022 позивач надіслав на електронну пошту відповідача непідписаний проект договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р.

Пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору, вона повинна бути відправлена від сторони, яка пропонує укласти договір, а також виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч.1). У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників (ч. 2 ст. 92 ЦК України).

Таким чином, намір юридичної особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, може виражатись лише у разі підписання проекту договору і направлення його іншій стороні. Без підписання такого паперового документу власноруч чи у разі складення електронного документу без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи, не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов`язання у разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.01.2022 у справі №922/1246/21 та постанові від 21.06.2022 у справі №922/1403/21.

Отже, проект договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р, який був надісланий позивачем 24.08.2022 на електронну пошту відповідача, не можна вважати пропозицією укласти договір (офертою) в розумінні статті 641 ЦК України.

Як встановлено судом, надалі уповноважений представник відповідача роздрукував непідписаний позивачем проект договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р, підписав та скріпив підпис печаткою і відскановану копію договору надіслав на електронну пошту позивача, що не заперечується позивачем.

Зважаючи на положення п.п. 10.1., 10.6. проекту договору та ч. 3 ст. 207 ЦК України, ч. 2 ст. 638 ЦК України, надіслання відповідачем підписаного та скріпленого печаткою договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р розцінюється судом як направлення пропозиції щодо укладення договору (оферти).

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивачем з моменту отримання підписаного відповідачем договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р було прийнято пропозицію відповідача шляхом його підписання, надсилання відповідачу підписаного відсканованого чи оформленого на паперових носіях договору.

Надалі відповідачем було надіслано на електронну пошту позивача повідомлення, у якому відповідач повідомив позивача, що підпис на скан-копії договору є недійсним та просив не брати цей документ до уваги. Позивач жодної відповіді на вказане повідомлення відповідача останньому не надіслав. Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач виявляв яку-небудь зацікавленість щодо належного виконання умов укладеного, за твердженням позивача, договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р та досягнення відповідного господарського результату за наслідками виконання такого договору. Єдиним проявом інтересу було лише надіслання відповідачу вимоги про сплату неустойки.

З огляду на викладене, враховуючи сукупність усіх наведених вище фактів, суд дійшов висновку про неукладеність між сторонами договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р.

Якщо правочин не відповідає вимогам статті 207 ЦК України, то його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Разом з тим за загальним правилом частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, але рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

В разі недодержання сторонами письмової форми правочину, для з`ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією частину другу статті 205 ЦК України. Поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитись письмовими та іншими доказами, крім свідчень свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Проте, позивачем не долучено доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 91 ГПК України, з яких можна було б встановити факт укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р. Також з матеріалів справи не вбачається, що сторонами вчинялися дії (завантаження товару, поставка на зерновий склад, оплата товару тощо), направлені на виконання своїх зобов`язань за договором.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Підписання відповідачем проекту договору не може спростувати не дотримання сторонами порядку укладення договору, а також не свідчить про здійснення будь-яких дій, направлених на фактичне виконання взятих на себе зобов`язань, відповідачем чи прийняття ним будь-якого виконання позивачем. Крім того, такі дії відповідача немає підстав кваліфікувати як винні дії, здійснені з умислом на шкоду позивачу. Дія відповідача щодо підписання ним проекту (підпис під яким надалі був відкликаний), була одиничною, інші докази того, що відповідач будь-яким чином підтверджував факт укладення спірного договору відсутні.

Зазначене з урахуванням всіх встановлених судом обставин справи унеможливлює покладення на відповідача відповідальності за невиконання обов`язків продавця за проектом договору купівлі-продажу №ОЛ/ІНТ/1/2022-р.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2.Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 06.03.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 16.03.2023.

СуддяМазовіта А.Б.