Рішення

від 20.02.2023 по справі 925/1209/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2023 року м. Черкаси Справа № 925/1209/22

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., за участі представників сторін: позивача адвоката Босенко М.О., відповідача адвоката Кірси В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус авто лайф» до Приватного акціонерного товариства «Черкаський завод телеграфної апаратури» про визнання договору неукладеним, стягнення 10933 грн. 33 коп.,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2022 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус авто лайф» звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Черкаський завод телеграфної апаратури» (далі також - відповідач, а разом - сторони), в якому просив суд вважати неукладеним запропонований відповідачем договір оренди нежитлового приміщення від 10.06.2022 року, на підставі ст. 1212 ЦК України стягнути сплачені ним відповідачу кошти в сумі 10933 грн. 33 коп. та відшкодувати понесені судові витрати.

Позов мотивовано тим, що сторонами обумовлювалась можливість укладення договору оренди об`єкта нерухомості загальною площею 160,0 м2 по вул. Одеській, 8 у м. Черкаси. На виконання цієї домовленості відповідачем були направлені позивачу проекти договору оренди нежитлового приміщення від 10.06.2022 року, акта приймання-передачі приміщення від 20.06.2022 року, акта приймання-передачі від 19.07.2022 року, акта здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 30.06.2022 року, рахунок-фактуру № 15 від 10.06.2022 року на суму 4000 грн. за оренду нежитлового приміщення площею 160 кв.м. з 16.06.2022 року по 30.06.2022 року, підписані зі сторони орендодавця - директором Приватного акціонерного товариства «Черкаський завод телеграфної апаратури» Маковським П.М. Позивачем платіжним дорученням № 3 від 17.06.2022 року перераховано відповідачу 10933 грн. 33 коп. передоплати за оренду приміщення за червень 2022 року та останній місяць згідно договору від 10.06.2022 року. Проте, договір оренди приміщення, акт приймання-передачі приміщення до цього договору позивачем зі своєї сторони не підписано у зв`язку з невідповідністю приміщення меті оренди позивача, відповідно отримані відповідачем кошти у заявленому розмірі позивач вважає такими, що отримані без достатніх правових підстав, з вимогою про визнання договору неукладеним і повернення коштів позивач звернувся до суду.

Ухвалами Господарського суду Черкаської області суду від 16.11.2022 року, 22.12.2022 року, 31.01.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/1209/22 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті, яке в подальшому відкладено на 20.02.2023 року.

Скориставшись своїми правами учасника справи відповідач в особі свого представника 05.12.2022 року подав суду відзив на позов (вх. №14277/22, а.с. 36-39), в якому заперечував проти позову з мотивів необґрунтованості і безпідставності позовних вимог, в обґрунтування своїх заперечень зазначив, що договір оренди нежитлового приміщення від 10.06.2022 року між сторонами є укладеним, договірний характер спірних правовідносин сторін унеможливлює застосування судом до вимог позивача в частині стягнення коштів положень глави 83 ЦК України, а в частині вимог про визнання договору неукладеним позивачем обрано невірний спосіб захисту, що також є підставою відмови у задоволенні позову.

Представник позивача 09.02.2023 року подав відповідь на відзив (вх. № 2208/23, а.с. 67-71), в якому спростовував доводи представника відповідача, наполягала на задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні 20.02.2023 року представник позивача позов з підстав і у розмірі, викладених у позовній заяві і відповіді на відзив, підтримала і просила суд позов задовольнити повністю, представник відповідача позов не визнав і просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у його відзиві на позов.

Згідно із ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні 20.02.2023 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши подані ними заяви по суті справи, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що мав намір орендувати приміщення у м. Черкаси для здійснення своєї господарської діяльності. Для цього через своїх представників провів попередню домовленістю з представниками відповідача на укладення договору оренди належного відповідачу нежитлового приміщення загальною площею 160,0 м2 по вул. Одеській, 8 у м. Черкаси.

На виконання цієї попередньої домовленості позивач отримав від відповідача пакет документів на паперових носіях для погодження і підписання, а саме проекти: договору оренди нежитлового приміщення від 10.06.2022 року, акта приймання-передачі від 19.07.2022 року, акта приймання-передачі від 20.06.2022 року, акта здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 30.06.2022 року, рахунок-фактуру № 15 від 10.06.2022 року на суму 4000 грн. за оренду нежитлового приміщення 160кв.м. з 16.06.2022 року по 30.06.2022 року, підписані та завірений зі сторони орендодавця директором Приватного акціонерного товариства «Черкаський завод телеграфної апаратури» Маковським П.М. (а.с. 20-26).

Проектом договору оренди нежитлового приміщення від 10.06.2022 року передбачалось:

п.п. 1.1., 1.2. за цим договором орендодавець передає, а орендар приймає за плату на певний строк у користування майно (в подальшому об`єкт) для здійснення господарської діяльності на умовах, що передбачені цим договором. Під об`єктом розуміється нежитлове приміщення загальною площею 160,0 кв. м., що знаходиться за адресою; м. Черкаси, вул. Одеська, 8;

п.п. 2.1., 2.2. за користування об`єктом оренди орендар сплачує щомісячно на користь орендодавця орендну плату в розмірі 8000 грн. Орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю гарантійний платіж у розмірі 8000 грн. у строк до 20.06.2022 р.;

п. 3.1. передача об`єкта здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі;

п. 7.1. цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за договором, а термін оренди становить з 16 червня 2022 р. до 31 грудня 2023 р.

Платіжним дорученням № 3 від 17.06.2022 року позивачем перераховано відповідачу 10933 грн. 33 коп. Призначенням цього платежу зазначено: передплата за оренду приміщення за червень 2022 року та останній місяць згідно договору від 10.06.2022 року (а.с. 14).

Однак, після обстеження приміщення, позивач виявив невідповідність приміщення своїй меті оренди, тому відмовився від укладання договору оренди цього приміщення, запропонований відповідачем проект договору оренди і акт приймання-передачі приміщення до договору не погодив та не підписав.

20.07.2022 року позивач звернувся до відповідача з листом № 4 від 22.06.2022 року, в якому просив повернути надлишково перераховані грошові кошти у розмірі 10933 грн. 33 коп., сплачені платіжним дорученням № 3 від 17.06.2022 року (а.с. 27, докази направлення а.с. 28-29).

Відповідач лист відповідача отримав 21.07.2022 року, але залишив без відповіді та виконання, що і стало причиною звернення позивача до суду.

Отже, предметом позову у справі, що розглядається, є прохання позивача до суду, яке складається із двох частин: вважати договір оренди від 10.06.2022 року неукладеним і, у зв`язку з цим, стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти в сумі 10933 грн. 33 коп.

Згідно з вступною частиною, позовна заява складається з вимог про визнання договору неукладеним та повернення грошових коштів, кожна позовна вимога позивачем оплачена судовим збором.

За правовою природою спірні правовідносини сторін віднесені до договірних зобов`язань найму (оренди). Загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України, про найм (оренду) - параграфом 1 глави 58 ЦК України, а також розділом VІ параграф 5 ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з нормами ст. 11 ч.ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п.п. 3, 5, 9 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно з ч. 1, ч. 3 абз. 2, ч. 6 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Цивільним кодексом України встановлено, що:

договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 626);

відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627);

договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.ч. 1, 2 ст. 638);

договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);

договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640);

пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (ч. 1 ст. 641);

відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.ч. 1, 2 ст. 642);

за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ч.ч. 1, 2 ст. 759);

особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ч. 3 ст. 760);

договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 793);

передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 795);

З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що запропонований відповідачем проект договору містив умови щодо оренди нерухомого майна на строк менший трьох років. Зі сторони орендодавця (відповідача) проект договору, як і проект акта приймання-передачі об`єкта оренди від 20.06.2022 року до цього договору, підписаний директором Приватного акціонерного товариства «Черкаський завод телеграфної апаратури» Маковським П.М., зі сторони орендаря (позивача) не підписаний. Відтак, об`єкт оренди, а саме нежитлове приміщення загальною площею 160,0 кв. м., що знаходиться за адресою; м. Черкаси, вул. Одеська, 8 в оренду позивачу не передавався, тому з урахуванням норм ст.ст. 638, 640, 759, 760, 795 ЦК України, цей договір є неукладеним.

Нормою ч. 2 ст. 642 ЦК України, на яку посилається відповідач у своїх запереченнях, передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Позивач в межах строку на прийняття пропозиції на укладення договору сплатив орендний платіж, передбачений договором. Проте ця дія не вважається судом прийняттям пропозиції, оскільки для укладення договору і початку відліку строку оренди закон і умови запропонованого договору вимагають передання об`єкта оренди, чого не відбулось. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Непідписання позивачем запропонованого договору і акта приймання-передачі приміщення свідчить про відсутність його волі на укладення цього договору. З цих підстав доводи відповідача в обґрунтування заперечень проти позову суд відхиляє.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2019 року у справі № 907/804/17 викладено правовий висновок про те, що по суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом відсутності факту укладення договору може мати місце лише під час розгляду іншого спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) також зроблено висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав.

Невідповідність обраного позивачем способу захисту права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є самостійною підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені правові позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання неукладеним договору оренди нежитлового приміщення від 10.06.2022 року не підлягає задоволенню, в цій частині позову суд надає перевагу доводам відповідача.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 10933 грн. 33 коп. безпідставно набутих коштів суд зазначає наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України визначено загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини, суд погоджується, що у даному випадку між позивачем і відповідачем були відсутні договірні правовідносини оренди нежитлового приміщення, отже, відповідач безпідставно набув за рахунок позивача грошові кошти у розмірі 10933 грн. 33 коп., які в силу ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позов визнає обґрунтованим і задовольняє його частково. Доводи відповідача, приведені ними в обґрунтування заперечень проти позову, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та вказаним вище нормам чинного законодавства.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2481 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Черкаський завод телеграфної апаратури», ідентифікаційний код юридичної особи 14310069, місцезнаходження: 18001, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Одеська, буд. 8 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус авто лайф», ідентифікаційний код юридичної особи 44796941, місцезнаходження: 18000, Черкаська область, м. Черкаси, вулиця 30-річчя Перемоги, буд. 5/1, офіс 101 10933 грн. 33 коп. безпідставно набутих коштів, 2481 грн. судових витрат у виді сплаченого судового збору.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус авто лайф» до Приватного акціонерного товариства «Черкаський завод телеграфної апаратури» про визнання договору від 10.06.2022 року неукладеним і відшкодування 2481 грн. судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.03.2023 року.

Суддя В.М. Грачов