Рішення

від 07.03.2023 по справі 741/1542/21

НОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження номер 2/741/65/23

Єдиний унікальний номер 741/1542/21

РІШЕННЯ

іменем України

07 березня 2023 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Крупини А.О.,

з участю секретаря судового засідання Багмута О.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Носівського районного суду Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Досліднянського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області, відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що починаючи з 31 серпня 2012 роу позивач прийнята на роботу та працює на посаді вчителя початкових класів Досліднянського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області (надалі за текстом - Досліднянський НВК).

Наказом від 05 листопада 2021 року №39-к директора Досліднянського НВК ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати із 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19. Пізніше, наказом від 18 листопада 2021 року позивача було знову допущено до роботи з 18 листопада 2021 року.

Уважаючи, що відстороненням ОСОБА_2 від роботи порушуються права її права як громадянина України просила, суд, визнати незаконним та скасувати наказ № 39-к від 05 листопада 2021 року, виданий директором Досліднянського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області, про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 . Стягнути з відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 по 17 листопада 2021 року в сумі 6049 грн. 84 коп.

Ухвалою судді від 24 грудня 2021 року указану позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 24 січня 2022 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 11 березня 2022 року.

10 лютого 2022 року від представника відповідача Досліднянського НВК до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує твердження позивача щодо невідповідності наказу про відсторонення її від роботи вимогам чинного законодавства України. Відсторонення ОСОБА_1 від роботи не суперечить Конституції України та не є формою примушування до щеплення від COVID-19, оскільки вона не була позбавлена права вибору щодо здійснення чи нездійснення вакцинації та розуміла наслідки своєї відмови. Запровадження державою обов`язкової вакцинації не обмежує конституційні права та свободи людини та громадянина зокрема, права на працю. Держава, встановивши відсторонення від роботи педагогічних працівників, які не мають профілактичного щеплення від роботи, реалізувала свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу (а. с. 33-42).

Представник відповідача відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради 10 лютого 2022 року подав до суду відзив на позовну заяву, доводи якого є аналогічними відзиву представника відповідача Досліднянського НВК. Окремо зазначено, що підставою для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із відстороненням від роботи та зупиненням виплати заробітної плати може бути виключно факт порушення відповідачем Досліднянським НВК ст. 46 КЗпП України при виданні наказу № 39-к від 05 листопада 2021 року, тобто факт відсторонення позивача від роботи без законних на те підстав (а. с. 47-52).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України уведено воєнний стан.

Відповідно до розпорядження № 2/0/9-22 від 08 березня 2022 року голови Верховного Суду В. Князєва про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану було змінено територіальну підсудність судових справ Носівського районного суду Чернігівської області, яку відновлено розпорядженням голови Верховного Суду від 04 травня 2022 року № 27/0/9-22.

У зв`язку з цим підготовче судове засідання по справі було призначено на 14 липня 2022 року.

Ухвалою суду від 14 липня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24 жовтня 2022 року.

Протокольною ухвалою суду від 24 жовтня 2022 року розгляд справи відкладено до 09 січня 2023 року, у зв`язку з неявкою представників відповідачів.

Протокольною ухвалою суду від 09 січня 2023 року розгляд справи відкладено до 07 березня 2023 року, у зв`язку з неявкою сторін.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позов підтримала з підстав, зазначених у ньому. Пояснила, що згідно з висновком сімейного лікаря від 15 листопада 2021 року вона має протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на підставі якого вона була допущена до роботи з 18 листопада 2021 року.

В судове засідання представник відповідача Досліднянської гімназії Носівської міської ради Чернігівської області (до зміни типу та найменування - Досліднянський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області), представник відповідача відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Отже, відповідачі на власний розсуд розпорядилися своїми правами, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій.

Суд, вислухавши пояснення позивача, вивчивши й дослідивши матеріали справи, робить нижченаведений висновок.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом установлено, що 01 вересня 2012 року позивач ОСОБА_2 була переведена на посаду вчителя початкових класів Червонопартизанської ЗОШ І-ІІ ст. № 3, на базі якої було утворено Червонопартизанський НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів, який 24 червня 2016 року було перейменовано на Досліднянський НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 13).

З повідомлення від 23 жовтня 2021 року убачається, що ОСОБА_1 керівником Досліднянського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області Боженко В.І. пропонується до 07 листопада 2021 року здійснити щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. В іншому випадку її буде відсторонено від роботи. Указане повідомлення містить власноручне застереження ОСОБА_1 «не згодна з даним повідомленням» (а. с. 43).

З наказу директора Досліднянського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області В. Боженко від 05 листопада 2021 року № 39-к вбачається, що ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати із 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, ОСОБА_1 від 23 жовтня 2021 року № 2 (а. с. 9).

Згідно з наказом директора Досліднянського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області В. Боженко від 18 листопада 2021 року № 46-к ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, допущено до роботи із 18 листопада 2021 року. Підстава: медична довідка щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 форми № 0285-1/о, затверджена наказом міністерства охорони здоров`я України 02.11.2021 року № 2394 та надана навчальному закладу 18.11.2021. Термін дії довідки до 15.02.2022 (а. с. 5).

Відповідно до висновку сімейного лікаря від 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 має протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, терміном дії до 15 листопада 2022 року (а. с. 90).

Згідно з довідкою про середню заробітну плату (дохід) від 31 січня 2022 року № 01-26/100 за вказаним місцем роботи ОСОБА_2 нараховано заробітну плату за вересень 2021 року - 12655,78 грн., за жовтень 2021 року - 15105,63 грн. (а. с. 29).

Рішенням сесії Носівської міської ради Чернігівської області від 17 червня 2022 року № 13/22/V було змінено тип та найменування Досліднянського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області (адреса: вул. Миру, 6, с. Дослідне, Ніжинський район, Чернігівська область, 17131, код ЄДРПОУ 33220420) на Досліднянську гімназію Носівської міської ради Чернігівської області (адреса: вул. Миру, 6, с. Дослідне, Ніжинський район, Чернігівська область, 17131, код ЄДРПОУ 33220420) (режим доступу: https://nosgromada.cg.gov.ua › docs › 2022/05).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Так, відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин 1 і 2 статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци 1 і 5 підпункту 2.2 пункту 2, абзац 12 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року №6-р(II)/2019).

При цьому, у ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Отже, із змісту ст.12 цього Закону вбачається, що відсторонюються від виконання робіт працівники у разі, коли вони від обов`язкових профілактичних щеплень відмовилися або ухилилися саме у порядку, встановленому законом.

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року №551).

Згідно з цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/ анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року №551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП. Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов`язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення.

Пунктом 17 Положення чітко встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

Згідно з п. 18 Положення, у кожному пункті щеплень повинні бути інструкції із застосування всіх медичних імунобіологічних препаратів, що використовуються для проведення щеплень (у тому числі тих, які не входять до переліку обов`язкових), протоколи надання медичної допомоги при невідкладних станах відповідно до чинних нормативів, підготовлені набори лікарських засобів та вироби медичного призначення для надання медичної допомоги при невідкладних станах, а також аптечки для надання термінової медичної допомоги медичним працівникам та технічному персоналу.

З вищезазначеного вбачається, що обов`язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов`язковим.

Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діяв карантин, який продовжено.

Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року N 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Так, указаним наказом установлено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, про те, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Відсторонення працівника від роботи - це один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_2 є вчителем початкових класів Досліднянського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області (Досліднянської гімназії Носівської міської ради), а отже за специфікою своєї діяльності має тісний контакт з дітьми шкільного віку, які відвідують відповідний заклад освіти, що збільшує вірогідність зараження COVID-19.

У судовому засіданні ОСОБА_2 вказала, що кількість учнів у класі в листопаді 2021 року становила 7 осіб, загальна кількість педагогічних працівників у школі близько 17 осіб, а загальна кількість учнів у школі близько 60 осіб.

Директор Досліднянського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області до моменту видачі спірного наказу від 05 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи неодноразово проводив роз`яснення як позивачу так і всім працівникам закладу освіти з приводу необхідності щеплень, наслідків відмови чи ухилення від його здійснення, а також - індивідуальні бесіди з конкретними працівниками, починаючи з вересня 2021 року.

18 листопада 2021 року ОСОБА_2 подала до Досліднянського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області висновок сімейного лікаря від 15 листопада 2021 року щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, терміном дії до 15 листопада 2021 року, після чого в той же день була допущена до попередньої роботи шляхом видачі відповідного наказу.

Однак з вересня 2021 року позивачем будь-яких дій з метою проведення відповідного щеплення здійснено не було, незважаючи на встановлення відповідних законодавчих вимог, директором Досліднянського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області 23 жовтня 2021 року було складено письмове повідомлення про необхідність здійснення щеплення та наслідки відмови у його проведенні. Позивач від підписання відповідного акту відмовилася, власноручно указавши у ньому «не згодна з даним повідомленням», отже остання є такою, що була ознайомлена із відповідним повідомленням.

Суд зауважує, що підставою для відсторонення позивача як працівника від виконуваної нею роботи є не тільки сам факт відмови від проведення щеплення, але й наявність підстав вважати, що особа вчиняє дії з метою ухилення від їх проведення. При цьому, виконувані ОСОБА_2 трудові обов`язки передбачали об`єктивну необхідність під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими особами, а із заявою про встановлення їй (позивачу) дистанційної/надомної форми організації праці остання до роботодавця не зверталась.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не заперечується, що про необхідність проведення щеплення їй стало відомо ще у вересні 2021, в той же час ні станом на 23 жовтня 2021 року, ні станом на час винесення спірного наказу 05 листопада 2021 року, позивачем щеплення здійснено не було. Доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до лікаря, проходила обстеження стану здоров`я або має протипоказання до вакцинації не надала, що у свою чергу свідчить про ухилення від проведення щеплення.

Указане вище підтверджує нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а таке відсторонення є пропорційним меті охорони здоров`я як населення так і самого позивача.

Отже, суд приходить до висновку, що позивача правомірно було відсторонено від роботи, оскільки з часу коли їй стало відомо про необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до дати безпосереднього відсторонення було надано досить часу, однак остання свідомо від нього ухилилася.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 виразив свою думку щодо правомірності відсторонення дітей від навчання у разі відсутності в них обов`язкового щеплення, зазначивши, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі №761/12073/18 зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

У рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» [GC] заява №47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим відповідно до закону; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Суд констатує, що бездіяльність самого роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

При цьому, суд зауважує, що дійсно жодна особа не може бути примушена до примусової вакцинації, в той же час особа, яка відмовляється від її проведення не може ставити у залежність від цього життя та здоров`я інших оточуючих її осіб, тобто наражати їх на небезпеку, а тому відмовляючись від її проведення з власних мотивів, повинна усвідомлювати можливість призупинення її трудової діяльності у разі наявності в неї професії, яка входить до переліку осіб, що мають бути вакциновані.

Отже, навіть за умови визнання щеплення обов`язковим, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому в разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати. Тому особа має право вибору: вакцинуватися і продовжувати працювати або ж утриматися від вакцинації й бути відстороненим від роботи.

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 рішенні (п.266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява №47621/13), яке суд уважає таким, що підлягає застосуванню до цих правовідносинах, наголосив таке:

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні саме таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285):

«… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, який відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306):

«Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, суд дійшов висновку, про те, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, отже позовна заява задоволенню не підлягає.

Згідно з ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності згідно ст. 12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 264, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідачів: Досліднянської гімназії Носівської міської ради (до зміни типу та найменування - Досліднянського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області), відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено тільки вступну і резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Досліднянська гімназія Носівської міської ради (до зміни типу та найменування - Досліднянський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів Носівської міської ради Чернігівської області), код ЄДРПОУ 33220420, адреса місцезнаходження: 17131, вул. Миру, буд. 6, с. Дослідне Ніжинського р-ну Чернігівської обл.;

відповідач: відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради, код ЄДРПОУ 41104003, місцезнаходження: 17100, вул. Центральна, буд. 20, м. Носівка Чернігівської обл.

Повний текст судового рішення складено 16 березня 2023 року.

Суддя Анатолій КРУПИНА