Постанова

від 14.03.2023 по справі 144/497/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/497/22

Провадження № 22-ц/801/557/2023

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 рокуСправа № 144/497/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Берегового О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2022 року, ухвалене суддею Теплицького районного суду Вінницької області Германом О.С.,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2022 року керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в подальшому змінюючи предмет позову просив визнати недійсним заповіт від 09.03.1996, визнати недійснимсвідоцтво проправо наспадщину зазаповітом таскасувати державнуреєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку.

Позовна заявамотивована тим,що 30.12.2016 державним нотаріусом видано відповідачу ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом №2361 від 30.11.2016. Згідно свідоцтва спадщина складається з права на земельну частку (пай) площею 2,79 га. В свою чергу в подальшому на дану земельну ділянку було виготовлено технічну документацію та присвоєно кадастровий номер та реєстратором 26.12.2016 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку.

Позивач вказує, що Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України у кримінальному провадженні № 12020020280000106 від 08.04.2020 проведено судову технічну експертизу документів від 18.06.2020 за № 160 та встановлено, що зображення відбитку печатки «Маломочульська сільська рада народних депутатів Теплицького району Вінницької області *Україна*» в заповіті від 09.03.1996 спадкової справи №376/2016, нанесене безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень, що свідчить про його підробку, а сам заповіт в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради не зареєстрований, натомість у даному реєстрі за № 17 зареєстровано нотаріальна дія на ім`я іншої особи, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується сканкопіями з журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради.

Відповідно до інформації наданої 23.07.2020 Маломочульською сільською радою, ОСОБА_3 , яка проживала одиноко за адресою: АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя у Маломочульській сільській раді заповіт не складала, з моменту смерті ОСОБА_3 та 23.07.2020, спадкоємці в сільську раду щодо оформлення спадкового майна не звертались, на території сільської ради спадкоємці відсутні, а також відсутня будь-яка інформація щодо наявності можливих спадкоємців.

13.05.2022 прокуратурою було отримано відповідь з Вінницької регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» , з якою слідує, що заява про реєстрацію архівного заповіту ОСОБА_3 була отримана філією 19.10.2016 поштою від імені Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області та до Спадкового реєстру були внесені відповідні відомості, що містились в даній заяві.

Однак, відповідно до інформації Маломочульського старостинського округу Теплицької селищної ради від 13.04.2022, в сільській раді відсутня інформація щодо відправлення у 2016 році документів до Вінницької філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» з метою реєстрації заповіту ОСОБА_3 , що вказує на те що сільської радою дані документи на направлялись, а відтак реєстрація цих відомостей в Реєстрі здійснена безпідставно і відомості в Спадковому реєстрі про наявність заповіту не відповідають дійсності.

Позивач зазначає, що оскільки свідоцтво про право на спадщину видане на виконання заповіту, а заповіт не посвідчувався в установленому Законом порядку, тому питання законності цього заповіту має вирішуватись на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР, в редакції 1963 року, чинній на момент вчинення заповіту, що передбачено п. 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, редакції 2003 року, відповідно до яких ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності і правила книги шостої ЦК України «Спадкове право», застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

В свою чергу відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволені позову. Вказує, що прокурор не мав права звертатись до суду в інтересах Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області. Зазначає, що права позивача не порушені, тому підстави для звернення до суду для захисту порушених прав у позивача відсутні. Крім того вказувала на пропуск строку позовної давності для звернення до суду з позовом, просила цей строк застосувати судом при вирішенні спору.

Рішенням Теплицького районногосуду Вінницькоїобласті від28грудня 2022року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт від 09.03.1996, зареєстрований 19.10.2016 в спадковому реєстрі та в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочулької сільської ради за №17, відповідно до якого ОСОБА_3 , заповіла усе своє майно ОСОБА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 30.11.2016 та зареєстроване в реєстрі за №2361 державним нотаріусом, яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна померлої ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим 052378900:01:000:0178 площею 2,9554 га, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис №1830004 від 26.12.2006, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову.

В якості основних доводів скаржник вказує на те, що суд не взяв до уваги, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували припинення права власності на землю на підставі Державного акту на право колективної власності на землю. Спірна земельна ділянка належить до колективної власності, а тому у Теплицької селищної ради відсутні будь-які повноваження розпоряджатися такою земельною ділянкою. Оскільки вирок у кримінальному провадженні по її обвинуваченню ще не винесено, факт підробки нею заповіту в кримінальному провадженні не встановлено, тому у позивача відсутні будь-які докази в підтвердження позовних вимог. Також судом не враховано, що з моменту отримання нею оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом до моменту звернення до суду пройшло більше 3-х років, а позивач не просив суд поновити йому пропущені строки, тому суду слід застосувати наслідки пропущення строку для звернення до суду.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Від Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області надійшла заява, в якій просила розглянути справу без її участі. Також, просила відмовити у задоволені апеляційної скарги, а рішення залишити без змін.

Суд вирішив розглянути справу у її відсутність.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали та обставини справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістомст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0170865 ОСОБА_3 на підставі рішення Теплицької РДА від 08.04.1992 №92, надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності «Мишарівське КСП», розміром 2.79 га (а.с. 28).

Розпорядженням Теплицької РДА від 23.12.2004 затверджено акт про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) по СТОВ «Мишарівське» на території Маломочульської сільської ради від 23.12.2003, передано у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видати державні акти на право власності на земельні ділянки власникам земельних ділянок по СТОВ «Мишарівське» на території Маломочульської сільської ради. Також, в розпорядженні зазначено, що на земельні частки (паї) померлих громадян власників сертифікатів державні акти виготовляти спадкоємцям, після оформлення спадщини (а.с. 41).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.11.2019, реєстратором 26.12.2016 за № 18300004 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2361 від 30.11.2016 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, кадастровим номером 0523783900:01:000:0178, площею 2,9554 га (а.с. 17-18).

З копії спадкової справи №376/2016 заведеної після смерті ОСОБА_3 , слідує, що ОСОБА_1 30.11.2016 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , при цьому надала заповіт від 09.03.1996, в якому зазначено, що він зареєстрований в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради за № 17, відповідно до якого ОСОБА_3 , заповіла усе своє майно ОСОБА_1 .

30.11.2016 державним нотаріусом Шевчук Г.В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 2361 від 30.11.2016. Згідно свідоцтва, спадщина складається з права на земельну частку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташовану на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, по колишньому КСП «Мишарівське» (тобто земельної частки (паю) належної спадкодавцю ОСОБА_3 ) (а.с. 30).

На земельну ділянку ДП «Вінницький науководослідний та проектний інститут землеустрою» в 2016 році виготовлено технічну документацію; присвоєно кадастровий номер земельної ділянки: 0523783900:01:000:0178, обчислено площу земельної ділянки 2,9554 га і визначено її координати на місцевості в натурі (а.с. 37).

Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України у кримінальному провадженні № 12020020280000106 від 08.04.2020 проведено судову технічну експертизу документів від 18.06.2020 за № 160 та встановлено, що зображення відбитку печатки «Маломочульська сільська рада народних депутатів Теплицького району Вінницької області *Україна*» в заповіті від 09.03.1996 спадкової справи №376/2016, нанесене безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень, що свідчить про його підробку, а сам заповіт в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради не зареєстрований, натомість у даному реєстрі за № 17 зареєстровано заповіт на іншу особу, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується сканкопіями з журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради (а.с. 34-36).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Цивільний Кодекс УРСР, в редакції 1963 року, не передбачав конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, а у випадку складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги, а тому заповіт від 29 березня 1996 року не відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення, та є недійсним. Також, судом вказано, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстроване в реєстрі за зареєстроване в реєстрі за №2361 державним нотаріусом видане на підставі недійсного заповіту, а тому має бути визнане недійсним та державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку скасована, а право власності останньої на земельну ділянку припиненим.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки він зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права із правильним застосуванням правових висновків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що підроблено заповіт, який і був підставою набуття у власність відповідачем спадкового майна.

Згідно Прикінцевих та Перехідних положень щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно дост.524ЦКУРСР1963рокуспадкоємствоздійснюється зазакономіза заповітом. Спадкоємствозазакономмає місце,колиіоскільки вононезміненозаповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2)якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави - якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Згідно частини 1статті 534 ЦК УРСРкожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до ст.541 УК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтею 1 Закону України «Про нотаріат»надано визначення поняттю нотаріата та органів і осіб, які вправі вчиняти нотаріальні дії. Нотаріат в Україніце система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ч. 1). У сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбаченістаттею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування (ч. 5).

Статтею 37 Закону України «Про нотаріат»визначено, що у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють визначені нотаріальні дії, у тому числі, посвідчують заповіти (крім секретних).

Відповідно до частини 1статті 47 ЦКУРУР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другоюстатті 48 цього Кодексу.

Згідно зістаттею 48 ЦК УРСРнедійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина 1). По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурівідшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (частина 2).

Згідно наведених норм матеріального закону, в редакції чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_3 29.03.1996, заповіт має бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, має бути підписаний особисто заповідачем і обов`язково нотаріально посвідчений.

Відповідностатті 545 ЦК УРСРнедійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.

Проаналізувавши наведені норми матеріального закону, слід прийти до висновку про те, щоЦивільний Кодекс УРСР, в редакції 1963 року, не передбачав конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, а у випадку складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги.

До вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 542/345/19 (провадження № 61-16029св20) та у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21).

Врахувавши вказане, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заповіт від 29 березня 1996 року не відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення, а тому є недійсним.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом слугувала заява ОСОБА_1 , подана до нотаріальної контори, відповідно до якої вона спадщину прийняла шляхом постійного проживання разом із померлою ОСОБА_3 , на підтвердження цього надано довідку.

Разом з тим, відповідно до інформації наданої 23.07.2020 Маломочульською сільською радою, ОСОБА_3 , яка проживала одиноко за адресою: АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя у Маломочульській сільській раді заповіт не складала, з моменту смерті ОСОБА_3 та до 23.07.2020, спадкоємці в сільську раду щодо оформлення спадкового майна не звертались, на території сільської ради спадкоємці відсутні, а також відсутня будь-яка інформація щодо наявності можливих спадкоємців (а.с. 45).

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульованостаттею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що устатті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт, у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з вдачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Відтак, встановивши, що спадкодавець ОСОБА_3 на день своєї смерті проживала одиноко, заповіт складено без додержання форми та змісту, довідку про те, що ОСОБА_1 на момент відкриття спадщини проживала разом із померлою ОСОБА_3 сільська рада не видавала, у зв`язку з чим ОСОБА_1 є такою, що у розумінніст. 1301 ЦК Українине мала права на спадкування, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

З чим погоджується Вінницький апеляційний суд.

Відтак, земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 у спосіб не передбачений законом, зокрема з порушенням встановленого законодавством порядку.

Тобто, наявний факт незаконного переходу земельної ділянки у приватну власність відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що Цивільний Кодекс УРСР, в редакції 1963 року, не передбачав конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, а у випадку складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги, а тому заповіт від 29 березня 1996 року не відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення, та є недійсним.

Водночас, судом першої інстанції взято до уваги, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстроване в реєстрі та державним нотаріусом видане на підставі недійсного заповіту, а тому має бути визнане недійсним та державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку скасована, а право власності останньої на земельну ділянку припиненим.

Ч.3ст.12ЦПК України передбачено, щокожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбаченіст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Позивач надав суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених ним вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції.

В супереч ст.81 ЦПК України ОСОБА_1 не спростувала обставини, на які позивач посилався у своїй позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги.

При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам.

Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності колегія суддів вказує на наступне.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини першоїстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав, позивачу стало відомо про зареєстроване право власності на земельну ділянку за відповідачем 05.11.2019, а 18.06.2020 про наявність висновку судової технічної експертизи щодо оспорюваного заповіту.

Позивач звернувся з позовом до суду 14 червня 2022 року.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов пред`явлено в межах строку позовної давності.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не приймаються до уваги, оскільки доказів на спростування цих висновків відповідач суду не надала.

Також безпідставними є доводи скаржника про те, що суд першої інстанції, достоменно знаючи про кримінальне провадження № 12020020280000106 від 08.04.2020 року, не зупинив провадження у справі, та без належних на те підстав констатував факт підроблення нею заповіту, оскільки відсутність права на спадкування ОСОБА_1 підтверджується не лише висновком судової технічної експертизи документів, яка була проведена в рамках кримінального провадження, а й інформацією, наданою Маломочульською сільською радою, згідно якої ОСОБА_3 , яка померла, за життя у Маломочульській сільській раді заповіт не складала, проживала одиноко, спадкоємці на території сільської ради відсутні, спадкоємці з питань оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_3 до сільської ради не звертались.

Доводи апеляційної скарги про те, що вирок укримінальному провадженніне винесенота фактпідробки неюзаповіту наданий часне встановлено, тому висновок експертизи є неналежним доказом, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на таке.

Звертаючись до суду із позовом, позивач не вказував на те, що саме відповідачем було підроблено оскаржуваний заповіт. Підставою недійсності заповіту позивач вказував на порушення , визначених законом вимог щодо його змісту та нотаріального посвідчення, який за твердженням позивача не було вчинено.

ОСОБА_1 , заперечуючи проти висновку експерта, не надала доказів на його спростування, не скористалася правом звернення з клопотанням про призначення відповідної експертизи у цій справі, не ставила і перед судом питання про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийняв до уваги висновок експерта, як допустимий та належний доказ, оскільки експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні містить інформацію щодо предмета доказування у даній цивільній справі. При цьому відсутність вироку у кримінальній справі на час розгляду справи не має правового і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

В свою чергу, висновок експерта належно оцінений у сукупності з іншими доказами у справі.

Даного висновку дійшов Верховний Суд у справі №461/3675/17 у постанові від 05.02.2020.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що позивач не довів порушеного права особи, в інтересах якої він звернувся з позовом, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку(пай), ОСОБА_3 , на підставі рішення Теплицької райдержадміністрації від 08.04.1997 року надано право на земельну частку(пай), яка перебувала в колективній власності «Мишарівське КСП», яке в послідуючому було реорганізовано в СТОВ «Мишарівське».

Розпорядженням Теплицької райдержадміністрації від 23.12.2004 було затверджено акт про розподіл земельних ділянок між власниками земельних паїв по СТОВ «Мишарівське», передано у власність земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видано державні акти власникам земельних ділянок по СТОВ «Мишарівське».

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08.12.2006 СТОВ «Мишарівське», як юридичну особу було ліквідовано. Державним реєстратором Теплицької райдержадміністрації 22.12.2006 проведено реєстрацію припинення юридичної особи СТОВ «Мишарівське».

Відповідно до п.21 Перехідних положень ЗК України визначено, що з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрощення в Україні землі КСП, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу цього Закону переходять до комунальної власності.

Ст.ст.524,555 ЦК УРСР, які діяли на час відкриття спадщини, визначено, що, якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Ст.555 ЦК УРСР передбачено підстави переходу спадщини до держави.

Так прокурор, як особа, яка представляє інтереси держави, правомірно, в порядку визначеному ст.ч.3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», звернувся до суду з даним позовом.

Підставою для звернення із позовом, слугувала відповідь від 23.07.2020 року Маломочулівської сільської ради, на території якої знаходиться земельна ділянка, на яке видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, в якій було зазначено, що орган місцевого самоврядування заходи цивільно-правового характеру, щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації вживати не буде, в зв`язку з відсутністю видатків на оплату судового збору та відсутністю штатного юриста.

Отже доводи апеляційної скарги про відсутність у прокурора повноважень для звернення до суду з позовом є безпідставними і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст.89,263 ЦПК Українидана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про задоволення позову.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне, обґрунтоване, справедливе рішення, яке відповідає вимогам закону.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.367,375,381-384,389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районногосуду Вінницькоїобласті від28грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 березня 2023 року.

ГоловуючийМ.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

О.Ю. Береговий