Рішення

від 15.03.2023 по справі 495/1925/23

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1925/23

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

15 березня 2023 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

судді Шевчук Ю.В., при секретарі - Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, відібрання неповнолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання неповнолітньої дитини із батьком у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 ; відібрати неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання неповнолітньої дитини із батьком у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком та стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст та обґрунтування позову

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року, справа №495/7678/15-ц шлюб був розірваний. Від шлюбу мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 25.02.2014 року, актовий запис №144. На теперішній час неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на його повному матеріальному утриманні. Позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, піклується про неї, цікавиться станом здоров`ям та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання дитини та її розвитку. Відповідач на теперішній час проживає за іншою адресою, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини. Відповідач, як мати не надає матеріальну допомогу на утримання спільної дитини, угоди про добровільну сплату аліментів між ними не досягнуто. Відповідач являється матір`ю дитини, а отже зобов`язана забезпечувати належний рівень життя дитини, є молодою особою, фізично здоровою та має працездатний вік, інших утриманців не має. Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, але такий рівень позивач один не може забезпечити.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 березня 2023 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини які зазначені в позові та просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, але надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, відібрання неповнолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання неповнолітньої дитини із батьком у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.

Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За змістом ч.1 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року, справа №495/7678/15-ц шлюб був розірваний. Від шлюбу мають спільну неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 25.02.2014 року, актовий запис №144.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до ч.4, ч.6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини . Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

На теперішній час неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на його повному матеріальному утриманні.

Позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує її усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про її фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров`ям та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали на її виховання та розвиток.

Відповідач на теперішній час проживає за іншою адресою, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання спільної дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, прихильність дитини до батька, вік дитини, а також те, що в даному випадку відповідач визнає позов та не заперечує щодо того, щоб спільна дитина проживала разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог в частині визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком.

Щодо відібрання неповнолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання неповнолітньої дитини із батьком у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком.

Відповідно до положень ч.1 ст.170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно із пунктами 2-5 частини першої ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року роз`яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передати органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначити при цьому конкретний заклад.

Основними підставами для відібрання дитини від батьків серед іншого є випадки, що охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків (безвідповідальне ставлення до дитини та невжиття заходів щодо забезпечення лікування дитини у зв`язку із її тяжким станом здоров`я), а й із їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Ураховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Судом встановлено, що відповідач проживає окремо від позивача та спільної дитини, як мати безвідповідально ставиться до виховання та догляду за своєї неповнолітньою дитиною та не усвідомлює в повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, на думку суду, відповідач зняла з себе обов`язки з виховання та забезпечення дитини, про що свідчить її заява про визнання позовних вимог в частині відібрання дитини без позбавлення її батьківських прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доцільність відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_2 , без позбавлення останньої батьківських прав, для проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком, оскільки це є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відібрання дитини без позбавлення батьківських прав є тимчасовим заходом і відповідач, відповідно до ч.3 ст.170 СК України, не позбавлена можливості повернути дитину.

Щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Відповідач, як мати не надає матеріальну допомогу на утримання спільної дитини, угоди про добровільну сплату аліментів між ними не досягнуто. Відповідач являється матір`ю дитини, а отже зобов`язана забезпечувати належний рівень життя дитини, є молодою особою, фізично здоровою та має працездатний вік, інших утриманців не має. Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, але такий рівень позивач один не може забезпечити.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому обов`язком особистим, індивідуальним. Проживання окремо не звільняє від виконання цього обов`язку. Батьки мають всебічно сприяти розвитку дитини. Забезпечення умов для такого розвитку та навчання пов`язане з належним наданням матеріальної допомоги, що має бути достатньою. Платник аліментів зобов`язаний роботи все можливе для того, щоб його заробіток (доходи) були достатніми для власного утримання та утримання дітей, за належний розвиток яких він відповідальний як батько.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст.141 СК України).

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до ст.182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, які будуть стягуватися з відповідача на утримання дитини, суд враховує обставини, інтереси сторін та потреби дитини.

З огляду на правові позиції п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, у зазначеній нормі права законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей з можливістю батьків надавати таку матеріальну допомогу.

Враховуючи обставини справи, положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини пов`язані зі сплатою аліментів, виходячи із засад справедливості та захисту прав неповнолітніх дітей, а дітям має забезпечуватися такий захист і піклування, які необхідні для їх благополуччя та повноцінного розвитку, враховуючи, що ст.180 СК України покладає обов`язок утримувати дітей на обох батьків, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною повноліття.

Керуючись ст.ст.4, 12-13, 200, 206, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, відібрання неповнолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання неповнолітньої дитини із батьком у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити в повному обсязі.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відібрати неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 без позбавлення її батьківських прав, для проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з фактом самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 27.02.2023 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Шевчук Ю.В.