Постанова

від 14.03.2023 по справі 620/2022/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/2022/22 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

При секретарі: Борисовській Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-футбольний клуб «Десна» до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортивно-футбольний клуб «Десна» звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №6528/25010700 від 25.10.2021, якими збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ, у тому числі штрафні санкції, у розмірі 297995,00 грн та № 6529/25010700 від 25.10.2021, яким зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) період у розмірі 2064952,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем неправомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки результати перевірки не ґрунтуються на аналізі наданих первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій між товариством та його контрагентами.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року позовні вимоги - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №6528/25010700 від 25.10.2021, № 6529/25010700 від 25.10.2021.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволення позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час проведення перевірки контролюючим органом правомірно встановлено завищення позивачем як платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень-травень 2019 року на загальну суму 454764,32 грн. та завищено податкові зобов`язання з податку на додану вартість за квітень-травень 2019 року на загальну суму 410692,66 грн.

На думку апелянта, оскільки контролюючим органом встановлено відсутність реального (законного) джерела походження товару по ланцюгу постачання, неможливості виробництва товару власними трудовими та матеріальними ресурсами, відсутності імпорту, невідповідності придбаного та реалізованого товару, тобто, з`ясовано документальне оформлення господарських операцій за відсутності фактів їх реального здійснення по взаємовідносинах ТОВ «СФК «Десна» з ТОВ ТД «Глобал ОПТ», ТОВ «ТБС-ХХІ», ТОВ «Будівельна компанія Курсор Буд», відтак підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем вказано про те, що апелянтом не було надано доказів, на спростування фактів, встановлених судом першої інстанції та податкова інформація, на яку посилається податковий орган носить виключно інформаційний характер.

Враховуючи, що господарські операції були здійснені в межах господарської діяльності та створювали реальне настання наслідків, обумовлених відповідними правочинами, тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, проведена податковим органом документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-футбольний клуб «Десна» щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість за період діяльності січень 2019 року по взаємовідносинам з ТОВ ТД «Глобал ОПТ», за період діяльності липень 2019 року по взаємовідносинам з ТОВ «ТБС-ХХІ», за період діяльності вересень 2020 року по взаємовідносинам з ТОВ «Будівельна компанія Курсор Буд», за результатами якої складено Акт від 27.09.2021 №6144/07/37198813.

Під час проведення перевірки контролюючим органом було встановлено порушення, зокрема: пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що сплачується до державного бюджету всього на суму 238396,00 грн., в т. ч. за січень 2019 року 238396,00 грн.; завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 2064952,00 грн. ПДВ, в т. ч. за січень 2019 року 6355,00 грн., липень 2019 року 1307775,00 грн., вересень 2020 року 750822,00 грн.

Вказані висновки грунтувались на тому, що акти приймання виконаних будівельних робіт ТОВ «ТБС-ХХІ» та ТОВ «Будівельна компанія Курсор Буд» не відповідають змісту та обсягу проведених операцій, що передбачені вимогами до первинних документів, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у задекларованих обсягах та не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського обліку та у податковій звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-футбольний клуб «Десна». Також податкові, видаткові накладні ТОВ ТД «Глобал ОПТ», складені для позивача, не відповідають змісту та обсягу проведених операцій, що передбачені вимогами до первинних документів, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у задекларованих обсягах.

На вказаний акт позивачем було подано заперечення № 252 від 08.10.2021, за результатами розгляду яких контролюючим органом надано відповідь від 22.10.2021 №2579/ж12/25-01-07-02-08, згідно якої заперечення позивача задоволено не було.

На підставі акту перевірки та відповіді на заперечення відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 25.10.2021 №6528/25010700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 297995,00 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням 238396,00 грн; за штрафними санкціями 59599,00 грн;

- від 25.10.2021 №6529/25010700, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 2064952,00 грн.

Державною податковою службою України за результатами розгляду скарги позивача було прийнято рішення від 20.12.2021 № 28483/6/99-00-06-01-03-06, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Вважаючі вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки під час дослідження матеріалів справи не встановлено жодного фактичного порушення вимог норм податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У силу вимог п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ ТД «Глобал ОПТ», ТОВ «ТБС-ХХІ», ТОВ «Будівельна компанія Курсор Буд».

Так, між ТОВ ТД «Глобал ОПТ» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортивно-футбольний клуб «Десна» (покупець) були укладено договір поставки № 31/01/19 від 30.01.2019, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти товар. Загальна кількість товару, одиниці виміру та ціна одиниці виміру товару визначається сторонами у специфікаціях.

На підтвердження виконання умов вказаного договору було надано специфікацію № 1 щодо придбання спортивного інвентарю та видаткову накладну № 310119 від 31.01.2019, платіжні доручення № 24 від 18.02.2019, № 28 від 21.02.2019, № 27 від 20.02.2019, № 35 від 22.02.2019, № 39 від 25.02.2019, № 40 від 27.02.2019.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ «ТБС-ХХІ» (підрядник) укладено договір підряду № 02-05/19 від 02.05.2019, додаткові угоди № 1 від 03.05.2019, № 2 від 22.06.2019, за умовами яких підрядник зобов`язується з власних матеріалів на свій власний ризик виконати будівельно-монтажні роботи з ремонту будівлі, що розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 61, а також роботи з монтажу і встановлення сантехнічного обладнання, електрофурнітури, світильників, кондиціонерів, вікон, дверей, вбудованих меблів з матеріалів, згідно затвердженого сторонами кошторису, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити виконані належним чином роботи з ремонту будівлі, а також з монтажу і встановлення обладнання.

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «ТБС-ХХІ» позивачем надано до суду першої інстанції копії наступних документів: платіжні доручення № 29 від 04.07.2019, № 32 від 19.07.2019, № 31 від 18.07.2019, № 33 від 30.07.2019, повідомлення про помилкове зазначення призначення платежу від 02.10.2019 № 8811, зведений кошторисний розрахунок, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акти № 2, № 3, № 4, № 5 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2019 року, підсумкові відомості ресурсів.

До того ж, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Будівельна компанія Курсор Буд» (підрядник) на підставі договору підряду № 14 від 06.07.2020, згідно якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати будівельні та ремонтні роботи з підсилення та капітального ремонту фундаментів і залізобетонних конструкцій будівель, споруд східної трибуни стадіону, який знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Шевченка, 61, згідно із затвердженою кошторисною документацією. Будівельні та ремонтні роботи виконуються з матеріалів, наданих замовником.

На підтвердження виконання умов вказаного договору було надано суду довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, дані договірної ціни на будівництво, акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2020 року, платіжні доручення № 98 від 30.10.2020, № 96 від 29.10.2020, № 91 від 28.10.2020, № 86 від 27.10.2020, № 77 від 26.10.2020, № 72 від 23.10.2020, № 69 від 22.10.2020, № 68 від 21.10.2020, № 62 від 20.10.2020.

Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеним контрагентам, колегія суддів зазначає, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме роботи виконувалися та які товари постачались, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання робіт у власній господарській діяльності позивача та їх обліку.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження здійснення господарських операцій вказує на те, що позивач здійснював замовлення товару та послуг у ТОВ ТД «Глобал ОПТ», ТОВ «ТБС-ХХІ», ТОВ «Будівельна компанія Курсор Буд» для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, вказані первинні документи оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Під час дослідження матеріалів справи не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Разом з тим, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Твердження апелянта щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу базується лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини контрагента позивача з третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами.

Також, при розгляді справи № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 зазначила, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

До того ж, наявність помилок в оформленні окремих документів не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції. Водночас, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов`язкові реквізити, визначені законом.

У свою чергу, контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеним договорам з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

До того ж, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.

Крім того, відповідачем не було враховано, що позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

У даному випадку позивач не може нести відповідальність за можливі невиконання контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Посилання контролюючого органу на відсутність трудових ресурсів та матеріально - технічного забезпечення, що є недостатнім для виконання умов відповідних домовленостей між позивачем та його контрагентом суд апеляційної інстанції оцінює критично, так як така інформація не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

У той же час, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Посилання скаржника на відсутність сертифікатів якості товару, поставленого позивачу ТОВ ТД «Глобал ОПТ», колегія суддів не приймає до уваги, так як зазначені документи не можуть бути єдиною та законною підставою для висновку про нереальність таких господарських операцій з огляду на доведеність обставин їх завершеності, що серед іншого підтверджується фактом оплати придбаного позивачем товару.

Крім того, відсутність товарно-транспортних накладних щодо транспортування товару, придбаного у ТОВ ТД «Глобал ОПТ» колегія суддів також оцінює критично, враховуючи останні не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, надання послуг, тому, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання послуг і використання їх у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Так, товарно-транспортні накладні не містяться в переліку первинних документів, які дають право на формування податкового кредиту.

Питання щодо наявності товарно-транспортних накладних, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 813/552/15, від 19.01.2021 у справі № 825/1641/17, від 29.04.2021 у справі № 810/3713/16.

У даному випадку, оцінюючи в сукупності з іншими документами та обставинами проведених господарських операцій, факт відсутності товарно-транспортних накладних не дає підстави погодитися з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача з його контрагентами підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, колегія суддів приходить до висновку, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук