Рішення

від 16.03.2023 по справі 903/121/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 березня 2023 року справа №903/121/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності в засіданні суду прокурора відділу Волинської обласної прокуратури Костюк Н.В. (службове посвідчення №071760 від 01.03.2023р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Олицької селищної ради Луцького району Волинської області, смт. Олика

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Центр", м. Львів

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

встановив: 01 лютого 2023 року Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Олицької селищної ради Луцького району Волинської області звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом від 30.01.2023р. №53/2-235вих-23 про розірвання укладеного 16 грудня 2019 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області, правонаступником якого виступає Олицька селищна рада, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Центр" договору оренди землі та про зобов`язання відповідача повернути власнику земельну ділянку з кадастровим номером 0721855400:04:000:3249, площею 106,6572 га, яка розташована за межами населених пунктів Олицької селищної ради Луцького району Волинської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор здійснював посилання на невиконання відповідачем умов договору оренди від 16.12.2019р. в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по сплаті орендних платежів, порушення орендарем внаслідок цього істотних умов договору оренди та положень ст. 96 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України "Про оренду землі", п. 288.1 ст. 288 ПК України.

Ухвалою від 02.02.2023р. за позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено її розгляд в підготовчому судовому засіданні на 27.02.2023р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали. При цьому підтверджено підстави представництва Заступником керівника Луцької окружної прокуратури інтересів держави в особі Олицької селищної ради за відповідною позовною заявою.

Відображеною в протоколі засідання від 27.02.2023р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю прокурора підготовчого судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.03.2023р. Про означену процесуальну дію сторін було повідомлено ухвалою від 27.02.2023р.

27 лютого 2023 року до суду електронною поштою та 03 березня 2023 року поштовим зв`язком від Олицької селищної ради за підписом селищного голови Олександра Прендецького надійшло повідомлення від 27.02.2023р. №247/01-03-3/2-23 про підтримання в повному обсязі пред`явлених прокурором позовних вимог та прийняття рішення у справі за відсутності представника селищної ради.

Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала від 27.02.2023р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена товариству 03.03.2023р.).

Судом враховується, що ухвалою від 27.02.2023р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Відтак, відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи повідомлявся належним чином. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи володіли достатнім часом для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Присутнім в судовому засіданні прокурором, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені позовні вимоги було підтримано, засвідчено на наявності визначених процесуальним законодавством підстав для відшкодування прокуратурі за рахунок відповідача понесених у зв`язку із господарським спором судових витрат (сплата судового збору на суму 5 368 грн.).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні прокурора, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред`явлених позовних вимог, наявність підстав для їх задоволення. Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими обставинами:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16 грудня 2019 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Центр" (Орендар) було укладено договір оренди землі згідно з умовами якого орендодавець, на підставі протоколу земельних торгів від 16 грудня 2019 року надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0721855400:04:000:3249, яка розташована за межами населених пунктів на території Олицької селищної ради Ківерцівського району Волинської області.

Згідно п. 2.1. договору оренди від 16.12.2019р., в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 106,6572 гектарів, у тому числі 106,6572 га - пасовища.

Відповідно до п. 2.7. договору від 16.12.2019р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 590 478,99 грн. і підлягає щорічній індексації.

Пунктами 4.1-4.4., 4.6., 4.8. договору унормовано, що орендар не пізніше трьох банківських днів з дня укладення договору оренди сплачує річну орендну плату за перший рік користування земельною ділянкою згідно з протоколом проведення земельних торгів від 16 грудня 2019 року в сумі 512 768,79 грн., без гарантійного внеску, який становить (2 361,92 грн.) на відповідний розрахунковий рахунок.

Орендна плата на наступні роки сплачується орендарем, відповідно до Податкового кодексу України, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на р/р управління казначейства у Ківерцівському райок Волинської області, у розмірі 87,239% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (розмір орендної плати визначений за результатами проведення земельних торгів), з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється щорічно з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються від час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Орендна плата вноситься орендарем у строки, визначені Податковим кодексом України, у розмірі, встановленому п. 4.2. договору.

Орендар не звільняється від сплати орендної плати в разі тимчасового не використання земельної ділянки, а також у випадку, зазначеному в п. 8 4.3. цього договору.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, орендар сплачує штрафні санкції та пеню: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; стягується пеня у розмірі одного відсотка несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійно облікової ставки НБУ.

Пунктами 8.1.1. та 8.4.8. договору від 16.12.2019р. визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного та повного внесення орендної плати, а орендар в свою чергу зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.

Згідно п.п. 11.2., 11.3. договору від 16.12.2019р., дія угоди припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

- викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

- ліквідації юридичної особи-орендаря/смерті фізичної особи - орендаря.

Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законодавством.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, також з інших підстав визначених законом.

Відомості про укладення договору внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.03.2020, номер запису про інше речове право 35872499.

Таким чином, на підставі договору оренди землі від 16.12.2019р. між ГУ Держгеокадастру у Волинській області та відповідачем виникли договірні правовідносини.

Судом встановлено, що 22 лютого 2021 року відбулась заміна сторони у договорі оренди землі від 16.12.2019р., зокрема орендодавця - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області замінено на Олицьку селищну раду.

Державним реєстратором виконавчого комітету Луцької міської ради на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №11-ОТГ від 03.12.2020р. "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", рішення Олицької селищної ради №2/8 від 24.12.2020р. "Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Олицької об`єднаної територіальної громади в особі Олицької селищної ради" (пункт 68 додатку № 1 до рішення), акту приймання-предачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 03.12.2020р. (пункт 68) проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721855400:04:000:3249, площею 106,6572 га, за Олицькою селищною радою (номер запису про право власності/довірчої власності 40704333).

Відтак, з дня державної реєстрації змін у власності землі відбулась заміна сторони у договорі оренди землі від 16.12.2019р. (орендодавця) з ГУ Держгеокадастру у Волинській області на Олицьку селищну раду.

При цьому, судом приймається до уваги положення пункту 11.7. договору оренди від 16.12.2019р., відповідно до котрого перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізації юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Судом встановлено, що ТОВ "Ренесанс Центр", всупереч умовам договору оренди землі від 16.12.2019р., тривалий час не виконує свій обов`язок по сплаті орендних платежів (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою), а саме не вносить орендну плату.

З матеріалів справи вбачається, що на запит Луцької окружної прокуратури за №53/2-427ВИХ-22 від 21.02.2022р. Головне управління ДПС у Волинській області листом за №1618/5/03-20-04-05-05 від 22.03.2022 повідомило, що станом на 22.03.2022р. заборгованість з орендної плати ТОВ "Ренесанс Центр" за земельну ділянку площею 106,6572 га становить 86 576,63 грн. Вказана заборгованість виникла відповідно до поданих платником податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), а саме на 2021 рік від 01.02.2021р. №9012466970 (річна сума нарахування 515 130,71 грн., щомісячно по 42 927,56 грн.) та на 2022 рік від 27.01.2022р. №9010225186 (річна сума нарахування 515 130,71 грн., щомісячно по 42 927,56 грн.). При цьому зазначено, що податковим керуючим сформовано та надіслано платнику - ТОВ "Ренесанс Центр" податкову вимогу №0009665-0306-05 від 11.05.2021р., яку повернуто без вручення 09.09.2021р.

Луцькою окружною прокуратурою під час опрацювання інформації щодо наявної заборгованості зі сплати оренди землекористувачами на території Луцького району, виявлено інформацію про заборгованість ТОВ "Ренесанс Центр".

05 січня 2023 року Луцькою окружною прокуратурою з метою перевірки інформації на адресу Головного управління ДПС у Волинській області скеровано лист №53/2-25ВИХ-23 від 05.01.2023.

Головне управління ДПС у Волинській області листом від 09.01.2023р. за № 209/5-03-20-04-08-05, повідомило про те, що станом на 09.01.2023р. заборгованість з орендної плати за користування ТОВ "Ренесанс Центр" земельною ділянкою з кадастровим номером 0721855400:04:000:3249 площею 106,6572 га становить 515 852,23 грн.

Поруч з цим, зазначено, що ГУ ДПС України в Волинській області з метою стягнення з ТОВ "Ренесанс Центр" податкової заборгованості до Львівського окружного адміністративного суду подано позовну заяву від 28.09.2022р. №1113/03-20-13-06. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2022р. у справі №380/12114/22 ухвалено стягнути ТОВ "Ренесанс Центр" податковий борг до бюджету у розмірі 364 566,79 грн.

Відповідно до інформації, наданої на запит Луцької окружної прокуратури від 05.01.2023р. №53/2-35ВИХ-23, Олицька селищна рада листом від 11.01.2023р. №46/01-03-3/2-23 повідомила, що розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" від 12 червня 2020р. №708-р була утворена Олицька територіальна громада на території Волинської області з адміністративним центром в смт. Олика.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області серія та номер 11-ОТГ від 03.12.2020р. "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення сесії Олицької селищної ради "Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Олицької об`єднаної територіальної громади в особі Олицької селищної ради" №2/8 від 24.12.2020р. земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 106,6572 га з кадастровим номером 0721855400:04:000:3249 була передана у комунальну власність Олицької селищної ради.

Згідно руху коштів Олицької селищної ради ТОВ "Ренесанс Центр" систематично не сплачує орендну плату за договором оренди.

Також Олицькою селищною радою, зауважено, що неодноразово було скеровано на поштову адресу орендаря ТОВ "Ренесанс Центр" листи з претензіями та вимогою щодо сплати орендної плати за договором оренди, однак відповіді на вказані звернення на адресу Олицької селищної ради не надходили.

При цьому, відповідно до акту від 09.01.2023р. обстеження земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 106,6572 га за кадастровим номером 0721855400:04:000:3249 комісією Олицької селищної ради було встановлено, що земельна ділянка вкрита трав`яною рослинністю, подекуди чагарником та не використовується за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, ст.11 Цивільного кодексу України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір оренди землі від 16.12.2019р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ст. 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, згідно договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до положень ст.ст. 179, 180 ГК України, укладений Договір є господарським, а майново-господарські зобов`язання, що виникли внаслідок ного укладення, відповідно до ст. 175 ГК України регулюються положеннями ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми передбачені ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 96 ЗК України передбачено, що землекористувачі зобов`язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору.

Згідно ст.ст. 628, 629 ЦК України та ст. 180 ГК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, мас подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК кодексу України, з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до п.269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є, зокрема, землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковий кодекс України визначив обов`язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Разом з тим, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", п. 288.1 ст. 288 ПК України). У зв`язку з цим та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві (ст. 21 Закону України "Про оренду землі", ст. 288 ПК України), то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК порядку.

Пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Таким чином, враховуючи положення Податкового кодексу та пункту 4.4 договору оренди ТОВ "Ренесанс Центр" зобов`язане вносити щомісячно орендне плату в розмірі визначеному договором оренди.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно п.3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 зазначеного Закону, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельного кодексу України та іншими законами України.

Згідно із п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відтак, факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо не сплати орендної плати є істотним порушенням та вагомою підставою для розірвання такого договору про що й свідчить усталена судова практика Верховного Суду із застосуванням такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

В пункті 10.1. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) зазначено, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України, якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, у постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №183/262/17 викладено висновок про застосування норм права згідно якого систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, якщо договором оренди передбачена сплата орендної плати щорічно, то систематичною може бути визнана несплата протягом 2 і більше років. Якщо сплата орендної плати передбачена щомісячно, то, відповідно, несплата протягом 2 і більше місяців може бути визнана систематичною.

Якщо ж має місце лише затримка виплати орендної плати - це не є підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку.

Аналогічна практика викладена Верховним Судом у постанові (справа №479/1073/18) від 31.07.2020р.

Згідно п. 11.3. договору оренди землі від 16.12.2019р., дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, також з інших підстав визначених законом.

Зазначене дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання як договору оренди, так і договору суборенди земельної ділянки, тоді як разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Разом з тим, у даному випадку сплата за землю орендарем внесена за період існування договірних правовідносин лише раз, відразу після набуття ним права користування на земельних торгах.

Заборгованість з орендної плати фактично виникла у грудні 2022 року та відповідно до листа Олицької селищної ради №46/01-03- 3/2-23 від 11.01.2023р. станом на 01.01.2022р. становила 62 141,99 грн., а заборгованість за 2022 рік становить 515 852,23 грн., тобто орендодавець не отримує платежів за використання земельної ділянки за період грудня місяця 2021 року по грудень місяць 2022 року. Відтак заборгованість є системною, оскільки повинна була вноситися щомісячно, а згідно наявної інформації не вносилася понад 12 місяців поспіль.

Судом встановлено, що відповідач не виконав свої зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим, неотримання позивачем очікуваного при укладенні договору результату встановлює істотність порушення відповідачем його умов.

Неналежне виконання умов договору, а саме повне невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого Договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22.10.2019р. у справі № 923/826/18 та від 24.10.2019р. у справі № 243/322/17).

Виходячи з наведеного суд дійшов висновку про те, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, тому позовна вимога про розірвання договору оренди землі від 16.12.2019р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 34 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

У зв`язку із розірванням договору оренди землі ТОВ "Ренесанс Центр" зобов`язаний повернути її орендодавцю - Олицькій селищній раді.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що договір оренди землі 16.12.2019р., укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області (правонаступником прав і обов`язків якого щодо спірної земельної ділянки виступає Олицька селищна рада Луцького району Волинської області) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Центр" слід розірвати та зобов`язати ТОВ "Ренесанс Центр" повернути Олицькій селищній раді земельну ділянку кадастровий номер 0721855400:04:000:3249 площею 106,6572 га, розташовану за межами населених пунктів Олицької селищної ради, яка попередньо була передана в оренду згідно договору від 16.12.2019р.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі за рахунок

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір оренди землі з кадастровим номером 0721855400:04:000:3249, площею 106,6572 га, яка розташована за межами населених пунктів Олицької селищної ради Луцького району Волинської області, укладений 16.12.2019р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області (правонаступником прав і обов`язків якого щодо вказаної земельної ділянки є Олицька селищна рада Луцького району Волинської області) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Центр".

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Центр" (м. Львів, вул. Сахарова, 42, код ЄДРПОУ 35855262) повернути Олицькій селищній раді Луцького району Волинської області (смт. Олика, вул. Замкова, 17, код ЄДРПОУ 04333879) земельну ділянку з кадастровим номером 0721855400:04:000:3249 площею 106,6572 га, розташовану за межами населених пунктів Олицької селищної ради Луцького району Волинської області.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Центр" (м. Львів, вул. Сахарова, 42, код ЄДРПОУ 35855262) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 5 368 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

5. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 17.03.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Луцькій окружній прокуратурі (lutsk_prok@pvo.gov.ua);

- Волинській обласній прокуратурі (infocourt@pvo.gov.ua);

- Олицькій селищній раді (olyka.sr@gmail.com);

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Центр" (м. Львів, вул. Сахарова, 42).