ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2023 Справа № 917/1227/22
м.Полтава
Господарський суд Полтавської області у складі судді Паламарчука В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАБУДСЕРВІС ПЛЮС", вул. Вузька, 19, м. Полтава, 36000
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеком", вул. Маршала Бірюзова, буд. 15 А, м. Полтава, 36014
про стягнення 22239,47 грн
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАБУДСЕРВІС ПЛЮС" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою (вхід. № 1331/22 від 05.10.2022) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеком" 22239,47 грн, з них: 13500,00 грн - сума боргу, 578,00 грн - 3% річних, 4718,34 грн - пеня, 3443,13 грн - інфляційні втрати.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 05.10.2022 позовну заяву передано на розгляд судді Паламарчука В.В.
Ухвалою від 12.10.2022р. суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - не пізніше 15 днів з дня вручення ухвали, та для подання заперечень до 5 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.
Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, яке знаходиться в матеріалах справи, відповідач отримав копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду від 12.10.2022р. - 28.10.2022р.
Відповідач відзив не надав.
В ході розгляду даної справи господарським судом Полтавської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
У встановлені судом строки додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень від сторін до суду не надійшло.
Згідно з частиною третьою статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
За усної домовленості між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАБУДСЕРВІС ПЛЮС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінеком" було досягнуто згоди про поставку паливних пелетів з деревини.
11.01.2021р. ТОВ "Мінеком" виставлено рахунок №1 за паливні пелети з деревини в кількості 3 т на суму 13 500,00 грн. (а.с.7).
Відповідно до видаткових накладних №8 від 01.02.2021р. та №39 від 02.02.2021р. відповідачем було поставлено паливні пелети з деревини в кількості 3 тон на суму 13 500,00 грн. (а.с.8-9).
Позивачем відповідно до платіжного доручення №1415 від 01.02.2021р. було помилково сплачено відповідачу більшу суму в розмірі 27 000,00 грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАБУДСЕРВІС ПЛЮС" 13 квітня 2021 р. на електронну адресу Відповідача було направлено Відповідачу лист вих. № 1-13/04 від 13.04.2021р. з вимогою про повернення надлишково сплачених коштів в сумі 13 500,00 грн. (а.с.10-11)
22 лютого 2022 р. Позивач звернувся до Відповідача з претензією про повернення коштів вих. № 2-22/02 від 22.02.2022 р. та встановив вимогу повернути надлишково сплачені кошти в розмірі 13 500,00 грн. негайно, але не пізніше 01 березня 2022 р.(а.с.13-14).
Проте, вимога позивача була залишена відповідачем без задоволення.
Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення надлишково сплачених коштів у розмірі 13 500,00 грн., а також пені в розмірі 4 718,34 грн., 3% річних в розмірі 578,00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3 443,13 грн. (розрахунки а.с.17-19)
При вирішенні спору суд виходить з наступного:
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосування ст. 1212 ЦК України, згідно з якою конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Згідно з приписами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Судом встановлено, що за період з 01 та 02 лютого 2021р. за попередньою усною домовленістю, без укладення письмового договору, відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 13 500,00 грн. Факт поставки паливних пелетів з деревини підтверджується видатковими накладними №8 від 01.02.2021р. та №39 від 02.02.2021р. (а.с.8-9).
Згідно оригіналу платіжного доручення №1415 від 01.02.2021р. (а.с.12) позивачем на рахунок відповідача помилково було перераховано грошові кошти у сумі 27 000,00 грн. за поставку паливних пелетів згідно рахунку №1 від 11.01.2021р. (а.с.7).
Таким чином станом на час розгляду спору у відповідача перебувають за відсутності відповідної правової підстави грошові кошти, перераховані позивачем в сумі 13 500,00 грн.
Відповідач не спростував доводи позивача, не надав суду доказів повернення коштів у розмірі 13 500,00грн, чи доказів, які б мали значення для іншого вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, відповідач зобов`язаний повернути перераховані позивачем грошові кошти у зазначеному розмірі на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, як такі, що збережені без існування правової підстави.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача 4718,34 грн. - пені, 3% річних в розмірі - 578,00 грн. та втрати від інфляції в розмірі - 3 443,13 грн.
Направлення на електронну адресу відповідача листа вих. № 1-13/04 від 13.04.2021р. з вимогою про повернення надлишково сплачених коштів в сумі 13 500,00 грн. не може бути визнано судом, як належне повідомлення відповідача про повернення грошових коштів у сумі 13500,00 грн.
Що стосується претензії вих. №2-22/02 від 22.02.2022р., то дана претензія була направлена відповідачу рекомендованим повідомленням про вручення №3600315025050 та отримана відповідачем 24.03.2022р.
Згідно з нормою ч.2 ст.530 ЦК України, у відповідача наявним був обов`язок з повернення зазначених коштів у 7-денний строк з дня отримання претензії, тобто до 31.03.2022р. включно.
Відповідачем не виконано грошового зобов`язання з повернення коштів, що, згідно з нормою ч.2 ст.625 ЦК України, зумовило нарахування Позивачем трьох процентів річних у сумі 578,00 грн. та втрат від інфляції в сумі 3443,13 грн.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).
Позивачем пораховано 3% річних в розмірі 578,00 грн. за період з 20.04.2021р. по 23.09.2022р. та 3443,13 грн. індексу інфляції за період травень 2021р. по вересень 2022р..
Як зазначено вище судом, відповідач повинен був повернути кошти у розмірі 13500,00грн до 31.03.2022р. включно. Таким чином, вірним для нарахування 3% річних є період з 01.04.2022р. по 23.09.2022, що стосується витрат від інфляції то вірним є нарахування квітень 2022 по вересень 2022р.
Після перерахунку зробленого судом правомірним є нарахування 3% річних у сумі 195,29грн. таінфляційних витрат у сумі 1788,90грн., які і підлягають задоволенню судом.
Позивачем також нараховано пеню у сумі 4718,34грн за прострочення повернення коштів, розмір якої складає подвійну облікову ставку Національного банку України за період 20.04.2021 р. по 23.09.2022р.
Проте, враховуючи відсутність договору сторін про забезпечення виконання відповідачем (шляхом сплати пені) зобов`язання з повернення коштів, яке виникло після отримання претензії позивача з відповідною вимогою, обов`язковість якого встановлено нормою ч.1 ст.547 ЦК України, нарахування пені здійснено позивачем при відсутності належних правових підстав.
Оскільки Відповідачем не виконано грошового зобов`язання з повернення коштів у сумі 13500,00 грн., враховуючи встановлені судом обставини, наявні підстави для часткового задоволення позову, а саме стягнення: 13500,00грн. - надлишково сплачених коштів, 3% річних в розмірі - 195,29грн. та втрати від інфляції в розмірі - 1788,90грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з приписами ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання позивачем доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому до стягнення з відповідача підлягає 1727,27грн. судового збору.
Керуючись ст. 129, 232-233, 237-238, 331 ГПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеком" (вул. Маршала Бірюзова, буд. 15А, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 37958906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАБУДСЕРВІС ПЛЮС" (вул. Вузька, 19, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 38439545) 13500,00грн - сума основного боргу, 1788,90грн. - інфляційних втрат, 195,29грн. - 3% річних, а також витрати на сплату судового збору в розмірі 1727,27грн.
Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256, 257 ГПК України).
Суддя Паламарчук В.В.
Суд | Господарський суд Полтавської області |
Дата ухвалення рішення | 16.03.2023 |
Оприлюднено | 20.03.2023 |
Номер документу | 109619650 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Полтавської області
Паламарчук В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні