Ухвала

від 15.03.2023 по справі 755/2248/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/2248/23

Провадження №: 4-с/755/37/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2023 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді САВЛУК Т.В., розглянувши матеріали скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Аскольд» на рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання,

в с т а н о в и в:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Аскольд», в особі голови правління ОСББ «Аскольд» Лариси Кара, звернулись до суду із скаргою на рішення державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Федоренко О.В. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Вивчивши матеріали поданої до суду скарги на дії державного виконавця та долучені до неї документи на предмет дотримання вимог цивільного процесуального законодавства при зверненні до суду, суддя приходить до наступних висновків.

За змістом положень частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином, зазначені скарги щодо виконання рішень, ухвал місцевих загальних судів, які винесені відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, мають розглядатись в порядку визначеному ст.447 Цивільного процесуального кодексу України.

Як роз`яснено у п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями Цивільного процесуального кодексу України, та містити відомості, зазначені в пунктах 3 - 5 частини сьомої статті 82 Закону про виконавче провадження, зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити:

1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;

2) повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;

3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);

4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;

5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення статті 185 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. ( ч.ч.1,2 ст.92 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України, юридична особа бере участь через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Отже, від імені юридичної особи позовну заяву підписує повноважна посадова особа, повноваження якої ґрунтуються на установчих документах чи приписах закону.

Таким чином, право на представництво юридичної особи пов`язане з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії.

Керівник підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначено законодавством або установчими документами, подають до суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище. Повноваження керівників юридичних осіб підтверджується:

а) документів, що посвідчують їхнє посадове чи службове становище. До таких документів відносять накази (чи інші аналогічні документи) про призначення на посаду, протоколи зборів про обрання на посаду;

б) установчими документами юридичної особи, в яких містяться повноваження посадових чи службових осіб, що беруть участь у справі як представники цих осіб.

Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».

Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.

Верховний Суд (справа №260/988/18) пояснив це наступним чином: представництво юридичної особи виражається через доручення та видачу довіреності на вчинення дій, тоді як для самопредставництва необхідні лише внутрішні документи юридичної особи (положення, трудовий договір тощо). Головна відмінність полягає у тому, хто і на підставі якого документа здійснює представництво: у випадку самопредставництва це залучення особи, яка має безпосереднє відношення до підприємства, а її повноваження вже передбачені у внутрішніх документах. Що ж до представництва, то це залучення будь-якої третьої особи, що супроводжується формуванням нового документа - довіреності.

Так, самопредставництво надає юридичній особі можливість представляти свої інтереси внутрішнім працівникам без залучення сторонніх адвокатів та радників. Більше того, для самопредставництва достатньо лише 2-х документів: документ, що передбачає повноваження особи, яка займає певну посаду, представляти інтереси юридичної особи без довіреності, та документ на підтвердження того, що уповноважена особа займає відповідну посаду.

Тобто, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності)

Представлення інтересів органу (установи, підприємства) в судах за дорученням керівництва виключають можливість представництва інтересів цього органу на підставі такого Положення в порядку самопредставництва, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.07.2020 у справі №9901/39/20, оскільки для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідне чітке визначення її права діяти без додаткового уповноваження.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 ЦК України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім ЦК України, спеціальним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» ( далі - Закон №755-IV).

Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону №755-IV).

При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону №755-IV, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша статті 10 Закону №755-IV). Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина третя статті 10 Закону №755-IV).

Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Також суд звертає увагу, що у сфері державної реєстрації діє принцип мовчазної згоди, згідно з яким державний реєстратор набуває право на проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій навіть без одержання від державних органів у порядку та випадках, визначених цим Законом, відповідних документів (крім судових рішень та виконавчих документів) або відомостей, за умови, що відповідні державні органи у встановлений цим Законом строк не направили до державного реєстратора такі документи або відомості.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 11 лютого 2020 року № 260/988/19.

Згідно ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Проте, серед документів, доданих до позовної заяви, відсутні докази, які б станом день подання позову до суду підтверджували посадове становище Лариси Кара, як голови правління ОСББ «Аскольд», як-то: наказ про призначення на посаду, Статуту та Положення про правління ОСББ «Аскольд», довідка з ЄДРПОУ, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, де було б зазначено керівника тощо.

Відповідно до положень ч.9 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення статті 185 Цивільного процесуального кодексу України.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Аскольд» поданої до суду від імені юридичної особи скарги на рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, яка подана та підписана Ларисою Кара, оскільки за своєю формою подана до суду заява не відповідає вимогам п. 1 ч.4 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки відсутні повноваження, які підтверджують правомірність уповноваженої особи на вчинення дій в інтересах заявника.

Враховуючи викладене та керуючись статями 4, 5, 10, 92 Цивільного кодексу України, статями 177, 185, 260, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

п о с т а н о в и в:

Скарги Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Аскольд» на рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, - повернути суб`єкту звернення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

С у д д я